Створення та діяльність найбільших туристичних організацій в СРСР

ТЕМА: ТУРИЗМ В РАДЯНСЬКОМУ СОЮЗІ

План:

1. Розвиток туризму в СРСР в 20-30-і рр. XX століття

2. Створення та діяльність найбільших туристичних організацій в СРСР

3. Розвиток планових туристичних маршрутів

4. Характер та основні види туризму в СРСР

5. Основні особливості розвитку радянського туризму

Розвиток туризму в СРСР в 20-30-і рр. XX століття

У перші роки радянської влади туризм розвивався, зде­більшого, стихійно. Велика увага радянсько­го уряду приділялась екскурсійній справі, адже екскурсія була одним із засобів ідеологічної роботи серед населення.

Однією з перших організацій, що займалася туризмом та екскурсіями, став створений у 1917 р. за ініціативою Н. К. Крупської позашкільний відділ Народного комісаріату просвіти (Наркомпросу), створений у 1917 р., а в 1918 р. з'яви­лося Бюро шкільних екскурсій.

У 1918 р. Ленін підписав декрет «Про зняття пам'ятників, споруджених на честь царя, та розробку проектів пам'ятників Російської соціалістичної революції».

Для покращання харчування, під відомство санаторіїв пе­редавались молочні ферми, виноградники, в тому числі і пала­цові в Лівадії та Масандрі.

Матеріальною базою для створення перших радянських здравниць стали націоналізовані приватні готелі, пансіона­ти, санаторії, маєтки знаті, дачі, монастирі.

У 1919 р. на території, яка контролювалася радянською вла­дою, функціонувало лише 5 курортів — Стара Руса, Липець, Сергієвські Мінеральні Води, Ельтон і Кашин, потім до них приєдна­лись курорти Чорноморського узбережжя Кавказу: Анапа, Сочі, Гагри, Сухумі, почалась відбудова курортів Боржомі, Абастумані, а також запрацювали курорти Забайкалля та Далекого Сходу.

У 1921 р. здравниці Криму могли вже приймати близько 25 тис. відпочиваючих.

З 1925 р. у колишньому царському палаці в Лівадії почав функціонувати перший санаторій для селян, а в Гурзуфі — Всесоюзний санаторний піонерський табір «Артек».

Для відвідання Москви та Петрограду були створені «Бу­динки екскурсантів», які приймали туристів з усієї країни. Умови проживання в та­ких будинках були спартанськими, малокомфортними.

В 1924 р. в Харкові почався серійний випуск вітчизняних велосипедів, що сприяло активізації велотуризму в державі.

Наприкінці 30-х рр. туризм в СРСР (як і в багатьох інших країнах світу) набув великого розмаху, став звичним засобом відпочинку для мільйонів людей. В одному лише Криму і за один лише сезон 1940 р. у курортних закладах відпочили близько 300 тис. чоловік.

Створення та діяльність найбільших туристичних організацій в СРСР

Період з 1918 до 1929 рр. більшість істориків вважає «золотим десятиліттям» розвитку краєзнавства та екскурсійної діяльності в Радянському Союзі.

В 1928 р. було створено акціо­нерне товариство «Радянський турист». Для вступу в товариство необхідно було придбати акцію «Совтура» вартістю 1 крб. Сто акцій давали їх власникові пра­во голосу в акціонерному товаристві.

1929 р. створено Товариство пролетарського туризму РРФСР (ТПТ).

Різниця в діяльності «Совтура» і ТПТ полягала в тому, що перший обслуговував групи відпочиваючих по раніше встано­влених маршрутах, які мали в основному краєзнавчий і за­гальноосвітній характер, а ТПТ займалось організацією само­діяльних походів.

Дитячим туризмом безпосередньо займалась Центральна дитяча екскурсійно-туристична станція Нарком-просу. Для найбільш активних юних туристів регуляр­но проводились різно­манітні зустрічі, орга­нізовувались походи, краєзнавчі екскурсії, конкурси і таке інше.

В СРСР напередодні війни функціонувало 165 Будинків ту­риста, 50 турбаз, 12 туристичних готелів, 24 стаціонарних ту­ристичних таборів, сотні наметових містечок. Курортна інду­стрія у 1939-1940 рр. складала 1270 будинків відпочинку і 1828 санаторіїв.

Починався новий етап вітчизняного туризму, сутність яко­го полягала в розвитку системи державного управління сферою туризму, створенні державних організацій.

Розвиток іноземного туризму потребував упорядкування прийому туристів із-за кордону. В 1929 р. рішенням Ради пра­ці і оборони створено Всесоюзне акціонерне товариство з іно­земного туризму в СРСР (ВАТ «Інтурист»). Цій організації призначено було розвивати два напрям­ки: внутрішній і зовнішній туризм.

«Інтурист» першим із туристичних організацій відкрив свої фірми за кордоном: Moscow Limited Intourist GmbH (Німеччина). З 1934 р. «Інтурист» починає працювати з такими відомими в світі ком­паніями, як American Express Co (США), Thomas Cook & Son (Великобританія).

Найбільша інтенсивність відвідування СРСР іноземцями спо­стерігалась у 1934-1937 рр., коли їх кількість сягнула 70 тис. чо­ловік.

Основною формою виїзду радянських громадян за кордон були відрядження. Своєрідними «звітами» про деякі з них були «Одноэтажная Америка» І. Ільфа і Є. Петрова, «В Западную Европу» і «Наши за границей» В. Катаєва. За кордо­ном побували С. Єсенін, В. Маяковський, М. Горький, М. Цвєтаєва.

В 1964 р. при Раді Міністрів СРСР створені Управління з іноземного туризму і Рада з іноземного туризму.

Після Другої світової війни, в 1958 р. створено Бюро міжнародного молодіжного туризму «Супутник», яке з того часу керувало обома видами молодіжного туризму (зовнішнім і внутрішнім).

«Інтурист» і «Супутник» у другій половині XX ст. ста­ли монополістами на туристичному ринку Радянського Сою­зу, вони мали свої готельні ланцюги в усіх союзних республі­ках, у ряді туристичних центрів.

3. Розвиток планових туристичних маршрутів

Після Великої Вітчизняної війни туризм в СРСР пере­бував у кризовому стані. І лише на початку 60-х рр. зусилля по відродженню економіки, в цілому, і туризму, зокрема, почали давати помітні результати.

Найбільш розповсюдженими були лінійні маршрути:

- «Від Москви до Новгороду»;

- «Із Середньої Азії до Казахстану»;

- «По Військово-Грузинській дорозі до Чорного моря».

Серед кільцевих маршрутів особливою популярністю в іно­земців та вітчизняних туристів користувався маршрут „По містах Золотого кільця», який починався в Москві і проходив через старовинні російські міста: Загорськ-Переяслав-Залеський-Ростов-Ярославль-Кострома-Іваново-Суздаль-Володимир. Існували модифікації цього маршруту: «Велике Золоте кільце» і «Мале Золоте кільце».

Місцеві планові маршрути створювались за радіальним принципом. Туристи здійснювали екскурсії, або недалекі походи до цікавих природних місцевостей, історичних або культурних пам'ятни­ків. Наприклад, маршрут «По пушкінських місцях».

Для тих туристів, які цікавились архітектурою і мистец­твом, були розроблені маршрути:

- «В край білих ночей»;

- «По Прибалтиці»;

- «Містами України»;

- «Столицями Закавказьких республік».

Новий імпульс після війни отримав велотуризм.

Паралельно з плано­вим розвивався в країні самодіяльний туризм.

З 1957 р. іде відлік історії радянського морсь­кого туризму: «Інтурист» орендував два судна («Победа» і «Грузия»), на яких і здійснювались морські подорожі навколо Європи (з Одеси, до Ленінграду). На по­чатку 1960-х рр. став розвиватись морський туризм Балтики, а пароплав «Григорий Орджоникидзе» здійснював 20-денні тури вздовж Далекосхідного узбережжя.

До маршрутів з активними засобами пересування відносились 55 всесоюзних маршрутів. Це були кінні, велосипедні, водні (на човнах, байдарках, надувних плотах), пішохідні.

Найбільшу цікавість в іноземців, викликала поїздка на «Транссибірському експресі» з Москви до Владивос­тока через весь Союз.

Швидко завоював популярність екзотичний круїз на ката­маранах по Каракумському каналу, введений у 1985 році.

В 1989 р. в Сочі відкрився Навчально-виробничий центр курортної справи та туризму, який включав у себе.

Перший випуск спеціалістів профтехучилища та Інституту підвищен­ня кваліфікації з вищою туристичною осві­тою відбувся у 1978 р. Екскурсоводів, як правило, готували в університетах на спеціальних курсах, слухачем яких могла стати людина з вищою освітою — мистецтвознавець, географ, істо­рик.

Громадяни СРСР здійснювали закордонні поїздки тільки на гру­повій основі; вони не мали права володіти іноземною валютою; путівки за кордон розподілялись централізовано; існував ан­кетний відбір кандидатів; висувалася низка вимог ідеологічно ю характеру; повторні поїздки за кордон могли здійснювати­ся, у більшості випадків, тільки через 2-3 роки.