Теорія та методика співпраці ДНЗ з родиною, у своєму розвитку спирається на суміжні галузі, що дає змогу глибше пізнавати педагогічні явища і процеси. Зв'язок і взаємодія наук відображають об'єктивний взаємозв'язок явищ, діалектичну єдність світу. Кожна наука досліджує певну групу явищ, але оскільки вони переплітаються і взаємодіють з іншими, то й науки, що їх вивчають, теж взаємодіють.
Співпраця ДНЗ з родиною у зв’язку з іншими науками відбувається у таких формах:
— використання провідних теоретичних положень та узагальнюючих висновків інших наук (наприклад, філософські ідеї виконують методологічну роль у вивченні педагогічних явищ);
— творче запозичення методів дослідження інших наук, зокрема психології, в організації експерименту, спостереження за поведінкою і діяльністю дітей;
— використання конкретних результатів досліджень психології, фізіології вищої нервової діяльності та інших наук;
— безпосередня участь у комплексних дослідженнях людини.
Протягом століть педагогічна думка розвивалася у лоні філософії. Це було загальною тенденцією ранніх етапів розвитку людського знання про різноманітні явища світу, яке належало єдиній всеохошіюючій науці філософського характеру. Згодом наукове знання диференціювалося, сформувалися його окремі галузі. (XVII ст.) загальний характер і напрям педагогічних ідей і теорій обумовлювався філософськими концепціями, а обґрунтування мети виховання — філософією виховання.
Філософія розглядає виховання як необхідну умову соціалізації особистості, соціальне обумовлений процес. На нього покладено функції збереження, відтворення і розвитку культури, забезпечення історичного процесу зміни поколінь, формування особистості.
Сучасна дошкільна педагогіка у своїх пошуках послуговується методологічними положеннями філософії:
1. Про освіту як соціокультурний феномен. Філософія виховання відповідає певному історичному етапу розвитку суспільства. Повноцінна реалізація функцій виховання залежить від стабільності, цивілізованості суспільства, уваги, яку воно приділяє проблемам охорони дитинства, розвитку освіти й культури. Особливо важлива для виховання культура. Йдеться не тільки про загальну писемність, обов'язкову середню освіту, а про безперервний процес орієнтування поколінь на загальнолюдські цінності: совість, добро, справедливість, милосердя, людську гідність, духовність та ін.
Сучасна філософія виховання спрямовує педагогіку на виховання дітей у дусі національної культури і загальнолюдської моралі. Перехід від ідеології до культури, новий погляд на сутність відношення «людина — світ» передбачають орієнтацію на культурологічні способи пізнання соціокультурних феноменів, людини; свідчать про переорієнтацію значущих характеристик особистості, рух соціальної потреби від «людини знаючої» до «людини культури».
Культура є системоутворювальним елементом цілісного світобачення. Тому виховання людини культури передбачає освоєння цілісної картини світу. Людина культури є гуманною особистістю, оскільки культура є гуманістичним, людинотворчим феноменом. Вона полягає в конкретизації загальнолюдських цінностей щодо кожної людини, діяльність якої є одночасно продуктом, творцем, головним джерелом культури.
Освіта в такому контексті є культурним процесом, що здійснюється у культуровідповідному педагогічному середовищі, служить людині, яка вільно виявляє свою індивідуальність, здатність до культурного саморозвитку і самовизначення у світі культурних цінностей.
2. Про гуманістичні пріоритети виховання. Сучасні загальнотеоретичні проблеми педагогіки пов'язані з філософським поглядом на особистість як найвищу цінність суспільства, суб'єкт історичного і культурного розвитку. В педагогіці це відображене у принципі гуманізації виховання — олюдненні виховних стосунків, визнанні цінності дитини як особистості, її прав на соціальний захист, щастя, розвиток здібностей, індивідуальності.
З гуманізацією виховання пов'язана актуалізація таких його головних функцій:
— прилучення вихователів і дітей до цінностей духовної культури свого народу, людства, виховання на цій основі духовності й моральності;
— соціальний захист прав і гідності дитини, забезпечення умов для повноцінного розвитку її фізичних, розумових і творчих здібностей;
— допомога дитині в її самовизначенні. Гуманістичні цінності мають стати визначальними у
педагогічній діяльності, без орієнтації на них неможливе досягнення головної мети виховання, покликаного допомогти дитині в ЇЇ особистісному самоствердженні.
3. Про ціннісний характер педагогічної дійсності. Філософія обґрунтовує виховання у світлі аксіологічного (ціннісного) підходу, згідно з яким людина постійно перебуває у пошуку смислів того, що відбувається навколо неї і з нею, а процес виховання заснований на аксіологіч-ній природі педагогічної сфери. Звичайно, педагог не вирішує головних проблем буття людини, однак у процесі виховання він повсякчас бере участь у їх вирішенні передусім для себе — досягаючи певної мети, а також для дитини — формуючи її ціннісні орієнтації. Під час виховання ціннісні орієнтації вихователя і вихованця взаємодіють, взаємостворюються. Аксіологічний підхід притаманний гуманістичній педагогіці. Як основа нової філософії освіти, методології сучасної педагогіки, аксіологія дає змогу визначити ціннісний зміст гуманістичного виховання.
Отже, загальною метою виховання, з погляду сучасної філософії, є формування цілісної, гуманної особистості, орієнтованої на відтворення цінностей національної і загальнолюдської культури. Головний зміст гуманістичного виховання полягає в спрямованості на потреби розвитку кожної дитини, її інтереси, нахили, на забезпечення активності особистості в освоєнні навколишнього світу, цінностей культури свого народу і людства.
Мету і завдання естетичного, морального, розумового виховання дітей конкретизують такі галузі філософського знання, як естетика — наука про ціннісне ставлення людини до світу, художню діяльність людей; етика — наука про природу моралі та її місце у суспільних відносинах; теорія пізнання — наука про закони пізнання людиною світу і себе у світі; філософська антропологія — наука про сутність людини, її місце в природі та суспільстві.
Дані дитячої психології дають змогу зрозуміти поведінку дитини, особливості розвитку її особистості, інтересів і потреб, допомагають правильно виявити природні нахили й розвинути її здібності. Зосереджуючись на проблемах виховання дитини, дошкільна педагогіка намагається знайти відповіді на питання «як?», а дитяча психологія — на питання «чому?». Наприклад, одним зі своїх завдань дошкільна педагогіка вважає виховання соціальної компетентності дитини в ЇЇ взаємодії з іншими людьми, а дитяча психологія з'ясовує, чому саме цей засіб є найдієвіший (тому що соціальні якості особистості формуються внаслідок включення дорослого у картину розвитку дитини).
Успішну педагогічну взаємодію у процесі виховання забезпечують знання і використання законів педагогічної психології, внаслідок чого педагог уникає багатьох помилок у навчанні та вихованні. Досягає він цього завдяки проектуванню ймовірних шляхів розвитку особистості дитини, правильній організації власної діяльності у вихованні, коригуванню педагогічних впливів.
У забезпеченні соціалізації особистості дошкільна педагогіка використовує потенціал соціології — науки про суспільство, вплив соціального середовища на людину, демографії — науки про народонаселення, визначаючи разом із ними закономірності впливу на особистість, яка формується, різних соціальних інституцій.
Важливими методологічними, інформаційними джерелами у навчанні та вихованні дошкільників є культурологія, історія, етнографія. Оскільки у недалекому майбутньому дитині доведеться вивчати математику, фізику, хімію, історію, географію, літературу, мистецтво, дошкільна педагогіка з урахуванням цього визначає зміст освіти дошкільника. В організації екологічного виховання вона послуговується даними екології та біології.
Співпраця ДНЗ з родиною спирається на знання вікової анатомії та фізіології як на природничо-наукову основу. Особливості розвитку вищої нервової діяльності, всіх систем організму в період дошкільного дитинства визначають завдання і методику освітньо-виховної роботи, особливості режиму життєдіяльності дітей різних періодів дошкільного віку, вимоги до обладнання предметно-матеріального середовища в дошкільних закладах.
Дані генетики — науки про спадковість — допомагають враховувати у вихованні такий біологічний чинник розвитку дитини, як спадковість, обґрунтувати програми діагностики і виховання обдарованих дітей.
Водночас дошкільна педагогіка відчутно впливає на інші науки. Наприклад, психологи стверджують, що без педагогіки психологія втрачає свій предмет вивчення, а дитячому лікарю не обійтися без використання можливостей педагогічного впливу через переконання і навіювання. Фахівцям різних галузей знань і діяльності, які мають справу з дітьми, важливо знати особливості їхньої ігрової діяльності, методи організації спілкування з ними.
Використовуючи загальнонаукові, загальнопедагогічні методи дослідження,черпаючи відомості із психології, анатомії та фізіології людини,досліджує закономірності й особливості розвитку,навчання та виховання дитини від її народження до вступу до школи. На основі теоретичних пошуків, аналізу реальної практики вона розробляє, вдосконалює засоби, методи і прийоми виховання дітей у сім'ї, дошкільних установах, прогнозує тенденції їх розвитку, певною мірою впливає і на політику держави у цій сфері.Немає жодного аспекту життя дошкільника, його взаємодії із соціальним і природним середовищем, до якого була б байдужою дошкільна педагогіка. Актуальними проблемами курсу у співпраці ДНЗ з родиною є визначення мети, завдань,змісту, методів виховання дітей у сім'ї та дошкільних закладах, а також підготовка їх до школи. Якщо шкільна практика відразу професіоналізувалася, розвивалася нанаукових засадах, набувала системності, організованості, то дошкільневиховання дітей тривалий час, за незначними винятками, було справоюсім'ї, більше опиралося на народні, сімейні традиції. Саме на цьому ґрунтуються твердження, що одним із найважливіших джерел дошкільної педагогіки є етнопедагогіка. Етнопедагогіка (грец. ethnos — народ, paidagogike — наука про виховання і навчання людини) — наука про досвід народу у вихованні підростаючих поколінь, відображений у морально-етичних ідеалах, поглядах на мету і засоби формування людини, у сукупності народних засобів, умінь і навичок виховання дітей.Як невід'ємна складова культури народу, зародилася вона у сиву давнину,своїм змістом закорінена у традиції, ментальність народу, які обумовлені особливостями його економічного, соціального, культурного, духовногобуття тощо. Предметом етнопедагогіки є педагогічна культура роду,етносоціуму, нації або народності. Тому, попри споріднені особливості, у кожного народу вона має свою специфіку. Складовими етнопедагогіки є: народна фамілістика — знання і досвід будівництва міцної та здорової сім'ї; народне дитинознавство — ставлення народу до дітей, виховні чинники формування особистості у дошкільному віці; народна дидактика — досвід народу в розумовому вихованні, формуванні основ світогляду підростаючого покоління; народна педагогічна деонтологія — етична сфера думок і вчинків кожної людини; виховна практика — використання народної мудрості у засобах етнізації, формуванні національної самосвідомості дитини. Активно взаємодіє із сімейною педагогікою. Сімейна педагогіка — галузь педагогіки, яка вивчає закономірності виховання дітей у сім'ї.Предметом сімейної педагогіки є дослідження особливостей виховного впливу сім'ї на фізичний, емоційний, інтелектуальний, духовний розвиток дитини; формування в неї відповідного ставлення до сімейних традицій; підготовки її до життєдіяльності у позасімейній сфері.Вивчення форм і способів виховання підростаючого покоління у різних народів свідчить про наявність загальнокультурних норм виховання в сім'ї. Йдеться про уважне ставлення до дитини, її інтересів та можливостей, культивування самостійності та відповідальності.Не менш важливими для дошкільної педагогіки є набутки соціальної педагогіки. Соціальна педагогіка — галузь педагогіки, яка вивчає закономірності становлення і розвитку особистості в процесі навчання і виховання у різних соціальних інститутах.Соціальними інститутами є сукупність людей, установи, які вирішують важливі суспільні завдання. Наприклад, інститут освіти реалізує своюдіяльність щодо навчання, виховання через дошкільні навчальні заклади,школи, вищі навчальні заклади; інститут виховання — через виховні,освітні заклади тощо. Дані соціальної педагогіки допомагають спрямувати виховний процес на соціальний розвиток дитини, виховання соціальної компетентності у взаємодії з іншими людьми.Дошкільна педагогіка тісно пов'язана із спеціальною педагогікою (дефектологією) — наукою, що досліджує різноманітні аспекти навчання і виховання дітей із проблемами фізичного та психічного розвитку, її галузями є: сурдопедагогік а (виховання і навчання дітей з вадами слуху); тифлопедагогіка (виховання і навчання сліпих і слабозорих дітей); логопедія (навчання і виховання дітей з порушеннями мовлення); олігофренопедагогіка (навчання і виховання дітей із порушеннями ізатримкою розумового розвитку).Використовує дошкільна педагогіка і дані порівняльної педагогіки — науки, яка досліджує виховні та освітні системи у різних країнах, закономірності їх розвитку і взаємодії.
