Стороны договора займа. Права и обязанности сторон

Сторонами договору позички є позичкодавець та користувач. По-зичкодавцем може бути як фізична, так і юридична особа, яка є власником майна або котра за договором має право розпорядитися річчю. Єдине обмеження, яке міститься у ЦК щодо можливості власника виступити у ролі позичальника, стосується юридичних осіб, котрі здійснюють підприємницьку діяльність. Такі юридичні особи не можуть укладати договори позички на користь осіб, які є їх засновниками, учасниками, керівниками, членами їх органів управління. Зазначені особи можуть прямо або опосередковано впливати на формування волі юридичної особи. Тому викладене обмеження спрямоване на недопущення зловживань з боку цих осіб та на захист інтересів самої юридичної особи, яка здійснює підприємницьку діяльність.

Обмежень щодо другої сторони - користувача законодавство не містить. Користувачами можуть бути будь-які фізичні чи юридичні особи.

Істотними умовами договору позички є його предмет та безоплатність. Предметом договору позички можуть бути індивідуально визначені речі, які зберігають свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживні). Зрозуміло, що найпоширенішим предметом договору позички є речі побутового призначення, але ніщо не заважає сторонам укласти договір позички стосовно більш цінного майна, зокрема, земельних ділянок, будівель, споруд, обладнання, транспортних засобів, інших рухомих та нерухомих речей. Оскільки законодавець у визначенні позички використовує термін «річ», майнові права не можуть бути предметом цього договору (на відміну від договору найму).

Якщо у договорі відсутня достатня інформація щодо предмета, який має бути переданий у позичку, умова про предмет вважається непогодженою сторонами, а сам договір неукладеним.

Договір позички належить до безоплатних договорів. Користування річчю вважається безоплатним, якщо сторони прямо домовилися про це або якщо вказане випливає із суті відносин між ними (ч. 2 ст. 827 ЦК). Встановлення такого правила не є випадковим. Воно пояснюється тим, що договір найму може й не містити умови про плату за користування майном, однак, за своєю природою він є виключно оплатним. Якщо розмір плати не встановлений договором найму, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, що мають істотне значення. Отже, можна вважати, якщо річ надається у користування, останнє презюмується оплатним; про інше сторони повинні прямо домовитися у договорі або інше має випливати із суті відносин між ними.

Безоплатність позички не свідчить про відсутність у позичкодавця будь-якого інтересу стосовно укладення такого договору. Зокрема, позичкодавець може бути зацікавлений передати річ у безоплатне користування для того, щоб звільнити себе від витрат на утримання та збереження майна або задля реклами. Однак ці інтереси позичальника знаходяться за межами договору позички та не охороняються законом¹.

Щодо строку, то він не є суттєвою умовою договору позички. Якщо сторони не встановили строку користування річчю, він визначається відповідно до мети користування нею (ст. 831 ЦК).

Обов'язки позичальника стосовно предмета договору окремим чином не визначаються. Отже, слід керуватися нормами, що регулюють відносини найму (статті 767,769, 776 ЦК). Позичкодавець зобов'язаний:

1) передати користувачеві річ у комплекті і у стані, що відповідають умовам договору позички та її призначенню;

2) попередити користувача про особливі властивості та недоліки речі, котрі йому відомі і які можуть бути небезпечними для життя, здоров'я, майна користувача або інших осіб чи призвести до пошкодження самої речі під час користування нею;

3) при укладенні договору повідомити користувача про обтяження речі, що надається у користування, тобто про її юридичні властивості, оскільки передання речі у позичку не припиняє і не змінює прав третіх осіб на неї. Невиконання позичальником визначеного обов'язку надає користувачеві право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.

Обоє 'язки користувача:

1) користуватися річчю відповідно до мети, визначеної у договорі, а у разі відсутності такої умови, згідно з призначенням речі (ч. 2 ст. 833 ЦК);

2) користуватися річчю особисто (але договором може бути передбачена можливість укладення користувачем стосовно цієї речі договору найму або субпозички);

3) здійснювати звичайні витрати щодо підтримання належного стану речі, переданої у користування. Законодавець не визначає, що слід розуміти під «звичайними» витратами. Однозначно може йтися, що цим терміном не охоплюється проведення капітального ремонту речі, який визначається як зміна (відновлення) основних частин (конструктивних елементів) останньої, без чого неможливе її використання за призначенням. Очевидно, під звичайними витратами слід розуміти: а) витрати на поточний ремонт, тобто на усунення недоліків речі, які не пов'язані із заміною її основних складових частин; б) витрати на обслуговування речі задля підтримання її у належному фізичному (технічному) стані; в) витрати на утримання речі, не пов'язані з усуненням недоліків, що виникли, та підтриманням належного фізичного (технічного) стану речі, але без яких використання останньої стає неможливим.