Завдання вивчення дисципліни

МЕТА Й ЗАВДАННЯ

ВИВЧЕННЯ ДИСЦИПЛІНИ «ПОЛІТОЛОГІЯ»

Мета вивчення дисципліни

Політологія як наука та навчальна дисципліна існує досить давно. Це один з найважливіших здобутків людського розуму, без якого неможливе існування суспільства. У сучасному розумінні – це науковий орієнтир, за допомогою якого моделюється, прогнозується і організується політичне життя держави і суспільства. В Україні політологія зайняла чільне місце в системі підготовки висококваліфікованих спеціалістів для всіх сфер суспільного життя. Зусиллями науковців України створено комплекс навчально-методичної літератури: підручники, посібники, хрестоматії, політологічні словники, програми курсів та спецкурсів, плани семінарських занять. Нагромаджений досвід свідчить про необхідність подальшого вдосконалення форм і методів викладання та вивчення цього курсу.

Основними принципами викладання та вивчення політології мають стати ті, які були кристалізовані зарубіжним та вітчизняним досвідом розвитку гуманітарної науки, освіти та виховання, які доведені теорією та перевірені практикою. Серед них – фундаментальність, системність, єдність логічного та історичного, національного та загальнолюдського, суспільного та особистого, теорії та практики, навчання та виховання. усі вони мають забезпечити людино творчий характер політологічної освіти.

Програма курсу з політології ґрунтується на основних положеннях, зміст яких відображає сучасні досягнення світового та вітчизняного гуманітарного знання в усьому його багатстві і різноманітності наукових спрямувань.

Програма та тематичний план дисципліни орієнтовані на глибоке та ґрунтовне засвоєння студентами політичних світових та вітчизняних процесів, закономірності розвитку і функціонування політології, її місце та роль у житті суспільства. Ця дисципліна відноситься до загально гуманітарних, які формують світогляд майбутніх інженерів-педагогів. Курс «Політологія» охоплює методологічні основи розвитку політичної науки, її основні закони і закономірності.

Головним завданням курсу «Політологія» є вивчення сутності, історії, теорії і методології політичної діяльності і поведінки. Вміти орієнтуватися в основних світових політичних школах, концепціях і напрямах, знати і вміти давати характеристику українським політичним вченням, мати уявлення про сутність політичного життя, політичних відносин і процесів, про суб’єкт і об’єкт політики, знати права людини і громадянина, суть і значення політичних систем і режимів у житті держави і суспільства, мати уявлення про процеси міжнародного політичного життя, геополітичну обстановку, місце, роль і статус України в сучасному політичному світі, володіти навичками політичної культури, вміти застосовувати політичні знання в своїй професійній і громадській діяльності.

Завдання вивчення дисципліни

 

У результаті вивчення курсу «Політологія» студент повинен:

- знати об’єкт, предмет і метод політичної науки взагалі та української зокрема, чітко оперувати і володіти її понятійно-категоріальним апаратом;

- засвоїти методологію вивчення діяльності і розвитку політичних систем і політичних процесів;

- вміти орієнтуватися в основних світових політичних школах, концепціях і напрямах, знати і вміти давати характеристику українським політичним вченням;

- мати уявлення про сутність політичного життя, політичних відносин і процесів;

- вміти робити аналіз політичного життя, знати геополітичну обстановку, місце, роль і статус України в сучасному політичному світі;

- набути навичок практичного використання теоретичних знань у практичній діяльності;

- володіти навичками політичної культури.

 

 

 

ЛЕКЦІЯ: ПРЕДМЕТ, МЕТОД І СТРУКТУРА ПОЛІТОЛОГІЇ.

Походження та природа політики. Часто вживається судження, що політологія - це наука про політику. Проте це не зовсім вірно. Насправді політологія охоплює значно ширше коло знань. Для того щоб усвідомити це, зупинимося на поняттях політики, політичного. Дійсно, термін «політологія» складається з двох грецьких коренів: «polis» і «logos», перший із яких означає «держава», а другий «знання», «слово» і т.д. Тобто, термін «політика» певним чином органічно пов ’ язан з державою. Першим ввів цей термін до вжитку давньогрецький філософ Аристотель в своєму труді «de politike» (о политике). В розумінні Аристотеля політика – це мистецтво управління полісом (місце-держава в Давній Греції) з точки зору узгодження різноманітних соціальних інтересів, спираючись на колективно вироблені норми та правила полісного життя.

Але політика як явище, і як організаційно-управлінська діяльність, виникає значно раніше виникнення полісної системи правління. Коли виникають первісні держави та соціальна нерівність – виникають умови для появлення умов для політичнох відносин. Політика – це, перш за все, соціальна діяльність. В цьому її спільність з іншими видами діяльності. Але в той же час вона відрізняється від них завдяки своїй специфіці. Якщо об’єктом матеріальної і духовної діяльності виступає природний і соціальний світ, то політика як діяльність має зовсім інший об’єкт і інші завдання. Справа в тому, що у взаємодії з природою люди, на відміну від тварин, виступають не поодинці, а гуртом. Але сумісна діяльність не може ні виникнути ні здійснюватися без певних форм її організації. На первісному етапі розвитку людського суспільства, в умовах повсякчасної боротьби з оточуючим світом, воно могло вижити лише за рахунок суспільного, організованого життя. На ранніх етапах виникнення суспільства діяльність з організації управління була частиною самої виробничої діяльності. Вона не виконувала самостійної функції. Організація та коректування дій здійснювались самими учасниками процесу, тому, що саме діло показувало, що, коли і кому робити. Коли організаційні структури діяльності приводили до успіху, вони закріплювались у вигляді певних правил, що сприяли майбутній сумісної діяльності. Але з часом життя ускладнювалось, виникали нові сфери діяльності. І врешті виникла потреба відокремити діяльність з організації управління в самостійну функцію. Постала нагальна потреба в соціальній силі здатній забезпечити реалізацію особистих, групових, суспільних інтересів, регулювання відносин між людьми для збереження цілісності суспільства. А це означало, що функція управління передавалась тепер до рук певної категорії людей. Виник особливий розподіл праці: суспільство поділилось на тих, хто здійснює матеріальне виробництво, і тих, хто цей процес організує і керує ним. Для виконання функції управління виникає необхідність і в створенні особливих установ, які одержали назву держави, а сама ця функція – назву політики.

На сучасному етапі розвитку суспільства термін “політика” – є одним з найбільш вживаних. Політика проникає в усі сфери сучасного людського життя і проявляється в усіх типах людських груп. Ми можемо казати про політику певних організацій і установ, релігійних закладів, сім ’ ї врешті решт. Неоднозначність побутових уявлень про політику, пов’язана зі складністю і багатогранністю її виявів.

Коротше кажучи, поряд з діяльністю по виробництву матеріальних і духовних благ як необхідність виникає діяльність іншого роду – організаційно-управлінська, завдання якої полягає в забезпеченні функціонування першої.

Отже, політика – це діяльність держави та політичних установ через які здійснюється організація і управління різними видами соціальної діяльності, а також регулюються відносини, що витікають з обміну результатами цієї діяльності.

Зміст політичної діяльності. Політика, як і будь-яка діяльність, є цілеспрямованою. Це означає, що у суб’єкта політики ще до початку діяльності є уявлення про кінцевий результат та шляхи його досягнення. Тобто, суб’єкт політики, перш ніж розпочати здійснення своїх функцій, повинен достатньо і кваліфіковано знати логіку майбутньої діяльності. Сама ж політика є діяльністю, через яку ці знання втілюються в реальні організаційно-управлінські форми

Політика – одна з найважливіших сфер життєдіяльності суспільства, взаємин різних соціальних груп та індивідів, щодо ресурсів утримання і реалізації влади задля здійснення своїх суспільно-значущих інтересів.

В історії світової громадської думки існують найрізноманітніші оцінки і уявлення щодо сутності, природи та власне визначення політики. У вченні про соціально організований поліс, його внутрішній устрій Аристотель застосовував термін “політія”. Суть політії полягала у розподілі обов’язків і повноважень з метою забезпечення ефективної полісної діяльності і цілісності колективу. Інакше кажучи, політейя, політика – це знання і уміння добиватися розділення функцій громадян, при збереженні їх спільності і цілісності громади.

Отже, політія, політика – це мистецтво, здатність здійснювати спільні справи, управляти своєю полісною спілкою – державою. Людина, за думкою Аристотеля – істота політична. Держава виникає, як писав Аристотель у своїй праці “Політика”, “коли з’являється спілкування між сім’ями і родичами ради доброго життя, з метою сучасного і самодостатнього існування.” З цього античного, грецького розуміння політики як політейї витікає загальне трактування політики як комунікації громадян в якійсь соціально-політичній спілці. У цьому розумінні політика – це сфера спільних, публічних, загальнозначущих, важливих для всіх інтересів. Це, якщо користуватися сучасною мовою, сфера компромісу, консенсусу, спільної згоди – того, що цікавить або повинно цікавити всіх членів суспільства, незалежно від їх економічно-майнового, соціального статусу, світогляду та інше. Політика виступає засобом розв’язання спільних питань, здійснення спільних публічних справ, управління ними і, зрештою, фактором цілісності, єднання суспільства. В цьому сенсі політика – це суспільне благо. Але з розвитком людського суспільства, з його ускладненням погляди на політику змінювались. Антропологічні трактування політики збагачуються і доповнюються її конфліктно-консенсусними визначеннями. Вони концентрують увагу на протиріччі інтересів, котрі лежать в основі політики, та визначають її диніміку. Все більше уваги в політичному аспекті стало приділятись проблемам політичної боротьби. Акцент на боротьбі, як основній формі політичних відносин, був особливо притаманний ідеології марксизму, зокрема теза про класову боротьбу, як головну рушійну силу історичного процесу. Виходячи з таких поглядів – головний сенс політики – боротьба за захват та утримання влади.

М. Вебер вважав, що політика – це прагнення до влади, її завоювання, утримання в різних великих соціальних колективах, він розрізняв політику в широкому і вузькому розуміннях: у широкому – це політичні відносини пов’язані з управлінням окремими сферами людського життя, а в вузькому – керівництво політичною організацією, передовсім державою. На думку В.І. Леніна, політика це сфера відносин між класами в суспільстві, їх відношення до держави як до знаряддя господарюючого класу. За О. Ренні політика – це процесс управління. Д. Істон розглядає політику як реалізований владою розподіл цінностей, а П. Меркл твердив – що у своїх найкращих проявах політика – це шляхетне прагнення до справедливості і розумного порядку, а у найгірших – це корислива жадоба влади, слави, багатства. Реально, політика охоплює всі боки існування людського суспільства. Кожна людина в тій або іншій мірі має справ у з політикою. У повсякденному житті політикою часто називають будь-яку цілеспрямовану діяльність. У політичній науковій літературі зустрічаються різні трактування політики. Їх можна згрупувати наступним чином:

- політику як процес боротьби за завоювання та утримання влади розглядали Н. Маккіавелі, Ж. Бюрдо, М. Дюверже, Р. Арон та інш.;

- політику як специфічний вид діяльності соціальних суб’єктів пов’язаний з розподілом цінностей, управлінням державними та суспільними справами розглядали М. Ільїн, А. Мельвіль, Ю. Федоров та інш.

У англійській мові і світовій політологічній науці для позначення різноманітних сторін політики використовують три терміни:

Polity - політична організація того або іншого суспільства, держава в широкому змісті слова, політичний устрій, порядок.

Policy - зміст, засіб дії влади, уряду, технологія прийняття політичних рішень.

Politics - розглядає політику з позиції виникнення і вирішення конфліктів. Вивчає суб'єктів, що претендують на владу.

Політика виникла з необхідності підпорядковувати групові та індивідуальні інтереси всезагальному інтересові, який полягає у збереженні цілісності та єдності розшарованого суспільства. Цей особливий вид людської діяльності покликаний зясовувати як довготривалі, так і поточні інтереси різних соціальних груп. Вона є засобом забезепечення інтересів як великих груп людей (націй, класів) так і нечисельних. Вона є усвідомленою діяльністю, зорієнтованою на забезпечення суспільних процесів, їх регулювання розвитка у певному напрямку.

Таким чином, політика - це багатомірна суспільна практика, що характеризується наявністю безлічі підходів до визначення її сутності. Це особлива сфера діяльності між класами, націями, соціальними групами ядроми якої є проблема завоювання, утримання та використання державної влади.

Метою політики є забезпечення панування певних суспільних груп над іншими, одних інтересів над іншими, або узгодження соціальних інтересів, забезпечення оптимального можливого в даному суспільстві та в конкретних умовах здійснення суспільних процесів. Засобами політики є право, сила, мораль. Призначення політики в тому, щоб на основі спільних інтересів об’єднувати всі верстви суспільства і спрямовувати їх дії на вирішення важливих суспільно-державних завдань.

Так чи інакше, у усіх своїх аспектах політика тісно взаємопов’язана з феноменом влади: боротьбою за її присвоєння або вплив на неї, функціонуванням владних інституцій, вирішення різноманітних проблем, що виникають у суспільстві, за допомогою владних рішень.

Влада - це спроможність і можливість здійснювати певний вплив на діяльність і поведінку людей за допомогою певних засобів (ЗМІ, державні органи, каральні органи і інше) як насильницьким, так і шляхом компромісів.

Політика це завжди відображення соціальних та економічних інтересів. Інтерес, як соціальне явище – це об’єктивно обумовлений мотив діяльності певної людини, соціальної групи або держави, спрямований на досягнення конкретної мети. Людські інтереси спрямовані не стільки на предмет їх задоволення, скільки на соціальні інститути, існуючи заклади, норми взаємовідносин між людьми, на всі фактори від яких залежить розподіл матеріальних та духовних благ. Прагнення до влади завжди пов’язане з протиріччями та конфліктами між значними суспільними групами на основі розподілу різного роду благ. Тому політичні явища та процеси – це концентрований вираз економічних інтересів різних суспільних груп.

Зміст політики, відповідно, визначається інтересами провідних соціальних груп або сил суспільства. Сфера політики охоплює все, що пов’язане з владними відносинами з проведенням тієї чи іншої суспільної лінії поведінки, яка виражає корінні інтереси певних соціальних груп, організацій, людей. Політична діяльність держави, партії, суспільного руху знаходиться у площині боротьбиз за людскі маси, щоби з їх допомогою захистити, знищити або провести корінну реконструкцію існуючого ладу. Політичні відносини (боротьба, єднання, консенсус, ізоляція та інше) - це суспільна форма взеємодії між класами, за допомогою яких класи та соціальні прошарки приймають участь у рішенні історичних завдань. У реальності політична діяльність закріплюється в інституціональних новоствореннях – державних установах, партіях та суспільних організвціях. Таким чином, політика це єдність політичних інституцій, політичної діяльності та політичної свідомості.

До істотних рис політики відносяться – націленність впливу на свідомість людей, інституціоналізм, масовість, жорстка боротьба за владу через підтримку мас, зв’язок з економікою, яка є домінантним фактором.

Теорії політики. Проблема політики знаходиться в центрі уваги дослідників вже довгий час і за цей термін склалось багато різних теоретичних підходів до визначення причин її виникнення, сутності тощо.

Теологічний підхід – має під собою твердження про походження політики від Бога. Він єдиний є регулятором і координатором, людина – виконавець, який не має права втручатись в природній політичний процес. Звідси висновок – гарний політичний діяч, правитель – нагорода народу за праведну поведінку, поганий – за гріхи.

Натуралістичний підхід – вважає головними природні чинники політики – географічні, кліматичні, біологічні. В складі цього підходу можна виділити декілька концепцій:

Географічна концепція - вважає визначальними чинниками політики територіальні, природні, фізіко-кліматичні явища. Засновником є Ж. Боден. Природні умови, на його думку зумовлюють особливості життя і поведінки людей, визначають певну форму держави.

Біологічна теорія – авторами якої є італійці Ч. Ламбразо та М. Нордау, пояснюють природу політики біологічними даними індивідів. Вони побудовані на синтезі таких наук як фізіологія, генетика і біологія індивідів. Визнання вирішальної ролі у політичній поведінці індивіда його інстинктивних, генетичних та інших якостей є достатньою умовою ефективного функціонування політичної системи суспільства.

Психологічна теорія – виводить особливості політики з психологічних якостей людини – рішучості, агресії, мужності тощо. Авторами цієї концепції були: Г. Тард, Г. Лебон, Л. Гумплович та інш.

Соціально-економічна теорія – пояснює походження і розвиток політики визначальним впливом економічних відносин суспільства. Цієї теорії дотримувались марксисти.

Правові політичні теорії – як основний чинник політики розглядають право (Р. Моор, Г. Макдональд). Право забезпечує чітку взаємодію і рівновагу політичних структур і інститутів, сприяє динамічному розвитку політичної системи суспільства.

Це далеко не весь перелік теорій та концепцій походження та сутності політики. Аналіз різних підходів до інтерпретації політики дозволяє зробити висновок щодо багатомірності політики. Вона виступає як сфера суспільного життя, як різновид активності соціальних суб’єктів, як тип соціальних відносин.

Різновиди політики. Політика має свою власну структуру. Ми виділяємо суб’єктів політики – тобто тих хто її здійснює, має визначний вплив на прийняття політичних рішень і об’єкти – тих на кого спрямовано політичний вплив. Найчастіше суб’єктами політики виступають держава, політичні інститути, політичні партії, влада тощо. Залежно від того, який принцип кладеться в основу поділу виділяють різні структурні елементи політики. Найчастіше серед них називають: політичні відносини та політичну діяльність, політичну свідомість, політичну організацію тощо.

Функціонально політику розмежовують за різними критеріями:

- за сферами суспільного життя (економічна, соціальна, культурна. національна);

- за орієнтацією (внутрішня, зовнішня);

- за масштабами (міжнародна, світова, локальна);

- за носіями і суб’єктами (державна, партійна) і т.д.

Політика може реалізуватись на різних рівнях: нижчому – який включає в себе вирішення місцевих проблем. Політична діяльність здійснюється, головним чином, окремими індивідами. На локальному – це державне втручання на рівні регіону. Суб’єктами діяльності виступають групи та асоціації.На національному – це сфера державної діяльності. Та на міжнародному - головними суб’єктами є суверенні держави.

Існування різних сфер політики: соціальної, економічної, екологічної і т.д. цілком природно, адже політика базується й одночасно впливає на економічні, моральні, ідеологічні й інші базиси.

Місце політики. Цікавий в цьому зв'язку взаємозв'язок політики й економіки, політики й ідеології, політики і моралі. Особливо велика увага у світовій політологічній практиці приділялася і приділяється взаємовідносинам політики й економіки. В даний час існує декілька поглядів на дану проблему. Представники західної політології вважали і вважають, що політика первинна, вона визначає економічний устрій. Особливо, це стосується держав із плановою економікою (СРСР і його економічні взаємовідносини з країнами «третього світу»). Представники марксизму вважали, що економічні відносини первинні, а політичні вторинні (вчення про базис і надбудову), нарешті, найбільше поширеною є точка зору, що політика й економіка врівноважують один одного. Політика глибоко опосередкована економічною сферою, економічними інтересами суспільства. Там де економіка превалювала над політикою суспільний лад будувався по більш спокійній схемі без соціальних потрясінь та революцій. Оскільки економіка має задовольняти матеріальні потреби людей, то держава – як головний виразник суспільних інтересів, засобами політики може і, зрештою, забов'язана створювати відповідні умови для ефективного здійснення цієї функції економіки. Економіка оптимально функціонує за умов стабільного суспільного ладу, трудової дисципліни, налагоджених транспортних зв’язках тощо. Такі умови, знову ж таки створює політичними методами державна влада. З іншого боку, дуже часто політичні амбіції не співпадають з економічними інтересами, що обов’язково рано чи пізно приводить до економіко-політичної кризи. Історія знає і позитивні приклади політичного втручання в економіку (згадаємо НЕП В.Леніна або “новий курс” Ф. Рузвельта). Як правило, такі втручання викликані надзвичайними обставинами. На сучасному етапі розвитку економіка і політика тісно переплетені на міжнародному рівні. Про яку, наприклад незалежність у політичних справах країни, що розвивається, може йти мова, якщо її економічний розвиток повністю залежить, припустимо, від МВФ? Виник цілий ряд міжнародних економічних і політичних організацій. Велику роль в економічному і політичному регулюванні грають зараз такі організації як ООН, МБРР, МВФ, ЮНЕСКО, СБСЕ.

Політика здійснює визначний вплив і на соціальну сферу суспільного життя. Наприклад, за допомогою політичних засобів здійснюється вплив на формування соціально-класової структури суспільства (розвиток фермерства, індивідуальних господарств, підприємництва приведе до появи нових класових спільнот, а отже соціально-демографічної структури суспільства. А в суспільстві нестабільному, як правило, різко зменшується процент народжуваності і погіршується демографічна ситуація).

У тісних відносинах перебуває політика з суспільною мораллю. Історія ХХ ст. показала, що коли політика нехтує загальнолюдськими цінностями на користь класових або національних, тоді різко змінюється мораль. Нормою можуть стати зрада друзів і родичів, донос тощо. Поєднання політики з загальнолюдською мораллю, характерне для демократичних країн, досягається консенсусом, компромісом, цивілізованим ставленням до опозиції. Політика є специфічним доповненням до суспільної моралі, яка з огляду на різні чинники неспроможна вичерпно забезпечити регулятивні функції.

Не менше суперечливими є взаємовідносини політики з іншими сферами життя суспільства - правовою, ідеологічною та ін. З одного боку, право може бути використане проти політичних опонентів, стати знаряддям придушення незгодних. З іншого – саме право визначає межі і можливості діяльності різних політичних інститутів. Правова політика за демократичних умов – це діяльність спрямована на вдосконалення права і забезпечення його дотримання всіма членами суспільства. За допомогою нових законів, особливо в період цілеспрямованого реформування суспільства, політика здатна кардинально змінити суспільні відносини.

У країнах з недемократичними, особливо тоталітарними режимами найчастіше переважує прес ідеології, як це було, наприклад у СРСР періоду «культу особистості», або Німеччині періоду фашизму. Правова сфера в таких режимах,як правило, не розвинута. Про це докладніше в наступних лекціях.

Отже всі сфери політичного життя не тільки активно впливають на політику, а є об’єктом свідомого політичного керівництва і управління.

Функції політики. Політика грає в суспільстві важливу роль і виконує цілий ряд функцій:

- регулятивна - підтримка і зміцнення цілісності суспільства як сложнодиференційованої соціальної системи, забезпечення порядку;

- організаційна - розробка цілей для всього суспільства і його складових, організація мас і мобілізація ресурсів забезпечення;

- розподільна - авторитарний розподіл дефіцитних цінностей і благ;

- запобігання і регулювання конфліктів;

- соціалізації - утягування колективних і індивідуальних суб'єктів у сферу політичного.

Під політичним розуміється все те, що стосується явищ, інститутів та відносин у суспільстві, за якими стоїть влада, що існує в суспільстві для збереження порядку та вирішення інших задач. Найістотнішою складовою сфери політичного є устрій державної влади. Крім цього, установки, інтереси, цілі різних соціальних груп і політичних інститутів, практична діяльність з приводу реалізації можливих моделей майбутнього, програм тощо, участь в справах держави, вплив на владу різних політичних сил, діяльність щодо управління, регулювання та узгодження соціальних інтересів груп, класів, забезпечення цілісності суспільства і ще багато чого. Світ політичного є особлива форма життєдіяльності людей пов’язана з владними відносинами, державою і державним устроєм. Він включає в себе ті інститути, принципи, норми і т.д., що забезпечують життєздатність тієї чи іншої спільноти людей, реалізацію їх загальної волі, інтересів і потреб.

Структура політології. Значимість політики у системі суспільства викликає до неї величезний інтерес. Оскільки політика торкається більшості сторін громадського життя, то і науки, що вивчають її теж різноманітні.

Головною з наук, що досліджують сферу політичного є політологія.

Оскільки процес осмислення політики уходить в глиб віків, слід зауважити, що першою формою пізнання стала релігійно-міфічна. З середини І тис. до н.е. з’являються перші політичні вчення в загально філософських концепціях. В середні віки політичні теорії обгрунтовувались релігійними концепціями, а в Новий час політичні вчення звільнились від релігійного підгрунтя і стали раціональними. Сучасний зміст політична наука набуває в середині ХІХ ст., коли в ряді розвинутих країн з’являються перші школи політичної науки. В 1948 р. міжнародний колоквіум з питань політичної науки в Парижі прийняв рішення про сутність політології як самостійної учбової і наукової дисципліни.

Спочатку вона сформувалася як дисципліна покликана вивчати призначення і функції державних і політичних феноменів, інститути, політичні процеси.

Експерти ЮНЕСКО в 1950 р. запропонували наступний перелік тем, що мають складати предмет політичної науки:

- політична теорія - а) політична теорія; б) історія політичних ідей;

- політичні інститути - а) конституційні органи; б) центральний уряд; в) регіональне і місцеве управління; г) державна адміністрація; д) економічні і соціальні функції уряду; е) порівняльний аналіз політичних інститутів;

- партії, групи та громадська думка - а) політичні партії; б) групи та об’єднання; в) участь громадян в управлінні та адміністрації; г) громадська думка;

- міжнародні відносини: а) міжнародна політика; б) міжнародна політика і організація; в) міжнародне право.

Тобто, структурно політологія як наука охоплює широке коло знань, щодо історії і теорії політики, виробляє загальні теоретичні і методологічні основи її пізнання, а також, вивчає теорію політичних систем, механізми функціонування політичної влади, різні компоненти, які становлять політичну систему, теорію політичної свідомості і поведінки.

Структура політології має свою внутрішню логіку і охоплює теоретичні і практичні основи: знання про закономірності функціонування і розвиток політичної діяльності в межах політичних відносин, знання про політичну систему як механізм організації та здійснення влади, про теорію міжнародної політики.

Головним об'єктом дослідження політології є державна влада, владні відношення, що складають осьовий стрижень системи політичного. Політична наука покликана аналізувати державні і владні відносини як соціальний феномен, як інститут політичної організації суспільства.

Предметом політології є закономірності формування і розвитку політичної влади, форми і методи функціонування в державі. Своєрідність політології в тому, що всі соціальні явища і процеси, вона розглядає співвідносно до політичної влади.

Таким чином, політологія - це система знань про політику, політичну владу, політичні відносини і політичні процеси, про організацію політичного життя суспільства. Одночасно це сукупність наук про політику як величезний за формою й змістом масив потенційних і реальних проявів політичної сфери, їхній склад, будову, призначення, роль і т.д. Предметом політології є також принципи і процеси становлення політичних знань.

Слід розрізняти політичну науку і політологію як навчальну дисципліну. Політична наука охоплює всю сукупність знань з цього предмету, а навчальна дисципліна вивчає частину теоретичного та прикладного матеріалу: динаміку розвитку політичного життя, взаємодію політичних інтересів, відносин і діяльності, розвиток політичних інститутів, норм і свідомості та політичної культури, роль людини в сучасному світі та інше.

Політична наука розвивається як цілісна система теоретичних і прикладних знань. Теоретична політологія вирішує наукові проблеми пов’язані з формуванням фундаментального знання про політичну діяльність, поясненням процесів політичного розвитку, розробкою концептуального апарату політології, методології і методів політичних досліджень. Прикладна політологія вивчає проблеми, пов’язані з перетворенням політичної дійсності, аналізом шляхів та засобів цілеспрямованого впливу на політичні процеси. В сфері її уваги – дослідження конкретної діяльності різних політичних інститутів, виборчих кампаній, технології організації влади, вивчення громадської думки, особливості політичної орієнтації і політичної поведінки різних соціальних груп. На відміну від теоретичної політології, прикладна орієнтована не на зростання наукових знань про політику, а на практичну користь, на досягнення реального політичного ефекту. Кінцевим продуктом прикладних політологічних досліджень є практичні поради і рекомендації політикам.

Практичне значення політології виявляється також в тому, що політологічні знання є основою для практичних дій в світі політики. Вона є механізмом політичної соціалізації, дає політичні прогнози.

Одночасно з політологією різноманітні елементи політичної сфери вивчають і інші науки. Найбільше важливими з них є:

Політична філософія - галузь знань, що вивчає політику як ціле, її природу, значення для людини, взаємовідносини між особистістю, суспільством і державною владою і яка розробляє ідеали і нормативні принципи політичного устрою, а також загальні критерії оцінки політики. Вивчає політичні цінності, дає оцінку політики з погляду моралі, інтересів людства. Аналізує способи і засоби пізнання політики, визначає зміст політичних категорій. Таким чином політична філософія служить методологічною базою політичної науки. Політична філософія і політологія черпають матеріал з одного емпіричного джерела, але вивчають його різними засобами і на різних рівнях. Філософія, на відміну від політичної науки, не звертається до практики безпосередньо. Політичні явища і процеси з урахуванням їх місця і ролі як соціального цілого вивчає політологія.

Політична соціологія - наука про взаємодію між політикою і суспільством, між соціальним устроєм і політичними інститутами і процесами. З'ясовує вплив неполітичної частини суспільства і всієї соціальної системи на політику, а так само її зворотний вплив. Ця наука займає проміжне місце між політологією і соціологією.

Теорія держави і права - має своїм предметом головні і загальні закономірності держави, її сутність, призначення і розвиток. Юридична наука розробила понятійний апарат, який активно використовує політологія (держава, демократія, державна влада, закон, право, політичний режим).

Історія політичних вчень – вивчає становлення політичної науки, головних понять і теорій.

Політична психологія – вивчає суб’єктивні мотивації політичної поведінки.

Політична географія – вивчає вплив кліматичних і природних факторів на політичне життя.

Політична історія – вивчає і фіксує політичне життя і особливості його функціонування та розвитку в окремих країнах. Вона з’ясовує причинні зв’язки політичних явищ і т.ін. для розуміння сутності і функціонального призначення політичних явищ, інститутів важливо знати історію світових політичних вчень, яка досліджує виникнення і розвиток теоретичних знань про політику, владу, державу, право, демократію, генезис політичних категорій, їх впливу на політичне життя.

Функції політології. Політологія виконує ряд функцій:

- світоглядна - оцінює вплив ідеології на реальність, формує політичну свідомість, культуру;

- теоретико-пізнавальна - визначає причинно-наслідкові зв'язки, вивчає глибинні риси політичного життя, його тенденції і закономірності, розробляє методи і способи пізнання;

- прикладна - розробляє критерії ефективності діяльності політичних інститутів, забезпечує правдивою інформацією про стан справ;

- експертно-прогностична - аналізує сутність політичних процесів, їхню спрямованість і визначає вибір оптимальних засобів досягнення мети;

- виховна - формує політико-правова свідомість, політичну культуру на традиціях народу, сприяє розвитку політичної активності і культури міжнаціональних відносин.

Для розуміння конкретних явищ у політичному житті, прогнозування політичного процесу необхідно глибоке вивчення конкретних фактів, їхнє конкретне осмислення й узагальнення за допомогою специфічних методів. Політологія використовує як загально-наукові так і специфічні методи, якими є:

- критико-діалектичний - сприяє вивченню внутрішніх протиріч політики як джерела її саморуху, виявляє першооснови політичних відносин;

- системний - розглядає політику як цілісний саморегулюючий механізм, що перебуває в постійній взаємодії із середовищем;

- соціологічний - передбачає з'ясовування соціальної обумовленості політичних явищ;

- функціональний - з'ясовує важливість політичних явищ для суспільства й особистості і їхньої оцінки з точки зору системи цінностей;

- інституціональний - вивчає інститути за допомогою яких відбувається політична діяльність;

- біхейвористський - вивчає суб'єктивні механізми політичної поведінки, індивідуальних якостей, рис характеру, психологічних мотивацій;

- діяльний - розглядає політику як циклічний процес, що мають наступні етапи: визначення цілей діяльності - прийняття рішень - організація мас - мобілізація ресурсів - регулювання діяльності - аналіз отриманих результатів - постановка нових цілей і задач;

- порівняльний - зіставлення однотипних політичних явищ;

- емпіричний -метод спостереження, опитуванння, лабораторні експерименти, ділових ігор, аналізу документів;

- антропологічний - вивчає обумовленість політики не соціальними чинниками, а людською натурою, характерами.

Таким чином, можна зробити висновок, що політологія – наука про політику - особливу сферу життєдіяльності людей пов’язану з владними відносинами, державно-політичною організацією суспільства, політичними інститутами, принципами, нормами, дія яких має забезпечити функціонування суспільства, взаємовідносини між людьми, суспільством державою. Як наука про політику політологія охоплює весь спектр політичного життя, включаючи як духовну, так і матеріальну практичну сторону, взаємодію політики з іншими сферами суспільного життя. Предметом вивчення і дослідження політології виступають політичні інститути, політичні процеси, політичні відносини, політична ідеологія та культура, політична діяльність.

У кожній сучасній країні сьогодні існує певна система політичних дисциплін, сформовані національні школи і напрямки в політології. США як найбільше динамічне суспільство ХХ в. визначається інтелектуальним лідерством у розвитку політології.

ЛЕКЦІЯ: ПОЛІТИЧНІ ВІДНОСИНИ. ВЛАДА ЯК СОЦІАЛЬНЕ

ЯВИЩЕ.

 

Політика як засіб соціальної жеттедіяльності. В попередній лекції вказувалось, що політика в певному сенсі є системою відносин між класами, націями та іншими соціальними групами з приводу утримання та використання влади. Політична діяльність здійснюється опосередковано через використання існуючих політичних установ та організацій – держави, партій, громадських об’єднань, тощо. Крім цього, певні політичні дії, спрямовані на захист власних інтересів, здійснюють індивіди. Ця діяльність багато в чому регламентується державою через нормативно-правову систему, діяльність органів примусу тощо. Інтереси, погляди, цінноти окремих індивідів, соціальних груп, партій, тощо можуть не співпадати (і частіше за все не співпадають) як одне з одним, так і по відношенню до держави і суспільства. Через це складається певна система відносин частина з яких пояснюється різноманіттям інтересів в суспільстві, а інша - намаганням регулюючих органів ці інтереси узгодити або підкорити. Метою цих відносин є або зберігання існуючого ладу, або його перетворення. Таким чином політичні відносини є тією формою взаємовідносин в суспільстві, за допомогою якої певні верстви включаються до активної політичної діяльності, реалізуючи свої інтереси. Можна запропонувати наступне визначення сутності політичних відносин: