ЕКСКУРСІЯ
«ЛІТЕРАТУРНИМИ СТЕЖКАМИ м. БЕРЕЖАНИ»
Бережани – це місто, про яке говорять в усіх кінцях Галичини з особливим пієтизмом. І все завдяки його як архітектурному обліку, що складався упродовж чотирьох століть, так літературно-мистецькій аурі, яка сформувалася тут ще в період функціонування гімназії. Б.Лепкий, письменник, колишній гімназист, сказав: «…з Бережан протягом одного століття вийшло так багато визначних людей, як, може, із ні одної школи краю».
Не менше імен гімназистів вписалося і в героїчну сторінку краю в часі Першої світової війни та визвольних змагань 1930-50-х років ХХ ст. Але тема нашої екскурсії літературна, тому і розмову нашу розпочнемо іменем Маркіяна Шашкевича, першого українського просвітителя, Будителя національного духу галичан. Тим паче, що стоїмо ми з вами на місці, куди Маркіян ходив упродовж року, бо за твердженнями Ф.Коковського Маркіян Шашкевич квартирував у будиночку, що примикав до Вірменської церкви і cтояв на розі вулиць Вірменської та Синявського (тепер Академічної).
МАРКІЯН ШАШКЕВИЧ
Народився М.Шашкевич 6 листопада 1811р. у с. Підлисся Золочівського р-ну, Львівської обл. у сім’ї священика. Навчання розпочав у Львівській гімназії, а від 1825 р. продовжив у Бережанській. Гімназія в той час не мала бурси (гуртожитку) і йому довелося жити по квартирах. Одна з них містилася у цьому будинку, по вул. Вірменській,4, який збудував міщанин Кудрикевич. Тут Маркіян прожив лише один рік і це був останній рік його навчання у гімназії. Тоді ще ніхто з оточуючих юного гімназиста не підозрював, що з цього щупленького худенького хлопчика постане дуже сильний голос, що збудить український народ до розуміння свого буття на цій землі, до піднесення національного духу в його свідомості. По закінченню гімназії йому стелилася дорога у Львівську духовну семінарію, де він зустрів своїх однодумців Я. Головацького, І. Вагилевича, з якими створив літературно-народознавчий гурток «Руська трійця». Вони уклали рукописні збірки «Син Руси» (1833), «Зоря»(1834) та «Русалка Дністрова» (1836), яка побачила світ друком у Будимі (Будапешті). Що ж було у цій маленькій збірочці, яка за висловом І.Франка, «стала явищем наскрізь революційним».
Перш за все це була перша книга в руській (українській) мові. М.Шашкевич вмістив тут вірші патріотичного характеру «Руська мова», «Слово до читателей руського язика», «Побратимові», «Дайте руки, юні други, Серце к серцю най припаде, най щезають темні мряки...”
Є тут вірші і на історичні теми «О, Наливайку», «Хмельницького обступленіє Львова», «Болеслав Кривоустий під Галичем», казка «Олена».
У 1836 р. він пише працю «Азбука і Абецадло» як відповідь протест проти спроб запровадження латинської абетки замість української.
У 1838 р. закінчує семінарію і курс філософії у Львівському ун-ті і виїздить на парафію до с. Гумниськи Золочівського р-ну. Були у його короткому священичому житті ще два села – Нестаничі і Новосілки. Ось в цих Новосілках і пішов він із життя 32-річним молодим чоловіком, що захворів на туберкульоз.
Лише через 50 років по смерті т-во «Просвіта» зініціювало перенесення його праху до Львова на Личаківський цвинтар, а в 100-літній ювілей на Білій горі поставлено Пам’ятний хрест. 1959р. в селі відкрито музей садибу, у 1986р. погруддя.
Пошанування пам’яті М.Шашкевича у Бережанах сягає в 1893р. Львівська газета «Діло» подала інформацію про те, що у Бережанах питомці Руської бурси 31 травня організували «Вечорниці в пам'ять 50-х роковин смерті М.Шашкевича», де є такі рядки «вечорниці свідчать о патріотичнім вихованню молодіжі в бурсі. Як з того слідно пісня Маркіянові не прогомоніла марно, молодіж йде за заповітом і, можна надіятися, що гімназія Бережанська буде плекати і дальше тямущих синів Русі».
І вони прийшли в нашу гімназію. Найвидатніший з них Б.Лепкий. Ще будучи гімназистом, він був захоплений М.Шашкевичем і згадує про це у своїх спогадах: «А над старою гімназією у ринку і над куди старшою церквою, над Ручиськом, Раєм, Сторожиськом й Звіринцем витав дух М.Шашкевича, автора «Веснівки», «Бандуриста» й «Русланових псалмів». Не раз, бувало блукаючи по дубових лісах бережанських, завдавав собі питання, чи не ходив туди колись М. Шашкевич, а сідаючи на шкільну лавку, покраяну і покарбовану немилосердно, питався я самого себе, чи не сидів на тій лавці 60 літ тому він, Маркіян. І чомусь-то все мені здавалося, що його славна «Русалка» виринула не з Дністра, лиш із золотої Липи…»
БОГДАН ЛЕПКИЙ
Богдан Лепкий про своє проживання в Бережанах та навчання написав дуже цікаві спогади під назвою «Казка мойого життя», де є такі рядки: «Бережани – місто моїх дитячих і хлоп’ячих літ, найкраще для мене місто в світі. Я тут ходив три роки до народної школи і вісім літ до гімназії». Якщо про гімназію в письменника залишилися захоплюючі враження, то народною школою далеко ні.
Запрошую Вас до знайомства з початковою школою Богдана Лепкого, яка знаходилася звідси неподалік. «Містилася вона в одному будиночку з в’язницею. В’язниця на долині, а школа над нею, – згадує письменник. – Іноді через вікна продиралися такі верески й крики, що хоч тікай з кляси…Школа називалася чомусь-то нормальною, а як могла виглядати анормальною – не знаю». Нині це лабораторні приміщення та майстерні агротехнічного інституту.
Зверніть увагу на це подвір’я, колись тут випускали на прогульки в’язнів. Подвір’я було з’єднане з будинком повітового суду переходом, який в даний час не існує, але на стіні будинку можна бачити знаки від дверей. Прошу звернути увагу.
Тепер ми звідси підемо на дорогу, якою щоденно малий Богданко бігав до цієї школи. Частина її вже не існує, оскільки вулиця, що за словами Лепкого
«бігла стрімголов від вул. Райської на містечко», вже перекрита збудованим у 1960-х роках будинком. Вулиця Райська перейменована цілком заслужено у вул. Лепких і ми нею піднімемося на так званий Олімп нашого міста. Це найвища точка на колишній вул. Райській, де містилося приходство о. М. Глібовицького, Богданового діда. Саме сюди привезли 6-літнього Богдана, що разом з батьками пережив сімейну трагедію – втрату двох сестричок і братика, і був дуже хворобливою та емоційно вразливою дитиною.
Народився Богдан Лепкий 4 листопада 1872р. в с. Крогулець Густинського р-ну і там ріс та пережив важкі події в сімї. Щоб зберегти дитину батьки припровадили його в Бережани.
Перед нами будинок приходства, який зазнав перебудов і в якому відразу по війні містився медичний заклад, а останні 30 років знаходиться тубдиспансер. Як тоді, при Б. Лепкому, він в оточенні саду, правда, вже не такого розкішного як згадував письменник: «5 моргів розкішного саду, кілька старих смерек, а далі ліси й ліси, які не раз навіювали на його вразливу душу страхи». Мабуть ці смереки також пам’ятали тут Богданові кроки і забави.
Назавжди запам’яталися йому години проведені в спостереженнях за містом. Є у нього такі рядки: «Скільки пересидів я на ганку, між білими кам’яними стовпами, і скільки думок передумав за тих сім літ, прожитих на бережанськім приходстві в старім ампіровім двірку!»
Що ж пережив, що пізнав і відкрив для себе тут Б.Лепкий. Перш за все позбувся своєї маляричної хвороби, відкрив перші українські книжки «Кобзаря» Т.Шевченка і «Марусю» Марка Вовчка, цікаві французькі фоліанти про Наполеона. Тоді пізнав, що у досить пристойній дідовій бібліотеці українська книжка була рідкістю, як він сказав «білим круком». Тут він ще дитиною стрічав у діда досить поважних гостей – митрополита Йосифа Сембоатовича та кардинала Сильвестра Сембратовича, графа Станіслава Потоцького, власника Бережан, який більше часу свого життя перебував в Парижі, Одесі, Петербурзі.
Саме тут Богдан Лепкий відкрив для себе світ музики. Мамина сестра Дарія любила грати чи імпровізувати на фортепіано. Тоді він кидав усе і біг до хати, сідав у кутку і слухав. Особливо любив як тітка грала Шопена, Шумана або Бетховенські сонати. Але у вечірні години ця гра дуже збуджувала його настрій, він не міг себе опанувати, тоді вибігав з хати і довго-довго бігав темним садом. Або притулював голову до дерева і плакав, не знаючи чого.
Але сама атмосфера цього дому сформувала в Богдана Лепкого любов до поезії, музики, до мистецтва. Сюди приходив до Богдана з малярськими студіями старший гімназист Юліан Панькевич. Але смерть діда позбавила родину права продовжувати проживати на приходстві і закінчував гімназію Богдан вже з квартири, яку винаймувала родина в центрі міста.
Та ми не будемо повертатися в центр, а вулицею Мазепи зійдемо на вул. Валову до вілли о. В.Дубицького, голови організаційного комітету по відзначенню в Бережанах 60-літнього ювілею Б. Лепкого у 1932 р. Тут зродилася думка у передової громадськості міста вшанувати свого письменника – будівництвом для нього власного будинку в санаторному місці – с. Черче на Рогатинщині. У віллі о.Дубицького зупинився Б.Лепкий, коли 22 грудня того року на запрошення оргкомітету приїхав у Бережани. Величний святковий вечір зорганізували в честь письменника тоді в Бережанах і про цю подію збереглася фотографія. Правда саля «Надія», в якій відбувалося святкування не збереглася.
АНДРІЙ ЧАЙКОВСЬКИЙ
Але зберігся ще один будинок, в якому бував Лепкий молодим. Це вілла письменника і адвоката А.Чайковського. Тож давайте зійдемо нижче і помилуємося незвичайною архітектурою споруди, що уже 100 років прикрашає наше місто. Сьогодні перед нею погруддя власника вілли і відомого просвітницього і громадського діяча А.Чайковського, а на будинку пам’ятна таблиця (від 1981 р.) про відвідини відомим письменником І.Франком А.Чайковського, нашого міста, сіл Жуків, Рай, Краснопуща. В цьому будинку був по суті центр духовного життя міста, сюди любили приходити гімназійна і студентська молодь, бо всі три сини Чайковського були гімназистами, сюди заходили провідні громадсько-суспільні діячі міста, приїздили відомі театральні і мистецькі постаті краю. Коли б цей будинок міг говорити він залишив би гарні враження. Але втішаємося скупими рядками спогадів Б.Лепкого, сина Чайковського Миколи, колишньої гімназистки Марії Струтинської, яка бувала на цьому обійсті і з пієтизмом згадує, що любили гратися у саду Чайковських, бо там існували алеї, які носили імена Т.Шевченка та І.Франка.
На Бережани випали найкращі і найбільш продуктивні роки життя Андрія Чайковського. Прибувши у Бережани в 1886 р. 30-літнім правником, який здобував національний гарт в самбірському гімназійному гуртку „Громада”, у львівському товаристві „Дружній лихвар”, „Просвіті”, він відразу включився у громадське життя Бережанщини. Вже в першому 10-літті за його участю створено філію т-ва “Просвіта”, ощадну касу “Надія”, товариство “Січ”, музично-співоцьке т-во “Боян”, протиалкогольне т-во “Відродження”, секцію Студентського союзу, “Руську бурсу”. Тут він відкрив першу на три повіти українську адвокатську канцелярію, створив велику родину – всі семеро дітей здобули освіту, збудував прекрасну віллу і паралельно з цим написав 25 повістей, оповідань, ряд статей.
Саме з цього будинку снувався дух високої ідеї, любові до свого народу та потреби працювати для його освіти і просвіти. Тому вдячні бережанці пошанували свого першого і незрівнянного подвижника на суспільній ниві встановленням погруддя. Відбулася урочистість 24 серпня 1996 року з нагоди 5-річчя незалежності України.
ФРАНЦ Коковський
Ще один будинок, що на вул. Шевченка, 26, вартий уваги. Тут при кінці 30-х років минулого століття проживав відомий письменник, перекладач, мовознавець, етнограф, журналіст, за основною професією адвокат Ф.Коковський. Його ім’я, як адвоката, можна зустріти на пам’ятній таблиці на будинку колишнього окружного суду (нині агроінститут), присвяченій останньому судовому процесу польської держави над українською молоддю.
Ф.Коковський народився в нашому місті 17 березня 1885р., тут навчався в гімназії, був членом таємного гімназійного гуртка «Молода Україна». Знову в своє місто повернувся лиш у 1934р. Мав численну приватну бібліотеку, створив музей ім. А.Чайковського. Він автор збірки «Сердешні струни”, історичних дитячих оповідань, повісті з лемківського життя «За землю» (1936р.).
Радянська влада, що постала в 1939р. на Західній Україні численно знищувала провідну інтелігенцію краю, в числі якої був і Франц Коковський та його син Степан. Дані про його загибель не уточнені і називаються різні дати.
Одна з них 9 вересня 1940р.
На вулицю Шевченка, а свою назву вона дістала у 1914 р., коли в місті відзначався 100-літній ювілей, не раз приїздив відомий письменник Осип Маковей, тут проживали батьки його дружини, тут він зустрічався з відомими суспільними діячами, треба думати, що і А. Чайковським.
Музей книги – літературна скарбниця
Така літературна спадщина Бережанщини не могла собі жити лише в спогадах чи переказах. Тому цілком закономірно, що 25 років тому це все зосередилося в новоствореному музеї книги. А через 10 років було створено самостійний меморіальний музей письменника Б.Лепкого. Центром музейництва стала наша двохсот вікова ратуша, колишня гімназія, де понад 120 років не тільки вивчали літературу українську, польську, німецьку, а й плекали молоді літературні сили. Тож прямуємо на площу Ринок, до ратуші, під осоння великого національного духу, що увіковічений в пам’ятних таблицях М.Шашкевичу і Б.Лепкому, в пам’ятниках Великому Кобзареві і Богдану Лепкому.
А тим часом скажу вам, шановні екскурсанти, що Бережани і дальше зберігають за собою славу літературного міста. Адже до Бережан приїздили провідні письменники України О.Гончар, Р.Лубківський, Д.Павличко, І. Драч, М. Пертенко, О.Сенатович, В. Лучук. Вони виступали в школах, зустрічалися з місцевими журналістами і поетами: В.Савчуком, Ф.Кржечківським, А. Паславським, Г. Морозом. Сьогодні когорта бережанських поетів відома іменами Світдани Даньків і Марійки Абрамець, Надії Репецької і Роми Бортник, члена Національної спілки письменників України Богдана Андрусяка. Їх збірки знаходяться у музеї книги.
Ось ми і на площі Ринок. Підійдімо до пам’ятника Т.Шевченка, який постав тут 31 серпня 1992 р. З рогу будинку ратуші ніби озивається до Шевченка,якому присвятив багато писань сам Б.Лепкий. Пам’ятна таблиця тут постала у 1991 р.
Ще один пам’ятник є на цій площі зі східного боку ратуші Б.Лепкого. Попрямуємо до нього через браму ратуші і зупинимося перед таблицею М. Шашкевичеві, яку відкрито у 1987 р. не тільки при великому здвигові народу, а за участю самого О. Гончара, який через рік на пленумі спілки письменників піднесе свій голос на захист української мови.
Пам’ятник Б. Лепкого постав тут 19 жовтня 1997 року, ініціатором його встановлення і фундатором був відомий меценат української культури д-р Р. Смик та його родина.
Шановні екскурсанти, перш ніж ми з вами попрощаємося і ви попрямуєте дальше за своїм планом, я хочу Вам запропонувати сфотографуватися в кінцевій точці нашого маршруту, а бажаючі повезти пам’ять про цю екскурсію, можуть зайти до музею Б. Лепкого і придбати собі його книги, календарі.
На цьому наше знайомство з літературними Бережанами закінчене, а Ви можете походити залами музеїв, які містяться в цій ратуші. В їх залах ви зустрінете ще багато цікавих імен, які прославили місто
Дякую за увагу, прошу ставити запитання.
ЛІТЕРАТУРА:
Волинець Н. Не згасає свіча памяті. / В зб. „Вітражі. Храм книги-2” – Тернопіль, 1999. – С.117.
Волинець Н. Чайковський повертається на Бережанщину. – Бережванське віче.– 1996, 23 серпня.
Лепкий Б. Казка мойого життя.– Івано-Франківськ, 1998
Мазурак Я. Стежками літ молодечих Б.Лепкого. / В зб. „Вітражі. Храм книги-2” – Тернопіль, 1999. – С.135.
Мазурак Я. Літературна Бережанщина.– Бережани, 2000.
Маркіянове свято в Бережанах / в кн. „Бережанщина в спогадах емігрантів.– Тернопіль, 1993.– с.128.
Н.Волинець
