Лідерство і керівництво: порівняльна характеристика

Організації, які досягають успіху, відрізняються від протилежних їм головним чином тим, що мають більш динамічне та ефективне керівництво. Під керівництвом, з точки зору власника, розуміється чи то індивід (керівник), чи то група (керівний склад), або процес, який володіє індивідуальними особливостями способу управління організацією. До слів керівник, керівництво часто відносять такі поняття і явища як лідер та лідерство. В деяких випадках ці слова є синонімами, але це не зовсім так. Спробуємо розібратися в природі виникнення лідерства та дати більш чітке визначення цього поняттях.

Науковці Віханський О.С. і Наумов А.І. вказують на те, що природа лідерства може бути краще зрозуміла, якщо порівняти її власно з управлінням. Бути менеджером і бути лідером в організації – це не одне й те ж. Менеджер в своєму впливі на роботу підлеглих і побудові стосунків з ними перш за все використовує і покладається на посадову основу влади. Лідерство ж, як специфічний тип стосунків управління, базується більш на процесі соціального діяння, а точніше взаємодії в організації. Цей процес є набагато складнішим, і потребує високого рівня взаємозалежності її учасників. На відміну від власне управління лідерство передбачає наявність в організації послідовників,а не підлеглих. Відповідно відносини “начальник – підлеглий”, притаманні традиційному погляду на управління, заміняються відносинами “лідер – послідовник”.

Лідерство і влада – нерозривно пов’язані поняття. Завжди, коли говоримо про лідерство, маємо на увазі певний вплив над іншими – чи то формальна, чи неформальна влада. Не завжди людей, які мають владу можна назвати лідерами, хоча завжди справжній лідер має владу над іншими. Формальна влада керівників опирається на делегованих повноваженнях, натомість влада лідера ґрунтується на особистих здібностях і професійних знаннях.

На нашу думку, влада та лідерство – це не авторитаризм, а передусім, підкорення і служба. Сучасний світ живе під значним впливом американських шкіл менеджменту, які вважають, що завжди потрібно прагнути лідерства, керуючись його зовнішньою привабливістю, адже це дає змогу підкорювати інших, виявити свою зверхність. Ті, хто прагнуть лідерства – рідко його отримують. У такому випадку можна здобути владу, але не лідерство. Варто відзначити, що лідер – це швидше слуга, помічник. Чим швидше буде це усвідомлення, тим краще буде працювати лідерська спільнота.

Не зважаючи на те, що керівництво – суттєвий компонент ефективного управління, ефективні лідери не завжди є одночасно і ефективними управлінцями. Про ефективність лідера можливо судити по тому, в якій мірі він чи вона впливають на інших. Іноді ефективне лідерство може і заважати формальній організації.

Наприклад, впливовий неформальний лідер може зробити так, що трудовий колектив почне обмежувати випуск продукції чи виробляти товари та послуги низької якості. Якщо взяти за інший приклад директора заводу, то за посадою він є менеджером. Посада відкриває йому дорогу до лідерства. Процес впливу на людей з позиції посади, яку він займає, називається формальним лідерством. Однак, в своєму впливі на людей директор не може покладатися тільки на посаду, яку він займає. Наглядно це стає очевидним, коли з’ясовується, що один із заступників, який має менш формальної влади, користується більшим успіхом в управлінні стресовими й конфліктними ситуаціями, а також при вирішенні життєво важливих для підприємства проблем.

Бути менеджером, ще не означає автоматично вважатися лідером в організації, тому що лідерству в значній мірі притаманна неформальна основа. Можна займати першу посаду, але не бути в ній лідером. Тому можна сказати, що нове управлінське мислення потребує, щоб керівництво людьми здійснювали не формальні начальники, а лідери, які користуються в колективі неформальним авторитетом.

З вище зазначеного можна сказати, що феномен лідерстваґрунтується на авторитеті керівника. Розрізняють формальний, особистий і повний авторитет керівника.

Формальний авторитет керівника випливає з його прав як посадової особи розпоряджатися підлеглими, давати їм завдання, вимагати виконання їх, контролювати і стимулювати їхню працю. Особистий авторитет керівника визначається комплексом його особистих якостей як людини, таких як людяність, толерантність, етичність та ін. Повний авторитет керівника, або авторитет лідера, виявляється при поєднанні формального і особистого авторитету особи, яка обіймає керівну посаду.

Варто зазначити, що лідерство і управління - не ідентичні поняття. Управління концентрує увагу на тому, щоб люди робили речі правильно, а лідерство – на тому, щоб люди робили правильні речі. Різниця між лідером і керівником проводиться по багатьом позиціям. Ефективний керівник не обов‘язково являється ефективним лідером, і навпаки. Їх основні характеристики знаходяться як би в різних вимірах.

Лідер також являється керівником, але характер його дій інший, ніж у звичайного керівника. Він не керує, не командує, а веде за собою інших. Можна бути першою особою в організації, але не являтися фактично лідером, бо той повинен бути не затверджений наказом, а психологічно визнаним оточуючими як єдиний, хто здатний забезпечити задоволення їх потреб. Тому практично виділяють такі розбіжності між лідером і керівником: керівник звичайно признається офіційно, а лідер висувається стихійно; керівникові надаються законом певні права й обов‘язки, а лідер може їх не мати; керівник наділений певною системою офіційно встановлених санкцій, використовуючи які він може впливати на підлеглих, а лідеру ці санкції не надані; керівник представляє свою групу в зовнішній сфері стосунків, а лідер у сфері своєї активності обмежений в основному внутрігруповими стосунками; керівник, на відміну від лідера, несе відповідальність перед законом за стан справ у групі[4].

Виходячи із функціональних і психологічних відмінностей між керівником і лідером, у групі можуть виникнути такі ситуації, які накладають свій відбиток на гармонізацію життя і діяльності групи:

1. Лідер і керівник – різні особи, які не знаходять спільних точок взаємодії. Ця ситуація не сприятиме успішній діяльності групи і гармонізації міжособистісних стосунків.

2. Лідер і керівник – різні особи, які на основі взаємоповаги і компромісів знаходять точки взаємодії. Така група може працювати успішно, і в ній пануватиме певний “дух” змагання і суперництва.

3. Лідер і керівник – одна і та сама особа, в цьому випадку група працюватиме як єдина команда, віддана своєму капітанові, тобто найефективніше з погляду діяльності і найбільш гармонійно з погляду людських стосунків.

Реально керівник часто домінує поза залежністю від його формальної посади в організаційній ієрархії. Він ефективно управляє своїми підлеглими, визнаний ними і як організаційний лідер. Основна функція такого лідера – функція прийняття рішень. Перед виконавчим лідером-адміністратором (менеджери) ставлять завдання узгодити, гармонізувати дії: 1) організації із суспільством; 2) членів організації з її цілями; 3) індивідуальні інтереси із всезростаючими інтересами колективу. Це узгодження може бути статичним або динамічним, творчим або тривіальним, гармонічним або не зовсім злагодженим, синергетичним або таким, що саморуйнується.