ЛЕКЦІЯ № 9
ТЕМА: ВИТРИВАЛІСТЬ ЯК ФІЗИЧНА ЯКІСТЬ ЛЮДИНИ. ОСНОВИ МЕТОДИКИ РОЗВИТКУ ВИТРИВАЛОСТІ.
ПЛАН
- Загальна характеристика витривалості як фізичної якості людини.
- Фактори, що зумовлюють витривалість людини.
- Основи методики розвитку витривалості.
Література
1. Шиян Б. М. Теорія і методика фізичного виховання школярів: [підруч. для студ. вищ. навч. закл. фіз. виховання і спорту]: у 2 ч. / Б. М. Шиян. – Т.: Навчальна книга – Богдан, 2004. – Ч. 1. – 272 с.; Ч. 2. – 248 с.
2. Теорія і методика фізичного виховання: [підруч. для студ. вищ. навч. закл. фіз. виховання і спорту]: у 2 т. / за ред. Т. Ю. Круцевич. – К.: Олімпійська література, 2008. – Т. 1. – 391 с.; Т. 2. – 366 с.
3. Линець М. М. Основи методики розвитку рухових якостей: навч. Посібник / М. М. Линець. – Л.: Штабар, 1997.
Загальна характеристика витривалості
Різні люди мають різні можливості у виконанні будь-якої роботи. Одні можуть з успіхом виконувати високо інтенсивну роботу і зазнають великих труднощів при роботі невеликої інтенсивності, але значної тривалості, а інші, навпаки – з великим успіхом виконують тривалу роботу помірної інтенсивності. Одні люди знижують інтенсивність виконання певної роботи і невдовзі зовсім її припиняють, інші продовжують її без помітного напруження, а деякі мають просто дивовижну працездатність.
Фізкультурно-спортивні події багаті на такі факти. Наприклад, норвежець Дік Тот за 24 год пробіг 261 км. В міжнародних змаганнях зі спортивної ходьби на 100 км взяла участь 7-річна швейцарка, 10-річний американець. 42-річний австралієць Рон Грант подолав відстань 400 км по розпечених до 40-60 °С піщаних дюнах австралійської пустелі за 3 доби 17 год і 52 хв. Так, американець Пенні Дін переплив Ла-Манш за 7 год 40 хв, а грецький бігун на наддовгі дистанції Янніс Курос подолав 1000 км за 136 год 17 хв. Більше 6 діб (142 год і 15 хв) безперервно грали в теніс два молоді американці.
Витривалість як рухова якість людини – здатність долати втому в процесі рухової діяльності.
Різні можливості людей у виконанні певної роботи прийнято пояснювати різним рівнем розвитку витривалості. Зниження ефективності виконання роботи, а потім і її припинення обумовлюється тим, що в організмі накопичується стомлення (втома). Стомленням називають тимчасове зниження оперативної працездатності, викликане інтенсивною або тривалою роботою.
Залежно від природи і характеру навантаження можна виділити чотири основні типи стомлення: розумове (під час розв'язування математичних задач або іншої інтелектуальної діяльності); емоційне (під час виконання одноманітної роботи, сильних переживаннях та ін.); сенсорне (внаслідок напруженої діяльності аналізаторів, наприклад стомленість зорового аналізатора під час стрільби або роботи на комп’ютері); фізичне (виникає під час тривалої або досить інтенсивної м'язової роботи).
Цей розподіл деякою мірою умовний, оскільки у більшості видів діяльності мають місце одночасно всі чотири типи стомлення.
Фізична витривалість має важливе значення в життєдіяльності людини. Вона дозволяє: 1) виконувати значний обсяг рухової діяльності; 2) тривалий час підтримувати високий рівень інтенсивності рухової діяльності; 3) швидко відновлювати сили після значних навантажень.
Залежно від об’єму м’язових груп, які беруть участь у роботі, умовно розрізняють три види фізичного стомлення (втоми):
1. Локальне – до роботи залучено менше третини загального об'єму скелетних м'язів (наприклад, м’язи кисті, гомілки та ін.);
2. Регіональне – у роботі бере участь від однієї третини до двох третин м'язової маси (вправи для зміцнення м’язів ніг або тулуба).
3. Тотальне – працює одночасно понад дві третини скелетних м’язів (біг, веслування та ін.).
Між переліченими видами стомлення прямої залежності не існує, тобто одна і та сама людина може мати високу стійкість організму до локального і недостатню до тотального стомлення. Можна, наприклад, багато разів (150–200) присідати на одній нозі та бути відносно слабким лижником або стаєром.
У професійній, побутовій і спортивній діяльності зустрічається переважно тотальне стомлення, тому в подальшому будуть розглянуті питання вдосконалення витривалості щодо роботи, яка потребує функціонування більшої частини м’язового апарату.
Втома розвивається поступово. В її розгортанні умовно виділяють три фази:
1. фаза звичайної втоми;
2. фаза компенсованої втоми (людина завдяки напруженню волі здатна деякий час підтримувати необхідну працездатність);
Фаза декомпенсованої втоми (стан, коли стає неможливим виконувати роботу на необхідному рівні продуктивності. Це призводить зниження якісних і кількісніих показників роботи. Цей стан виникає внаслідок значного вичерпання енергоресурсів організму).
Залежно від специфіки роботи розрізняють загальну і спеціальну витривалість.
Загальна витривалість (аеробна) – здатність людини якомога довше виконувати м’язову роботу помірної інтенсивності, яка вимагає функціонування переважної більшості скелетних м’язів.
Загальна витривалість є необхідною передумовою високого рівня розвитку інших видів витривалості.
Існує позитивний „перенос” загальної витривалості з одного виду рухової діяльності на іншу.
Спеціальна витривалість – витривалість стосовно конкретного виду рухової діяльності.
Серед спеціальних видів витривалості найважливішими є швидкісна, силова та координаційна.
Швидкісна (анаеробна) витривалість – здатність людини якомога довше виконувати м’язову роботу з біляграничною та граничною інтенсивністю.
Відіграє важливу роль у змагальній діяльності з швидкісних видів спорту циклічного характеру. Важливе значення має у спортивних іграх. Перенос швидкісної витривалості значно менший ніж загальної і спостерігається переважно у подібних за структурою вправах.
Силова витривалість – здатність людини ефективно долати помірний зовнішній опір тривалий час.
Розрізняють статичну і динамічну силову витривалість.
Статична силова витривалість – пов’язана з необхідністю тривалий час напружувати м’язи або утримувати пози (ковзанярський спорт, боротьба, гімнастика, парусний спорт).
Динамічнасилова витривалість – характерна для циклічних вправ, спортивних ігор, поєдинків.
Координаційна витривалість – це здатність людини тривалий час виконувати складнокоординаційні вправи без порушення ритму їх виконання, рівноваги та взаємоузгодженості.
Радикальний спосіб підвищення витривалості – систематичне стомлення.
2. Основні фактори, що зумовлюють прояв витривалості:
1. Структура м’язів.
2. Внутрішньом’язова та міжм’язова координація.
3. Продуктивність роботи систем енегрозабезпечення (ємність та потужність систем забезпечення, рухливість системи аеробного енергозабезпесення, економічність рухових дій).
4. Психічні якості (стійкість установки на результат).
Вікова динаміка природного розвитку витривалості. Витривалість має нерівномірний характер природного розвитку. Так загальна витривалість хлопчиків має високі темпи приросту з 8-9 до 10; з 11 до 12 та з 14 до 15 років. У віці від 15 до 16 років темпи роз витку загальної витривалості у юнаків різко знижуються. В інші вікові періоди спостерігаються середні темпи приросту.
Швидкісна витривалість хлопчиків має високі природні темпи приросту у віці від 13 до 14 та від 15 до 16 років. Середні темпи розвитку швидкісної витривалості припадають на вік від 11 до 13, від 14 до 15 та від 16 до 17 років. Віковий період від 9 до 11 років характеризується низькими темпами природного розвитку швидкісної витривалості.
Силова витривалість у хлопців має високі темпи приросту з 13 до 18 років.
Динаміка природного розвитку загальної витривалості у жінок має інший характер, ніж у чоловіків. Високі темпи приросту спостерігаються у віці від 10 до 13 років. Потім протягом двох років загальна витривалість зростає повільно. Середні темпи її приросту припадають на вік від 15 до 17 років.
Найбільш абсолютні величини показників різних видів витривалості спостерігаються у людей, котрі досягай біологічної зрілості (віковий період від 20-22 до 30-32 років).
