РОЗДІЛ І. Поняття трудового договору

ВСТУП

Ратифікувавши Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права держави, які беруть участь у цьому Пакті, визнають право кожного на справедливі і сприятливі умови праці, включаючи, зокрема: справедливу зарплату і рівну винагороду за працю рівної цінності без будь-якої різниці, задовільне існування для них самих та їхніх сімей, умови роботи, що відповідають вимогам безпеки та гігієни, відпочинок, дозвілля і розумне обмеження робочого часу.

Конституція незалежної України закріпила право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Механізмом реалізації конституційного права та прав, закріплених у пакті став трудовий договір, що укладається між працівником та роботодавцем та займає центральне місце в системі інститутів трудового права, а тому природно потребує прискіпливого аналізу як науковцями, так і законодавцем для належної структуризації його норм, однакового тлумачення всіма суб’єктами трудового права та відсутності колізій, щоб норми трудового права слугували надійним інструментом забезпечення гармонійного поєднання інтересів як працівників, так і роботодавця і забезпечували розвиток суспільства та держави.

 

РОЗДІЛ І. Поняття трудового договору

Трудовий договір є одним з найважливіших інститутів у системі трудового права, бо є водночас і підставою виникнення трудових правовідносин, і формою залучення до праці, що використовується в усіх країнах світу, що мають ринкову економіку.

Вперше легальне поняття «трудовий договір» було запропоновано в КЗпП УРСР 1922 p. Відповідно до ст. 27 КЗпП УРСР, трудовим договором визнавалась угода двох або більше осіб, за якою одна сторона (найнятий) дає свою робочу силу іншій стороні (наймачеві) за плату. При цьому трудовий договір укладався як тоді, коли на підприємстві, установі та організації не був укладений колективний договір, так і тоді, коли такий договір був укладений.

Пізніше Законом України «Про внесення змін і доповнень до Кодексу законів про працю України при переході до ринкової економіки» від 20.03.1991 була змінена ст. 21 КЗпП України, яка давала легальне визначення трудового договору. В новій редакції цієї статті термін «підприємство, установа, організація» був замінений терміном «власник або уповноважений ним орган» [14, с. 15 ].

Законодавче визначення трудового договору закріплене у статті 21 Кодексу законів про працю України, яка визначає, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін [2 ].

У науці трудового права трудовий договір розглядається в трьох аспектах як угода про працю з боку працівника, юридичний факт, що є підставою виникнення та формою існування в часі, як інститут трудового права.

Як юридичний факт трудовий договір є підставою виникнення і формою існування трудових правовідносин у часі, а також передумовою виникнення й існування інших правовідносин, тісно пов’язаних з трудовими. Варто зауважити, що трудовий договір — це угода сторін, а трудові правовідносини — це правовий зв’язок працівника й роботодавця.

Трудовий договір є також юридичним фактом реалізації працівником інших трудових прав та обов’язку працювати чесно й сумлінно в обраній сфері діяльності.

Як інститут трудового права трудовий договір — це система правових норм щодо прийняття на роботу, переведення на іншу роботу, зміни умов праці та звільнення з роботи. Інститут трудового договору є серцевиною системи трудового законодавства [15, с. 30 ].

Науковець Щербина В.І., визначаючи сутність трудового договору розглядає його як:

1) визначений правом засіб поєднання інтересів того, хто хоче заробляти собі на життя в умовах колективно організованої праці (трудящого), та того, хто використовує здібності людини до праці (роботодавця);

2) первинна юридична форма впорядкування виробничого процесу за допомогою якої визначається: місце, де буде працювати працівник; трудова функція працівника у роботодавця; час, який триватимуть ці зв’язки; виробничі та соціальні результати поєднання їх інтересів для працівника та роботодавця» [16, с.117].

Визначаючи роль трудового договору, Ярчук В.С. приходить до висновку, що він є:

- основною правовою формою залучення, розподілу, перерозподілу, закріплення та раціонального використання трудових ресурсів на теренах держави. Такий договір опосередковує правовий зв’язок між працівником і конкретним підприємством, установою чи організацією, відповідними галузями господарства, регіонами держави, включаючи їх до складу членів трудових колективів;

- однією з основних правових форм, реалізації на практиці працівниками принципу свободи праці й конституційного права на працю;

- підставою виникнення трудового правовідношення найманого працівника, породжуючи це правовідношення та його дію в часі;

- є необхідною передумовою виникнення для його сторін трудових прав і обов’язків, передбачених іншими інститутами Особливої частини трудового права (робочого часу, заробітної плати, охорони праці тощо), тобто він є джерелом взаємних прав та обов’язків його сторін, а також необхідною передумовою для виникнення у певного працівника інших правовідносин, що тісно пов’язані з трудовими;

- правовою формою зв’язку працівника, який вступає в цю кооперацію праці, з членами певного трудового колективу. Так, у разі покладання трудовим колективом на себе певних зобов’язань за колективним договором вони, так само як і права колективу, розповсюджуються й на кожного працівника, який уперше вступає на підставі укладеного трудового договору в цей трудовий колектив;

- специфічним проявом індивідуально-договірного методу у відповідному сегменті правового регулювання трудових відносин працівників, закріплюючи такі умови як місце роботи, трудову функцію, термін роботи та інші, що встановлені за угодою сторін, також і додаткові трудові пільги, переваги тощо.

- актом, який має свої властивості, позаяк він певною мірою гарантує, охороняє найманого працівника від незаконних та небезпечних умов праці, що можуть спричинити як моральну шкоду, так і фізичну.

- за допомогою трудового договору та, найбільшою мірою, його особливої форми – контракту – можна якнайшвидше, найоперативніше врахувати динаміку соціальних та виробничих умов, із якими стикаються сторони трудового договору в процесі виконання трудової функції, організації праці [17, с.189-194].

При цьому, як зазначає О. В. Сгібнєва, трудовий договір є необхідною підставою виникнення трудових правовідносин, він може бути або самостійним правоутворюючим фактом, необхідним для виникнення трудових правовідносин, або обов'язковим елементом їх складного юридичного змісту. У другому випадку для встановлення трудових правовідносин крім укладення працівником і роботодавцем трудового договору, потрібні ще обрання (призначення) на посаду, обрання за конкурсом на заміщення відповідної посади, призначення на посаду тощо [18, с. 10].