Методи вивчення причин злочинної поведінки

Оскільки причини злочинної поведінки "знаходяться" в особистості, основного значення набувають психологічні підходи та методи, психологічна інтерпретація отриманих результатів, яка може бути використана для розуміння
більш широких соціальних явищ та процесів.
При вивченні причин злочинів важливо використовувати і можливості психіатрії, оскільки серед злочинців досить велика кількість осіб з психічними аномаліями у межах осудності. Порушення психічної сфери особи досить сильно впливає на мотивацію її вчинків, інші психологічні явища та процеси. Такі порушення, як і біологічні фактори, не діють напряму, викликаючи ті чи інші вчинки, а лише взаємодіючи з психологічними особливостями особистості. Ось чому потрібні психологічні дослідження злочинців з порушенням психіки. Між тим, дане направлення розвивається все ще повільно. І це мабуть, одна з головних причин невисокої ефективності профілактики злочинів осіб з психічними аномаліями.
М.І. Єнікєєв стверджує, що найкращі результати можуть бути досягнуті за допомогою монографічного методу, тобто поглибленого вивчення причин злочинної поведінки, як правило, невеликої кількості злочинців головним чином за допомогою психологічних методів — бесіди та тестів, яким передує ретельне ознайомлення зі всіма матеріалами, які є на дану особу. Таке вивчення дозволяє отримати уявлення про особливості світосприйняття, про потреби та інтереси, чуттєво-емоційну сферу, про основні мотиваційні тенденції, безсвідомих чи свідомих частково, про характерологічні риси, ціннісні орієнтації та установки, про направленості особи в цілому, її тип. [3,15]
Хотілось би відмітити, що такий метод дає можливість прослідкувати та зрозуміти життєвий шлях людини, оцінити його життєвий досвід, виявити соціальні ролі та статуси, умови виховання та формування особистості, специфіку спілкування та взаємодії з іншими людьми.
Необхідно відмітити, що такі знання про конкретну особу не може бути отримано традиційно — шляхом соціологічного опитування. Тут необхідна довіра опитуваного, вміння поставити себе на його місце, як би вжитися в його образ, щоб зрозуміти його та прожите ним життя. Ось чому у злочинці необхідно бачити "живу", мислячу, відчуваючу особистість, а не бліде і досить часто спотворене його відображення, яке міститься у слідчих чи судових матеріалах.
Виникає питання: наскільки відомостям отриманим таким шляхом можна надати узагальнюючий характер, наскільки висновки відносно малої групи злочинців можна розповсюдити на всю їх сукупність, яка обраховується не однією сотнею тисяч людей?
Необхідно відмітити, що монографічне вивчення повинно охоплювати не всіх злочинців без розбору, а тільки їх визначені категорії. В рамках цих категорій відбирається стільки осіб, скільки їх потрібно для того, щоб отримати уявлення про кожний з типів злочинців. За допомогою деяких тестів (наприклад, "Методики багатостороннього дослідження особистості") можна отримати таку кількість злочинців, яке буде відповідати соціологічним вимогам репрезентативності. В цьому випадку поглибленні бесіди проводяться не з всіма, а з деякими. Тести, зрозуміло, добираються такі, які найбільш адекватні завданням даного вивчення, краще за все сприяють їх вирішенню.
Вивчаючи окремого злочинця, ми вивчаємо його індивідуальність, яка включає в себе і загальні риси, що притаманні іншим злочинцям, та поодинокі, неповторні. Ті та інші дають цілісне уявлення про особистість. Те, що в кожному злочинці є якісь риси, які можна виявити і у інших правопорушників, є неодмінною умовою вивчення. Однак навіть індивідуальні, неповторні риси все ж відображають у собі соціально-типове.
Філософи та соціологи створили чимало яскравих та вірних соціальних портретів, в яких соціальний тип особи (буржуа, фермера, робочого) виступає у персоніфіцированій формі. Соціальна портретистка широко використовується для характеристики загальної тенденції у розвитку епохи, соціальних типів особи, духу часу, нації, політичної партії і т. д., тих інтересів даного соціального прошарку, виразником яких є конкретна особа як його представник.
Похідним є положення у художній літературі та мистецтві в цілому. Мистецтво являє собою ідеальне, творче, закономірно обумовлене відображення дійсності, у тому числі реальних проблем людини, його думок, почуттів, переживань, ідеалів. Художній твір не буквальне чи приблизне відтворення життя. В одиничному, особливому він відображає загальне, схвачуючи та сприймаючи найбільш типові та суттєві риси та якості дійсності. В той же час дійсність стоїть вище мистецтва по своєму багатству, невичерпності, багатогранності, неповторності.

Монографічне дослідження в науці, у даному випадку в кримінології, в багатьох випадках нагадує соціальну портретистику та підходи мистецтва до пізнання людини, його світу, механізму його вчинків. Те, що при такому дослідженні охоплюється менший по кількості масив правопорушників, достатньо компенсується глибиною та багатогранністю пізнання, проникненням у самі потайні куточки психіки, внутрішнього світу людини, аналізом та поясненням явищ, які там відбуваються. При цьому, необхідно відмітити, що самі ці явища внутрішнього світу, їх механізми та зміст, особливо у частині мотивів поведінки, як правило, вислизають від фіксації і тим більше від розуміння самим суб'єктом. Вони відкриваються лише досліднику, який наділений професіональними навиками та вміннями їх віднайти та інтерпретувати в цілях пояснення вчинків.
Тут виникають і моральні проблеми, одна з яких — не використовувати на шкоду людині отримані про нього знання, бути вкрай тактовним при аналізі його інтимного світу та інтимних переживань. Виступаючи в якості інструмента наукового пізнання, монографічне вивчення особи злочинця, який дуже уразливий у психологічному відношенні та погано захищений в умовах ізоляції від суспільства, повинно відповідати вимогам етичних норм. Монографічне дослідження дозволяє логічно пов'язати умови сімейного виховання, прожите життя та наступні впливи, психологічні особливості особистості. В ході бесіди людина починає вільно розповідати про себе, своїх близьких, своїх інтересах та найбільш пам'ятних фактах. Про погане відношення батьків зазвичай замовчується, особливо якщо воно було неявним, і про це слід судити по якимось іншим даним. Іноді ж, як у приведеному прикладі, дурне поводження батьків займає центральне місце у розповіді.
Е., 36 років, родився та виріс в умовах байдужного відношення матері та різко ворожого, жорстокого відношення батька. Е. згадує: "Ми з братом уваги матери не відчували, вона цілими днями була на роботі. Батьки нас часто били, особливо мене, а я бив брата, тому він від мене ховався. Одного разу, коли мені було 10 чи 12 років, батько так бив мене, що я, вибив головою скло, вилетів на вулицю, впав на асфальт та поранив лице. Гадаю, що він був мені не рідний, бо рідні так не чинять. Я відчував себе в сім'ї чужим і часто тікав із дому. Жив у кочегарках та сараях, їздив по різним містам, але ніде для мене місця не було. Ніде не найшлось такої домівки, яка б стала для мене своєю". Батьки відносились до нього з байдужістю та ворожо, причому конфлікти загострились після того, як він став скоювати злочини. В перший раз його судили за крадіжку, потім двічі за нанесення важких тілесних ушкоджень (його брат 4 рази засуджений за крадіжки). Після звільнення він повернувся у дім батьків. Під час чергової сварки наніс батькові важкі тілесні ушкодження, від яких той через кілька днів помер.
Е. не відчував докорів сумління з приводу гибелі батька та не вважав себе винним. Виправдовує свої дії тим, що батько був "дуже поганою людиною". Згадує про нього з ненавистю, збуджується, кричить, розповідаючи про його відношення до себе.
Е. негативно відноситься і до матері: "Вона мені хотіла зараз (в період відбування покарання) дати передачу, проте я її не взяв, на побачення з нею не пішов. Я їй передав, що не хочу знати, де буде її могила, і нехай вона не знає, де буде моя".
Можливості пояснення причин злочинної поведінки криються, звичайно, не тільки в конкретних соціологічних та психологічних методах. Не в меншому ступені вони визначаються відношенням дослідника до явищ, які вивчаються, тим, як він розуміє особу злочинця, його природу, що вкладає в це поняття.