Загальні відомості та вимоги до великомасштабного картографування

Прийняті масштаби загальнодержавного топографічного картографування 1:10000, 1:25 000, 1:50 000, 1:100 000, 1:200 000 (1:250 000), 1:500 000 та 1:1 000 000. Базовими є топографічні карги масштабів 1:10 000, 1:50 000 та 1:250 000, яким на­дається відповідний державний статус:

- національна топографічна карта - це топографічна карта в масштабі 1:200 000(1:250 000);

- державна топографічна карта - це топографічна карта в масштабі

1:50000;

- економіко-господарська топографічна карта - це топографічна карта в масштабі 1:10 000.

У ході інженерних вишукувань топографічні умови місцевості вивчають за топографічними картами і планами різних масштабів. Дрібномасштабними 1:100 000, 1:50 000. 1:25 000 і 1:10000, які належать до масштабного ряду карт державного картографування на всю територію України й оновлюються відповідно до державних нормативів через 15 років. Великомасштабні 1:5 000, 1:2 000, 1:1 000 та 1:500, які є регіональними або локальними і складаються для промислових районів, міст, селищ, окремих промислових підприємств, енергетичних, транспорт­них та інших об'єктів й оновлюються залежно від інтенсивності забудови.

За наявності потрібних карт і планів перевіряють їх актуальність та визна­чають потребу в оновленні контурної частини чи рельєфу планів, або ж прий­мають рішення про проведення нового знімання. Згідно з [3], карта або план підлягають новому зніманню, якщо її інформаційна складова змінилася на 35 %.

Залежно від обсягу робіт, площі території, рівня насиченості її забу­довою, топографічних умов місцевості тощо суцільне великомасштабне топогра­фічне знімання або оновлення здійснюють методами або аерофотознімання (космофотознімання) чи наземного (тахеометричного, мензульного, фото­теодолітного, з використанням лазерного сканера) знімання.

Технічні вимоги до складання та оновлення топографічних планів велико­масштабного картографування встановлені Інструкцією [4]. Плани можуть створюватися шляхом натурного знімання або картоукладання (крім масштабу 1:500) у графічній або цифровій формах. Нормативний документ [4] визначає перелік об'єктів місцевості, які підлягають відображенню на планах різних масштабів та висоти перерізу рельєфу горизонталями. Останні встановлюють залежно від нахилу місцевості й можуть прийматися такими: 0,5, 1, 2 і 5 м на планах масштабу 1: 5000; 0,5, 1 і 2 м - масштабу 1:2000; 0,5 і 1 м - масштабу 1:1 000.

СКП положення на планах капітальних споруд не повинні перевищувати 0,4 мм відносно точок знімальної мережі, контурів з чіткими обрисами - 0,5 мм, а у гірських та лісових районах - 0,7 мм. В окремих випадках за відповідного обґрунтування допускається зменшувати графічну точність плану, тобто складати план масштабу 1:500 з точністю 1:1000. Геодезичною основою великомасштабних знімань служать пункти ДГМ різних класів, розрядних геодезичних мереж згущення і знімальної геодезичної мережі, а також марок і реперів Державної нівелірної мережі. Координати пунктів і висоти реперів визначаються відповідно у державних системах координат (УСК- 2000) і висот (Балтійська 1977 р.). Середня щільність пунктів ДГМ для створення знімальної геодезичної основи встановлюється: 1 пункт і репер відповідно на площу 20-30 км² і 10-15 км² для планів масштабу 1:5 000 та на площу 5-15 км²; 5- 7 км² - для планів 1:2 000. Загальна щільність пунктів ДГМ та мереж згущення має бути не меншою ніж 4 та 1 пункт/км² відповідно для забудованої та незабудованої територій.

Останнім часом топографічні карти створюють на основі базових наборів геопросторових даних - сукупності загальногеографічних даних про: геодезичну основу, рельєф, гідрографію, транспорт, адміністративно-територіальний устрій, населені пункти, будівлі та споруди, рослинність, географічні назви, аеро- і космічні зображення, ортофотоплани та фотокарти. Останні формуються за даними дистан­ційного зондування Землі та глобальних навігаційних супутникових систем. Вони оновлюються шляхом топографічного моніторингу з інтервалом не рідше 1 разу на рік, який включає і виконавчі знімання.

За способом створення та подання графічної інформації про природні й штучні об'єкти місцевості, явища та взаємозв'язки між ними топографічні карти поділяють на аналогові, цифрові та електронні.

На аналогових топографічних картах інформація про місцевість подається у вигляді графічного зображення на твердому носії (папері, пластику тощо) в умов­них позначеннях, прийнятих відповідно до встановленої класифікації топографіч­них об'єктів, положення яких на карті, відображення їх кількісно-якісних харак­теристик та взаємозв'язків регламентовані керівними документами та обумовлені масштабом карти, а також можливостями роздільно-візуального сприйняття. Такі карти створюють за технологіями, які включають процеси від редакційної підго­товки до поліграфічного відтворення, у прийнятих системах координат, висот, проекції, масштабах, розграфленні та номенклатурі поаркушно.

Аналогові топографічні карти повинні задовольняти такі основні вимоги:

- достовірно і точно (залежно від масштабу) відображати стан місцевості в заданих машино- орієнтованих умовних знаках;

- забезпечувати визначення координат, абсолютних і відносних висот об'єктів, їх кількісних та якісних характеристик.

Цифрові топографічні карти (ЦТК) є цифровими картографічними моделями, зміст яких відповідає змісту карти певного типу та масштабу. Це інфор­маційні бази геопросторових даних та бази метаданих, що зберігаються на інфор­маційних носіях у банках цифрових картографічних даних (БЦКД). Їх створюють за допомогою спеціалізованих програмно-технічних засобів на основі чіткої класифі­кації топографічних об'єктів, кодування їхніх морфологічних атрибутів (розмір, форма, розташування) та метаданих (кількісно-якісних атрибутів, структурних характеристик) у прийнятих системах координат, висот, масштабах, проекціях, роз­графленні та номенклатурі карт. ЦТК є основою для функціонування ГІС і ство­рення електронних топографічних і тематичних карт.

Незалежно від методу створення чи оновлення ЦТК мають відповідати таким основним вимогам:

- забезпечувати можливість автоматизованого визначення даних про місцерозташування об'єктів та їхніх характеристик;

- включати цифрове значення кількісних та якісних характеристик і кодів об'єктів у прийнятій системі класифікації та кодуванні картографічної інформації;

- забезпечувати можливість внесення змін і доповнень до змісту карти, її конвертації у формати ГІС та виокремлення незалежних моделей елементів змісту карт (гідрографії, населених пунктів, шляхів і пришляхових споруд, рельєфу, рослинного покриву та ґрунтів).

Для топографічних карт усіх масштабів приймається рівнокутна поперечно-циліндрична проекція Ґаусса, яку обчислюють за параметрами еліпсоїда Красовського Ф. М. у шестиградусних зонах у Державній геодезичній референцній системі координат УСК-2000 (з поступовим переходом на універсальну поперечно-циліндричну проекцію Меркатора).

На практиці з метою оперативного забезпечення окремих територій карто­графічними матеріалами створюють ортофотокарти або фотокарти, які отримують методом трансформування зображень на аеро- та космічних знімках з мінімальним використанням штрихових елементів для забезпечення вимірювання віддалей, площ, кутів, елементів рельєфу тощо. Масштаби ортофото- та фотокарт, їх розграф­лення, система координат і точність зображення об'єктів мають відповідати вимогам до укладання топографічних карт.