Робочий час і час відпочинку

Робочий час - це передбачений законодавством відрізок календарного часу, протягом якого працівник відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку, графіка роботи або умов трудового договору зобов'язаний бути на своєму робочому місці і виконувати свої трудові обов'язки.

Нормою робочого часу є передбачена законом для даного працівника тривалість його робочого часу за певний кален­дарний період: день, тиждень, місяць.

Нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень. Підприємства й органі­зації при укладанні колективного договору можуть визна­чити меншу норму тривалості робочого часу, ніж 40 годин на тиждень.

Тривалість роботи скорочується на одну годину без змен­шення заробітної плати, якщо робота виконується в нічний час, а також напередодні святкових і неробочих днів як при 5-денному, так і при 6-денному робочому тижні, а напере­додні вихідних днів — при 6-денному робочому тижні.

За угодою між працівником і власником або уповнова­женим ним органом може передбачатися як при прийнятті на роботу, так і у подальшому неповний робочий день або неповний робочий тиждень.

На прохання вагітної жінки, жінки, яка має дитину віком до 14 років або дитину-інваліда, у тому числі таку, що перебуває під її опікою, чи жінки, яка доглядає за хворим членом сім'ї відповідно до медичного ви­сновку, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний встановлювати для неї неповний робочий день або неповний робочий тиждень. Оплата праці в цьому разі провадиться пропорцій­но відпрацьованому часові або залежно від виробітку.

Надурочні роботи, як правило, не допускаються. Надуроч­ними вважаються роботи понад передбачену законом або угодою тривалість робочого дня.

Надурочні роботи можуть провадитися лише з дозволу профспілкового комітету підприємства, установи, організації.

Законодавством також можуть бути передбачені й інші кате­горії працівників, яких забороняється залучати до надуроч­них робіт.

Жінки, котрі мають дітей віком від 3 до 14 років або дитину-інваліда, можуть залучатися до надурочних робіт лише за їх згодою, а інваліди, крім того, за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям.

Від надурочної роботи необхідно відрізняти ненормований робочий день.

Це особливий режим робочого часу, який за­проваджується для певної категорії працівників у разі не­можливості нормування часу трудового процесу. За потреби ця категорія працівників виконує роботу понад нормальну тривалість робочого часу (така робота не вважається над­урочною).

Ненормований робочий день на підприємствах, в устано­вах, організаціях, незалежно від форми власності може за­стосовуватися для керівників, спеціалістів і робітників, а саме:

- для осіб, праця яких не піддається точному часовому обліку;

- для осіб, робочий час яких за характером роботи по­діляється на частини невизначеної тривалості (сільське гос­подарство);

- для осіб, які розподіляють час для роботи на свій розсуд.

На працівників з ненормованим робочим днем поши­рюється запроваджений на підприємстві режим робочого часу. У зв'язку з цим власник або уповноважений ним орган не має права систематично залучати працівників, які працю­ють за таким режимом, до роботи понад установлену три­валість робочого часу.

Як компенсація за виконаний обсяг робіт, ступінь напру­женості, складність і самостійність у роботі, необхідність пе­ріодичного виконання службових завдань понад установле­ну тривалість робочого часу надається додаткова відпустка до 7 календарних днів.

Список професій і посад, для яких може застосовуватися ненормований робочий день, визначається колективним до­говором.

Право на відпочинок гарантує громадянам вільний від безпосередньої продуктивної праці час, який вони вико­ристовують для відновлення своїх сил, всебічного розвитку духовних та фізичних здібностей, для активної участі в уп­равлінні справами суспільства.

У статті 45 Конституції України закріплено право на відпо­чинок і передбачено, що це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щоріч­ної відпустки, встановленням максимальної тривалості ро­бочого часу, скороченого робочого дня для окремих професій та виробництв, скороченої тривалості роботи в нічний час.

Конкретні умови здійснення конституційного права на відпочинок деталізуються в трудовому зако­нодавстві. Час відпочинку - це частина календарного періоду, про­тягом якого працівника за законом має бути звільнено від виконання трудових обов'язків і який він може використати на свій розсуд для задоволення своїх інтересів та відновлен­ня працездатності.

Перерви протягом робочого дня поділяються на два види: перерва для відпочинку та харчування, яка не входить у робочий час, її тривалість установлюється правилами внутрішнього трудового розпорядку; спеціальні перерви, які вхо­дять у робочий час і оплачуються.

До них належать: перерви в роботі для обігрівання і відпочинку, що надаються праців­никам, які працюють у холодну пору року на відкритому повітрі або в закритих неопалюваних приміщеннях, вантаж­никам та деяким іншим категоріям працівників у випад­ках, передбачених законодавством; перерви для годування дитини; перерви для гімнастики та відпочинку.

Щоденний відпочинок (міжзмінна перерва) визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіка­ми змінності, а його тривалість залежить від тривалості що­денної роботи і перерви для відпочинку та харчування. В усіх випадках така перерва разом із часом відпочинку та харчування має бути не меншою за подвійну тривалість ро­боти на попередній зміні.

Щотижневий відпочинок - це безперервний відпочинок, що містить міжденну (між- змінну) перерви та вихідний (один чи два вихідних) день.

Тривалість щотижневого безперерв­ного відпочинку має бути не менше 42 години.

Конкретна тривалість щотижневого відпочинку залежить від типу ро­бочого тижня та режиму роботи працівників.

Робота у вихідні дні забороняється.

Залучення окремих працівників до роботи в ці дні допускається тільки з дозволу профспілко­вого комітету підприємства, установи, організації і лише в таких виняткових ситуаціях, що визначаються законодав­ством.

 

 

Робота у вихідні дні може компенсуватися за згодою сторін наданням іншого дня відпочинку або в грошовій формі в подвійному розмірі.

Святкові дні: 1 січня - Новий рік; 7 січня - Різдво Христове; 8 березня - Міжнародний жіночий день; 1 і 2 травня - День міжнародної солідарності трудящих; 9 трав­ня - День перемоги; 28 червня - День Конституції Украї­ни; 24 серпня - День незалежності України.

Робота також не провадиться в дні релігійних свят (неробочі дні): 7 січня - Різдво Христове; один день (неділя) - Пасха (Великдень); один день (неділя) – Трійця.

За поданням релігійних громад інших (неправославних) конфесій, зареєстрованих в Україні, керівництво підприємств, установ, організацій надає особам, які сповідують відповідні релігії, до 3 днів відпочинку про­тягом року для святкування їх великих свят з відпрацю­ванням за ці дні.

У святкові та неробочі дні допускаються роботи, припинення яких неможливе через виробничо-техніч­ні умови (безперервно діючі підприємства, установи, органі­зації), роботи, викликані необхідністю обслуговування насе­лення, а також невідкладні ремонтні і вантажно-розванта­жувальні роботи.

Відпустк а - це вільний від роботи час протягом передба­ченої законом кількості календарних днів. Законом Украї­ни "Про відпустки" від 15 листопада 1996 р. передбачено певні види відпусток. Законодавством, колективним договором, угодою і трудо­вим договором можуть встановлюватися й інші види відпусток.

Щорічна основна відпустка надається працівникам три­валістю не менше 24 календарних днів за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору. Окремим категоріям працівників, зазначеним у за­коні, надається щорічна основна відпустка більшої трива­лості. Так, для осіб віком до 18 років тривалість щорічної основної відпустки становить 31 календарний день. За ба­жанням щорічні відпустки надаються в зручний для таких осіб час.

Черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним орга­ном за погодженням із профспілковим чи іншим уповно­важеним на представництво трудовим колективом органом, і доводиться до відома всіх працівників.

Види відпусток відповідно до закону України "Про відпустки"