Лекции.Орг


Поиск:




Функції політичної культури. 3 страница




- спротиву, розглядає владні відносини як такі, за яких суб'єкт долає спротив об'єкта.

- обміну ресурсами, має на меті пом'якшення недемократичного характеру владних відносин як панування і підкорення

- розподілу сфер впливу.

Системна концепція влади Влада, що в політичній системі виступає як політична влада, з'єднує всі елементи системи в єдине ціле.

Системний підхід до розуміння влади застосовується на трьох
рівнях:

- політичної системи суспільства в цілому;

- окремих складових системи;

- відносин між самими індивідами.

Біхевіористська концепція влади розглядає владу як особливий тип поведінки, за якої одні люди командують, а інші підкоряютьсяУ межах біхевіористської концепції влади виокремлюються три
основні моделі трактування влади
:

- Силова. Виходить з того, що головним мотивом політичної поведінки людини є її прагнення до влади.

- Ринкова. Ґрунтується на тому, що за умов ринкової економіки влада також стає товаром.

- Ігрова, що розглядає владні відносини, боротьбу за владу як своєрідну гру, що відбувається за певними правилами.

У частині мотивації політичної поведінки біхевіоризм є різновидом психологічної концепції влади. Головною особливістю цієї концепції є пояснення владних відносин психологічними мотивами.

Існують також інші концепції влади — інструменталістська, структуралістська, функціональна, конфліктологічна.

 

22. Політична влада - це реальна здатність одних людей проводити свою волю стосовно інших за допомогою правових і політичних норм.

Політична влада здійснюється державою;політичними партіями і громадсько політичними організаціями;органами місцевого самоврядування. Специфіка державної влади полягає в тому, що вона здійснюється спеціальним апаратом;поширюється на всю територію країни;наділена монополією на прийняття законів та застосування примусу. Основні особливості політичної влади: Верховенство, публічність, моноцентричність, легальність, різноманіття ресурсів. Верховенство полягає в обов'язковості її рішень для інших видів влади, що забезпечує дієвість верховенства суспільства в цілому. Моноцентричність проявляється в наявності єдиного центру прийняття рішень, які стосуються всього суспільства. Легальність політичної влади означає її законність, зокрема щодо існування самої влади та застосування нею примусу. Різноманіття ресурсів, тобто засобів здійснення. Політична влада використовує не тільки примус, а й економічні, соціальні, духовно-інформаційні засоби. Кумулятивний характер проявляється у зростаючому нагромадженні влади та значному посиленні її впливу в результаті взаємодії різних видів і ресурсів влади.

Функції політичної влади: керівництво та управління суспільством; інтеграція суспільства реалізується на основі врахування та узгодження соціальних інтересів, політична влада узгоджує інтереси всіх груп; оптимізація політичної системи відповідно до цілей і завдань правлячих сил; забезпечення політичної стабільності в країні також є однією з основних функцій політичної влади.

До ресурсів влади належать: Суб'єктні ресурси влади — наявність необхідних особисті характеристики суб'єкта влади — політична освіченість, компетентність, організованість, наявність політичної волі, здібності до аналізу політичної ситуації і прогнозування, вміння приймати рішення і брати на себе відповідальність за вчинені дії, далекоглядність, рішучість, визнаний авторитет та ін. Політичні ресурси влади — наявність розвинених політичних партій, відпрацьованість державних механізмів, підготовлений апарат управління, політичні традиції і звичаї, наявність політичних цінностей у суспільстві, наявність політичних лідерів і відпрацьованого механізму формування їх, розвинена політична теорія і механізми оволодіння нею, розвинена політична культура мас і політична культура функціонування політичних структур та ін.

 

23. в лекции

 

24. Посередником між елітою і масами виступає бюрократія. У прямому значенні термін «бюрократія» означає «панування канцелярії», «влада контори».

Як соціальна верства бюрократія виступає групою осіб, які професійно виконують адміністративні функції в межах політичних структур та організацій.

Під бюрократією розуміють також систему управління, здійснюваного за допомогою апарату влади, що відокремлений від суспільства, стоїть над ним, наділений специфічними функціями і привілеями.

Бюрократами звичайно називають службовців середніх ланок державного апарату, чиновників. залучають також працівників виконавчих комітетів органів місцевого самоврядування, апарату політичних партій і громадських організацій.

Похідним від бюрократії є бюрократизм, під яким розуміють вивищення державних службовців над суспільством і громадянами, абсолютизацію ними власних інтересів під виглядом державних, невиправдану заорганізованість у вирішенні в державних установах тих чи інших важливих для громадян питань.

Бюрократія утворює апарат політичних організацій, ядро державних структур. її роль у політиці полягає у виконанні функцій посередника між елітою і рештою суспільства, вона є виконавцем волі еліти й безпосереднім керівником населення.

Верхній прошарок бюрократії – це адміністративна еліта.

Оскільки феномен бюрократії, з одного боку, зумовлений об'єктивно, а з іншого – є джерелом бюрократизму, то в політології він оцінюється неоднозначно.

Розглянемо два протилежні підходи до оцінки бюрократії.

М. Вебер вважав бюрократію елементом раціонального типу державного устрою, гадав, що вона втілює найефективніші і найраціональніші способи управління організаціями.

її позитивними рисами є:

- ієрархічність управління,

- компетентність і дисциплінованість чиновників,

- безособовий характер відносин між ними.

Принцип ієрархії, розподіл повноважень і влади між різними щаблями бюрократичної драбини, з одного боку, дає можливість кожному вищому рівню управління контролювати нижчий, а з іншого – чітко визначити права та обов'язки кожного рівня бюрократії, оформити їх приписами та інструкціями, виходити за які чиновник не має права.

Звідси М. Вебер виводив характерну для бюрократії дисциплінованість та повагу до закону. Просування чиновника службовими сходинкам ґрунтується на його освіченості й досвіді. А повна зайнятість чиновника в апараті, його фіксований посадовий оклад, а також те, що він не володіє тими ресурсами, якими розпоряджається, дають змогу, на думку М. Вебера, звести до мінімуму корупцію, зробити бюрократію слугою суспільства й держави, а не окремих привілейованих осіб.

Тривалий час концепція раціональної бюрократії М. Вебера не піддавалась сумнівам, тим більше, що вона була сконструйована в руслі методології «ідеального типу», яка не передбачає прямого перенесення теоретичної моделі на реальність.

У 40-ві роки американський соціолог Роберт Мертон та його група піддали цю концепцію різкій критиці. Вони показали, що ті формальні зв'язки й відносини, принципи і функції, які відображені в концепції М. Вебера, насправді розмиті й дисфункціональні.

Насправді бюрократія слугує не державі й суспільству, а собі. Орієнтацію на загальні інтереси вона підмінює орієнтацією на власні корпоративні інтереси.

 

25.

Термін політична система з'явився в політичному лексиконі в 50-60-х роках XX ст., при цьому зміна навіть одного з них призводить до зміни в цілій системі.

В стосунку до суспільства поняття „система” став використовувати Патерсон, який розглядав суспільство як взаємодію чотирьох підсистем: економічної, політичної, соціальної і духовної. Кожна з них виконує певні функції, а разом, вони забезпечують життєдіяльність всього суспільства в цілому.

Засновником системного підходу в політичній науці є Істон. В його розумінні, політична система представляє собою механізм формування і функціонування влади в суспільстві з приводу розподілу ресурсів і цінностей. Істон розглядає політичну систему: 1) як відносно самостійну сферу суспільства, мета якої розподіл ресурсів; 2) як частину більшого за обсягом поняття — суспільство. Її завдання реагувати на імпульси, які подаються ззовні, запобігати конфліктам, які виникають через розподіл ресурсів між індивідами і групами. За Істоном політична система є цілісною множиною багатьох елементів, кожен з яких складається з простіших явищ і процесів.

Функціональний підхід. Порівнюючи різні політичні системи, Алмонд виділяє їх основні функції, без яких не можливо забезпечити їх ефективний соціальний розвиток. Політична система визначається Алмондом як сукупність ролей, взаємопов'язаних між собою, що виконуються не тільки державними інститутами, але й іншими елементами суспільства (партіями, елітами тощо).

політична система повинна виконувати такі функції:

1. функцію взаємозв'язку з зовнішнім середовищем;

2. функцію внутрішньополітичної сфери;

3. функції, що забезпечують збереження і адаптацію системи.

Комунікативний підхід. (К.Дойч)

Такий підхід розробляється в політології у зв'язку з встановленням інформаційної цивілізації. Під політикою Дойч розумів процес управління і координації зусиль людей для досягнення поставлених цілій. Цілі досягаються і коректуються на основі інформації про положення суспільства і його відношення до поставлених цілей, про результати попередніх дій, про відстань до цілі.

Політичні рішення, за Дойчем, приймаються на основі двох потоків інформації: зовнішнього і внутрішнього. Політичне управління вчений порівнює з пілотажем: визначення курсу тут відбувається на основі інформації про рух об'єкта в минулому і місце розташування в теперішньому, а також по відношенню до поставленої цілі.

 

26. ПОЛІТИЧНІ СИСТЕМИ – це різні форми політичної поведінки як державних, так і недержавних структур. (Г. Алмонд) ПОЛІТИЧНА СИСТЕМА – це складний комплекс державний інститутів, політичних партій, суспільних організацій, у рамках якої відбувається політичне життя суспільства і здійснюється державна і суспільна влада. (Ф.М. Бурлацький, А.А. Галкін) ПОЛІТИЧНА СИСТЕМА – це сукупність політичних інститутів, громадських структур, норм і цінностей, а також їх взаємодії, в яких реалізується політична влада і здійснюється політичний контроль. (С.А. Губерський)

ЕЛЕМЕНТИ ПОЛІТИЧНОЇ СИСТЕМИ:

 


  1. політичні відносини;

  2. політична діяльність;

  3. політична організація суспільства:


а) держава та її установи;

б) політичні партії, громадсько-політичні організації та рухи;

в) трудові колективи з своїми органами самоврядування;

4. політична свідомість та політична культура;

5. політичні і правові норми;

6. засоби масової інформації.

ФУНКЦІЇ ПОЛІТИЧНОЇ СИСТЕМИ:

 


  1. визначення цілей і завдань суспільства;

  2. мобілізація ресурсів;

  3. владно-політична інтеграція суспільства;

  4. регулювання режиму соціально-політичної діяльності;

  5. регулювання режиму соціально-політичної діяльності;

  6. легітимізація.


ФУНКЦІЇ ПОЛІТИЧНОЇ СИСТЕМИ:

функція політичної соціалізації (придбання політ знань, залучення до політ цінностей); мобілізаційна (мобілізація ресурсів для виконання завдань системи);

політичного реагування (реакція на імпульси, що надходять ззовні або з середини системи); дистрибутивна (розподільча) (розподіл політичною системою благ, послуг і статусів); регулятивна (управлінська) (управління, координація поведінки індивідів та груп); політичного рекрутування (підготовка та відбір політичних лідерів, еліт).

ТИПОЛОГІЯ ЗА ЗМІСТОМ ТА ФОРМАМИ УПРАВЛІННЯ (Ж. БЛОНДЕЛЬ):

 


  1. ліберальні демократії з опорою на лібералізм у прийнятті державних рішень;

  2. комуністичні системи з пріоритетом рівності соціальних благ і зневагою до ліберальних засобів їх досягнення;

  3. традиційні політичні системи, управління якими здійснюється олігархіями з досить нерівним розподілом соціальних благ;

  4. політичні системи, які переживають період становлення, в країнах, де існують авторитарні засоби правління;

  5. авторитарно-консервативні політичні системи, мета яких – збереження соціальної та економічної нерівності самими дієвими засобами.


ТИПОЛОГІЯ ЗА ВІДМІННІСТЮ ПОЛІТИЧНИХ КУЛЬТУР (Г. АЛМОНД):

англо-американська політ система; континентально-європейська політична система; до індустріальна політ система; політична система тоталітарного типу.

ТИПОЛОГІЯ ЗА КЛАСОВИМ ХАРАКТЕРОМ СУСПІЛЬСТВА (К. МАРКС):

рабовласницька; феодальна; буржуазна (капіталістична); соціалістична.

ТИПОЛОГІЯ ЗА ХАРАКТЕРИСТИКАМИ ПОЛІТИЧНИХ РЕЖИМІВ:

демократична; авторитарна; тоталітарна.

27.
Поняття влади дає ключ до розуміння сутності та призначення політичних інститутів і процесів, самої політики. Визначення цього поняття, з'ясування сутності й характеру політичної влади дає змогу виокремити політичні відносини з усієї сукупності суспільних відносин, має важливе значення для розуміння природи політики й держави. Про важливість поняття влади в науці свідчить існування особливої галузі науки - кратології (від грецьк. кратос - влада і логос - слово, поняття, вчення) як сукупності знань про владу.

Поняття "політичний режим" можна визначити як систему способів і методів управління певним державне організованим суспільством або як систему способів і методів взаємодії суспільства та органів політичної влади.

Авторитарний політичний режим характеризується тим, що:

 


у діяльності органів політичної влади переважають методи командування, відвертого диктату;


    • з процесу прийняття та реалізації політичних рішень повністю або в основному вилучено метод знаходження компромісу, взаємного погодження різних позицій;

    • органи політичної влади мають дискреційні повноваження, тобто право, виходячи з власного розуміння політичної доцільності, діяти на свій розсуд, у тому числі з порушенням норм закону;

    • виконавчі органи наділені широкими законодавчими повноваженнями;

    • обмежена або відсутня сфера застосування принципу гласності у діяльності органів політичної влади;

    • обмежені громадянські, політичні та особисті права і свободи, а також юридичні гарантії їх забезпечення.


Є три види авторитаризму:

 


    1. реформаційний;

    2. стабілізаційний;

    3. деструктивний.


Автократичному політичному режиму притаманні:

обмеженість кола осіб, що здійснюють найвищу політичну владу, й відповідно відокремленість абсолютної більшості народу від процесу її здійснення;

існування єдиного центру реальної політичної влади.

Автократію також не слід оцінювати лише негативно. Програмно організовані соціальні спільноти з правлінням мудрих на благо більшості нерідко вводили і вводять у суспільне життя ті чи інші компоненти автократії. Приклади Сінгапуру та Кувейту тут є одними з найяскравіших. Диктатура, виходячи з її класичного (римського) розуміння, - це тимчасовий авторитарний режим, який вводиться на строк дії надзвичайних обставин для здійснення рішучих заходів на виведення країни із стану кризи.

Тоталітарний політичний режим має такі ознаки:

жорсткий контроль політичної влади над усіма сферами життя суспільства в цілому і кожної особи зокрема, перетворення людини на додаток до механізмів влади;

відсутність легальної опозиції;

наявність обов'язкової для всіх офіційної ідеології;

нетерпимість до політичного інакомислення;

примітивізація політичної культури, всієї сфери гуманітарних знань.

Анархічному політичному режиму притаманні:

 


    • ерозія або повне руйнування найважливішої загальної ідеї єдиної держави та єдиної політичної системи;

    • взаємна конфронтація або навіть атомізація владних структур, відсутність ефективних форм координації їх дій;

    • втрата найвищими органами політичної влади монополії на організоване застосування збройної сили;

    • відсутність системи ефективного нормативного регулювання суспільних відносин, сваволя сильнішого або спритнішого, відсутність гарантій безпеки населення та представників органів політичної влади.


Демократичний режим являє собою систему таких принципів взаємовідносин політичної влади та суспільства: На відміну від "чистого" авторитаризму передбачає: наявність у громадян широкого кола прав і свобод та ефективність функціонування системи їх інституційних і нормативних гарантій; відсутність у органів політичної влади дискреційних повноважень (тобто практично нічим не обмеженої компетенції); гласність прийняття рішень органами політичної влади та доступність для всіх громадян суспільне значущої інформації; право виконавчих органів видавати лише підзаконні акти, а не закони; широке застосування методу політичного компромісу, ставлення органів політичної влади до факту існування політичної опозиції як до нормального явища суспільного життя. "Чисті типи" політичних режимів у реальному суспільному житті зустрічаються нечасто. Як правило, формуються ті чи інші різновиди "змішаних" режимів. Так, українська політична система як система перехідного типу нині має елементи всіх вищезазначених політичних режимів. При цьому ст. 1 Конституції України чітко закріпила головну тенденцію в розбудові політичної системи: "Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава".


28. В лекции


29.
Тоталітари́зм (лат. totalitos — цілісний від іт. totalità і прикм. іт. totalitario — той, що охоплює усе в цілому).

Форма панування, що регламентує всі сфери суспільного існування, а також не визнає незалежність від держави (державної влади) таких окремих сфер приватного і суспільного життя, як — економіка (господарство), релігія, виховання, сім'я, тощо.
Тоталітаризм як історична форма суспільного існування зявляється в епоху Нового часу і особливо характерний для диктаторських режимів XX століття. Система управління, яка прагнула до цілковитого підпорядкування суспільства державі за допомогою монополії на інформацію, пропаганди, офіційної державної ідеології, обов'язкової для громадян, терору таємних служб, монопартійної системи, обовязковому членстві у підконтрольних правлячій партії масових організаціях.

Творці теорії тоталітаризму (Г. Арендт, З. Бжезинський) підкреслювали структурну подібність фашистських і комуністичних держав.

Тоталітаризм як суспільне явище включає в себе такі основні ознаки:

Т-н «тоталітаризм» походить від середньовічного латинського слова «totalis», що означає «цілий», «повний», «загальний».

У політичну лексику цей термін ввійшов після промови Б.Муссоліні 1925 p., в якій він використовує саме поняття "тоталітарна держава".

Тоталітаризм - це повний контроль і жорстка регламентація з боку держави всіх сфер життєдіяльності суспільства, кожної людини за допомогою прямого озброєного насильства.

Досвід показує, що тоталітарні режими, як правило, виникають за надзвичайних умов: наростаючої нестабільності в суспільстві; глибокій кризі, що охоплює всі сторони життя; нарешті, при необхідності рішення стратегічної задачі, виключно важливої для країни.

В числі основних ознак, якими характеризується тоталітаризм як політичний режим, Х.Арендт, К.Фрідріхс і З.Бжезінській виділяють наступні:

централізоване керівництво і управління у сфері економічної;

система загального контролю над поведінкою індивідів у сфері соціальної;

визнання керівної ролі однієї партії у сфері політичної і здійснення її диктатури;

панування офіційної ідеології у сфері духовної і примусове нав'язування її членам суспільства;

зосередження в руках партії і держави засобів масової комунікації (преси, радіо, телебачення, кіно);

культ керівної особи на всіх рівнях, влада на всіх рівнях знаходиться в руках не підзвітної народу номенклатурної адміністрації;

зрощення партійного і державного апарату, контроль виконавськими органами виборних;

вихід каральних органів з підкорення законам і суспільству і. як результат, свавілля у вигляді державного терору і масових репресій.

Виділяють декілька різновидів тоталітаризму: комуністичний тоталітаризм, фашизм, націонал-соціалізм.

Деякі політологи виділяють третю, теократичну форму тоталітаризму, бачачи приклад останнього в Ірані періоду правління ісламського лідера аятоли Хомейні (1979-1989), і в режимі, встановленому (тепер вже в минулому) талібами в Афганістані.

Комуністичний тоталітаризм існував в СРСР і інших соціалістичних державах. Нині в тій чи іншій мірі він існує на Кубі, в КНДР, В'єтнамі, Китаї.

Фашизм вперше був встановлений в Італії в 1922 р. Тут тоталітарні риси були виражені не повною мірою. Фашистські режими існували також в Іспанії. Португалії, Чилі.

Націонал-соціалізм виникає в Німеччині в 1933 р. Йому властиві майже всі загальні риси тоталітаризму. Націонал-соціалізм має спорідненість з фашизмом, поєднує в собі ознаки одного та іншого.
Таким чином, враховуючи ознаки тоталітаризму, можна стверджувати, що в чистому вигляді він був притаманний фашистським режимам, багато його рис налічував сталінізм і маоізм, а також воєнно-диктаторські режими в країнах Латинської Америки, Африканського континенту і Азії після розвалу колоніальної системи. Політичний досвід ХХ ст. доводить, що тоталітаризм вистуває як глухий кут еволюційної спіралі світового розвитку.

30. Для демократії хар-ними є вільна діяльність пол. та громадських організацій, обов’язково виборність органів влади, розмежування держ. сфери та сфери гром. сусп., ек. та пол. плюралізм, д-ва існує заради громадян, а не навпаки, високий рівень сусп. самоврядування.Один із найважливіших критеріїв зрілості суспільства — ступінь його демократичності. Демократія — форма державно-політичного устрою суспільства, яка ґрунтується на визнанні народу джерелом і носієм влади, на прагненні забезпечити справедливість, рівність, добробут усіх людей, що населяють певну державу.Виникла демократія разом із появою держави. Вперше це поняття згадується в працях мислителів Давньої Греції (Демокріта). У класифікації держав, запропонованій Аристотелем, воно означало «правління всіх», на відміну від аристократії («правління обраних»), і монархії («правління одного»).Для утвердження демократії необхідна висока політична культура населення. Демократія — явище, що постійно розвивається.Розрізняють: Пряма (безпосередня) демократія — порядок, за якого рішення ухвалюються на основі безпосереднього і конкретного виявлення волі та думки всіх громадян.Однією з форм прямої демократії є вибори на основі загального виборчого права. Добровільно беручи участь у них, громадяни в демократичному суспільстві мають можливість безпосередньо впливати на формування органів влади різних рівнів.Виявом прямої демократії є референдуми, які проводять з метою ухвалення закону або інших рішень на основі волевиявлення народу щодо найактуальніших пи­тань державної політики і суспільно-політичного життя загалом. Формою прямої демократії є всенародні обговорення законопроектів, які ефективно використовуються в багатьох країнах. Представницька демократія — порядок розгляду і вирішення державних і громадських питань повноважними представниками населення (виборними або призначеними).Саме інститути представницької демократії відіграють першочергову роль у процесі ухвалення рішень. Особливо вагоме значення в системі цієї демократії мають парламенти, склад яких формується через загальні вибори і яким громадяни делегують свої повноваження для здійснення функцій вищої законодавчої влади. У сучасних демократичних суспільствах формування державної політики на всіх рівнях відбувається в основному в представницьких установах і закладах, де працюють професійні політики та управлінці. Надійним інструментом вироблення оптимальних рішень на основі виявлення волі народу є поєднання різних форм прямої та представницької демократії.

 

31. в лекции + это если успеем

Реально демократія є формою (різновидом) держави, яка характеризується, щонайменше, такими ознаками:
1) визнанням народу вищим джерелом влади;
2) виборністю основних органів держави;
3) рівноправністю громадян і насамперед рівністю їх виборчих прав;
4) підкоренням меншості більшості (перших останнім) при прийнятті рішень.

 

32. Держава - це основний інститут політичної системи, що здійснює управління суспільством, охорону його економічної та соціальної сфери, культури. Це явище виникає на певному етапі розвитку людства, вона має суверенітет і здійснює владу на повній території.


В політичній науці існує велика різноманітність думок з приводу походження і соціального призначення держави.

Патріархальна теорія (Аристотель, Р. Філмер, Н.К. Михайловський, М.Н. Покровський). Відповідно до цієї теорії держава з'являється як результат сімейних взаємовідносин, а влада монарха трактується як продовження влади батька (патріарха) у сім'ї, яка є «батьківською» за характером.
Теологічна теорія (Фома Аквінський) ґрунтується на ідеї божественного створення держави з метою реалізації загального блага.
Договірна (природно-правова) теорія (Б.Спіноза, Т.Гоббс, Дж.Локк, Ж.-Ж.Руссо, І.Кант). Дана теорія грунтується на ідеї походження держави в результаті угоди (договору) як акта розумної волі людей.
Органічна теорія ототожнює процес виникнення і функціонування держави з біологічним організмом.
Таке уявлення про державу здається, на перший погляд, наївним і ненауковим, проте й тут є раціональне зерно. Воно виявляється у визнанні зв'язків законів суспільного життя і законів природи, розумінні того, що людина стає істотою суспільною, будучи вже біологічно сформованим індивідом із волею і свідомістю.
Теорія насильства пояснює виникнення держави як результат війн, насильницького підкорення одними людьми інших

Матеріалістична (класова) теорія (К. Маркс, Ф. Енгельс, В. Ленін) грунтується на тезі про економічні причини (наявність приватної власності) виникнення держави, які породили розкол суспільства на класи з протилежними інтересами.

Щодо функцій держави, то їх прийнято розділяти на внутрішні і зовнішні.

До внутрішніх функцій держави належать наступні:

 


  1. законотворча,

  2. економічна,

  3. соціальна,

  4. захисна,

  5. культурно-виховна,


Зовнішні функції держави полягають у:

 


  1. захисті кордонів, збереженні цілісності держави та її незалежності;

  2. у підтримуванні і налагодженні зв'язків в усіх сферах суспільного життя з іншими суб'єктами світового співтовариства.

Даржава:


  • виступає офіційним представником усього (або біль­шості) населення суспільства;

  • є уособленням суверенітету народу (нації), реалізує його права на самовизначення;

  • зобов'язана забезпечити і захистити основні права людини, всіх і кожного, хто знаходиться на її території;

  • бере на себе обов'язок задовольнити загальносоціальні потреби;

  • встановлює формально обов'язкові для всіх загальні правила поведінки юридичні норми;

  • володіє владою суверенною, тобто верховною і само­стійною, формально незалежною від будь-якої органі­зації або особи.

 

До основних ознак держави належать: наявність особливої системи органів та установ, "що здійснюють функції державної влади; наявність права, яке закріп­лює певну систему норм, санкціонованих державою; наявність певної території, на яку поширюється юрис­дикція даної держави.

Функції: законотворча, економічна, соціальна, захисна, культурна, виховна (внутр.), та зов.:захист кордонів, налагодження зв’язків з ін.Д-ми.


33. Форма правління являє собою структуру вищих органів державної влади, порядок їхнього утворення і розподіл компетенції між ними.

Аристотель розрізняв 6 можл.форм правління: демократію, політію, аристократію, олігархію, монархію і тиранію.

Поділяються на:

1.Монархія - це така форма правління, при якій верховна влада одноособова і переходить, як правило, у спадщину.

-абсолютна – всевладдя гл.Д.

-конституційна – повнов.монарха обмежено конституцією. Є:

-дуалістична -виконавча влада і лише частково законодавча

-парламентська–фактич. лише представницькі функції

- теократична - в руках церкви.

2.Республіка - це така форма правління, при якій верховна влада здійснюється виборними органами, що обираються населенням на певний строк.





Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2016-12-18; Мы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 301 | Нарушение авторских прав


Поиск на сайте:

Лучшие изречения:

Логика может привести Вас от пункта А к пункту Б, а воображение — куда угодно © Альберт Эйнштейн
==> читать все изречения...

602 - | 608 -


© 2015-2024 lektsii.org - Контакты - Последнее добавление

Ген: 0.011 с.