Конституційні повноваження Кабінету Міністрів України.

У системі органів виконавчої влади, що здійснюють управління економікою найвищим органом є Кабінет Міністрів України.

Його правовий статус у системі органів виконавчої влади визначається Конституцією України (статті 113-117). Згідно з нею Кабінет Міністрів України:

забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України;

вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина;

забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культур охорони природи, екологічної безпеки і природокористування;

розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного розвитку України;

забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності;

здійснює управління об'єктами державної власності відповідно до чинного законодавства;

розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає Верховній Раді України звіт про його виконання:

здійснює заходи щодо забезпечення обороноздатності і національної безпеки України, громадського порядку, боротьби зі злочинністю;

організує і забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи;

спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої

влади;

здійснює інші повноваження, визначені Конституцією та законами України, актами Президента України.

 

 

Відповідно до Конституції України Кабінет Міністрів України розробляє на строк своїх повноважень Програму діяльності, яка спрямована на відродження вітчизняного виробництва, поглиблення реформування економічних відносин та організаційне забезпечення економічної трансформації, з метою досягнення позитивних зрушень у поліпшенні добробуту населення.

Така Програма, насамперед, передбачає практичне розв'язання найгостріших економічних і соціальних проблем розвитку держави. На сьогоднішній час це стосується, зокрема всебічного заохочення вітчизняного товаровиробника, державної підтримки виробництва в агропромисловому комплексі, нарощування експорту; масштабного використання науково-технологічного потенціалу; створення відповідних умов для залучення вітчизняних та іноземних інвесторів; забезпечення надійного енергопостачання та реального енергозбереження на всіх рівнях споживання енергії; комплексного реформування податкової системи з метою зменшення податкового тиску з одночасним забезпеченням повноти сплати податків; здійснення збалансованої бюджетної політики, розв'язання проблем зайнятості, своєчасності виплати заробітної плати, пенсій, упорядкування надання пільг, удосконалення систем соціального та пенсійного забезпечення тощо.

Для реалізації програмних цілей безпосередньо в Секретаріаті Кабінету Міністрів України функціонує структурний підрозділ, завданням якого є державне управління економікою. Це департамент економічної політики, який було створено Постановою Кабінету Міністрів України від 24 січня 2000 р. №88 (із змінами). До складу цього департаменту входять:

Управління стратегії реформування економіки та стратегічного планування;

Управління міжнародного співробітництва, міжнародних відносин та зовнішньоекономічної політики;

Управління фінансової політики;

Управління стратегії реформування відносин та регуляторної політики;

Управління експертизи, аналізу та дерегуляції розвитку реального сектору економіки;

Управління економічної взаємодії з новими незалежними державами Східної Європи та центральної Азії та управління з питань європейської інтеграції.

Крім вказаного департаменту в Секретаріаті Кабінету Міністрів України діють й інші підрозділи, які так чи інакше здійснюють управлінські функції в даній сфері. Це управління експертизи та аналізу розвитку техногенної, екологічної, ядерної безпеки та природокористування, управління моніторингу та ринкових перетворень в енергетичному секторі економіки, управління координації здійснення аграрної політики тощо.

Для більш ефективної роботи Кабінету Міністрів України, створення необхідних для розвитку економіки правових і фінансово-матеріальних умов, підготовки відповідних рекомендацій, сприяння в інформаційно-аналітичній та науково-методичній роботі, а також з консультативно-експертною метою при ньому створюються робочі та консультативні органи. Це можуть бути органи як Кабінету Міністрів України, так і "при" Кабінеті Міністрів України. Слід мати на увазі, що це досить "рухомі" структури. Залежно від конкретних ситуацій, завдань, які виникають перед урядом, змінюються не тільки їх функції, а й самі вони можуть ліквідовуватись або створюватись.

Актуальною в сучасних умовах є діяльність Ради підприємців України при Кабінеті Міністрів України, що створена постановою Кабінету Міністрів від 11 вересня 1997 р.

Вона створюється за пропозиціями об'єднань підприємців у складі голови секретаря та членів Ради. Персональний склад Ради затверджується Кабінетом Міністрів України.

Ця Рада є постійно діючим органом для надання експертної та консультаційної допомоги у процесі здійснення державної політики у сфері розвитку підприємництва та формування ринкової інфраструктури в умовах проведення економічних реформ.

Основними завданнями Ради є:

формування узгодженої позиції суб'єктів підприємницької діяльності та їх об'єднань щодо економічного розвитку України та підприємництва;

надання відповідної експертної та консультаційної допомоги Кабінетові Міністрів України, міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади з цих питань;

участь у розробленні ефективних механізмів державної підтримки підприємництва і конкретних заходів, пов’язаних з його розвитком, в усіх секторах економіки, вивчення зарубіжного досвіду з цих питань;

сприяння створенню правових і фінансово-економічних умов для розвитку підприємництва;

участь у розробленні проектів відповідних законів:, інших нормативно-правових актів;

проведення експертизи законів, інших нормативно-правових актів, документів і управлінських рішень з метою визначення їх впливу на розвиток підприємництва й ділової активності.

підготовка рекомендацій з питань зовнішньоекономічного співробітництва на неурядовій основі та розширення міжнародних контактів суб'єктів підприємницької діяльності та їх об'єднань;

сприяння залученню в Україну іноземних інвестицій, використанню зарубіжних технологій і досвіду;

сприяння розвиткові добросовісної конкуренції та проведенню активної антимонопольної політики;

сприяння проведенню інформаційно-аналітичної та науково-методичної роботи, спрямованої на розвиток підприємництва;

створення національної системи підготовки кадрів для підприємницької діяльності.

 

Рада провадить свою діяльність на основі взаємодії з органами виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями, а також об'єднаннями підприємців.

Раду очолює Голова Ради.

Голова Ради здійснює керівництво Радою та організує її роботу. Він може бути присутнім на засіданнях Кабінету Міністрів України і брати участь в обговоренні питань підприємництва. Голова організує надання експертної та консультаційної допомоги Кабінетові Міністрів України з питань підприємництва, забезпечує взаємодію Ради з об'єднаннями підприємців, а також органами виконавчої влади; дає окремі доручення членам Ради.

Рада може утворювати постійні й тимчасові робочі групи та комісії. Вона самостійно визначає порядок своєї діяльності й регламент роботи. Рішення Ради оформляються у вигляді протоколів, експертних висновків і пропозицій. Експертно-консультаційна робота проводиться Радою за рахунок коштів суб'єктів підприємницької діяльності та їх об’єднань (за їхньою згодою). Забезпечення організаційної діяльності Ради покладається на секретаря Ради, який є працівником апарату Кабінету Міністрів України. Рада має свій офіційний бланк.

 

Припинення повноважень.

 

 

Питання припинення повноважень членів Кабінету Міністрів України та керівників інших центральних органів виконавчої влади на посадах, звільнення з посад командування Збройних Сил України, інших військових формувань, зокрема, Служби безпеки України, великою мірою набуло значної актуальності після видання Президентом України 29 вересня 2000 року Указу N 1092/2000 «Про звільнення Б. Тарасюка з посади Міністра закордонних справ України», прийняття 14 грудня 2000 року Верховною Радою України Постанови N 2143-III «Про інформацію народних депутатів України Головатого С.П., Шишкіна В.І., Жира О.О., Генерального прокурора України Потебенька М.О., Голови Державної митної служби України Соловкова Ю.П., Голови Служби безпеки України Деркача Л.В., Міністра внутрішніх справ України Кравченка Ю.Ф, пунктом 1 якої Президентові України рекомендувалося терміново звільнити з займаних посад Голову Служби безпеки України Деркача Л.В. та Голову Державної митної служби України Соловкова Ю.П., Постанови N 2145-III «Про інформацію Тимчасової спеціальної слідчої комісії Верховної Ради України щодо стану розслідування кримінальних справ відносно зникнення журналіста Г. Гонгадзе, громадського діяча М. Бойчишина, вбивств народних депутатів України Є. Щербаня і В. Гетьмана та спроби вбивства народного депутата України В. Бортника, нападів на народних депутатів України О. Єльяшкевича, В. Хару, викрадення сина народного депутата України В. Альохіна та загибелі народних депутатів України В. Бойка, М. Мясковського, С. Драгомарецького», пунктом 1 якої Президентові України рекомендувалося звільнити з посади Міністра внутрішніх справ України Кравченка Ю.Ф., а також у зв'язку з виданням Президентом України 19 січня 2001 року Указу № 27/2001 «Про звільнення Ю. Тимошенко з посади Віце-прем'єр-міністра України» та перетворилося на предмет прискіпливої уваги фахівців з права.

Залишаючи поза увагою будь-які політичні та морально-етичні аспекти названого питання, для встановлення його змісту необхідно зосередитися на аналізі положень Конституції України, що ними визначається відповідна процедура припинення повноважень членів Кабінету Міністрів України та керівників інших центральних органів виконавчої влади на посадах, звільнення з посад вищого командування військових формувань.

II. Визначення категорій займаних посад

Визначення категорій займаних посад стосовно кожної з осіб, названих вище, має важливе значення, позаяк порядок призначення на посаду та припинення повноважень на посаді (звільнення з посади) знаходиться у прямій залежності від категорії такої посади і має, як це буде показано нижче, залежно від того певні відмінності.

 

 

Перш за все, необхідно визначити, що з п'яти осіб, яких стосуються названі Постанови Верховної Ради України та Укази Президента України членами Кабінету Міністрів України були або є, у порядку згадування вище, колишній Міністр закордонних справ України Б. Тарасюк, Міністр внутрішніх справ України Ю. Кравченко та колишній Віце-прем'єр-міністр України Ю. Тимошенко. Голова Державної митної служби України Ю. Соловков є керівником центрального органу виконавчої влади. Голова ж Служби безпеки України Л. Деркач не підпадає під жодну з наведених категорій і є командувачем військового формування.

Нижче наводиться обґрунтування, на підставі якого було визначено статус кожної з зазначених осіб.

1) Члени Кабінету Міністрів України

Згідно з частиною першою статті 114 Конституції України до складу Кабінету Міністрів України входять Прем'єр-міністр України, Перший віце-прем'єр-міністр, три віце-прем'єр-міністри, міністри. Зрозуміло, що Міністр закордонних справ України, Міністр внутрішніх справ України та Віце-прем'єр-міністр України за визначенням входять до складу Кабінету Міністрів України, а отже є його членами.

2) Керівник центрального органу виконавчої влади

Як передбачено статтею 4 Закону України «Про митну справу в Україні» (Закон № 1262-ХІІ від 25 червня 1991 року), безпосереднє керівництво митною справою покладається Державну митну службу України, яка є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом. Положення про Державну митну службу України затверджується Президентом України. Таке Положення було затверджено Указом Президента України № 1022/2000 від 24 серпня 2000 року «Питання Державної митної служби України». Згідно з пунктом 1 Положення, Державна митна служба України (Держмитслужба України) є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері митної справи. Діяльність Держмитслужби України спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Частиною першою пункту 9 Положення встановлено, що Держмитслужбу України очолює Голова, якого призначає на посаду та звільняє з посади Президент України в установленому законодавством порядку.

Таким чином, Голова Державної митної служби України є керівником центрального органу виконавчої влади.