Початок НЕПу – березень 1921 р. – рішення Х з’їзду Російської комуністичної партії більшовиків (РКП(б)) про перехід до нової економічної політики (НЕПу).

Заходи НЕПу

Сільське господарство

- заміна продрозкладки продподатком;
- дозвіл на оренду землі;
- дозвіл на використання найманої праці;
- розвиток кооперативного руху.

Промисловість

- продаж у приватну власність та передача в оренду дрібних та частину середніх підприємств;
- дозвіл на використання найманої праці;
- об’єднання великих підприємств у трести та переведення їх на госпрозрахунок;
- перехід від зрівнялівки до відрядної зарплати.

Фінанси та торгівля

- поновлення вільної торгівлі;
- введення державних податків, плату за транспорт, комунальні послуги;
- випуск конвертованого червонця, вилучення старих грошових знаків.

Особливості НЕПу в Україні

- НЕП в Україні запроваджено пізніше, ніж у Росії в 1922 р.;
- висока ставка продподатку;
- застосування репресивних заходів при вилученні продподатку;
- введення НЕПу в умовах голоду 1921-1922 рр.;
- широка підтримка НЕПу українським населенням.

Результати НЕПу

- зростання господарської ініціативи, зацікавленості в результатах праці, продуктивності праці;
- швидкі темпи відбудови народного господарства;
- зростання життєвого рівня населення;
- конфлікт між ринковими відносинами та адміністративно-командною системою.

БІЛЕТ № 12

1) З одного боку, феодальна роздробленість була більш високим етапом у розвитку Київської Русі (було легше управляти окремими князівствами, розвивати господарство і культуру). З іншого боку, роздробленість знизила обороноздатність держави, що співпало з посиленням монголо-татар. Феодальна роздробленість була не випадковим явищем, усі країни Європи пройшли через цей етап розвитку.
Протягом XI—XII ст. на території Київської держави з'явилося біля 15 князівств, з яких Київське, Чернігівське, Переяславське, Волинське та Галицьке були в межах сучасної України.

Причинами роздробленості Київської держави були:
1) великі географічні розміри Київської Русі та етнічна неоднорідність населення, що об'єктивно сприяло зростанню сепаратистських (відцентрових) настроїв (такою державою важко було управляти);
2) криза росту наприкінці XI ст. феодальних відносин (поява вотчин — великих феодальних землеволодінь, які давали змогу місцевій знаті самостійно вести господарство і без допомоги великого князя, завдяки власному апарату управління, дружини отримувати все необхідне у селян; панування натурального господарства, за якого феодали не були зацікавлені в об'єднанні з іншими феодалами; зростання кількості міст та перетворення їх у економічні і політичні центри);
3) насильницьке об'єднання східнослов'янських племен у IX ст., яке дало зворотну реакцію у XII ст.;
4) відсутність чіткого порядку спадкоємності великокнязівської влади (княжий стіл міг передаватися від старшого брата до молодшого або від батька до сина, тому брати часто воювали між собою, а племінники ворогували з дядьками);
5) занепад Києва як торгового центру (наприкінці XI ст. половецькі орди порушили торгівлю на великому шляху «із варяг у греки»; хрестові походи, особливо пограбування Константинополя у 1204 p., змусили європейців шукати торговельні шляхи у Візантію та на Схід, обминаючи Київ).

2) 1 Універсал 1%87%D0%B5%D1%80%D0%B2%D0%BD%D1%8F"10 червня (23 — за новим стилем) 1917

• Проголошення автономії України в складі 0%A0%D0%BE%D1%81%D1%96%D1%8F"Росії;

• Джерелом влади в Україні є український народ;

• Управління України має здійснювати всенародні українські збори (сейми або парламент);

• Українські збори приймають закони, і тільки ці закони діють на території України;

• Висловлювалася надія, що неукраїнські народи, які проживають на території України, разом з українцями будуть будувати автономний устрій.

2 Універсал 3_%D0%BB%D0%B8%D0%BF%D0%BD%D1%8F"3 липня (16 — за новим стилем) 1917

• Центральна Рада починає розробку закону про автономічний устрій України, який має бути затверджений установчим збором. До затвердження цього закону, УЦР зобов'язується не здійснювати автономії України;

• Формування українського війська здійснюється під контролем Тимчасового Уряду.

3Універсал 7 листопада (20 — за новим стилем) 1917

• Україна проголошується Українською Народною Республікою, не відділяючись від Росії;

• До установчих зборів в Україні вся влада належить УЦР та Генеральному Секретаріату;

• Скасовується право приватної власності на землю;

• УЦР починає мирні переговори з 0%9D%D1%96%D0%BC%D0%B5%D1%87%D1%87%D0%B8%D0%BD%D0%B0"Німеччиною та її союзниками;

• Впроваджуються демократичні свободи: свобода мови, свобода друку та ін.;

• Запроваджується 8 годинний робочий день;

• Встановлюється державний контроль над виробництвом;

• На грудень призначаються вибори до всеукраїнських установчих зборів.

• Судова реформа.

• Амністія політичних в'язнів.

4 Універсал 9 січня (1%81%D1%96%D1%87%D0%BD%D1%8F"22 січня за новим стилем) 1918

• УНР проголошується незалежною, вільною суверенною державою українського народу;

• З усіма сусідніми країнами УНР прагне жити у мирі та злагоді;

• Влада в Україні належить народу України, від імені якого, допоки не зберуться українські Установчі збори, буде правити ЦР;

• Піддано жорстокій критиці політику більшовиків, яка веде до громадянської війни;

• УЦР зобов'язується вести боротьбу проти прибічників більшовиків в Україні;

• УЦР зобов'язувалась негайно почати мирні переговори з Німеччиною;

• УЦР планує провести земельну реформу в інтересах селян;

• Держава має встановити контроль над торгівлею та банками

3) - Відбудова народного господарства України розпочалась відразу ж після визволення від німецько-фашистських загарбників. У 1946 р. на основі Закону СРСР про п'ятирічний план відбудови народного господарства прийнято Закон про відбудову народного господарства України. - Відповідно з вище вказаним законом відбудову народного господарства планувалося завершити до 1950 р. Насамперед відбудовувалась важка промисловість, транспорт, енергетика. У ці галузі спрямовувалось 88 % капіталовкладень.

- Сільське господарство одержало 7 % вкладень і відбудовувалось за рахунок більш жорсткої дисципліни в колгоспах. Збільшився сільськогосподарський податок. Колгоспникам, як правило, не виплачувалась заробітна платня.

- Для відбудови народного господарства використовувались репарації з Німеччини (сировина, устаткування), примусова праця військовополонених, колгоспників, робітників, інтелігенції.

- Відбудувати народне господарство України допомагали всі республіки СРСР. Наприклад, Дніпрогес відбудовували 120 підприємств СРСР, представники 26 національностей.

- Відбудова народного господарства проходила в умовах патріотичного піднесення народу. Заводи, шахти, дороги, електростанції, колгоспи були відбудовані ціною неймовірних зусиль, самовідданої праці мільйонів людей.

- П'ятирічний план відбудови народного господарства України в цілому було виконано.

- На відміну від країн Західної Європи, відбудова економіки України здійснювалась без впровадження нових технологій і матеріалів. Відкидались ринкові відносини, зміцнювався командно-адміністративний стиль керівництва економікою. Поступово виникали засади техніко-технологічного відставання як України, так і СРСР від розвинутих країн Заходу.

- Легка й харчова промисловість, сфера охорони здоров'я, освіти, науки були відбудовані не в повному обсязі, тому що їм приділялося замало уваги.

- Відбудова народного господарства проходила в напруженій міжнародній обстановці - розпочалась "холодна війна". У цих умовах розраховувати можна було лише на власні сили. Країни Заходу згортали торгові відносини з СРСР, не здійснювали передбачених угодами поставок.

Білет № 13

1) Роман Мстиславич, спираючись на підтримку дружинників, частину боярства та міщанства, які були незадоволені силою та свавіллям галицьких бояр, зайняв Галич. Він об'єднав Галицьке і Волинське князівства. У своїй об'єднаній державі князю довелося вести досить рішучу боротьбу з галицьким боярством, яке виступало проти посилення княжої влади. Князь Роман здійснив два успішних походи проти половців. У 1203 р. Роман Мстиславич захопив Київ і прийняв титул великого князя. Він також скорив князів чернігівських, приєднав до своїх володінь Переяславщину та Київщину. Територія майже всієї Південно-Західної Русі була під владою Романа Мстиславича.

Роман княжив усього шість років (1199-1205 рр.). Під час війни з поляками він загинув у бою під Зивихостом 19 червня 1205 р.

2) Катерина ІІ, ставши у 1762 р. російською царицею, намагалась уніфікувати систему управління по всій країні, перетворити навколишні землі, у тому числі й Україну, на провінції Росії.

У 1764 р. цариця викликала гетьмана К. Розумовського до Петербурга і під загрозою кари «за зраду» змусила написати прохання про вивільнення його «от столь тяжелой и опасной должности», тобто від гетьманства. Гетьманство було ліквідовано. Розумовський дістав від цариці велику пенсію й чималі земельні володіння в Україні. У тому ж 1764 р. він дістав чин генерала-фельдмаршала. У 1794 р. переїхав до Батурина. Помер 15 січня 1803 р. і похований у Батурині у невеликій Воскресенській церкві, збудованій його коштом.

Для управління Лівобережною Україною було створено Малоросійську колегію, яка складалася з 4 російських і 4 українських членів. Президентом цієї колегії став малоросійський генерал-губернатор граф П. Румянцев. У «Секретном наставлении», даному Румянцеву, Катерина ІІ наказувала повністю ліквідувати всі залишки автономії в Україні, маючи при цьому «і вовчі зуби, й лисячий хвіст».

Централізаторська політика Катерини ІІ поклала край слобідській автономії. Уже у 1762 р. цариця призначила слідство над місцевою старшиною. За його підсумками у 1765 р. був виданий маніфест, де говорилося про безладдя і непотрібність козацької служби. Слобожанське козацьке військо було ліквідоване, а замість нього створено 5 гусарських полків.Поділ території на полки і сотні теж був скасований. Натомість із центром у Харкові була створена Слобідсько-Українська губернія, що складалася з 5 провінцій, назви яких збігалися з назвами колишніх полків. У 1780 р. її замінило Харківське намісництво з 15 повітів. У 1796 р. Слобідсько-Українська губернія була відновлена, але ці поверхневі зміни істотного значення не мали.

3) Політика коренізації ("українізації") була зумовлена багатьма зовнішніми і внутрішніми причинами:

1. Формуванням на міжнародній арені привабливого іміджу СРСР як держави, в котрій начебто забезпечено гармонійний і вільний розвиток радянських республік та гарантовано вільний розвиток національних меншин.

2. Потребою досягнення своєрідного компромісу з селянством (основною масою національних республік було селянство) та національною інтелігенцією шляхомлібералізації національних відносин.

3. Намаганням більшовицької партії розширити соціальну базу своєї системи, залучивши до партій і до управління республікою представників неросійських народів [В 1920 р. у ВКП(б)У українці складали лише 19%, тоді як вони становили 80% населення УСРР, і лише 11% комуністів вважали рідною мовою українську, а розмовляли нею лише 2%].

4. Намаганням радянського керівництва очолити і поставити під контроль процес національного відродження окраїн, щоб він не вилився в антицентробіжні спрямування.

5. Потребою зміцнення новоутвореного державного утворення – СРСР, наданням прав "культурно-національної автономії" хоч частково компенсувати республікам втрату їх політичного суверенітету тощо.

наслідки:

1. Розширення сфери вживання української мови в державному житті. [З серпня 1923 р. для державних чиновників та партійних функціонерів організовуються курси української мови. Той, хто не пройшов їх і не склав іспиту, ризикував втратити посаду. З 1925 р. було введене обов'язкове вживання української мови в державному діловодстві. З 1927 р. партійну документацію переведено на українську мову].

2. Зростає кількість українців у партійному і державному апараті. Так, у 1923 р. їхня частка становила 25–35%, а у 1927 р. – 52–54%. За кількісним ростом стояли важливі структурні зміни. Одною з них була поява нової державно-політичної, господарської та культурної еліти, кістяком якої були так звані націонал-комуністи, вихідці з колишніх українських лівих партій.

3. Найбільший вплив "українізація" справила на розвиток національної освіти. Вона збіглася в часі з розгортанням більшовиками так званої культурної революції, одним з головних напрямків якої була ліквідація неписьменності. У 1930 р. в Україні почали впроваджувати загальнообов’язкове початкове навчання. У 1927 р. – 97% українських дітей навчалося українською мовою. Цей показник так і не був перевершений за роки радянської влади (у 1990 р. він становив лише 47,9%). Зростання мережі україномовних навчальних закладів йшло паралельно з розвитком наукових досліджень у різних галузях українознавства.

4. Різко збільшувалась кількість української преси (в 1933 р. вона становила 89% всього тиражу газет у республіці).

БІЛЕТ № 14

1) Встановивши контроль над запорозькими землями, Хмельницький розгортає активну роботу з поширення козацького виступу. У цей же час гетьман проводить активні переговори з кримською елітою, які завершуються укладенням воєнно-політичного союзу. На початку квітня в Україну прибув перекопський мурза Тугайбей на чолі 5-6 тис.татар. Після цього чисельність військ, на які міг розраховувати український гетьман, зросла до 10-11 тис. осіб. Козацькі перемоги, здобуті над польською армією під Жовтими Водами та Корсунем, гучним відлунням прокотилися не лише по всій Україні, а й Польщі та Європі загалом. Міщани та селяни почали масово йти до Хмельницького, поповнюючи й без до того його досить значні сили. Одночасно повстання почали вибухати то тут, то там по всьому Подніпров'ю, як Правобережному, так і Лівобережному, перекидаючись на Волинь і Поділля та втягуючи у свій вир всі стани та соціальні верстви українського суспільства. А відтак - козацьке повстання переростало в Українську революцію.

2) наприкінці ХІХ – поч. ХХ ст. як за територією, так і за чисельністю населення українці в обох імперіях були провідною нацією. Українці мали й інші складові, притаманні нації. Серед основних – мова та багатовікові традиції, за якими їх вирізняли в обох імперіях.

Однак на межі ХІХ – ХХ ст. ще тільки формувалися сили, котрі були здатні включитися в боротьбу за справу незалежності, очолити визвольний рух народу, кардинально змінити ситуацію і геополітичне становище України.

У той самий час руйнувалися вікові традиції, на зміну яким приходила політика. Посилилась активність політичних сил, набрала сили тенденція до їх згуртування. В українських землях у складі Російської імперії на зламі століть помітно активізувалась діяльність українського національного руху, швидко йшов процес витіснення культурницьких форм роботи політичними, поглибився розкол між українською інтелігенцією старшого та молодшого поколінь, набрала сили тенденція до організаційного згуртування та політичного самовизначення активної частини суспільства, швидко формувалися політичні партії. Напередодні революції політична палітра охоплювала широкий спектр національних політичних партій (найрадикальніші з них висували гасло державної незалежності). Характерною ознакою була абсолютна перевага в українському русі лівих сил, а ліберали та консерватори не змогли організаційно згуртувати свої сили на національному ґрунті і тому, найчастіше, орієнтувалися на загальноросійські партії аналогічних напрямів. В українських землях в Австро-Угорщині ситуація кардинально відрізнялася. Динаміку суспільного руху визначали українсько-польське протистояння та невщухаюча боротьба між москвофілами, народовцями та радикалами. Наприкінці XIX ст. суспільний рух у західноукраїнських землях вступає в політичний етап свого розвитку, який характеризується утворенням політичних партій, кристалізацією їхніх програм та активною боротьбою за вплив на маси. В імперський парламент у Відні та до провінційних сеймів обиралися українські депутати. Політичні партії Галичини, котрі діяли на легальних конституційних умовах, впливали не тільки на зростання національної свідомості, а й на владні структури, які мали безпосереднє відношення до щоденного життя людей.

3) РАДНАРГОСПИ — державні органи, які здійснювали управління дорученими їм галузями промисловості (до 1962 будівництвом у межах економічних адміністративних районів). Створені в 1957, ліквідовані в 1965. На території УРСР було утворено 11 Раднаргоспів. Ідея Раднаргоспів полягала в тому, щоб ліквідувати протиріччя між галузевими і територіальними інтересами. Раднаргоспи поліпшили управління економікою регіонів, але виявилися неспроможними у розв'язанні міжгалузевих проблем. Після їх ліквідації економіка повернулася до галузевого принципу управління.

БІЛЕТ №15

1) Вів боротьбу з феодальними міжусобицями, викликаними прагненнями галицької боярської верхівки та Чернігово-Сіверського і Київського князів не допустити зміцнення влади Данила Романовича і брата Василька в Галицько-Волинському князівстві. Опирався на підтримку дрібних і середніх служивих феодалів та міщан, зацікавлених у зміцненні княжої влади.

Винятково здібний правитель; об'єднав на певний час західноукраїнські землі. Реформував військо, створивши важко озброєну піхоту з селян, приборкав боярство.

Проводив активну прозахідну політику. Під його владою поширювалися західноєвропейські культурні впливи, прищеплювалися відповідні державні адміністративні форми, зокрема в житті міст. Побудував ряд нових міст (0%A5%D0%BE%D0%BB%D0%BC"Холм, 0%9B%D1%8C%D0%B2%D1%96%D0%B2"Львів тощо), переніс столицю з Галича — міста боярських заколотів — до Холму.

Для зміцнення міжнародного авторитету держави 1246 року заснував у Галичі церковну 0%93%D0%B0%D0%BB%D0%B8%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%BC%D0%B8%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D1%96%D1%8F"православну митрополію, що перебрала на себе функції загальноруської. Митрополитом було призначено одного з подвижників князя — печатника Кирила.

1264 року король занедужав і помер у 0%A5%D0%BE%D0%BB%D0%BC"Холмі, де був похований у 0%A1%D0%BE%D0%B1%D0%BE%D1%80_%D0%A0%D1%96%D0%B7%D0%B4%D0%B2%D0%B0_%D0%9F%D1%80%D0%B5%D1%81%D0%B2%D1%8F%D1%82%D0%BE%D1%97_%D0%91%D0%BE%D0%B3%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D1%86%D1%96_(%D0%A5%D0%BE%D0%BB%D0%BC)"церкві святої Богородиці, яку збудували за. Літописець, оплакуючи його смерть, назвав його «другим по 0%A1%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%BC%D0%BE%D0%BD"Соломоні».

Зміцнення великокняжої влади у Волинсько-Галицкому князівстві за часів Данила було тимчасовим явищем. За правління його наступників відновилися тенденції до феодальної роздрібленості, які провокувала боярська верхівка.

Галицько-Волинська держава, проіснувавши понад століття, поширила свою владу на більшість земель нинішньої України. Грушевський вважав це державне утворення найбезпосереднішим спадкоємцем Київської Русі. Своїм успіхам і життєздатності воно завдячувало видатній особистості князя Данила Галицького. Після падіння ГВК правонаступниками Київської Русі заявили себе 0%92%D0%B5%D0%BB%D0%B8%D0%BA%D0%B5_%D0%BA%D0%BD%D1%8F%D0%B7%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE_%D0%9B%D0%B8%D1%82%D0%BE%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B5"Велике князівство Литовське, а потім і 0%9C%D0%BE%D1%81%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%B4%D0%B5%D1%80%D0%B6%D0%B0%D0%B2%D0%B0"Московська держава.

2) Україна на першому етапі революції 1905-1907pp. (січень-вересень 1905р). Революція 1905-1907 pp. - перша демократична революція у Російській імперії.

Основні передумови революції: загальнонаціональна криза, яка загострилась на початку XX ст. у зв'язку з економічною кризою та поразками Росії під час війни з Японією; зволікання влади з остаточним вирішенням аграрного питання; жахливі умови праці більшості робітників, посилення експлуатації робітничого класу; об'єктивна зацікавленість буржуазії в її залученні до політичної діяльності й розв'язання важливих державних проблем; національне гноблення неросійських народів імперії; відсутність демократичних свобод.

Початок революції. Початок революції поклали події 9 січня 1905 р. у Петербурзі («кривава неділя»). Цього дня була розстріляна багатотисячна мирнаHYPERLINK "http://histua.com/slovnik/d/demonstraciya"демонстрація робітників, що направлялись з петицією до царя, у якій містилося прохання поліпшити умови їхнього життя. Було вбито понад 200 чоловік і кілька сотень поранено.

Розгортання робітничого руху. Криваві події у столиці викликали хвилю обурення у всій імперії. Країною прокотилась хвиля страйків, які охопили й українські міста, зокрема 2-oleksvna"Катеринослав, Харків, Київ, Миколаїв, Одесу. Основними вимогами робітниківбули: установлення 8-годиного робочого дня; установлення мінімальних розмірів заробітної плати, пенсій; встановлення робітничого контролю завиробництвом; запровадження системи соціального захисту. У ході боротьби ізсамодержавством, спочатку в Катеринославі, а потім в Києві, Одесі, Миколаєві, Єнакієвому виникли ради робітничих депутатів, що взяли на себе керівництво боротьбою трудящих як за економічні, так і за політичні права.

Селянський рух. Одночасно з робітничими страйками розгортався і селянський рух: селяни палили поміщицькі маєтки, господарські будівлі, забирали худобу, ділили між собою панські й державні землі. Основними вимогами селян були: ліквідація поміщицького землеволодіння, скасування викупних платежів 1861 p., перерозподіл землі. Однією з форм селянського руху стало також складання на сільських зборах петицій, у яких крім основних вимог селян, містилися вимоги про звільнення політичних в'язнів, скликання представницьких загальнодержавних зборів, які б вирішили подальшу долю країни. Селянські заворушення у 1905 р. охопили більше половини всіх повітів України

Вплив революції на історичну долю України. Але в процесі розгортання революційних подій виникли нові суспільно-політичні явища та тенденції, які надалі суттєво вплинули на історичну долю України: поєднання та взаємовплив робітничого, селянського та національно-визвольних рухів; виникнення широкомасштабних народних виступів; усвідомлення народними масам й ефективності та результативності спільного натиску на самодержавство; посилення настроїв нестабільності та вагань селянства й армії; суттєве розширення внаслідок проголошення царського маніфесту меж легальної політичної та культурної діяльності, помітне її пожвавлення та урізноманітнення; активізація процесу масової самоорганізації суспільства (утворення політичних партій, рад, профспілок тощо); поява в опозиційних сил легального офіційного каналу впливу на владу - думської трибуни.

3) Перебудо́ва (0%A0%D0%BE%D1%81%D1%96%D0%B9%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%B0"рос. перестройка) — загальна назва сукупності політичних і економічних реформ, що проводилися в 0%A1%D0%A0%D0%A1%D0%A0"СРСР у 1985–1991 роках. Значення 1)вона відкрила Україні шлях до самостійності;
2) сприяла створенню і розбудові нової демократичної держави;
3) сприяла пробудженню національної свідомості українського народу.
Гласність — політичний термін, що позначає 0%9F%D0%BE%D0%BB%D1%96%D1%82%D0%B8%D0%BA%D0%B0"політику максимальної відвертості (відкритості) у діяльності державних установ і свободи інформації. У вузькому сенсі, в сучасному слововживанні, основний компонент політики 0%9F%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B1%D1%83%D0%B4%D0%BE%D0%B2%D0%B0"перебудови, яку проводив 0%93%D0%BE%D1%80%D0%B1%D0%B0%D1%87%D0%BE%D0%B2_%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D0%BE_%D0%A1%D0%B5%D1%80%D0%B3%D1%96%D0%B9%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87"М. С. Горбачов у другій половині 1%82%D1%96"1980-х років у 0%A1%D0%A0%D0%A1%D0%A0"СРСР і полягала в істотному ослабленні цензури і знятті існуючих у радянському суспільстві численних0%86%D0%BD%D1%84%D0%BE%D1%80%D0%BC%D0%B0%D1%86%D1%96%D0%B9%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D0%B1%D0%B0%D1%80%27%D1%94%D1%80&action=edit&redlink=1"інформаційних бар'єрів.
БІЛЕТ№ 16

1) Найбільшим досягненням Хмельницького у процесі Національно-визвольної війни українського народу було утворення й формування Козацько-гетьманської Держави - Війська Запорозького (1648 - 1764). У всіх галузях державного будівництва - у війську, адміністрації, судівництві, фінансах, у царині економіки й культури, Хмельницький виступає, як державний діяч великого формату.
Козацька держава періоду Б. Хмельницького мала всі характерні для будь-якої держави ознаки: політичну владу, територію, політико-адміністративний устрій, право, суд і судочинство, фінансову систему та податки, соціальну структуру населення, власне військо, активну зовнішню політику.
2) Решетилівські статті 1709 р. — законодавчий акт царського уряду щодо управління Лівобережною Україною. Складалися з 14 пунктів т. з. «просительних статей», з якими 17 липня 1709 р. гетьман -163.htm"І. Скоропадський звернувся з Решетилівки до -050.htm"Петра І, і відповідей царського уряду. Царський уряд підтвердив феодальні привілеї козацької старшини, зберіг за нею адміністративно-судову владу, заборонив російським воєводам втручатися в справи адміністративного управління. Водночас Решетилівські статті посилили залежність гетьманського уряду від царату. Були спрямовані на дальшу ліквідацію політичної автономії Лівобережної України.

Передумови- Гетьман Скоропадський, якого було призначено Петром I після переходу 0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD_%D0%9C%D0%B0%D0%B7%D0%B5%D0%BF%D0%B0"Івана Мазепи на бік 0%9A%D0%B0%D1%80%D0%BB_XII"Карла HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B0%D1%80%D0%BB_XII"XII, 0%BB%D0%B8%D0%BF%D0%BD%D1%8F"17 липня 1709 року, незадовго після 0%9F%D0%BE%D0%BB%D1%82%D0%B0%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%B1%D0%B8%D1%82%D0%B2%D0%B0"Полтавської битви, надіслав московському царю так звані «Просітєльні статті», які мали регулювати відносини між царатом та Гетьманщиною. Цим документом гетьман прохав царя зберегти права та вольності 0%93%D0%B5%D1%82%D1%8C%D0%BC%D0%B0%D0%BD%D1%89%D0%B8%D0%BD%D0%B0"Гетьманщини, які передбачалися виданим від 1_%D0%BB%D1%8E%D1%82%D0%BE%D0%B3%D0%BE"1 лютого 1708 маніфестом.

Крім того гетьман також висунув царю нові прохання, що мали вирішити нові та наболілі проблеми в російсько-українських:

• Українське військо мало підпорядковуватися козацькому керівництву під час походів;

• Артилерія, яку московити вивезли з 0%91%D0%B0%D1%82%D1%83%D1%80%D0%B8%D0%BD"Батурина, мала бути повернута у власність українського козацького війська;

• Українське населення не мало нести на собі важкий тягар простою російської армії тощо.

Такий характер «Просітєльних статтей» говорить про виражене прагнення гетьмана 0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD_%D0%A1%D0%BA%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%BF%D0%B0%D0%B4%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9"Скоропадського зберегти та примножити свободу Гетьманщини від Московії.

3) Радя́нсько-украї́нська війна, більшовицько-українська війна — 0%97%D0%B1%D1%80%D0%BE%D0%B9%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D1%84%D0%BB%D1%96%D0%BA%D1%82"збройний конфлікт між 0%A0%D0%B0%D0%B4%D1%8F%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%A0%D0%BE%D1%81%D1%96%D1%8F"Радянською Росією та0%A3%D0%9D%D0%A0"Українською Народною Республікою (УНР) в 1917–1921 роках за контроль над українськими землями, колишніми південно-західними губерніями 0%A0%D0%BE%D1%81%D1%96%D0%B9%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D1%96%D0%BC%D0%BF%D0%B5%D1%80%D1%96%D1%8F"Російської імперії. Складова частина0%93%D1%80%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D0%B4%D1%8F%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%B2%D1%96%D0%B9%D0%BD%D0%B0_%D0%B2_%D0%A0%D0%BE%D1%81%D1%96%D1%97"громадянської війни на території колишньої Російської імперії. Формально була війною між прихильниками незалежної України зі столицею в 0%9A%D0%B8%D1%97%D0%B2"Києві (0%A3%D0%9D%D0%A0"УНР) і більшовицької 0%9C%D0%B0%D1%80%D1%96%D0%BE%D0%BD%D0%B5%D1%82%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%B0_%D0%B4%D0%B5%D1%80%D0%B6%D0%B0%D0%B2%D0%B0"маріонеткової держави — 0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%A0%D0%B0%D0%B4%D1%8F%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%A1%D0%BE%D1%86%D1%96%D0%B0%D0%BB%D1%96%D1%81%D1%82%D0%B8%D1%87%D0%BD%D0%B0_%D0%A0%D0%B5%D1%81%D0%BF%D1%83%D0%B1%D0%BB%D1%96%D0%BA%D0%B0"Української Соціалістичної Радянської Республіки (до1919 відомої як 0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%9D%D0%B0%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%BD%D0%B0_%D0%A0%D0%B5%D1%81%D0%BF%D1%83%D0%B1%D0%BB%D1%96%D0%BA%D0%B0_%D0%A0%D0%B0%D0%B4"Українська Народна Республіка Рад) зі столицею в 0%A5%D0%B0%D1%80%D0%BA%D1%96%D0%B2"Харкові. Призвела до значних втрат у тогочасному українському суспільстві. Закінчилася поразкою УНР, більшовицькою окупацією 0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B0"України і входженням 0%A3%D0%A1%D0%A0%D0%A0"УСРР до складу 0%A1%D0%A0%D0%A1%D0%A0"Радянського Союзу в 1922 році. Інша назва — московсько-українська війна.

БІЛЕТ № 17

1) Бересте́йська у́нія рішення 0%9A%D0%B8%D1%97%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%BC%D0%B8%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D1%96%D1%8F"Київської митрополіїHYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D0%BD%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%BD%D1%82%D0%B8%D0%BD%D0%BE%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%BE%D1%81%D0%BB%D0%B0%D0%B2%D0%BD%D0%B0_%D1%86%D0%B5%D1%80%D0%BA%D0%B2%D0%B0"Константинопольського патріархату на території 0%A0%D1%96%D1%87_%D0%9F%D0%BE%D1%81%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D0%B8%D1%82%D0%B0"Речі Посполитоїрозірвати стосунки з 0%9A%D0%BE%D0%BD%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%BD%D1%82%D0%B8%D0%BD%D0%BE%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%9F%D0%B0%D1%82%D1%80%D1%96%D0%B0%D1%80%D1%85%D0%B0%D1%82"Константинопольським патріархатом та об'єднатися з 0%92%D0%B0%D1%82%D0%B8%D0%BA%D0%B0%D0%BD"Апостольською HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%B0%D1%82%D0%B8%D0%BA%D0%B0%D0%BD"Столицею у 1596 р. за умов підлеглості православних 0%9F%D0%B0%D0%BF%D0%B0_%D0%A0%D0%B8%D0%BC%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9"Папі Римському, визнання основних0%9A%D0%B0%D1%82%D0%BE%D0%BB%D0%B8%D1%86%D0%B8%D0%B7%D0%BC"католицьких догм і збереження 0%9F%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%BE%D1%81%D0%BB%D0%B0%D0%B2%27%D1%8F"православної обрядності. 0%A3%D0%BD%D1%96%D1%8F"Унію (від0 % 9 B%D 0 %B 0 %D 1 %82%D 0 %B 8 %D 0 %BD%D 1 %81%D 1 % 8 C%D 0 %BA%D 0 %B 0 _%D 0 %BC%D 0 %BE%D 0 %B 2 %D 0 %B 0 "лат. unio — союз) формально й офіційно проголошено на церковному соборі в 0%91%D0%B5%D1%80%D0%B5%D1%81%D1%82%D1%8F"Бересті 1596 року.

• ідея об'єднання християн після розколу в 1054 р. на православну та католицьку у єдину церкву;

• на думку українських єпископів, мала б вирішити проблему полонізації та покатоличення православних, вони отримали б рівноправність у Речі Посполитій з католиками;

• тісніше зв’язати Україну й Білорусь з Польщею і нейтралізувати впливи Москви;

• невдоволення руських православних 0%84%D0%BF%D0%B8%D1%81%D0%BA%D0%BE%D0%BF"єпископів тим, що у церковні справи дедалі більше втручалося міщанство, організоване у 0%91%D1%80%D0%B0%D1%82%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%B0"братства;

• бажання 0%84%D0%BF%D0%B8%D1%81%D0%BA%D0%BE%D0%BF"єпископів звільнитися від підлеглості східним 0%9F%D0%B0%D1%82%D1%80%D1%96%D0%B0%D1%80%D1%85"патріархам, які підтримували 0%91%D1%80%D0%B0%D1%82%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%B0"братства;

• намагання верхівки руського православного духовенства добитися рівності з католицькими 0%84%D0%BF%D0%B8%D1%81%D0%BA%D0%BE%D0%BF"єпископами, які засідали в 0%A1%D0%B5%D0%BD%D0%B0%D1%82"сенаті та титулувались «князі церкви» — і залежали тільки від 0%9F%D0%B0%D0%BF%D0%B0_%D0%A0%D0%B8%D0%BC%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9"Папи та почасти від 0%9A%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%BB%D1%96_%D0%9F%D0%BE%D0%BB%D1%8C%D1%89%D1%96"короля.

2) Внутрішня політика П. Скоропадського. Гетьман сформував новий уряд - Раду міністрів - з помірно-консервативних чиновників, військових і суспільних діячів. Главою Кабінету міністрів став Ф. Лизогуб; міністром закордонних справ - Д.Дорошенко (член партії соціалістів-федералістів - єдиний соціаліст в уряді); міністром освіти - відомий український політик М. Василенко. Інші міністри були членами російських партій, в основному-партії кадетів.

Був налагоджений дієздатний адміністративний апарат (почали діяти старости, земські урядники, професійні чиновники, поліція тощо). Однак зміцнення цього апарату русифікованими представниками старого чиновництва являли погрозу Українській державі.

У промисловості було ліквідовано робочий контроль на виробництві, заборонялися страйки, скасовувався 8-годиний робочий день і встановлювався 12-годиний; відновився залізничний рух завдяки відновленню залізничних колій і мостів, ремонту локомотивів.

- Відповідно до головного пріоритету у внутрішній політиці - земельного питання - улипні 1918 р. був розроблений «Проект загальних основ земельної реформи», що викликав різкий протест більшості селян і невдоволення великих землевласників. У цілому ж можна констатувати відновлення в державі поміщицького землеволодіння.

Гетьманом Павлом Скоропадським була здійснена спроба створення національної армії, чисельність якої повинна була перевищити 300 тис. осіб. Гетьман прагнув також відродити козацтво в Україні.

В Український державі була реформована банківська мережа, прийнятий збалансований державний бюджет, вжиті заходи для становлення української грошової системи.

При гетьманаті були обмежені демократичні права і свободи. Проводилася політика переслідувань більшовиків, представників інших лівих партій,:і також анархістів. Під жорстку цензуру потрапили газети, заборонялося проведення зборів, мітингів,маніфестацій.

4. Національно-культурна політика П. Скоропадського. Найважливішим досягненнями гетьманату характеризувалася національно-культурна політика. Новою владою були здійснені спроби українізації державного апарату і системи освіти:

- поряд із російськими гімназіями утворювалися українські, яких восени 1918 р. нараховувалося 150;

- був прийнятий закон про обов'язкове вивчення української мови і літератури, історії та географії України;

- відкрилися нові українські університети, перші з який - у Києві і Кам'янець-Подільському;

- у російськомовних університетах - Київському, Харківському, Одеському почали працювати кафедри української мови, літератури, історії та права.

24 листопада 1918 р. була відкрита Українська Академія наук, першими академіками якої стали відомі вчені Д. Багалій, А. Кримський, В. Вернадський, В. Косинський та ін. Президентом УАН був обраний В. Вернадський. В Українській державі були організовані Національна бібліотека, Національний архів, Національна галереямистецтв, Національний історичний музей, Український національний театр під керівництвом П. Саксаганського, «Молодий театр» Л. Курбаса, Державний симфонічний оркестр, Українська державна капела тощо.

5. Зовнішня політика П. Скоропадського. Одним із головних завдань гетьманського уряду була боротьба за міжнародне визнання Української держави. Найважливішими напрямками зовнішньої політики були:

- союз із Німеччиною, з якою були встановлені дипломатичні відносини;

- встановлення дипломатичних відносин з іншими країнами; у період гетьманату Україну визнали 30 країн, a 10 із них мали свої представництва в Києві; Україна мала своїх представників у 23 країнах;

- підписання мирного договору з радянською Росією (12 червня 1918 р.);

- дипломатична боротьба з Австро-Угорщиною, що намагалася анексувати (захопити) східногалицькі землі та Холмщину;

- було встановлено політичні та економічні відносини з Кримом, Доном, Кубанню.

Але Антанта, орієнтуючись на відновлення «єдиної і неділимох» Росії, не визнала Гетьманську державу.

3) Після звільнення у жовтні 1964 р. М.Хрущова партійним керівником СРСР став Л.Брежнєв. Майже 20-літня його «ера» почалася за знайомим сценарієм: звинуваченнями попередників, заявами нового керівництва про глибоку відданість народу і рішучість негайно виправити становище, подолати кризові явища, підняти життєвий рівень населення, забезпечити динамічне просування країни шляхом комуністичного будівництва.

Хоч період 1965–1985 рр. загалом і дістав назву «застійного», перші його роки вирізняло намагання вдосконалити існуючий народногосподарський комплекс. Пов’язуються ці спроби з ім’ям голови Ради Міністрів СРСР О.Косигіна, який відразу ж розгорнув реформи, спрямовані на підсилення економічних стимулів у діяльності підприємств та організацій.

Нововведення в сільському господарстві розпочалися з березня 1965 р. Новий порядок заготівель сільгосппродукції передбачав наперед встановлені тверді плани її закупівлі й надбавки за надпланову продукцію. Закупівельні ціни формувалися з урахуванням кліматичних умов та специфіки виробництва в окремих сільськогосподарських районах.

У промисловості з вересня того ж року децентралізовану систему управління (раднаргоспи) змінила випробувана – централізована: 40 союзних міністерств і відомств знову взяли під контроль 90% підприємств УРСР.

 

БІЛЕТ№18

1) ПАЛЕОЛІТ (1мл років том – 10 – 8 тисячоліття) виготовлення знарядь з деревини, каменю, кістки.

Знаряддя: 8 &cad=rja&uact= 8 &ved= 0 CEAQFjAHahUKEwim 5 ___lYfGAhUBHCwKHWo 3 AAg&url=http% 3 A% 2 F% 2 Fua-referat.com% 2 F%25 D 0 % 259A%25 D 0 % 25 B 0 % 25 D 0 % 25BC%2560 % 25 D 1 % 258F%25 D 0 % 25BD%25 D 1 % 2596_%25 D 0 % 25 B 7 % 25 D 0 % 25BD%25 D 0 % 25 B 0 % 25 D 1 % 2580 % 25 D 1 % 258F%25 D 0 % 25 B 4 % 25 D 0 % 25 B 4 % 25 D 1 % 258F&ei= 8 j95VaamFoG 4 sAHq 7 oBA&usg=AFQjCNGUM_c 8 zIQBboGK 9 viE 7 NjPex 9 PEw&bvm=bv.95277229,d.bGg"кHYPERLINK "https://www.google.com.ua/url?sa=t&rct=j&q=&esrc=s&source=web&cd=8&cad=rja&uact=8&ved=0CEAQFjAHahUKEwim5___lYfGAhUBHCwKHWo3AAg&url=http%3A%2F%2Fua-referat.com%2F%25D0%259A%25D0%25B0%25D0%25BC%2560%25D1%258F%25D0%25BD%25D1%2596_%25D0%25B7%25D0%25BD%25D0%25B0%25D1%2580%25D1%258F%25D0%25B4%25D0%25B4%25D1%258F&ei=8j95VaamFoG4sAHq7oBA&usg=AFQjCNGUM_c8zIQBboGK9viE7NjPex9PEw&bvm=bv.95277229,d.bGg"ам`яні рубила, скоблячи ріжучи предмети, відщепи.

Полювали: Мамонти, носороги, тигри.

Житла: Гротах ( поверхнева форма рельєфу, неглибока горизонтальна печера зі склепінчастою стелею і широким входом. Або частину печери, просторий зал, значне розширення, якому передує вузький прохід)

Печерах.

Використовували: Вогонь

Перша стоянка: Королеве на Закарпатті (має одну примітну особливість. Основною сировиною для виготовлення знарядь тут слугував андезит — вулканічна порода, поверхня якої з плином часу суттєво руйнується, що дає можливість визначати ступінь давності знарядь навіть візуально.) Крім Королева, залишки палеолітичних поселень відомі ще у 20 пунктах Закарпаття, уздовж течії Тиси та її притоків. Стоянки людини ашельської доби відомі також у Донбасі (в районі м.Амвросієвки), на Дністрі в с.Лука-Врублівецька, на Житомирщині.

МЕЗОЛІТ (10 – 8 тисячоліття – 6 тисячоліття) В мезолітичну добу відбувається льодовий період.

Сформувалися русла річок. У межах України виявлено сотні мезолітичних поселень і стійбищ. З мезолітичних стоянок слід відзначити Журавську на Чернігівщині, Фатьма-Коба і Мурзак -Коба у Криму, Гребеники в Одеській області. Населення було відносно осілим.

У мезоліті відбулися кардинальні зміни в сфері виробництва знарядь праці. Були винайдені лук і стріла. Це в свою чергу спричинилося до важливих зрушень в організації мисливського господарства. На цей час припадає початок приручення диких тварин, насамперед собаки, потім — свині. Нестача м'ясної їжі стимулювала розвиток рибальства, а також збиральництва, яке поклало початок рослинництву. Як засвідчують наявні археологічні дані, в мезоліті відбулася друга велика криза мисливського господарства і виникли перші форми відтворювального.

Зміни у господарській діяльності мезолітичної людини зумовили відповідну перебудову і соціального життя. Індивідуалізація виробництва і споживання піднесла роль парної сім'ї, хоча вона ще й не стала економічним осередком суспільства. Таким осередком залишалася община, яку називають кланом, або ранньородовою общиною. В кінці мезоліту відбувається поступовий перехід від збиральництва і полювання до землеробства і скотарства, які остаточно розвинулися в епоху неоліту

НЕОЛІТ (6 тисячоліття – 4 тисячоліття) зявилися перші зразки мистецтва: стоянка Лизен «розписаний череп мамонта червоною вохрою». Поява кераміки.

Неолітична революція – відділення поява землеробства від скотарства. Виникнення ткацтва.

Зявився Деолітичнний човен.

Постають релігія (ритуальні дійства) і палеолітичне мистецтво (магічні малюнки, різьблення по кістці). Язичницька релігія виникає у вигляді чотирьох основних форм:

анімізму - віри в душу, якою володіє кожен живий і неживий предмет;

тотемізму - віри у походження людини від єдиного пращура - тварини або птаха;

магії - чаклування перед полюванням;

фетишизму - віри у надприродні властивості речей.

Найбільш вивченою археологічною культурою цієї епохи на території України є трипільська. Сучасні археологи визначають рамки існування трипільської культури поч. 4 - кін. 3 тис. рр. до н.е. Територія, заселена трипільцями - від Словаччини та Румунії до Слобідської України, від Чернігова до Чорного моря. Основу Трипільської культури, на її ранньому етапі, складали балканські землеробсько-скотарські племена. Трипільці, які поселились на Правобережжі Україні, були фактично найдавнішими хліборобськими племенами. Обробляючи землю дерев'яним плугом з кам'яним або кістяним лемехом, вони вирощували пшеницю, ячмінь, просо. Окрім цього, трипільці розводили дрібну рогату худобу, та коней, свиней. Селились трипільці у басейнах річок.

Назва походить від села Трипілля на Київщині неподалік якого в 19 ст. український археолог Вікентій Хвойка виявив рештки поселень давніх хліборобів.

БРОНЗОВИЙ ВІК (2 - 1 тис. рр. до н.е.) вплив на суспільний розвиток мали чинники: зміна кліматичних умов (збільшення вологості); підвищення завдяки бронзі продуктивності знарядь праці та боєздатності зброї; активізація міграційних процесів. Поглиблюється спеціалізація в господарському житті. На теренах степової України домінувало скотарство. Помітно зростала роль чоловіка в землеробстві, скотарстві, обміні, у всіх сферах суспільного життя. З'явився додатковий продукт, який спричив майнову та соціальну диференціацію суспільства. З великосімейної громади виокремилося мала сім'я найближчих кровних родичів. Формуються союзи племен. Ускладнюється суспільна організація, утворюються органи керівництва, виокремився стан воїнів. Протягом цієї доби на території України існувало кілька археологічних культур - ямна, зрубна, культура багатопружкової кераміки, катакомбна та інші. Бронзова епоха на території України була фактично завершальною стадією первісного ладу.

2) Боротьбу національно-патріотичних сил за об'єднання України очолив П. Дорошенко. Розуміючи, що Річ Посполита не надасть допомоги в реалізації його планів, він уклав союз із Кримом, пішов на зближення з Туреччиною. Багато уваги гетьман приділив переговорам з Росією про протекцію царя за умови об'єднання етнічних земель України, але переговори зазнали невдачі.
На початку лютого 1668 р. в Лівобережній Україні вибухнуло антимосковське повстання. П. Дорошенко, заручившись підтримкою значної частини населення Лівобережжя, усунув І. Брюховецького і об'єднав козацьку Україну. У червні 1668 р. Військова козацька рада обрала його гетьманом об'єднаної України.
Відкрилася перспектива відродження Української держави. Проте вкрай несприятливою була геополітична ситуація. Свою негативну роль відігравала і відсутність єдності в діях українських сил.
Росія і Річ Посполита, не бажаючи втрачати свою присутність в Україні, виступили проти її возз'єднання в єдину державу. Гетьман Правобережного козацтва П. Дорошенко змушений був вести війну на два фронти. Ворожу позицію щодо нього зайняло і Запорожжя, яке висунуло претендентом на гетьманство Петра Суховія, підтримуваного Кримом.
Для організації опору Польщі П. Дорошенко рушив на Правобережну Україну, а на Лівобережжі для боротьби з російськими військами залишив наказним гетьманом чернігівського полковника Дем'яна Многогрішного. Роз'єднання козацьких сил, що відбулося, негативно вплинуло на розвиток подій.
Д. Многогрішний, опинившись унаслідок наступу російських військ у скрутній ситуації, перейшов на бік Росії і за її підтримки був обраний гетьманом Лівобережної України (1668—1672 pp.). Так Українська держава знову розкололася на два гетьманства.
Д. Многогрішний, погодившись на входження України до складу Росії, узяв курс на відновлення прав і кордонів Української держави періоду Б. Хмельницького. Гетьман відновив зв'язки з П. Дорошенком, надавши йому військову допомогу. Діяльність Д. Многогрішного не узгоджувалася з офіційною політикою російського уряду. Проти гетьмана була сфабрикована справа про «зраду», і після суду в Москві його заслали до Сибіру.
Новим гетьманом Лівобережної України було обрано лояльно налаштованого до Росії Івана Самойловича (1672—1687 pp.).
На Правобережжі П. Дорошенку довелося вести боротьбу за владу з різними претендентами: спочатку з П. Суховієм, ставлеником кримського хана, а згодом з М. Ханенком, який чітко орієнтувався на Польщу і за її підтримки був обраний гетьманом Правобережної України (1670—1674 pp.).
Під тиском надзвичайно тяжких зовнішніх і внутрішніх обставин П. Дорошенко почав шукати підтримки в турецького султана. У 1672 р. гетьман приєднався до Туреччини і розпочатої нею війни проти Польщі. Успішні дії турецьких і українських військ змусили польського короля 18 жовтня 1672 р. підписати Бучацький мирний договір, відмовившись від Правобережної України. Поділля відходило до Туреччини, Українська держава утворювалася в межах Брацлавського і Київського воєводств.
Порушення територіальної цілісності України не задовольняло П. Дорошенка. Крім того, Порта почала вимагати виплати данини, роззброєння козаків, зруйнування фортець, відбулося безжалісне пограбування українського населення турецькими і татарськими військами. Сподівання гетьмана на турецьку протекцію не виправдалися. У 1673 р. 11. Дорошенко пішов на переговори з Москвою. Він погодився повернутися під протекцію Росії за умов збереження цілісності козацької України, її прав і вільностей, надання надійної допомоги для боротьби з Туреччиною. Оскільки позиції сторін не збігалися, переговори припинилися.
На початку 1674 р. російські війська разом із військом І. Самойловича оволоділи основними містами Правобережжя. І. Самойлович був обраний гетьманом усієї України.
Москва усвідомлювала, що її спроба повернути Правобережжя під свою протекцію призведе до неминучої війни з Туреччиною. Тому коли влітку 1674 р. турки і татари вступили на правобережні землі, російсько-українське військо залишило їх без захисту і втекло на Лівобережжя. Похід турецько-татарської армії на Правобережжя мав жахливі наслідки. Потік переселенців у Лівобережну Україну та на Слобожанщину набув масового характеру. Правобережне населення звинувачувало П. Дорошенка в усіх бідах і нещастях, які принесли із собою татари і турки.
Після відходу турецько-татарських сил активізував воєнні дії на Правобережжі польський король Ян Собеський. У грудні 1674 р. П. Дорошенко пішов на переговори з поляками, погодившись на входження до складу Речі Посполитої, але за умови збереження цілісності України та на основі статей Гадяцького договору. Переговори зазнали невдачі.
Марно шукаючи протекції різних союзників, П. Дорошенко опинився у глухому куті. Його чекала неминуча поразка. Правобережне населення, розчарувавшись у можливості виборення незалежності, відвернулося від гетьмана, його почали залишати соратники, родичі. Підвладна Дорошенкові територія скоротилася до Чигирина та його округів. У жовтні 1676 p., коли до Чигирина підступили полки І. Самойловича і російські гарнізони, П. Дорошенко капітулював, присягнувши на вірність російському цареві. Гетьману не вдалося реалізувати державну ідею, за яку так наполегливо і послідовно боровся Б. Хмельницький. Падіння гетьманства П. Дорошенка ознаменувало остаточну поразку національно-визвольного руху. Була ліквідована українська державність на Правобережжі, і всі спроби її відновити зазнали невдачі. Державність вдалося зберегти лише на території Лівобережжя, яке на правах автономії входило до складу Росії. Незалежну соборну державу в межах етнічних українських земель було створено лише на короткий період. Від воєнних дій, голоду, епідемій, захоплення в ясир, переселення втрати становили близько 65—70 % усього населення України, зазнали руйнувань міста і села, було завдано надзвичайно великої шкоди господарству.
Український національно-визвольний рух XVII ст., не дивлячись на поразку, мав велике історичне значення. Він зумовив формування ідеї утворення незалежної соборної української держави, призвів до відтворення Української держави, частина якої на території Лівобережної України (Гетьманщина) проіснувала на правах автономії у складі Росії до 80-х pp. XVIII ст., вплинув на розвиток національної самосвідомості українців, сформував нову політичну еліту, яка стала на захист українських національних інтересів, збагатив традиції боротьби українців за національне і соціальне визволення, сприяв розвитку української культури (усної народної творчості, літописання).

3) Опору проти фашизму на українських землях було дві течії:

− радянський партизанський та підпільний рух;

− національно-патріотичні сили, в основі яких була політична організація ОУН і військова – УПА.

В роки боротьби проти німецьких окупантів у них були різні підходи до проблемидержавності України.

Радянські партизани і підпільники виступали за Радянську Україну в складі СРСР.

Патріоти-націоналісти – за створення незалежної, самостійної Української держави.

Якщо порівняти масштаби цих рухів, то звичайно, треба врахувати, що перших підтримувала Москва і влада в тилу "за лінією фронту", другі орієнтувалися на власні сили, допомогу місцевого населення, вони ніде не мали своїх власних державних структур і підтримки поза лінією фронту.

Віддамо тут належне і радянським партизанам, які підтримували на окупованій території віру людей в кінцеву перемогу над ворогом, завдавали певних втрат противнику, здобували інформацію для фронту.

Проте, в історії радянського партизанського руху існує ряд проблем і суперечностей:

1. Стримуючими факторами розвитку партизанського руху (особливо в початковий період війни) стали:

− наступальна -1920-voennij-komunizm"воєнна доктрина, що почала домінувати наприкінці 30-х років і призвела до згортання підготовки кадрів та вироблення засобів для ведення "малої війни", ліквідації документації та партизанських схованок і баз;

− дефіцит підготовлених партизанських кадрів, до кінця 1941 року так звану підготовку до "малої війни" пройшли лише 15% усіх тих, хто залишився на окупованій території;

− відсутність координаційного центру, погане постачання загонів зброєю, боєприпасами, медикаментами;

− жорстоке придушення окупаційними властями будь-яких виявів опозиції фашистському режиму.

2. Радянський партизанський рух у своєму розвитку пройшов кілька етапів, які мали свої особливості:

І етап – зародження і становлення – тривав з початку війни до кінця 1942 року. Його змістом було збирання сил, визначення організаційних форм, ефективних методів боротьби у ворожому тилу. В складних умовах наприкінці 1941 р. утворюються партизанські загони О. Федорова на Чернігівщині, С. Ковпака на Сумщині, кілька десятків невеликих загонів у прифронтовій смузі Харківщини і Донбасу.

На початку 1942 року утворено Український штаб партизанського руху. Улітку 1942 р. окремі партизанські загони злилися у партизанські частини, згодом навіть з'єднання чисельністю до 3–5 тис. чол. під командуванням С. Ковпака, О. Федорова, О. Сабурова, М. Наумова, М. Шукаєва.

ІІ етап – стабілізація – триває до середини 1943 р. Партизанські з'єднання відбивають каральні акції фашистів і тримають під контролем цілі райони, здійснюють рейдові операції, хоча певною метою рейду на захід була й боротьба з "націоналістичними формуваннями УПА". Правда, деякі партизанські командири вступали в контакти з командуванням частин УПА. Комісар з'єднання Ковпака генерал С. Руднєв говорив, що з УПА "можна жити окремо, але ворога треби бити спільно". На відміну від Руднєва, більшість командирів (Ковпак, Сабуров, Наумов, Вершигора та ін,), які діяли під контролем НКВС, беззаперечно виконували накази Москви.

ІІІ етап – участь в активних наступальних діях, який триває до повного розгрому фашистів. Для цього періоду характерні численні рейди в тил противника, активна взаємодія з формуваннями Червоної армії, наступальна тактика бойових дій. Вони намагалися силою захопити українські повстанські райони, внести розкол в ряди УПА, залучити до боротьби з повстанцями поляків, але всі ці спроби наштовхувалися на збройний опір УПА.

Всього протягом війни партизанські формування України провели 19 рейдів загальною довжиною 52 тис. км, у партизанських загонах і з'єднаннях налічувалося близько 180 тис. чоловік, 30% із них загинули.

3. Всі учасники боротьби з фашизмом ризикували своїм життям і заслуговують пам'яті нащадків. Проте сьогодні незаперечними є факти неефективності і недоцільності дій ряду радянських диверсійних і партизанських груп, їх дії часто приводили до великих втрат мирного населення, вони мали пропагандистський політичний характер, та й за чисельністю не відповідали вигаданим після війни цифрам, які декілька разів змінювались за вказівкою партійних лідерів.

Отже, в роки фашистської окупації український народ не скорився жорстокому ворогові, боротьба проти нього продовжувалась всіма формами і засобами, всіма силами, які захищали свою землю, хоча були між ними суперечності, проблеми, помилки і непорозуміння, породжені тоталітарною системою.

БІЛЕТ № 19

1). «Руїна» – період в історії України, який розпочався після смерті Б.Хмельницького і характеризується боротьбою за владу між представниками козацької верхівки, поділом України та втручанням у її внутрішні справи іноземних держав (Московії, Речі Посполитої, Туреччини).

Гетьманщина – неофіційна назва козацької держави, яка набуває поширення наприкінці XVII – XVIII ст.

Причини Руїни:

Виникнення гострих соціальних конфліктів та охоплення значної частини народу бунтівними настроями

Загострення суперечок в середовищі української державної еліти з питань внутрішньої і зовнішньої політики

Відсутність загальнонаціонального лідера та боротьба за гетьманську владу між різними політичними силами

Слабкі державницькі традиції, низький рівень політичної свідомості українців.

Соціальне розшарування (небажання селян та простих козаків коритися шляхті та козацькій еліті).

Несприятливе міжнародне становище. Іноземна інтервенція в Гетьманщину з боку Речі Посполитої, Московської держави, Османської імперії та Кримського ханства.

Інтервенція – втручання однієї чи декількох держав у внутрішні справи іншої держави шляхом застосування військових сил.

Під час «Руїни» відбувалася боротьба за владу між:

козацькою старшиною Війська Запорозького;

шляхтою;

«черню» – нижчими прошарками суспільства (міщанами, селянами, простими козаками).

2) Махновський рух (в 0%A0%D0%B0%D0%B4%D1%8F%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%BF%D1%80%D0%BE%D0%BF%D0%B0%D0%B3%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D0%B0"радянській та 0%A0%D0%BE%D1%81%D1%96%D0%B9%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%BF%D1%80%D0%BE%D0%BF%D0%B0%D0%B3%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D0%B0"російській 0%9F%D1%80%D0%BE%D0%BF%D0%B0%D0%B3%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D0%B0"пропагандівідоме як «махновщина», «махновці») — збройна боротьба українських повстанських селянсько-анархістських формувань у 1918–1921 роках під час 0%93%D1%80%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D0%B4%D1%8F%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%B2%D1%96%D0%B9%D0%BD%D0%B0_%D0%B2_%D0%A0%D0%BE%D1%81%D1%96%D1%97"Громадянської війни під керівництвом 0%9D%D0%B5%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%80_%D0%9C%D0%B0%D1%85%D0%BD%D0%BE"Нестора Махна.

Революційна повстанська армія України (махновці) (таку назву повстанська армія одержала 1 вересня 1919 року після переформування) вела збройну боротьбу проти австро-угорської та німецької окупаційних армій, 0%93%D0%B5%D1%82%D1%8C%D0%BC%D0%B0%D0%BD%D0%B0%D1%82"Гетьманату,0%94%D0%B8%D1%80%D0%B5%D0%BA%D1%82%D0%BE%D1%80%D1%96%D1%8F_%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D1%97_%D0%9D%D0%B0%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%BD%D0%BE%D1%97_%D0%A0%D0%B5%D1%81%D0%BF%D1%83%D0%B1%D0%BB%D1%96%D0%BA%D0%B8"Директорії, 0%91%D1%96%D0%BB%D0%BE%D0%B3%D0%B2%D0%B0%D1%80%D0%B4%D1%96%D0%B9%D1%86%D1%96"білогвардійців, окупаційних військ 0%A0%D0%BE%D1%81%D1%96%D0%B9%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%A0%D0%B0%D0%B4%D1%8F%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%A4%D0%B5%D0%B4%D0%B5%D1%80%D0%B0%D1%82%D0%B8%D0%B2%D0%BD%D0%B0_%D0%A1%D0%BE%D1%86%D1%96%D0%B0%D0%BB%D1%96%D1%81%D1%82%D0%B8%D1%87%D0%BD%D0%B0_%D0%A0%D0%B5%D1%81%D0%BF%D1%83%D0%B1%D0%BB%D1%96%D0%BA%D0%B0"Радянської Росії.

Район операцій загонів Махна простягався від 0%94%D0%BD%D1%96%D1%81%D1%82%D0%B5%D1%80"Дністра до західних меж 0%9E%D0%B1%D0%BB%D0%B0%D1%81%D1%82%D1%8C_%D0%92%D1%96%D0%B9%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%94%D0%BE%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D0%B3%D0%BE"Області Війська Донського. Столицею махновщини було село 0%93%D1%83%D0%BB%D1%8F%D0%B9%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D0%B5"Гуляйполе (тепер місто, центр Гуляйпільського району Запорізької області)0%9A%D0%B0%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B8%D0%BD%D0%BE%D1%81%D0%BB%D0%B0%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%B3%D1%83%D0%B1%D0%B5%D1%80%D0%BD%D1%96%D1%8F"Катеринославської губернії. Своє основне завдання загони Махна та інші селянські отамани бачили в захисті інтересів дрібних землевласників під гаслами 0%90%D0%BD%D0%B0%D1%80%D1%85%D1%96%D1%8F"анархізму.

3) Чорно́бильська катастро́фа — 0%95%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B3%D1%96%D1%8F"екологічно-соціальна0%9A%D0%B0%D1%82%D0%B0%D1%81%D1%82%D1%80%D0%BE%D1%84%D0%B0"катастрофа, спричинена вибухом і подальшим руйнуванням четвертого енергоблоку 0%A7%D0%BE%D1%80%D0%BD%D0%BE%D0%B1%D0%B8%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%B0%D1%82%D0%BE%D0%BC%D0%BD%D0%B0_%D0%B5%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%82%D1%80%D0%BE%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%BD%D1%86%D1%96%D1%8F"Чорнобильської атомної електростанції в ніч на 0%BA%D0%B2%D1%96%D1%82%D0%BD%D1%8F"26 квітня 1986 року, розташованої на території 0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B0"України (у той час — 0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%A0%D0%B0%D0%B4%D1%8F%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%A1%D0%BE%D1%86%D1%96%D0%B0%D0%BB%D1%96%D1%81%D1%82%D0%B8%D1%87%D0%BD%D0%B0_%D0%A0%D0%B5%D1%81%D0%BF%D1%83%D0%B1%D0%BB%D1%96%D0%BA%D0%B0"Української РСР). Руйнування мало вибуховий характер, 0%AF%D0%B4%D0%B5%D1%80%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D1%80%D0%B5%D0%B0%D0%BA%D1%82%D0%BE%D1%80"реактор був повністю зруйнований і в довкілля було викинуто велику кількість радіоактивних речовин. Відбувся радіоактивний викид потужністю в 3000%AF%D0%B4%D0%B5%D1%80%D0%BD%D0%B5_%D0%B1%D0%BE%D0%BC%D0%B1%D0%B0%D1%80%D0%B4%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F_%D0%A5%D1%96%D1%80%D0%BE%D1%81%D1%96%D0%BC%D0%B8"Хіросім^{HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A7%D0%BE%D1%80%D0%BD%D0%BE%D0%B1%D0%B8%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%BA%D0%B0%D1%82%D0%B0%D1%81%D1%82%D1%80%D0%BE%D1%84%D0%B0"[1]}. На думку багатьох людей, зокрема тодішньої голови Президії Верховної Ради УРСР 0%A8%D0%B5%D0%B2%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE_%D0%92%D0%B0%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D1%82%D0%B8%D0%BD%D0%B0_%D0%A1%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D1%96%D0%B2%D0%BD%D0%B0"Валентини Семенівни Шевченко, ця подія так само як офіційна реакція, яка була продемонстрована у Москві, стала однією з причин розвалу СРСР.

БІЛЕТ№20

ОТКСЕРИТЬ

2) Окупована польськими та московськими військами, розірвана на шматки соціальними конфліктами і чварами між політичними групами, Українська держава на поч. 1660-х років розділилася на дві окремі частини — Правобережжя і Лівобережжя, кожна на чолі з власним гетьманом.

Після Ю. Хмельницького гетьманом Правобережної України став Павло Тетеря (1663—1665). Влітку 1663 р. інтереси новообраного гетьмана Тетері й польського короля збіглися у питанні щодо початку воєнних дій проти Московії: перший прагнув за допомогою польського війська поширити владу на Лівобережжя й так возз'єднати козацьку Україну, другий хотів відібрати у московського царя Смоленщину. Вже в січні 1664 р. їхні війська дійшли до українсько-московського кордону. Та надалі події розгорталися несприятливо, змусивши нападників повернутися назад. По-перше, проти відновлення польсько-шляхетських порядків виступило населення Лівобережжя. По-друге, похід запорізького кошового Івана Сірка проти Кримського ханства значно обмежив татарську допомогу польському королеві. По-третє, па Правобережжі розпочалося повстання, спрямоване як проти Польщі, так і проти Тетері.

У червні 1663 р. під Ніжином зібралася Чорна рада, де за підтримки запорізьких козаків та черні й під тиском московського війська гетьмано