Договір банківського вкладу. Види банківських вкладів.

Гражданское право Тема 15 2 часть

Договір банківського вкладу

 

За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та у порядку, встановленому договором (ст. 1058 ЦК). Аналогічні положення містяться й у ст. 340 ГК України.

 

До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесено вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 ЦК), якщо інше не встановлено цивільно-правовими нормами про банківський вклад або не випливає із суті цих договірних зобов'язань. Однак схожість договору банківського вкладу з договором банківського рахунка є тільки із зовнішнього, технічного боку, оскільки обидва договори опосередковуються через відкриття відповідного рахунка в банку чи іншій фінансово-кредитній установі. Договір банківського вкладу та договір банківського рахунка мають різні цілі, не збігаються і їх кінцеві договірні результати.

 

Договір банківського вкладу слід визнати різновидом договору позики, договором, який має багато спільного із кредитним договором та договором банківського рахунка.

 

Юридичні ознаки договору: односторонній, реальний, відплатний. Якщо вкладником виступає фізична особа, договір банківського вкладу вважається публічним (ст. 633 ЦК).

 

Сторонами договору виступають банк та вкладник. Банком виступає юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії НБУ здійснювати в сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних та юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб (ст. 1 Закону України "Про банки і банківську діяльність"). Вкладником може бути будь-яка особа, яка визнається учасником цивільних правовідносин відповідно до обсягу своєї правосуб'єктності.

 

Договір банківського вкладу може бути укладено на будь-яких умовах, що не суперечать закону. У банківській практиці найчастіше застосовують такі депозитні вклади: по-перше, це може бути договір, який укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу {вклад на вимогу), по-друге, на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку чи терміну (строковий вклад). Не виключено можливості укладення договору на інших умовах повернення грошової суми.

 

Законодавством передбачено можливість укладення депозитного договору на користь третьої особи (ст. 1063 ЦК). Наприклад, фізична або юридична особа може зробити вклад на ім'я третьої особи, причому визначення імені фізичної особи (ст. 28 ЦК) або найменування юридичної особи (ст. 98 ЦК), на користь яких зроблено вклад, є істотними умовами такого договору. До вступу третьої особи у володіння вкладом усіма правами вкладника користується безпосередня сторона договору (первісний вкладник). Діями, які свідчать про перейняття на себе правового статусу вкладника, закон визначає пред'явлення нею до банку першої вимоги, яка випливає з прав вкладника, або вираження нею іншим способом наміру скористатися такими правами.

 

Укладення договору банківського вкладу відбувається шляхом відкриття депозитного (вкладного) рахунка. Депозитний рахунок є різновидом банківського рахунка, порядок його відкриття наразі визначає Інструкція про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах.

 

На відміну від договору позики чи кредитного договору, предметом договору банківського вкладу є виключно грошові суми в національній або іноземній валюті (депозит).

 

Форма договору — письмова. Недотримання цієї вимоги робить договір нікчемним. Не вважається порушеною письмова форма договору, якщо внесення грошової суми підтверджено видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. При укладенні договору банківського вкладу за участі фізичної особи на підтвердження договірних відносин і внесення грошової суми на рахунок видається ощадна книжка (ст. 1064 ЦК). Ще одним документом, який свідчить про укладення договору банківського вкладу, може бути ощадний (депозитний) сертифікат (ст. 1065 ЦК).

 

Зміст договору становить право вимоги вкладника та обов'язок банку (іншої кредитно-фінансової установи). Основним обов'язком банку є виплата вкладникові вкладу та проценти на нього або дохід в іншій узгодженій договором формі. Навіть якщо у договорі не встановлено розміру процентів на вклад, застосовується загальна облікова ставка НБУ (ч. 1 ст. 1061 ЦК).

 

Нараховані проценти за депозитом юридичних осіб та їх відокремлених підрозділів можуть перераховуватися на поточний рахунок або зараховуватися на поповнення депозиту. Фізичні особи можуть перераховувати нараховані проценти за депозитами на поточний рахунок, на поповнення депозиту або отримувати їх готівкою.

 

Окрім права вимагати повернення вкладу та процентів на нього, вкладник має право, якщо це не заборонено договором, поповнювати депозитний рахунок, не укладаючи додаткової угоди. Також за банківським вкладом на рахунок можуть зараховуватися грошові кошти, які надійшли до банку на ім'я вкладника від іншої особи.

 

Чинним законодавством передбачено можливість односторонньої зміни окремих умов щодо договору банківського вкладу. Наприклад, банк має право змінити розмір процентів, які виплачуються на вклади на вимогу, якщо інше не встановлено договором (ч. 2 ст. 1061 ЦК). У такому разі така зміна застосовується тільки на вклади, внесені до повідомлення вкладників про зменшення процентів, зі спливом 1 місяця з моменту відповідного повідомлення, якщо інше не встановлено договором. Таким повноваженням не наділений банк щодо строкового вкладу, а також вкладу, внесеного на умовах його повернення у разі настання визначених законом обставин.

 

Істотною відмінністю депозитного договору (рахунка) від договору банківського рахунка (інших видів рахунків, які відкриваються у банках), є відсутність можливості у клієнта здійснювати з них розрахунки. Якщо фізичні особи при розірванні договору банківського вкладу або після закінчення строку його дії можуть спрямувати кошти, які перебувають на депозитному рахунку, на рахунки інших осіб, то юридичним особам це прямо заборонено. Усі грошові кошти юридичної особи має бути зараховано на поточний рахунок і лише із цього рахунка може бути перераховано на рахунки третіх осіб.

 

Відповідальність сторін за договором банківського вкладу положеннями § 3 гл. 72 ЦК не передбачено, однак банк чи інша кредитно-фінансова установа несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання за договором у порядку, встановленому для договору банківського рахунка. Це стосується строків зарахування грошових коштів на вклад, його повернення, порушення або незбереження банківської таємниці вкладника. Окрім норм про застосування санкцій за невиконання чи неналежне виконання депозитного договору, законом встановлено й додаткові засоби захисту клієнта. Зокрема, на вимогу вкладника до банку (фінансової установи) про видачу вкладу не поширюється позовна давність (ч. 1 ст. 268 ЦК).

 

Також, щоб уникнути неможливості повернути вклад (депозит) у разі ліквідації, у тому числі банкрутства, банку, законодавством формуються відповідні механізми мінімалізації таких несприятливих наслідків. Наприклад, відповідно до ст. 57 Закону України "Про банки і банківську діяльність" передбачено, що вклади фізичних осіб у Державному ощадному банку України гарантуються державою, а на вклади фізичних осіб у комерційних банках поширюється дія Закону України "Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб", який, зокрема, визначає порядок відшкодування вкладів вкладникам банків-учасників (тимчасових учасників) Фонду.

 

За депозитним договором допускається одностороннє його розірвання за ініціативою вкладника. Причому умова договору про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною. Таке повноваження щодо одностороннього розірвання договору не застосовується у випадках, коли вклад зроблено юридичною особою на інших умовах повернення, які встановлені договором. Строковий договір банківського вкладу після його закінчення може бути пролонговано шляхом мовчання, хоча вже на умовах про вклад на вимогу.

 

Види банківських вкладів

1. Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення.

2. За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.

Умова договору про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною.

3. Якщо відповідно до договору банківського вкладу вклад повертається вкладникові на його вимогу до спливу строку або до настання інших обставин, визначених договором, проценти за цим вкладом виплачуються у розмірі процентів за вкладами на вимогу, якщо договором не встановлений більш високий процент.

4. Якщо вкладник не вимагає повернення суми строкового вкладу зі спливом строку, встановленого договором банківського вкладу, або повернення суми вкладу, внесеного на інших умовах повернення, після настання визначених договором обставин договір вважається продовженим на умовах вкладу на вимогу, якщо інше не встановлено договором.