Основні митні процедури і порядок їх здійснення

 

Митний кодекс України передбачає відповідно до світової практики 14 митних режимів:

· випуск для вільного обертання (імпорт);

· транзит;

· митний склад;

· магазин безмитної торгівлі;

· переробка на митній території;

· переробка під митним контролем;

· тимчасове ввезення (вивезення);

· вільна митна зона;

· вільний склад;

· переробка поза митною територією;

· експорт;

· реекспорт;

· знищення;

· відмова на користь держави.

Обкладання зовнішньоторговельних вантажів митом (адвалерним) здійснюється відповідно до угоди з застосування статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ) - так званого Кодексу митної вартості.

Під митною вартістю товару розуміють специфічну величину, що визначається у встановленому законодавством порядку і використовується з метою митного оподаткування.

Визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, здійснюється шляхом застосування таких методів:

· за ціною договору угоди щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);

· за ціною договору щодо ідентичних товарів;

· за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів;

· на основі віднімання вартості;

· на основі додавання вартості (обчислена вартість);

· резервного.

Основним методом визначення митної вартості товарів є метод за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (ст. 267 МК). Відповідно до цього методу в митній вартості враховуються також доповнення, наприклад, комісійні продавця, вартість упаковки, можливі інші витрати у зв'язку з придбанням даного товару, що не знайшли відображення в ціні товару (тобто в контрактній ціні). Якщо основний метод не може бути використаний, застосовується послідовно кожний із перелічених вище методів. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Розходження національних методик митної оцінки звичайно зараховується до групи адміністративних бар’єрів, тому що дозволяє використовувати мито як інструмент протекціонізму.

На практиці більшість країн застосовують для митної оцінки в основному контрактну ціну, виступаючи за обмеження числа компонентів вартості, що можуть бути додані до контрактної ціни.

Країна походження товару як елемент митно-тарифного регулювання визначається з метою застосування тарифних та нетарифних заходів регулювання ввезення товару на митну територію України та вивезення товару з цієї те­риторії, а також забезпечення обліку товарів у статистиці зовнішньої торгівлі.

Правила визначення походження товарів є важливою частиною торговельних правил, оскільки існує ряд заходів, які ставлять країни, що експортують товари, у нерівне ста­новище, як-от: квоти, преференційні тарифи, антидемпін­гові та компенсаційні заходи тощо. Визначення походжен­ня товару ускладнюється в умовах глобалізації виробництва, коли продукт може піддаватися переробці в декількох країнах, допоки буде готовий для пропонування на ринку.

Визначення країни походження товару здійснюється на основі принципів міжнародної практики. Порядок визна­чення країни походження товару визначений постановою Кабінету Міністрів України від 12 грудня 2002 р. № 1864.

Країною походження товару вважається країна, в якій товар був повністю вироблений або підданий достатній переробці відповідно до критеріїв, встановлених розділом XII МК. При цьому під країною походження товару можуть розумітися група країн, митні союзи країн, регіон чи частина країни, якщо є необхідність їх виділення з метою виз­начення походження товару.

Товарами, повністю виробленими в країні, вважаються:

· корисні копалини, видобуті на її території або в її територіальних водах, або на її континентальному шельфі і в морських надрах, якщо країна має виключне право на розробку цих надр;

· рослинна продукція, вирощена та зібрана на її території;

· живі тварини, що народилися і вирощені в цій країні;

· продукція, одержана від тварин, вирощених у цій країні;

· продукція мисливського, рибальського та морського промислів;

· продукція морського промислу, видобута та (або) вироблена у Світовому океані суднами цієї країни;

· вторинна сировина та відходи, які є результатом виробничих та інших операцій, здійснених у країні;

· продукція високих технологій, одержана у відкритому космосі на космічних кораблях, що належать цій країні чи орендуються нею;

· товари, вироблені у цій країні виключно з продукції, зазначеної у пунктах 1-8.

У разі якщо у виробництві товару беруть участь дві або більше країн, походження товару визначається згідно з критерієм достатньої переробки, а саме: країною похо­дження товару вважається країна, в якій було здійснено повне виготовлення товару або останні операції з його пе­реробки, достатні для того, щоб товар одержав основні характерні риси.

Основним документом, що підтверджує походження товару, є сертифікат про походження товару, подання якого вимагається митним органом у випадках, передба­чених законом. У разі ввезення товару на митну територію України сертифікат про походження товару подається обов'язково:

· на товари, що походять з країн, яким Україна надає преференції за Митним тарифом України;

· на товари, ввезення яких з відповідної країни регулюється кількісними обмеженнями (квотами) чи іншими заходами регулювання ЗЕД;

· ё1якщо це передбачено міжнародними договорами України, укладеними в установленому законом порядку, а також законодавством України в галузі охорони довкілля, здоров я населення, захисту прав споживачів, громадсько­го порядку, державної безпеки та інших життєво важли­вих інтересів України;

· у випадках, коли у документах, які подаються для митного оформлення, немає відомостей про походження товарів або у митного органу є достатні підстави вважати, що декларуються недостовірні відомості про походження товарів.

Оскільки факт походження товару з тієї чи іншої країни суттєво впливає на рівень обкладання його податками та збо­рами, а також може зумовлювати інші обмеження щодо імпорту цього товару, правила походження товару регламен­туються СОТ. Угода СОТ з правил походження зобов'язує країни-члени забезпечувати, що їх правила походження є прозорими; що вони не мають обмежувального, спотворюючого, руйнівного впливу на міжнародну торгівлю; що вони застосовуються на постійній, одноманітній, неупередженій та розумній основі; що вони базуються на позитивному стан­дарті (мають вказувати, що становить походження, а не що його не становить). У довгостроковій перспективі ця угода має на меті створення спільних (гармонізованих) правил походження для усіх країн - членів СОТ.

Основним документом митного оформлення є вантажна митна декларація (ВМД) - письмова заява встановленої форми, що подається митному органу і містить відомості про товари та транспортні засоби, які переміщуються че­рез митний кордон України, митний режим, у який вони заявляються, а також іншу інформацію, потрібну для здійснення митного контролю, митного оформлення, мит­ної статистики, нарахування податків і зборів.

Відповідно до українського законодавства всі розрахунки за митними платежами (мито і збори) здійснюються на дату прийняття митної декларації до оформлення. Основним документом, у якому декларується митна вартість товару, є вантажна митна декларація (ВМД).

Форму ВМД, порядок її подання, оформлення, використання встановлює Положення про вантажну митну декларацію, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 9 червня 1997 р. № 574.

Вантажна митна декларація, що застосовується в Україні, відповідає зразкам, які використовуються у міжнародній практиці. Вона складається з 54 граф, частина з яких заповнюється декларантом, а частина митною установою. ВМД складається з уніфікованого адміністративного документа форми МД-2 на п'яти зброшурованих основних аркушах різного кольору та уніфікованого адміністративного документа форми МД-3 на такій самій кількості зброшурованих додаткових аркушів різного кольору.

Оформлені митним органом аркуші ВМД розподіляються у такому порядку:

· перший аркуш зберігається разом з комплектом документів на основі яких здійснювалось митне оформлення, в митному підрозділі, що здійснював митне оформлення, протягом 12 місяців після чого передасться на зберігання до архіву митниці;

· другий аркуш використовується у підрозділі митної статистики митного органу;

· третій аркуш використовується у підрозділі митних доходів та платежів митного органу;

· четвертий аркуш використовується в залежності від виду зовнішньоекономічної операції (під час оформлення товару, що вивозиться за межі митної території України, передається декларанту для доставлених разом з товаром в митний орган - пункт пропуску на митному кордоні України. Після проведення процедури пропуску він передається до архіву митниці, що здійснила пропуск товару через митний кордон; під час оформлення товару, що ввозиться на митну територію України, передається декларанту);

· п'ятий аркуш передасться декларанту.

Державна митна служба має право встановлювати інший порядок розподілу аркушів ВМД для митних режимів, що відрізняються від режиму „імпорт” або „експорт”.

Декларація містить дані про відправника і одержувача товару, про країну контракту (у якій зареєстрована фірма-партнер), про країну походження товару (для імпорту) чи країну призначення (для експорту), про умови поставок, про валюту контракту, про транспорт, на якому повинен бути доставлений товар, про митницю, на якій він повинен пройти оформлення, про квоту (для товарів, експорт яких квотується, вказується тільки залишок квоти без вже вивезеної частки), про митну вартість товару, мито і митні збори, що підлягають стягненню.

ВМД, заповнена у звичайному порядку, вважається оформленою за наявності на всіх її аркушах відбитка особистої номерної печатки посадової особи митниці, що здійснила митне оформлення товарів і транспортних засобів.

Оформлена ВМД є підтвердженням надання особі права на розміщення товарів та/або транспортних засобів у заявленому митному режимі і прав та обов'язків зазначених у ВМД осіб щодо здійснення ними відповідних фінансових, господарських та інших операцій.

Митна установа підтверджує прийняття декларації, проставляючи на ній номер і дату (гр. 7), 1 розташовує товар для тимчасового збереження. Оформлюючи товар, митниця перевіряє надані декларантом дані документи, у разі потреби здійснює огляд товару.

Крім ВМД декларант надає, частіше за все, такі документи:

Ø зовнішньоторговельний контракт і додаткові угоди;

Ø транспортні документи;

Ø ліцензію;

Ø дозвіл інших державних органів, якщо товар підлягає контролю цих органів.

Вся територія України поділена на зони дії визначених митниць. Будь-яке підприємство, що здійснює ЗЕД, може оформити ввезення чи вивезення товару тільки за посередництвом митниці, у зоні дії якої вона знаходиться.

При імпорті товару необхідно пред'явити прикордонній митниці рахунок-фактуру, після чого вона видає внутрішній транзитний документ на бланку ВМД і встановлює термін, протягом якого товар повинен бути доставлений на внутрішню митницю. Оформлення здійснюється митницею призначення, що одержавши документи, реєструє доставку товару.

Експортери декларують товари на митниці, у зоні якої вони знаходяться. Оформивши товар, внутрішня митниця ставить на вантажному документі і товаросупроводжувальному документі штамп. На вантажному документі вказується номер декларації, якою оформлений товар. Штамп і номер є підставою для випуску товару прикордонною митницею, що реєструє його фактичне вивезення.