Система національних рахунків та її основні макроекономічні показники

Світова господарська практика (при обчисленні суспільного продукту) виходить з того, що маса створених економічних благ включає не лише матеріальні блага, а й послуги банків чи держави, податкової служби тощо. Тому суспільний продукт та інші макроекономічні показники – це результат двох сфер народного господарства: матеріального виробництва і сфери послуг.

Сукупність методів (способів), за допомогою яких розраховується система взаємопов’язаних макроекономічних показників, називається системою національних рахунків (СНР). Дана система дає змогу побачити і простежити рух суспільного продукту в усіх фазах його відтворення: виробництві, розподілі, обміні та споживанні. Крім того, вона дозволяє визначити загальну економічну рівновагу на рівні балансу «наявні ресурси – використані ресурси».

Теорію національного рахівництва протягом двох століть створювали багато економістів-теоретиків і практиків, серед яких слід відзначити таких вчених XX ст., як Р. Стоун, Е. Денісон, В. Леонтьєв (США), Ф. Перр (Франція), Дж. М. Кейнс, Дж. Хікс (Великобританія) та ін. Важливе значення вдосконаленню методики СНР приділяють міжнародні організації, насамперед ООН.

З 1993 р. діє третя модифікація міжнародної стандартної системи національних рахунків, побудована на останніх досягненнях теорії і практики національного рахівництва в окремих країнах. При розробці цієї системи були визначені межі «економічного виробництва», тобто сфери виробництва валового внутрішнього продукту, які охоплюють виробництво практично всіх товарів і послуг, за винятком ведення домашнього господарства (приготування їжі, прибирання житла, виховання дітей і т. п.) безпосередньо членами сім’ї. До виробництва включена також діяльність з економічного захисту довкілля.

В основу СНР покладено концепцію господарського кругообігу, яку побудовано на таких принципах:

1) продуктивною є будь-яка праця, отже, до сукупного суспільного продукту належать як речові блага й матеріальні послуги, так і нематеріальні послуги;

2) виробництво, розподіл, обмін і споживання розглядаються як взаємозв’язані сторони єдиного процесу відтворення;

3) органічне поєднання обліку взаємопов’язаних товарно-виробничих, споживчо-розподільчих та дохідно-фінансових операцій;

4) грошові витрати і доходи в економіці еквівалентні, тобто сума грошових витрат дорівнює сумі доходів.

СНР також базується на принципі подвійного запису, в якому позначається, що кожна операція має платника та одержувача і показується в реальному (ресурсному) та фінансовому аспектах.

Головна мета системи національних рахунків – це інформаційне забезпечення комплексного аналізу процесу створення та використання різних форм сукупного продукту. Ця система дає можливість зіставити економічні показники різних країн, а також усуває труднощі при прийнятті господарських і політичних рішень на міжнародному і національному рівнях. СНР – це узгоджена система збирання, обліку основних потоків статистичної інформації на рівні макроекономічних показників. Такою системою нині користується понад 100 країн – членів ООН.

З початку 90-х років у постсоціалістичних країнах, у т. ч. в Україні, здійснюється перехід від так званої системи балансу народного господарства (БНГ), яка була запроваджена у 20-х роках XX ст., до міжнародної системи національних рахунків. Даний перехід відкриває нові можливості для аналізу фактичного стану нашої економіки, оскільки дає змогу робити зіставлення основних макроекономічних національних показників з міжнародними. Проте впровадження СНР в Україні - досить тривалий процес. Значною мірою він пов’язаний не тільки з узагальненням статистичної інформації (рахівництвом), а й з формуванням реальних (економічно дійових) ринкових структур у вітчизняній економіці.

Основними показниками СНР для національної економіки є валовий внутрішній продукт (ВВП), валовий національний продукт (ВНП), чистий внутрішній продукт (ЧВП), національний дохід (НД), особистий дохід (ОД), дохід у розпорядженні громадян.

Одним з найбільш загальних макроекономічних показників виступає ВВП, що визначається як валова вартість (у ринкових цінах) усіх товарів і послуг, створених протягом певного періоду на території даної країни і з використанням лише її факторів виробництва. ВВП може бути обчислений за трьома методами.

Перший метод - за доходами. Підсумовуються доходи приватних осіб, акціонерних товариств, приватних підприємств, а також доходи держави від підприємницької діяльності та органів державного управління у вигляді податків на виробництво та імпорт.

Другий метод - за витратами. Підсумовуються витрати на капіталовкладення (валові інвестиції у національну економіку), особисте споживання, державні закупки (державне споживання) і сальдо зовнішньої торгівлі.

Третій - це метод доданої вартості (виробничий метод): підсумовуються вартість виготовлених кінцевих товарів і послуг всіх сфер економіки (факторні доходи та амортизаційні відрахування, які не є доходами).

Додана вартість - це вартість, яка створена в процесі виробництва на даному підприємстві та відображає реальний внесок підприємства у формування вартості конкретного продукту (товару, послуги), тобто заробітну плату, прибуток, ренту, процент за кредит, амортизаційні відрахування тощо.

Вартість спожитих матеріалів, сировини, які були закуплені у постачальників і в створенні яких підприємство не брало участі, в додану вартість не включається. Інакше кажучи, додана вартість - це валова продукція підприємства (або ринкова ціна виготовленої продукції) за мінусом поточних витрат, але з включенням в неї відрахувань на амортизацію, оскільки основні фонди (основний капітал) підприємства частково «беруть участь» у створенні вартості виготовленої продукції.

Якщо уважно вчитатись у викладене, то слід зрозуміти, що ВВП можна підрахувати: 1) як суму первинних доходів усіх інституціональних секторів (суб’єктів) економіки (домогосподарств, підприємств, держави); 2) як суму витрат на кінцеве споживання, нагромадження і надходження від чистого експорту; 3) як суму валової доданої вартості всіх галузей і сфер економіки. У кожному випадку йдеться про одну й ту саму суму, хоча на практиці результати, як правило, дещо відрізняються. Це пов’язано з особливостями інформаційно-статистичної бази та використовуваних методів обчислень. Розрахунок ВВП за всіма трьома методами та узгодження отриманих результатів між собою становить основний зміст СНР. Разом з тим подібний підхід дозволяє розглянути ВВП ніби з різних боків і отримати ціліснішу картину функціонування економіки. Слід пам’ятати й те, що в межах країни доходи одних є витратами інших.

Показник ВВП дає змогу у грошовому виразі визначити обсяг виробництва у країні. Разом з тим вважається, що ВВП не повністю відображає реальний економічний добробут нації, оскільки не завжди охоплює всі види економічної діяльності в суспільстві, зокрема так звану тіньову економіку. Тіньова економіка - це неконтрольований суспільством рух грошових коштів і товарно-матеріальних цінностей і послуг, тобто приховані від органів державного управління об’єкти соціально-економічних відносин (отже, і самі ці відносини) між окремими громадянами і соціальними групами. Ці відносини включають усі невраховані, нерегламентовані види економічної діяльності.

До структури тіньової економіки входять:

- кримінальна економіка - розкрадання; підпільна, що приховується від усіх форм контролю, економічна діяльність: наркобізнес, азартні ігри, проституція; загальнокримінальна форма позаекономічного розподілу доходів: грабування, розбій, рекет, крадіжка особистого майна;

- фіктивна економіка - економіка, що надає недостовірні результати, які відображаються у діючій системі обліку та звітності як реальні (приписки);

- неформальна економіка - система неформальних взаємодій економічних суб’єктів, які базуються на особистісних відносинах і замінюють офіційно встановлений порядок організації та реалізації економічних зв’язків;

- нелегалізована економіка - приховування від контролю видів індивідуальної чи кооперативної діяльності, яка або заборонена законом, або нормативно не зареєстрована в установленому порядку.

За сучасних умов до таких видів діяльності, зокрема в Україні, додалися вивезення товарів за кордон з метою наживи, незаконні валютні операції, надання кредитів комерційними банками за солідну винагороду, незаконне вивезення валюти за кордон та ін. Зокрема, за 90-ті роки, як вважають фахівці, з України було вивезено від 20 до 40 млрд дол., які здебільшого легалізовані в офшорних зонах.

Про масштаби тіньової економіки в Україні можна судити за експертними оцінками, згідно з якими у ній створюється близько половини ВВП. При цьому, за даними Національного банку України, на початок 2001 р. за межами банківської системи знаходилося 52 % грошової маси в національній валюті. Ці кошти широко використовуються для розрахунків у тіньовому секторі економіки, перетворившись на постійний інструмент незаконних валютних операцій.

Характерно те, що легальний і тіньовий бізнес тісно зростаються, особливо за перехідної економіки, тому їх нерідко важко відрізнити один від одного. Але держава повинна сформувати таке правове поле для господарської діяльності суб’єктів, яке б максимально обмежувало можливості протизаконних та офіційно неврахованих видів діяльності.

Обчислення ВВП також ускладнюється інфляцією (зростанням цін), яка властива тією чи іншою мірою практично всім країнам з ринковою економікою. У зв’язку з цим розрізняють поняття номінального та реального ВВП.

ВВП, який обчислений у поточних ринкових цінах, називається номінальним. Для визначення дійсної величини ВВП, - тобто реального ВВП, необхідно «очистити» номінальну його величину від впливу інфляції, а саме застосувати індекс цін. Останній виражає відносну зміну середнього рівня цін широкої групи товарів за відповідний період. Він визначається за формулою:

Щоб показати реальну величину ВВП, нівелювати рівень інфляції при зіставленні виробництва двох конкретних періодів, використовують дефлятор ВВП. Він усуває всі цінові (інфляційні) викривлення величини ВВП і розраховується за формулою:

Близьким за змістом до ВВП є показник ВНП, який, на відміну від ВВП, виражає сукупну вартість кінцевих товарів і послуг, які створені не лише на території, але й за її межами. Підраховується він так само, як і ВВП, але відрізняється від нього на величину, що дорівнює сальдо розрахунків із зарубіжними країнами. Інакше кажучи, якщо до ВВП додати доходи громадян даної країни за кордоном і вирахувати доходи іноземців, які працюють у цій країні, то отримаємо показник ВНП. Загальним критерієм відмінностей між цими показниками виступає те, що ВНП - це вартість продукції, яка є власністю громадян даної країни, де б вони не перебували і не діяли.

Для більшості країн різниця між ВВП і ВНП незначна. Але для розвинутих країн ВНП, як правило, більший від ВВП. Наприклад, для Швейцарії, Люксембургу різниця між цими показниками досягає 10 %. Обчислення обсягів ВВП і ВНП не лише полегшує міжнародне порівняння темпів і рівнів економічного розвитку різних країн, а й дає змогу поглибити макроекономічний аналіз.

У системі національних рахунків існують також інші взаємозв’язані макроекономічні показники, які можуть бути розраховані на основі ВВП чи ВНП.

Для ліквідації повторного рахунку вводиться показник ЧНП - чистого національного продукту, який включає доходи власників факторів виробництва: капіталу, землі, праці, підприємницьких здібностей. ЧНП - це створений ВНП за вирахуванням тієї його частки, яка необхідна для заміщення засобів праці (основного капіталу), що були зношені в процесі виготовлення продукції (амортизаційні відрахування, тобто А). Отже, ЧНП = ВНП – А.