Комунікативні характеристики постаті лідера
Лекции.Орг

Поиск:


Комунікативні характеристики постаті лідера




Лідерство - соціально-комунікативне явище, адже лідери – це ініціатори, здатні до активної діяльності, до прийняття рішень та вибору шляху розвитку. Особистість, що претендує на роль лідера, володіє найбільшою соціометричною популярністю і довірою членів групи.

Лідерство виникає на основі внутрішньогрупової комунікації, у процесі якої виявляється найбільш активно і ефективно діючий індивід, якого сприймають як майбутнього лідера, тому найважливішим аспектом лідерства є вміння лідера переконувати послідовників і тим самим досягати необхідної єдності поглядів.

Із соціального погляду, під час аналізу проблеми лідерства найбільш актуальними є ступінь соціальної активності особистості, її духовний рівень, здатність комунікативного впливу на соціальні процеси.

Для формування комунікативного образу лідера необхідні такі якоcті:

- спроможність вселяти віру у себе й свої можливості;

- здатність переконувати послідовників у новому вирішенні старих проблем;

- вміння задовольняти комунікативні потреби свого оточення,

- самопоінформованість,

- саморегуляція,

- мотивація досягнень.

В процесі розвитку у індивіда складається уявлення про навколишнє соціальне середовище, яке можна охарактеризувати як систему очікувань і гіпотез особистості щодо до зовнішньої дійсності: у цьому образі відображається те, у що особистість вірить. На основі образу світу людина вибирає та інтерпретує інформацію про навколишнє середовище і саму себе, будує свою діяльність. Образ світу формується у взаємодії індивіда з соціумом, і суттєву роль у цьому разі виконує зворотний зв'язок, який індивід у процесі діяльності отримує від зовнішнього середовища, тому у формуванні лідерського типажу велику роль ві­діграє потреба у спілкуванні, у сприйнятті своїх думок, міркувань, переконань. Адже формування образів світу ґрунтується не просто на логічній обробці інформації, а тісно пов’язане емоційно-мотиваційними аспектами життєдіяльності. Особистість характеризується направленістю, її діяльність орієнтована на певну мету.

Таким чином, для ефективного лідерства важливою є якісна комунікація, тобто, вплив на кожну конкретну особистість, на кожного члена групи, виховання у нього лідерських навиків, уміння взяти відповідальність за результати справи. Лідер не тільки передає інформацію, але й активно сприймає її, тобто, для нього важливим стає комунікативний зв'язок з аудиторією, наочне підтвердження усвідомлення тих ідей та цінностей, що стали визначальними не тільки для нього, але й для групи в цілому. Справжнього лідера відрізняє неабиякий інтелект та сила волі, які він прагне запозичити і у своїх послідовників, адже «в диференціації образу світу та його підструктур центральне місце обіймає розвиток мови і ступінь володіння нею: образ дійсності комунікується завдяки поняттям.Таким чином, рівень якісної особливості понятійного мислення особистості відображають адекватність і диференційованість її внутрішнього уявлення про саму себе»[17].

Враховуючи те, що лідерство - це момент комунікації щонайменше між двома людьми, які необхідні для виникнення лідерства як феномена, тому для аналізу цього процесу важливим є поняття комунікативного впливу.

Комунікативний вплив - це процес взаємодії між людьми, у результаті якого відбувається зміна поглядів, переконань та цінностей окремих учасників комунікативного процесу. Комунікативний вплив є психологічною основою лідерства, адже ключовою ознакою лідерства є влада, тобто, можливість підпорядкувати собі іншу людину. Комунікативний вплив також охоплює почуття, цінності, мотивацію або ставлення до тих або інших речей та явищ, тому, щоб стати лідером і залишатися ним, людині мало мати потенційну владу, треба користуватися нею, постійно впливати на своїх послідовників, нав'язувати їм свою волю, проводити через них свої рішення та надихати їх до нових звершень.

У людини стільки соціальних особистостей, скільки індивідів визнають у ній цю особистість і мають про неї уявлення. Уява яка складається про людину у очах її оточення, є керівним мотивом для схвалення чи заперечення її поведінки, ураховуючи те, чи відповідає ця людина вимогам соціального середовища. За правильного налагодження комунікативних зв’язків між лідером і його учнями та послідовниками встановлюється певний ступінь довіри. Емоційно зрілий лідер зі сформованим поглядом на своїх послідовників і впевненістю у позитивній оцінці своїх учинків та переконань, зможе вільно висловлювати свої думки та формувати загальні позиції.

Послідовники, зазвичай, обирають собі таких лідерів, які схильні до певного типу комунікативних зв’язків зі своїм оточенням, і, враховуючи те, що лідерство є комунікативною функцією особистості і наслідком її взаємодії з конкретною соціальною ситуацією, тому лідер має втілювати у собі ціннісні установки та потреби послідовників. Таким чином, якщо лідер зможе осягнути сутність ціннісних прагнень своїх послідовників, то він зможе змусити їх до подальших змін.

З метою відображення сутнісних рис комунікації як домінуючої складової в формуванні постаті лідера, можливо виділити таку її особливість: «комунікація - це інтерсуб'єктивний процес конституювання значень шляхом формування спільності уявлень для двох і більше суб'єктів на основі їхньої взаємної угоди»[18].

Як було зазначено, головною задачею лідера є трансформування загальновизначеної мети у конкретну справу і організація людей для досягнення поставленої мети. Саме тому лідерські якості особистості найбільшою мірою проявляються у процесі її комунікативної взаємодії з групою. Для групової лідерської комунікації характерні такі особливості: сукупність позицій членів групи щодо отримання і зберігання значущої для групи інформації; груповий вплив і ступінь ідентифікації людини з групою; пошук і вироблення загальногрупового рішення.

Для того, щоб правильно побудувати комунікативну стратегію лідерської взаємодії, важливо виділити такі її основні складові:

- знайти свій голос, з’ясувавши особисті цінності;

- подати приклад, звіривши свої власні дії із загальнолюдськими цінностями;

- побачити майбутнє, уявивши захоплюючі та піднесені можливості;

- заручитися підтримкою загального бачення означеної проблеми, звернувшись до загальних прагнень;

- шукати можливості, відкриваючи шляхи змін, зростання та вдосконалення;

- експериментувати і йти на ризик, постійно досягаючи невеликих перемог і навчаючись на чужих та власних помилках;

- формувати співпрацю, висуваючи спільну мету і будуючи взаємне довір'я;

- виховувати у оточення впевненість, передаючи йому повноваження і надаючи свободу дій;

- визнавати внесок послідовників, виявляючи вдячність за індивідуальні досягнення;

- використовувати набуті цінності і перемоги для стратегії майбутньої діяльності[19].

Під час створення групи або звернення її до вирішення нового завдання, першим кроком є відображення чиїхось індивідуальних уявлень про правильне й помилкове, ефективне й неефективне. Індивіди, які володіють ініціативою та здатні впливати на прийняття групою того або іншого підходу до вирішення проблеми, надалі можуть стати її лідерами. Однак група, на цьому етапі ще не має колективного досвіду, оскільки ще не виробила механізму виходу з нової для неї ситуації. З огляду на це, будь-яка пропозиція володіє у очах групи лише умовною цінністю, нехай навіть особа, що висловлює його, впевнена у його істинності. Поки група не почне спільних дій і її учасники не побачать своїх результатів, вона не буде мати загального уявлення для розуміння реальності ситуації.

Основні риси лідерської групи як комунікативної одиниці:

- цілісність - соціальна та психологічна спільність індивідів, які входять до групи, що дає змогу сприймати їх як єдине ціле;

- контактність - можливість кожного члена групи регулярно спілкуватися один з одним, сприймати й оцінювати один одного, обмінюватися інформацією;

- стабільність складу, обумовлена, перш за все, індивідуальною неповторністю і незмінністю учасників;

- стійкість взаємодії, що забезпечується взаємним позитивним підкріпленням активності, спрямованої на успіх групи загалом;

- наявність внутрішньої структури, що включає систему неформальних ролей і статусів, норми і правила поведінки, а також механізм соціального контролю;

- задоволення особистих запитів через належність до групи. Мала група, на відміну від великої задовольняє найбільшу кількість життєво важливих потреб людини. Якщо задоволення, що отримує індивід у конкретній малій групі, стає нижчим за певний рівень, індивід залишає її[20].

В комунікативному плані лідеру притаманні наступні функції :

- Інформаційна (можливість отримання соціально-значимої інформації)

- Психолого-оціночна (вміння диференціювати за невербальними сигналами реципієнта ступінь досягнення поставленої мети)

- Спонукальна (як заклик до певного виду діяльності)

- Структурно-рольова (можливість формувати рольову диференціацію групи)

- Ціннісно-орієнтаційна (можливість формувати систему цінностей групи відповідно до поставленої мети)

Розглянемо детальніше зміст кожної з представлених функцій.

Важливим показником позиції члена групи у її ієрархії є його ступінь володіння інформацією. З одного боку, доступ до отримання, зберігання й розподілу інформації забезпечує людині у групі особливу роль, особливі групові привілеї, і у ряді випадків людину, що є інформаційним центром групи, називають інформаційним лідером. З другого боку, інформація звичайно адресується саме високостатусним членам групи, тобто, що вищий статус індивіда, що більшим є його вплив на оточення, то більшим обсягом інформації він володіє.

Характер інформації, що лідер повідомляє групі, залежить від його оцінки групою та його власної самооцінки – компоненти самосвідомості, що включає усвідомлення своїх можливостей та здібностей, моральних якостей і вчинків, свого місця серед людей. Тобто, самооцінка лідера передбачає, насамперед, моральнісний аспект його особистості, адже самооцінка виявляється у свідомих судженнях індивіда, у яких він намагається сформулювати свою значимість, тому будь-яка спроба себе охарактеризувати містить оціночний елемент, який визначається загально визначеними нормами, критеріями та цілями, уявленнями про рівні досягнень, моральні принципи, правила поведінки тощо.

Самооцінка включає у себе певний набір компонентів (уявлення про своє тіло, свої психічні властивості, моральні якості та інше), їх конкретний зміст і значимість змінюється у залежності від соціальних і психологічних умов та станів. Крім того, людина не просто «пізнає, відкриває але й активно формує себе. Усвідомлення своїх здібностей змінює її самооцінку і рівень вимогливості…Першим кроком до усвідомлення своєї соціальної природи було визнання того факту, що поряд із біологічним, тілесним «Я»…, «образ Я» включає у себе соціальні компоненти, джерелом яких є взаємодія індивіда з іншими людьми. Під впливом сприятливих суджень оточуючих, самооцінка підвищується, а несприятливих – понижується, окрім того, часто змінюється і самооцінка тих якостей, які не змінювались оцінці ззовні. Так, похвала, що отримана від авторитетної для особистості групи, може сприяти підвищенню загального рівня її прагнень»[21].

У контексті лідерської взаємодії у самооцінці особливо важлива її діяльнісна складова, особистісне судження про власну цінність, яка виявляється у установках, властивих індивіду. Для розуміння самооцінки Р.Бернс визначає наступні суттєві моменти: по-перше, важливу роль у її формуванні відіграє порівняння образу реального «Я» з образом ідеального «Я», тобто, з уявленням про те, якою людина хотіла б бути. По-друге, людина здатна оцінювати себе так, як, з її точки зору, її оцінюють інші. І нарешті, ще один погляд на природу і формування самооцінки полягає у тому, що індивід оцінює успішність своїх дій і проявів через призму своєї ідентичності. Індивід отримує насолоду не від того що він щось робить добре, а від того що він вибрав конкретну справу і власне її робить добре. Загалом картина виглядає таким чином, що люди докладають величезних зусиль, щоб якнайкраще «вписатися» у структуру суспільства[22].

Лідер, який в комунікативному плані постійно взаємодіє з групою, має володіти певними соціально-значимими рисами, які формуються у процесі його соціальної взаємодії з іншими людьми у межах відповідного соціального контексту. Позиції й цінності групи, виходячи з яких вона вирішує свої внутрішні й зовнішні проблеми, визначаються лідером. Якщо позиція лідера виявляється вдалою і не втрачає своєї дієвості, тоді вона згодом стає колективною позицією.

Статус та авторитет лідера у групі залежить від його вміння будувати комунікативну гру. Варто зазначити, що у великій групі (яка у процесі публічного виступу часто перетворюється на натовп) критичність оцінки отриманої інформації занижується, але ця інформація сприймається лише як тимчасова і не перетворюється у переконання. У малій групі є реальна оцінка поданих ідей та фактів, але ті ідеї, що витримали критичне осмислення, перетворюються у переконання. Задля того, щоб отримати авторитет у невеликій за кількістю учасників соціальній групі, варто враховувати такі її комунікативні особливості: члени малої групи володіють загальним лексичним досвідом; загальні слова і побудови висловів виступають своєрідними символами як приналежності індивіда до даної соціальної групи, так і властивій даній групі соціальної диференціації. Звідси однією з додаткових переваг членства у групі є легкість комунікації з собі подібними.

До якої б групи не потрапила людина, вона перш за все повинна навчитися внутрішній мові нової групи, причому новачку потрібно засвоїти не тільки прийняті категорії та їх символи, але також невисловлені передумови щодо того, як ці лексичні одиниці взаємопов'язані. Навчаючись мислити конвенційними термінами, людина стає учасником символічного оточення даної групи. Вона орієнтується у часі і просторі за допомогою координат, які використовує група; вона мислить тими самими категоріями, які використовує у розмові з іншими, і які інші використовують у розмові з нею. Це дає їй змогу порівнювати свій досвід із чужим, уточнювати значення і одержувати інструкції щодо незрозумілих позицій.

Можемо стверджувати, що завдяки здатності людини до абстрагування й самоусвідомлення груповий досвід внутрішньо зачіпає не тільки поведінковий рівень, але й рівень абстрактного мислення. Оскільки люди мають загальну систему комунікації й мови, вони можуть здобувати досвід на умоглядному рівні, з огляду на що стає можливим поява загальних або колективних концепцій. Процес навчання або придбання досвіду групою починається з того моменту, коли один з її членів починає керувати визначенням можливої стратегії поведінки й у випадку успішного вирішення ними внутрішніх і зовнішніх проблем групи здобуває визнаний статус лідера.

Таким чином, лідерських навичок можна набути у процесі взаємодії індивідів між собою, у процесі міжособистісних відносин, основаних на довір'ї та взаємоповазі. Як зазначалося, система ціннісних пріоритетів лідера має включати: щиру турботу про кожного члена групи, реальний інтерес до чужих проблем, розуміння і врахування особистісних інтересів членів групи, відчуття належності до послідовників, здатність до комунікативного діалогу.

В комунікативному плані найважливішими соціальними характеристиками лідера є високий інтелект, соціальна популярність, прагнення до знань, надійність, активність, відповідальність, уміння зрозуміти іншого, тобто, здатність до комунікативного діалогу.

Комунікативний діалог - форма спілкування, що складається з обміну висловами двох взаємодіючих сторін і що характеризується порівняно швидким обміном мовою, коли кожний компонент обміну є реплікою і одна репліка зумовлена іншою, обмін відбувається без певного попереднього обдумування, незаданністю компонентів, стислістю реплік, ситуативністю[23].

З погляду П.Сорокіна, комунікативна взаємодія індивідів, зумовлена їх психологічними чинниками, є основою суспільного розвитку: «Взаємодія людей своєю природою, є перш за все, взаємодією психічною, - обмін відчуттями, ідеями, вольовими імпульсами. Подібний обмін зумовлює динаміку людського суспільства»[24].

Можемо стверджувати, що процес комунікації загалом потребує від комуніканта вміння диференціювати за поведінкою та зовнішнім виглядом реципієнта ступінь досягнення поставленої ним у процесі комунікації мети. Лідер – це, певною мірою, спостерігач, який активно оцінює та інтерпретує отриману інформацію, яка надходить із зовнішнього світу, а не пасивно сприймає її. Формальним критерієм завершеності комунікативного акту є факт ухвалення реципієнтом отриманого від комуніканта повідомлення, тобто, наявність достовірного зворотного зв'язку від реципієнта та фізичне ухвалення ним повідомлення комуніканта, тобто, лідер і його послідовники активно взаємодіють та постійно оцінюють один одного. Особливо важливо те, як послідовники оцінюють діяльність лідера, оскільки від цього буде залежати їхнє бажання слідувати за ним.

Виклик, який кидають лідери своїм послідовникам, не повинен бути занадто слабким, адже, якщо він не викликає внутрішнього напруження, то й не формується прагнення до боротьби та радикальних змін. Виклик лідерів також не повинен бути занадто сильним, таким, що послідовники не зможуть його підхопити.

Щоб ефективно моделювати ту комунікативну поведінку, якої лідери очікують від своїх послідовників, вони повинні визначити свої керівні принципи. Однією з складових комунікативної успішності лідера з ситуації спілкування з аудиторією є його відчуття своєї правоти у будь-якій ситуації, а саме: послідовникам необхідно, щоб лідер виглядав правим, навіть якщо це насправді не так. Єдиним свідоцтвом провини лідера у очах послідовників є не факти, а його власне визнання. Як з'ясувалося, у психологічних експериментах, найкраща стратегія лідера у відповідь на звинувачення - це заперечення звинувачень або контрнаступ, але у жодному випадку не виправдання. Про необхідність саме так реагувати на звинувачення писав свого часу Г.Лебон: якщо супротивник мало знайомий із психологією натовпу, він стане виправдовуватися за допомогою аргументів замість того, щоб відповідати на твердження протилежними твердженнями, і, звичайно, таким чином позбавить себе усіляких шансів на успіх.

Якість комунікативного впливу лідера на своє оточення залежить від ставлення лідера до людей, тобто, чи прагне він маніпулювати ними, чи прагне показати свої якості як організатор. У першому випадку головне для нього - примусити людей виконувати його волю. Навпаки, лідер із мобілізуючим ставленням виховує у підлеглих здатність до ініціативи для виконання загальної мети. Інший вид влади заснований на тих можливостях, які дають лідеру його роль і становище у суспільстві – так звана легітимна влада - тобто, видимість виконання тих законів, які існують у суспільстві.

Лідер повинен конструювати себе як особа діяльна, активна, тому вражаючі рішення, пропозиції і перспективи, пропоновані лідером, сприятимуть його популярності більше, ніж поступові і малопомітні дії з метою вирішення певної проблеми. Мова, пози і жести лідера відрізняються від мови підлеглих. Мова будується у формі наказів, вона завжди має повільніший темп, ніж мова послідовників. Культурні норми припускають, що лідер має право говорити більше за інших. Механізми і засоби впливу, які використовує лідер, взаємодіючи з послідовниками, визначаються його світоглядними позиціями і тими видами впливу, які він вибирає, відповідно до соціальних комунікативних стереотипів.

Для побудови переконання орієнтація на думку лідерів, з нашого погляду, є важливою з двох причин. По-перше, переконливий комунікант, спілкуючись із великою групою, зробить свою задачу більш легкою, якщо концентруватиметься на думці, що домінує у лідерів даної групи. Можна взяти повідомлення комуніканта, який слабше впливає на один соціальний зріз, і зробити це повідомлення особливим для членів групи. Якщо можна переконати у правильності певної позиції лідерів думки, то багато інших члени групи також будуть упевнені у її вірності. Інша причина, що показує важливість концепції лідерів думки полягає у тому, що сам переконливий комунікант часто служитиме лідером думки для групи. Його шанси зростають, коли він сам демонструє характеристики лідера думки. Лідер думки повинен одержувати інформацію і потім просувати її у вигляді відносин і уявлень іншим членам групи.

Для оцінювання рівня формування у лідера необхідних для ефективної комунікації умінь і навичок, використовують поняття комунікативної компетентності, яка складається з таких елементів: здатності людини прогнозувати комунікативну ситуацію, у якій здійснюється процес спілкування; комунікативної виконавської майстерності, тобто, уміння знайти адекватну темі спілкування комунікативну структуру і реалізувати комунікативний задум; здатності розбиратися у власному комунікативному потенціалі та потенціалі партнера; навичок саморегуляції у спілкуванні. Комунікативна компетентність зумовлена цілим рядом когнітивних чинників - фоновими знаннями - знаннями про навколишній світ, зокрема і про соціальну структуру суспільства, соціальні цінності, знаннями нормативного вживання комунікативних систем різних рівнів і здатністю адекватної інтерпретації інформації. Оскільки комунікативна компетентність актуалізується у конкретних соціальних умовах комунікації (комунікативна сфера, ситуація, статус комунікантів і їх комунікативні ролі і тощо), вона є соціально зумовленою. Найістотнішими когнітивними характеристиками комунікативної компетентності як компоненти соціального статусу є: здатність до узагальнення і систематизації багатовимірного сприйняття навколишньої реальності, обумовлена соціальним досвідом і об'єктивними можливостями індивіда; здатність до адекватної оцінки «статусу мови» - її «соціальної престижності» та відповідності конкретним соціальним умовам комунікації, що може зажадати певної адаптації до партнера і самокорекції; здатність до інтерпретуючої діяльності - розуміння смислової та оціночної інформації у конкретній соціальній ситуації.

Основні етапи комунікативного процесу, що визначають формальну ефективність комунікативної дії на людину як суб'єкта комунікативного процесу, є такими. На першому етапі відбувається усвідомлення отриманої інформації, кодування її комунікантом у знакову (словесну) форму. Другий етап - невербальна поведінка. На цьому етапі відбувається опредмечування комунікантом процесу пошуку інформації або кодування початкової, аналогової ідеї у зовнішній невербальній (інтонація, жести, міміка, поза і т.п.) дії. Третій етап — вербалізація, або перетворення наявної аналогової інформації (ідеї, образу) у знак, у слово. Четвертий етап — сприйняття повідомлення у конкретному зовнішньому середовищі, яке у значній мірі визначає можливості і особливості його сприйняття. П'ятий етап — сприйняття повідомлення. Шостий етап — осмислення повідомлення і формування відповідних висновків. Розуміння як осмислення сприяють діалог, уміння знайти спільну мову, навчитися слухати одне одного й аналізувати погляди кожного.

Для реалізації комунікативної стратегії лідерства суттєвого значення набувають ціннісні орієнтації групи. Дії лідера серед членів соціальної спільноти зумовлені їх ціннісно-нормативною системою. Норми та цінності лідера мають збігатися з ціннісними уявленнями більшості членів цієї групи. Тобто, якщо у групі є людина з відповідним соціально-психологічним настроєм і бажанням діяти, але її цінності не збігаються з нормами і цінностями членів групи, то група не висуне її у якості лідера. Лідер не тільки передає групі свої сили та енергію, але й черпає нові сили від своїх послідовників, адже основним його бажанням має бути не панування, а щире бажання допомогти ближньому. Лідер – це такий член спільноти, який отримує владу та духовний авторитет завдяки відповідності його норм і ціннісних орієнтацій груповим, шляхом взаємодії членів групи та відповідної їх організації, задля досягнення спільної мети. Особистість не зможе стати лідером, якщо вона не має відповідних ораторських здібностей, що реалізуються у здатності організувати команду послідовників, адже лідерство – це здатність мобілізувати інших людей задля того, щоб виконати поставлену місію. Успішне лідерство передбачає ведення, об’єднане з рішучістю, хоробрістю й витривалістю. Тому без довіри до послідовників, розуміння їхніх проблем та недоліків неможливо досягнути тієї високої мети, що ставить перед групою лідер. Аспект довіри включає у себе передбачуваність і стабільність серед членів спільноти, вміння знайти спільну мову у критичних ситуаціях.

Як наслідок, виникає таке співтовариство, у якому можливі індивідуальний творче зростання і розвиток особистісних якостей послідовників на засадах довіри і взаємопідтримки.

 


[1] Бернс Р. Что такое Я – концепция / Р. Бернс // Психология самосознания. Хрестоматия. – Самара: Изд. Дом «БАХРАХ - М», 2007. – С.336

[2] Кон И. С. Проблема «Я» в психологии / И. Кон // Психология самосознания. Хрестоматия. – Самара: Изд. Дом «БАХРАХ - М», 2007. – С.63

[3] Религия : энциклопедия / [сост. и общ. ред. А.А, Грицанов, Г.В.Синило] — Минск: Кн. дом, 2007. — С.882

[4] Духовность / В.С.Дудик [гл. ред..] . — Кн.. 1. - К. : Европейская энциклопедия, 2008. — С.633

[5] Вебер М. Типы господства [Электронный ресурс] / М.Вебер. – Режим доступа: http://www.vusnet.ru/biblio/archive/weber_tipu/

[6] Скрынникова Т Д. Харизма и власть в эпоху Чингис-хана / Т.Д. Скрынникова / РАН. СО; Бурятский НЦ. Институт общественных наук. — М.: Восточная литература, 1997. — С.8

[7] Энкельманн Н.. Власть мотивации: Харизма. Личность. Успех / Н. Энкельманн; [Н.А. Врублевская (пер.с нем.)]. — 4-е изд. — М. : Интерэксперт, 2005. — С.221

[8] Ольшанский Д. В. Основы политической психологии. [Электронный ресурс] / Д.В.Ольшанский .– Режим доступа: http:// ww.vusnet.ru/biblio/archive/olshanskiy_political_psihiligy_bases/7.aspx

[9] Юнг К. Персона / К. Юнг // Психология самосознания. Хрестоматия. – Самара: Изд. Дом «БАХРАХ - М», 2007. – С.552

[10] Духовность / В.С.Дудик [гл. ред..] . — Кн.. 1. - К. : Европейская энциклопедия, 2008. — С.460

[11] Мескон М. Основы менеджмента. [Электронный ресурс] / М.Мескон. – Режим доступа: - http://www.vusnet.ru/biblio/archive/mekson_osnovi/15.aspx

[12] Домбровский Т.. Харизма / Т. Домбровский; [О. Гофман (пер.с нем.)]. — СПб. : Питер, 2002. — С.12

[13] Московичи С. Наука о массах. [Электронный ресурс] / С.Московичи. – Режим доступа: http://www.vusnet.ru/biblio/archive/moskovichi_nauka/03.aspx

 

[14] Хевеши М.А. Толпа, массы, политика. [Электронный ресурс] / М.А.Хевеши. – Режим доступа: http://www.vusnet.ru/biblio/archive/heveshi_tolpa/03.aspx

[15] Джемс В. Многообразие религиозного опыта / В. Джемс. – СПб: «Андреев и сыновья», 1992. - С.35

 

[16] Скрынникова Т Д. Харизма и власть в эпоху Чингис-хана / Т.Д. Скрынникова. — М.: Восточная литература, 1997. — С.184

[17] Врихт М. Образ «Я» как подструктура личности.// Психология самосознания. Хрестоматия. / М. Врихт – Самара: Изд. Дом «БАХРАХ - М», 2007. – С.396

[18] Конецкая В.П. Социология коммуникации [Электронный ресурс] / В.П.Конецкая. – Режим доступа: http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/Sociolog/koneck/index.php

 

[19] Вызов бросают лидеры / Дж. Кузес, Б. Познер; [пер. с англ. А.В. Савинова]. — М: АСТ: ЛЮКС, 2005. - С.11-12

[20] Донцов А.И. О понятии «группа» в социальной психологии / А.И. Донцов // Социальная психология: Хрестоматия. — М: Аспект Пресс, 2003.— С.175

[21] Кон И. С. Проблема «Я» в психологии / И. Кон // Психология самосознания. Хрестоматия. – Самара: Изд. Дом «БАХРАХ - М», 2007. – С.48

[22] Бернс Р. Что такое Я – концепция / Р. Бернс // Психология самосознания. Хрестоматия. – Самара: Изд. Дом «БАХРАХ - М», 2007. – С.339

[23] Леонтьев А.А. Функции и формы речи / А.А. Леонтьев // Основы теории речевой деятельности. – М., 1974. - С.251

[24] Сорокин П. Человек. Цивилизация. Общество / П. Сорокин ; [Под общ. ред. А.Соломонова]. – М.: Политиздат,1992. – С.16





Дата добавления: 2016-12-07; просмотров: 377 | Нарушение авторских прав | Изречения для студентов


Читайте также:

Рекомендуемый контект:


Поиск на сайте:



© 2015-2020 lektsii.org - Контакты - Последнее добавление

Ген: 0.011 с.