Значення психологічної обдарованості для формування постаті лідера

Тема 6. Психолого-комунікативні чинники формування постаті лідера

Принципово визначальна риса лідера – його психологічний вплив на навколишніх. Харизма - це націленість з точки зору певного кола послідовників певної особи (діяча, проповідника чи пророка) властивостями винятковості, особливої надприродності, непогрішимості чи святості. Для харизматичного лідера найбільш властива власне, еталонна влада, адже послідовники слідують за ним не з примусу, а з власної волі, убачаючи у своєму лідері той суспільний ідеал, до якого варто прагнути. Підкорення лідеру ґрунтується на особистому довір'ї і визначається межами уявлення індивіда про харизму. Підкоряючись, люди йдуть не стільки за людиною, скільки за харизмою, яка ніби осяяла її своїм впливом і авторитетом. Дослідники підкреслюють тимчасовий характер дії харизми: «влада харизматичного лідера — це влада символу і, одночасно, того моменту, коли цей символ піднятий над натовпом. Мова харизматичного лідера має бути насичена внутрішньою силою, впевненістю, переконливістю, що можливо завдяки його вірі у правильність та можливість досягнення своїх ідей.

Ключові терміни: «психологічний вплив», «психологічна обдарованість», «харизма», «комунікація»,»комунікативна компетентність»

Значення психологічної обдарованості для формування постаті лідера

Принципово визначальна риса лідера – його психологічний вплив на навколишніх. Важливо, виходячи з розглянутого розуміння лідерства, визначитися в таких термінах, як «вплив», «влада», «сила». У більшості робіт впливом вважають процес інформаційної дії на свідомість людини, що дає змогу переконувати її в доцільності дотримання певної системи дій. При цьому влада проявляється як здатність впливати на поведінку інших людей, а сила — як ступінь влади, відношення залежності. Сила також визначається як ресурс, а вплив – як процес спроби змінити поведінку інших через мобілізацію ресурсів сили. Ресурси сили – засоби впливу й зміни поведінки людей задля досягнення організаційних цілей. Це можуть бути прийоми, методи, технології інформаційно-енергетичного впливу на індивіда. У впливі на свідомість чиниться дія на сприйняття, увагу, пам’ять, мислення, уяву, емоції й почуття, волю, бажання.

Як було зазначено, феномен лідера підлягає розгляду крізь призму його «Я-концепції», найбільш суттєвими аспектами якої є образ «Я», самооцінка та його соціальна орієнтація. Як указує Р.Бернс, «до «образу Я» входять будь-які атрибутивні, рольові, статусні психологічні характеристики індивіда, опис його життєвих установок тощо. Крім того, значимість елементів самооцінки, і відповідно їх ієрархія можуть змінюватися залежно від контексту, життєвого досвіду індивіда чи просто під впливом моменту. Це спосіб охарактеризувати неповторність кожної особистості через поєднання різних її рис»[1].

Залежно від того, як послідовники визначають свою взаємодію з оточенням, так само вони позиціонують свої відносини з лідером. Якщо послідовники бачать себе у опозиції й конкуренції один із одним, вони будуть схильні вибирати сильного лідера, який чітко визначить свою позицію і буде її дотримуватись. Якщо послідовники бачать себе партнерами з іншими – виникають рівноправні відносини з лідером, якщо бачать себе незалежними від інших, вони вибирають лідера, від якого вони можуть залежати лише номінально. Як зазначав І.Кон, «важливим також є момент порівняння. Оцінюючи себе, індивід підсвідомо порівнює себе з іншими, враховуючи не тільки свої власні досягнення, але й усю соціальну ситуацію загалом. На загальну самооцінку людини впливають також її індивідуальні особливості й те, на скільки важливою є для неї оцінювана якість чи діяльність»[2]. З огляду на це, оцінка діяльності лідера буде залежати від відповідності орієнтації послідовників і комунікативної поведінки лідера щодо до них.

Людська діяльність багато в чому зумовлена неусвідомлюваними глибинними мотивами й значеннєвими установками, особливостями неусвідомленого сприйняття навколишньої дійсності, дією механізмів творчих процесів, культурних норм тощо. І в цьому плані «секрет» впливу лідера швидше у навіюванні (сугестії) і психоенергетичній дії на свідомість й органи чуття.

Аналізуючи проблему наслідування у соціально-психологічному плані З. Фрейд вказував, що якщо що-небудь у власному образі людини співпадає з її ідеалом людини, завжди буде властиве відчуття тріумфу: почуття провини і почуття неповноцінності може сприйматися як вираз напруги між «Я» і «ідеалом Я», тому етичний вигляд лідера привертає увагу і відіграє значну роль у успіху або невдачах його послідовників.

У понятті «навіювання» об’єднані три послідовні процеси. Перший – це прищеплювання програми поведінки, яка йде від однієї особи (лідера) або ж співтовариства людей і передається одній людині, або безлічі осіб. Другий — мозкові психофізіологічні механізми, що забезпечують виконання потрібної програми поведінки. Третій – вихід психонервового процесу на виконавчі системи. Поведінка, сприйняття й тілесні функції стають адекватними до потрібної програми. Навіювання завершується перетворенням програм на дію. Навіювання в умовах соціально-психологічної взаємодії лідера і його послідовників – це процес психологічного впливу, розрахований на некритичне сприйняття інформації. У результаті цих впливів змінюються, пробуджуються, актуалізуються установки особистості, здійснюється вплив на думки, настрої, почуття, вчинки персоналу. Механізм навіювання проявляється в тому, що людина, яка сприймає, починає діяти не внаслідок логічних міркувань, а в основному начебто підштовхувана, «провокована» у свідомості уявленням про настання такої дії.

Сприйнятливість до навіювання, тобто ефективність сугестивного впливу зростає через наслідування, емоційне зараження й уподібнення. Отже, існують критерії, за якими у соціумі відбувається заняття домінуючої позиції. Лідер при цьому проявляється активно, здійснює стимулювання зміни поведінки, визначення напрямку діяльності членів групи. Однак, переконує практика, його домінування різне, залежно від типу буття.

Дослідження психологічного впливу лідера тісно пов’язане з осмисленням реалізації його психологічної обдарованості. Розглядаючи феномен лідерської обдарованості, можна зазначити, що у суспільному житті лідера як центральну, найбільш обдаровану і авторитетну особу в конкретній групі осіб, можна виділити практично в кожній суспільній сфері в будь-який історичний період. Варто зазначити, що в історії філософії спроби осмислення місця і особливостей феномену лідерської обдарованості робилися з прадавніх часів. З античних часів і до сьогоднішнього часу лідерська обдарованість є невід’ємною частиною історичного розвитку людства і допомагає виявити найбільш яскраві сторони людської індивідуальності.

В психологічному плані лідер – це індивід, що має яскраво виражені, корисні (з точки зору внутрішньогрупового інтересу) якості, завдяки яким його діяльність виявляється найбільш продуктивною. Такий лідер служить зразком для наслідування, своєрідним «еталоном», до якого повинні, з точки зору групових цінностей, примикати інші члени групи. Вплив такого лідера засновано на психологічному феномені відображеної суб’єктивності (тобто ідеальному представленні інших членів групи), він постає як особа, за якою це співтовариство визнає право на ухвалення рішень найбільш значущих з точки зору групового інтересу.

Авторитет цього лідера заснований на здатності об’єднувати інших для досягнення групової мети. Така особа, незалежно від стилю лідерства (авторитарного або демократичного), регулює взаємини в групі, відстоює її цінності в міжгруповому спілкуванні, впливає на формування внутрішньогрупових цінностей і в деяких випадках символізує їх. Лідерство постає як один з механізмів інтеграції групової діяльності, коли індивід або частина соціальної групи виконує роль лідера, тобто об’єднує, направляє дії усієї групи, яка, у свою чергу, чекає, приймає і підтримує його дії.

Таким чином, лідерська обдарованість як явище має особливості детермінації творчих здібностей особи соціальним, природним і духовним місцем існування, яке не визначає тип поведінки, але стимулює його активність і ефективність в конкретних умовах місця і часу.

Харизма лідера

Особливе місце у психологічній характеристиці постаті лідера обіймає харизма. Харизма - це націленість з точки зору певного кола послідовників певної особи (діяча, проповідника чи пророка) властивостями винятковості, особливої надприродності, непогрішимості чи святості. В релігійному плані харизма означає особливу Божу благодать, любов, звернену на людей, заради їхнього спасіння, і ця властивість Бога – Трійці сходить на людей, насамперед, від Духа Святого як внутрішній дар, який змінює сутність людини[3].

Було б хибним твердження, що харизмою володіють лише релігійні лідери, на відміну від лідерів політичних. З нашого погляду, цю тезу краще висловити таким чином: для релігійних лідерів харизма є безумовною необхідністю їхньої обраності, адже кожен із них був твердо переконаний, що наділений здатністю безпосереднього спілкування з божественним. У політичному лідерстві харизмою володіли лише окремі особистості, чиє правління зумовлювалося певними кризовими історичними обставинами, і, зазвичай, завдяки своїй харизмі вони змогли досягнути владних повноважень та втриматися на вершині влади.

Зазвичай, дослідниками визначаються чотири основні якості харизматичної особистості:

- можливість впливати на людей за допомогою надприродних можливостей;

- мати значну силу духу;

- володіти ораторським талантом;

- бути взірцем моральних якостей[4].

Ми вважаємо, що цей список можна розширити, і стверджуємо, що для постать харизматичного лідера зумовлена наступними індивідуальними особливостями: прагненням до влади, силою особистих якостей і здібностей, добре розвинутою міжособовою орієнтацією, розумінням потреб і пріоритетів суспільства, вольовою і емоційною стійкістю. Вони здатні втілити у життя будь-яку ідею, а також створити життєздатний, націлений на саморозвиток колектив однодумців. Ці якості пов’язані з високим рівнем саморегуляції, психічної та фізичної витривалості людини. Лідер повинен уміти управляти увагою аудиторії і володіти своїми емоціями, бути впевненим у собі. Ораторські здібності та комунікативні навички дозволяють йому вільно володіти аудиторією.

Поняття харизми у науковій думці відносно нове, його ввів у науковий обіг Е. Трельч, а детально дослідив німецький соціолог М. Вебер, який виділяє панування раціонального, традиційного та харизматичного характеру. Як було зазначено, лідерство завжди пов’язано з питанням влади, тобто лідер не може існувати без послідовників, це завжди питання домінування та підкорення. Ураховуючи те, що кожне панування виникає з мінімального бажання підкорятися та максимального бажання керувати, завдання лідерства полягає у тому, щоб змусити підкорених повірити у необхідність та легітимність певного владного тиску, тому у рамках означеної проблеми особливу увагу варто приділити харизматичному пануванню.

Харизмою, як уважав Макс Вебер, слід називати таку якість особи, що визнається надзвичайною, завдяки якій її оцінюють як обдаровану надприродними, надлюдськими або, щонайменше, особливими силами і властивостями, не доступними інших. Харизма – це якість, що обумовлена магічно, і розглядається як дар, що посланий богом. Харизма – це авторитет незвичайного особистого дару, що припускає повне довір'я і відданість. Це «божественний дар», яким лідера наділила природа, доля, Бог і який виокремлює його з решти смертних[5].

Т. Скриннікова, характеризуючи постать харизматичного правителя, підкреслює її сакральний зміст, стверджуючи, що харизматичний дар означає «відповідність правителя своєму безпосередньо божественному призначенню, є представником божественної сили і тому володіє надприродними властивостями. І, відповідно, під харизматичним авторитетом розуміється панування над людьми, які підкоряються своєму обранцю внаслідок віри і наявності у нього цієї особливої якості. Термін «харизма» позначає сакральну субстанцію вибраних, що розуміється як якість, яка виходить за межі повсякденного, однак і направлена на певні повсякденні дії»[6].

Харизма - це певна екстраординарна здатність, що вирізняє індивіда серед інших, не стільки придбана ним, скільки дарована – природою чи долею. Зокрема, М. Вебер до харизматичних якостей відносить магічні здібності, пророчий дар, видатну силу духу і слова; харизмою, на думку Вебера, володіють герої, великі полководці, маги, пророки і провидці, геніальні художники, видатні політики, засновники світових релігій. Харизматичний тип правління спирається на особисті відносини між лідером і підлеглим. Джерелом особистої відданості харизматичному лідеру є не традиція і не визнання його формального права, а емоційно забарвлена прихильність йому і віра у його харизму. Авторитет харизматика орієнтується на силу його внутрішнього дару.

У М.Вебера харизматичний принцип легітимності, на відміну від формально-раціонального, є авторитарним. Він розглядає харизму абсолютно безвідносно до змісту того, що проголошує, за що виступає, що несе з собою харизматичний лідер, тобто він підкреслено байдужий до цінностей, які виносить у світ (однак з нашого погляду ця теза є сумнівною, адже кожен харизматичний релігійний лідер максимально зацікавлений у дієвому впливі тих ідей, які він пропагує).

Для харизматичного лідера найбільш властива власне, еталонна влада, адже послідовники слідують за ним не з примусу, а з власної волі, убачаючи у своєму лідері той суспільний ідеал, до якого варто прагнути. Харизматичний вплив, визначається ототожненням виконавця з лідером або потягом до нього, що залежить від потреби виконавця у належності до певної спільноти і пошані у межах означеної спільноти.

Саме віра у легітимність влади створює надійне підґрунтя пануванню харизми, забезпечує її форму. Її підсвідома основа веде до специфічної відданості і виняткової святості, героїзму і зразкового характеру індивіда, нормативних зразків і того порядку, що він відстоює. Саме ця віра лежить у основі авторитету харизматичної особи, яка, зазвичай, приходить до влади у умовах кризи, крутої ломки усталених норм, і традицій, коли здається, що тільки особливі особисті якості того або іншого лідера допоможуть вийти з кризового стану.

Як зазначає Н.Енкельманн, особистість, наділену харизматичними якостями, вирізняють серед інших сміливість, витривалість, непохитність, стриманість у словах, внутрішня сила, що вабить за собою оточуючих, впевненість і почуття власної гідності, адже «у харизматичних особистостей завжди є мрія, що відображає їхнє уявлення про майбутнє, оскільки вони знають, що сьогоднішня мрія завтра стане реальністю. Ця впевненість збуджує їх до дій, що дозволяють здійснити мету, і цей мотив дає їм силу не тільки самим проявляти активність, але і надихати до діяльності інших людей»[7].

Дж. Голдхаберг охарактеризував три типи харизматичної особистості:

- герой – особа, що ідеалізується, виглядає «як ми хочемо», говорить те, «що ми хочемо»;

- антигерой – «проста людина», один із нас. На вигляд такий, «як ми усі», говорить те саме, «що і ми». Ми з ним відчуваємо себе безпечно. Ми йому довіряємо.

- містична особа – чужа нам (не «як ми»), незвичайна, непередбачувана.

Хоча харизматичні лідери – це сильні особистості з нестандартним мисленням, з нашого погляду, сумнівною є теза про те, що такі особистості - психічно неврівноважені люди. Але безумовно, чуттєвість у їх вчинках та прагненнях домінує над розумом. Наскільки нереальною не здавалася б та ідея, що вони захищають, і та мета, до якої вони прагнуть, їхнього переконання не можна похитнути ніякими раціональними судженнями. Вони здатні принести у жертву поставленій меті не тільки особисті інтереси, але й інтереси своїх послідовників.

Підкорення лідеру ґрунтується на особистому довір'ї і визначається межами уявлення індивіда про харизму. Підкоряючись, люди йдуть не стільки за людиною, скільки за харизмою, яка ніби осяяла її своїм впливом і авторитетом. Дослідники підкреслюють тимчасовий характер дії харизми: «влада харизматичного лідера — це влада символу і, одночасно, того моменту, коли цей символ піднятий над натовпом. Це влада людини яскравої, але така яскравість йде не стільки від людини, скільки від мас, що йдуть за нею, що наділяють своєю любов'ю і її, і той прапор, що вона несе. Така влада фанатична, але ситуативна: зміниться ситуація, наступить інший момент, і такий лідер може швидко згаснути, утратити свій вплив»[8].

Важливою складовою, що суттєво впливає на формування образу харизматичного лідера, є його яскрава індивідуальність, яка залежить не тільки від природних нахилів, але, значною мірою, формується самою особистістю, адже «свідома особистість є більш-менш вибраним елементом колективної психіки. Вона складається із суми психічних чинників, які відчуваються як особистісні. Атрибут «особистісний» виражає виняткову належність цій певній особі. Тільки особистісна свідомість підкреслює своє право власності і авторство на свій зміст і тим самим намагається створити щось цілісне»[9].

У даному контексті можна виокремити харизму особисту та харизму придбану. Харизма придбана приписується людям, що обіймають певне становище у суспільстві та здійснюють значний владний вплив на різні його прошарки. Наприклад, релігійний лідер, який у силу свого похилого віку чи фізичного здоров'я не здатний втілювати у життя проповідувані раніше ідеї, все одно уселятиме благоговійний острах у серцях послідовників, адже вони реагуватимуть не на конкретну людину, а формуватимуть на рівні підсвідомості у своїй уяві той харизматичний образ, який колись викликав шалене захоплення (хоча, варто зазначити, що політичний лідер зможе зберегти свою харизму тільки у випадку сакралізації, а організаційна харизма, зазвичай, явище тимчасове, що проявляється залежно від ситуації).

Особиста харизма не залежить ні від статусу, ні від влади; вона є надбанням виключного кола осіб і передає їм певне магнетичне зачарування, що діє на оточення, незважаючи навіть на наявність між ними рівності у соціальному відношенні й на те, що вони не мають ніяких традиційних засобів для утвердження своєї влади.

Харизматичні лідери – своєрідні генератори ідей - це люди, що мають творчу уяву та володіють просторовим баченням світу. Вони одержимі власними оригінальними ідеями, емоційні та часто дотримуються тільки тих соціальних норм, які створюють для себе самі. Люди цього типу орієнтовані на максимальне досягнення поставленої мети, на шляху до неї можуть не зарахуватися з власним здоров’ям і навіть життям, вони володіють підвищеною вимогливістю як до себе, так і до інших людей.

В даному контексті харизма, певним чином, близька до пасіонарності, яка визначається як «поведінка, що характеризується активністю у досягненні мети здатністю до наднапруження і жертовності заради досягнення цієї мети, яка часто залишається ілюзорною» [10]. Вихідними принципами моральної оцінки взаємодії «харизматична особистість - спільнота» є моральний принцип альтруїзму, характерний переважно пасіонарним особистостям, що знаходить своє відображення у героїчному самозреченні.

М. Вебер зазначав, що харизматичний тип легітимного панування є прямою протилежністю традиційному. Якщо традиційний тип панування тримається прихильністю до звичайного, раз і назавжди заведеного суспільного устрою, то харизматичний вплив, навпаки, спирається на щось незвичайне, таке, що ніколи раніше не визнавалося. Основною базою харизматичного панування є афектний тип соціальної дії. Соціальна належність значною мірою визначає ті моральні норми та цінності, яких дотримується лідер. Образ лідера несе велике символічне навантаження, адже лідер завжди є знаком певної ідеології.

Реалізація харизми залежить не тільки від особистості самого лідера, але й від його сприйняття послідовниками. Харизматичний вплив будується, насамперед, на владі прикладу, визначається ототожненням послідовника з лідером або потягом до нього. Навіть незважаючи на те, що послідовник і лідер ніколи не зустрічалися, у уявленні послідовника його відносини з лідером будуються майже на рівних. На рівні підсвідомості послідовник також чекає, що визнання харизми лідера дасть можливість наблизитися до нього та викличе його схвальну оцінку.

М. Мескон виділяє наступні характеристики харизматичних осіб: здатність до обміну енергією; хороші риторичні здібності; гідна й упевнена манера триматися; незалежність характеру; сприйняття захоплення своєю особою[11].

Розглянемо означені характеристики більш детально.

Харизматичні лідери володіють великою силою духу, що створюється враження, ніби ці особи випромінюють енергію і заряджають нею оточення, адже «духовна харизма демонструє політ духа, душі від одного існування до іншого. Успіх дарує радість, а її пошуки и набуття є однією з найблагородніших пристрастей людського духа. Отримати її серед численних завалів на дорозі життя означає найвище щастя душі»[12].

Харизматичні особистості володіють яскраво вираженими комунікативними навиками. Мова харизматичного лідера має бути насичена внутрішньою силою, впевненістю, переконливістю, що можливо завдяки його вірі у правильність та можливість досягнення своїх ідей. В комунікативному плані напруженість власної віри харизматичного лідера надає його словам величезної сили переконання, тому натовп, захоплений ідеями харизматичного лідера, рівною мірою може бути злочинним чи героїчним, може піти на смерть заради торжества певного вірування або ідеї; у натовпі можна розбудити ентузіазм і змусити його, заради слави й честі ризикувати життям окремих його індивідів.

Харизматичні особистості володіють внутрішньою силою, вони не знають ні остраху, ні комплексу неповноцінності. Харизматичний лідер не обов'язково красивий, але привабливий, володіє належною поставою і чудово тримається. Магія харизми також полягає у тому, щоб перетворювати недоліки особи в її переваги. Поведінка і манера триматися відображають їхній стан душі. Вони завжди тримаються прямо, міцно стоять на ногах, відкриті світу. Харизматичним особистостям властива незалежність характеру; вони позбавлені страху, тому у своєму прагненні до мети вони не зважають на думку влади та не покладаються на інших. Особи, наділені харизмою, знають свою високу ціну, тому, зазвичай, не реагують на лестощі та не впадають у дріб’язкову гордовитість.

Харизма володіє властивостями воскресіння минулого, пробудження відчуттів і образів, захованих у пам'яті, авторитетом традиції. Як зазначає С.Московічі, «завдяки цій змові зі світом спогадів, лідер викликає негайну реакцію покори у послідовників. Достатньо йому з'явитися, щоб маса визнала у ньому іншого лідера, який відігравав роль на іншій сцені, у інших обставинах. Здається, що він будить у ній свого роду внутрішнього демона, як гіпнотизер будить у своєму підопічному спадщину архаїчного минулого»[13]. Тому часто харизматичні лідери свідомо чи підсвідомо використовують ті образи, які є найбільш близькими для основної маси їх послідовників. Адже утворення легенд, що легко поширюються у юрбі, обумовлюється не одним тільки її легковір'ям, а також і тими перекручуваннями, які перетворюють події у уяві людей, що стали частиною натовпу. У очах юрби найпростіша подія швидко приймає зовсім інші розміри. Натовп мислить образами, і викликаний у його уяві образ, у свою чергу, викликає інші, що не мають ніякого логічного зв'язку з першим. Натовп зовсім не відокремлює суб'єктивне від об'єктивного; він вважає реальними образи, що викликані у його свідомості й найчастіше мають лише дуже віддалений зв'язок зі спостережуваним фактом. Саме такі легендарні, а зовсім не дійсні герої й впливали на душу натовпу.

Харизматичний вплив часто поширюється опосередковано, через міфи чи легенди. Зазвичай, харизматичний лідер має незначне співтовариство найвідданіших та захоплених ідеєю учнів чи послідовників, які поширюють серед юрби легенди про надприродні можливості лідера. Психологічною особливістю натовпу є здатність до перебільшення, відсутність поміркованих і раціональних суджень, радикальність і полярні оцінки. Тому юрба бажає бачити й у своїх героях таке саме перебільшення почуттів; їхні гадані якості й чесноти завжди повинні бути перебільшені у розмірах.

При осмисленні феномена харизми виникають суттєві суперечності, зокрема при окресленні зони впливу лідера на суспільне середовище, і, як наслідок, залежність від нього, та необхідність збереження певної автономії. Зокрема, як уже зазначалося, харизматичний вплив стає можливим тільки у тоді, коли послідовники вірять у легітимність влади харизматичного лідера, тобто необхідні передумови для створення такої віри, постійна робота над створенням відповідної аудиторії, врахування її інтересів. Водночас, М. Хевеши зазначає, що «наділена харизмою особа сама вірить у те, що на її долю випала особлива місія. А це означає, що немає необхідності рахуватися з думкою суспільства. Жоден пророк не ставив свій дар у залежність від думки натовпу на його рахунок, усі, хто не були згодні з ним, або ставилися не лояльно до нього, розглядалися як супротивники»[14].

В психологічному плані харизматична обдарованість межує з творчою геніальністю, яку, як зауважував В. Джемс, досить часто поєднують з психопатичними явищами. На межі безумства, хвороби, душевної неврівноваженості, вироджені – є відомі особливості і нахили, які у зв’язку з найвищим ступенем інтелектуального дару, часто формує підвищену збудливість почуттів та палкий характер. Психопатичний суб’єкт дуже вразливий у емоційній сфері. Він легко піддається нав’язливим ідеям, легко стає одержимим. Його уява має тенденцію миттю перетворюватися на віру та дію; і якщо він отримав нову ідею, - для нього не має спокою до тих пір, поки він не заявить про неї на весь голос і не втілить її у життя. І «коли найвища інтелектуальна обдарованість поєднується у одному індивідуумі з дещо патологічною душевною організацією, - ми бачимо найкращі умови для виникнення генія. Такі люди не обмежуються раціональною критикою, їх ідеї цілком захоплюють їх, надихають їх на добро чи зло у залежності від середовища та епохи у яких вони живуть»[15].

Харизма сприймається як Божа благодать, тому якщо докази божественної благодаті довго не приходять, це свідчить про те, що лідер, обдарований харизматичною милістю втратив свою магічну або героїчну силу. Як зазначалося, якщо тривалий час лідера зраджує успіх, то він може втратити свій харизматичний авторитет у очах його послідовників. Тому у історії людства ми спостерігаємо багато прикладів того, як свідомо зраджували харизматичних лідерів їхні колишні соратники, що позбавити їх тієї харизматичної влади, яка вже не підлягала зовнішньому контролю. Адже досить часто на шлях досягнення певної мети харизматичний лідер вступає разом з лідером традиційним, таким, чия влада легітимізована певними суспільними законами та правилами, але якому не вистачає сили Божественної благодаті для її утвердження. Така консолідація сприяє об’єднанню суспільних сил, але створює перешкоди при розподілі отриманих результатів (адже влади, як і грошей, ніколи не буває багато, і поділити її завжди дуже важко). Харизматичний лідер силою своїх ідейних переконань поступово затіняє у суспільній свідомості лідера традиційного, і тому на певному етапі стає для останнього небезпечним.

Але сила харизми полягає у тому, що знищення фізичного тіла її володаря не руйнує її саму, а навпаки, посилює її вплив у суспільстві. Знищений харизматичний лідер набуває ореолу мученика, його духовний образ формується поза реальною історичною особистістю, трансформується за рахунок міфів та легенд. Цей процес зачіпає глибини суспільної моралі, формує совість нації, адже суспільство знищувало людину не тільки з усіма її достоїнствами, але і вадами, а картає воно себе за наругу над тим ідеальний образом, що вже став священним. «Максимальна сакральність лідера – харизма, яка не тільки виконує захисну функцію для її володаря, але і виступає регулятором природи та соціуму як світова основа не тільки за його життя, але і опісля його смерті, і має особливе значення для соціуму. Ці уявлення породили звичай збереження харизми у різних формах, що визначало соціальний простір і виконувало медіативну функцію між колективом людей і надприродними силами»[16].

Таким чином, харизматичне лідерство є великою революційною силою у пов'язаних традиціями епохах, адже на відміну від сили розуму, що діє або ззовні (шляхом зміни життєвих обставин і життєвих проблем і за допомогою цієї зміни ставлення до них), або шляхом інтелектуалізації, що революціонізувала, харизма може бути перетворенням зсередини, яке, будучи народженим з потреби або натхнення, означає зміну головних напрямів мислення і дії за повної переорієнтації усіх суспільних установок та ідеологічних цінностей.