Специфіка економічного лідерства та його класифікаційні характеристики

Тема 7. Сутність лідерства в системі економічних відносин та сучасної управлінської діяльності

Лідерство і управління - не ідентичні поняття. Управління концентрує увагу на тому, щоб люди робили речі правильно, а лідерство – на тому, щоб люди робили правильні речі.

Завдання лідера мають бути гармонізовані з метою компанії. Потрібно шукати, за допомогою яких інструментів можна передавати ідеали, цінності, місію лідера до інших. Для вирішення цієї проблеми варто виділити універсальну систему показників – концепцію, в основі якого є індивідуальність людини. Універсальна система показників – систематичний процес безперервного, послідовного та регулярного вдосконалення, розвитку і навчання, спрямований на зростання результатів діяльності працівників та організації. Ті, хто прагнуть лідерства – рідко його отримують. У такому випадку можна здобути владу, але не лідерство. Варто відзначити, що лідер – це швидше слуга, помічник. Організації, які досягають успіху, відрізняються від протилежних їм головним чином тим, що мають більш динамічне та ефективне керівництво.

В даній темі розглянутий атрибутивний підхід до лідерства. Який виходить з того, що висновки лідера в рівній мірі, як і поведінка послідовників, обумовлені реакцією лідера на поведінку останніх

Специфіка економічного лідерства та його класифікаційні характеристики

У ХХ ст. стратегічне планування розглядалося як створення формалізованих стратегічних планів, які описували весь процес реалізації стратегії. Менеджери зобов’язані були лише виконувати раніше заплановане, чітко дотримуючись встановлених інструкцій. Епоха перманентних змін показала непридатність такого підходу. Потрібно було підвищити рівень адаптованості до нових умов, зробити організацію більш мобільною. У такій ситуації лідери з великим багажем досвіду, розвиненим стратегічним мисленням можуть докорінно змінити ситуацію. Лідери не народжуються за короткий проміжок часу. Проблема формування і використання лідерського потенціалу належить до стратегічних завдань будь-якої компанії.

Природа лідерства може бути краще зрозуміла, якщо порівняти її власно з управлінням. Бути менеджером і бути лідером в організації – це не одне й те ж. Менеджер в своєму впливі на роботу підлеглих і побудові стосунків з ними перш за все використовує і покладається на посадову основу влади. Лідерство ж, як специфічний тип стосунків управління, базується більш на процесі соціального діяння, а точніше взаємодії в організації. Цей процес є набагато складнішим, і потребує високого рівня взаємозалежності її учасників. На відміну від власне управління лідерство передбачає наявність в організації послідовників,а не підлеглих. Відповідно відносини “начальник – підлеглий”, притаманні традиційному погляду на управління, заміняються відносинами “лідер – послідовник”[1].

Найцікавіший результат був отриманий відомим американським консультантом У. Беннісом, що дослідив 90 успішних лідерів і визначив наступні чотири групи лідерських якостей: управління увагою, або здатність так представити суть результату цілі або напрями руху дій, щоб це було привабливим для послідовників; управління значенням, або здатність так передати значення створеного образу, ідеї або бачення, щоб вони були зрозуміли і прийняті послідовниками; управління довірою, або здатність побудувати свою діяльність з такою постійністю і послідовністю, щоб отримати повну довіру підлеглих; управління собою, або здатність настільки добре знати і вчасно визнавати свої сильні і слабкі сторони, щоб для посилення своїх слабких сторін уміло привертати інші ресурси, включаючи ресурси інших людей.

Завдання лідера мають бути гармонізовані з метою компанії. Потрібно шукати, за допомогою яких інструментів можна передавати ідеали, цінності, місію лідера до інших. Для вирішення цієї проблеми варто виділити універсальну систему показників – концепцію, в основі якого є індивідуальність людини. Універсальна система показників – систематичний процес безперервного, послідовного та регулярного вдосконалення, розвитку і навчання, спрямований на зростання результатів діяльності працівників та організації Лідерам необхідно ділитися владою в організації для створення середовища, в якому люди відчують значущість і можливість пізнання того, що вони роблять, а також те, що вони частина цієї загальної справи. Створюване таким чином організаційне середовище повинне вселяти в людей силу і енергію через якість роботи і присвяченість роботі.

Подальше вивчення привело до виділення чотирьох груп лідерських якостей: фізіологічні, психологічні, або емоційні, розумов і, або інтелектуальні, і особистісні ділові. Існує прямий зв’язок між рівнем лідерської ефективності і рівнем мотиваційної сили очікувань, що є у послідовників. Ідеальним є варіант, коли винагорода повністю відповідає результату. Модель констатує, що ефективний лідер – це той, хто допомагає підпорядкованим йти шляхом, ведучим до бажаної мети.

Система лідерства в організації може бути як альтернатива типовим організаційним структурам і як доповнення, удосконалення до них. Серед лідерів не має бути традиційної ієрархії. Ієрархія залежить від ступеня відповідальності. Лідер з більшою відповідальністю не може дати вказівку лідерові з меншою відповідальністю, він може лише допомогти йому зрозуміти, як треба діяти, як досягти поставленої мети. Основна відмінність у відповідальності виникає в доступності до інформації, рівні знань і компетенції, частково, традицією.

Можливо виділити наступні кроки щодо формування системи лідерства в організації: пояснення філософії управління певної організації; формулювання і доведення до кожного, що фірма від нього очікує; зміна моделі поведінки керівництва: чітка та неухильна відповідність слів і справ. Кожен, навіть щонайменший відступ від цього правила, відкидає всіх назад, готовність показати приклад, навчити, неприпустимість оцінки співробітників, ввічливість в будь-яких ситуаціях, неприпустимість образу; роз’яснення всім місії, бачення, стратегічних завдань організації. Без знання і розуміння основ корпоративної культури працівник не може бути лідером, інакше є небезпека, що буде дисбаланс між організаційними й особистими завданнями організації; відкритість і доступність до потрібної інформації; створення системи, в якій всі рішення ухвалюють колегіально з урахуванням думки кожного, в ході чітко організованої дискусії.

При цьому пропонуються різні варіанти поведінки лідера залежно від ситуації [2].

Директивне лідерство – високий рівень структуризації роботи, пояснення підлеглим, що і як робити, а також що і коли від них очікується.

Підтримуюче лідерство – велика увага потребам працівників і їх благополуччю, розвиток дружнього робочого клімату і поводження з підлеглими як з рівними.

Лідерство, орієнтоване на досягнення, – встановлення напружених, але привабливих цілей, величезна увага якості у всьому, упевненість в можливостях і здібностях підлеглих досягти високого рівня виконання роботи.

Лідерство участі, – рада з підлеглими і увага до їх пропозицій і зауважень в ході ухвалення рішень, залучення підлеглих до участі в управлінні. Дана модель припускає, що лідери можуть міняти свою поведінку і проявляти один або все з вказаних стилів. Згідно моделі ефективна комбінація лідерських стилів залежить від ситуації.

Для аналізу ситуації в моделі пропонуються два типи ситуативних чинників: характеристики послідовників і чинники організаційного середовища. Для опису характеристик послідовників і вибору того або іншого лідерського стилю використовуються наступні параметри.

Віра в зумовленість індивіда, що походить від дій. Виділяються два типи поведінки підлеглих: люди внутрішньо упевнені, що отримана винагорода визначалася їх зусиллями; люди вважають, що розмір отриманої винагороди контролювався зовнішніми силами.

Перші віддають перевагу стилю лідерства, що бере участь, а другі більш задоволені директивним стилем. Схильність до підпорядкування – даний параметр пов’язаний з наявністю у індивіда бажання бути керованим, внутрішньо погоджуватися з впливом інших. Ті, кому властиво це, віддають перевагу більшою мірою директивному стилю. Інші прагнуть активніше брати участь в управлінні[3].

В цілому, в рамках того або іншого лідерського стилю відбувається взаємодія між характеристиками послідовників і організаційними чинниками, що робить вплив на сприйняття мотивації послідовниками. У свою чергу, сприйняття послідовниками ситуації і рівень мотивації послідовників визначають їх задоволеність роботою, рівень виконання роботи і визнання лідера.