Сутнісні особливості лідерства в контексті інших форм владної реалізації

Ми вважаємо, що варто розрізняти також поняття «лідер» і «вождь», передусім, з організаційних, психологічних, комунікативних, ціннісних позицій. Аналізуючи процес слідування вождю з психологічної точки зору З. Фрейд зазначав, що бувають ситуації, коли «окрема людина відмовляється від свого "ідеалу Я" і замінює його масовим ідеалом, утіленим у вожді. У даному випадку вождь повинен володіти типовими якостями цих індивідів і особливо справляти враження великої сили та лібідозної свободи; на це відразу відгукується потреба в сильному володарі і натовп наділяє його такою надсилою, на яку він і не став би претендувати»[22].

У лідерства і вождізму наступні відмінні ознаки:

- Для вождізму властиві вузькі групові зв’язки, необхідність підтримувати стійку структуру групи, яка є найближчим оточенням вождя, культивування віри в непогрішність глави клану. Закон, правові норми та критерії відносин в такій групі, незалежно від її масштабів, відступають на другий план або ігноруються. У вождізмі людина втрачає свою індивідуальність, перетворюється на безособову масу, а завданням лідерства є виховання свідомої особистості. Лідерство визначає вищий рівень відносин між лідером і послідовниками, коли кожен учасник процесу сприймається як свідома особистість, що володіє відповідним рівнем культури. Багато західних дослідників проблем лідерства розуміють його як новий крок розвитку суспільства, що потребує від учасників процесу необхідного рівня індивідуального психічного та творчого розвитку.

- Вождь вдається до найдоступніших маніпуляцій суспільною свідомістю, яка сприймає все нове як чуже, а чуже, як вороже. Ірраціональним стає прагнення оточення наділяти вождя незвичайними здібностями, надзвичайною мудрістю і прозорливістю, можливістю думати та приймати рішення за інших. І найнебезпечнішою рисою вождя, з морального погляду, є прагнення стати єдиним критерієм у вирішенні питань добра і зла, бажання стати безумовним суддею чужих учинків чи помислів. На відміну від вождізму, лідерство передбачає тіснішу взаємодію лідера та його учнів, тобто всі учасники комунікаційного процесу мають змогу взаємодіяти між собою. Воно реалізується передусім, як діалог, можливість не тільки проповідувати певну ідею вибраному колу прихильників, але й залучати їх до осмислення сутності цієї ідеї, вироблення спільного групового досвіду та найоптимальнішої стратегії діяльності.

- Вождь не має учнів, а лише послідовників, які віддалені від постаті вождя і його найближчого оточення, тому тісна комунікаційна взаємодія практично неможлива. Комунікаційний процес між вождем та послідовниками здійснюється опосередковано, тобто створюється такий образ вождя, який найбільш бажаний у даний момент часу. У сфері політичних відносин поняттям «лідерство» часто називають той тип відносин, що найбільш властивий для вождізму; така підміна понять призводить до хибного розуміння мети і стратегії суспільного розвитку і, як наслідок, стає причиною дестабілізації в суспільстві.

Отже, підкреслюємо, що поняття «лідер» і «вождь» відмінні як за своїми змістовними характеристиками, так і за функціональною спрямованістю.

У постаті лідера, передусім, важливим є той внутрішній ідеал, до якого він прагне. Адже, ідеал «Я» слугує внутрішнім критерієм почуття власної гідності людини та основою її самооцінки. Успіх зміцнює самооцінку, а поразка її послаблює. Водночас самооцінка пов’язана з діяльністю індивіда, і у значущих ситуаціях особистість зі слабкою самооцінкою не може виконувати необхідні види діяльності. Якщо ж самооцінка стійка, то людина має хороші перспективи щодо діяльності. Вона вільніше обдумує альтернативу і здатна інтерпретувати отримувану інформацію як позитивну для себе. В ідеальному образі Я відображаються ті вимоги й очікування оточення стосовно людини, які воно засвоїло як такі, що ідентифікуються з його особистістю. Таким чином, можна стверджувати, що індивід, з одного боку, відчуває внутрішній тиск, який вимагає від нього відповідності своєму внутрішньому ідеалу, а з іншого – зовнішній тиск, що змушує його відповідати очікуванням середовища в даний момент часу.

Постає питання, чи можливо асоціювати лідера з генієм, і чи мають означені поняття близький чи тотожний зміст? Серед численних визначень поняття «геній» (лат. genius), здійснюваних у історико-філософському контексті, найбільш поширеним залишається те, що асоціює особистість з творчим процесом. З поняттям «геній» асоціюється людина, яка «володіє творчою обдарованістю, яка проявляється оригінальною здатністю до розуміння фантазії та їх творчого формування і відображення.

Означені поняття близькі за змістом, але не ідентичні. Харизматичний лідер, зазвичай, володіє потенціалом творчої геніальності, що уможливлює його вибір найбільш оптимального шляху для досягнення поставленої мети. Водночас, лідерство передбачає реалізацію мети тільки у взаємодії з командою учнів та послідовників, які для творчої реалізації генія зовсім не обов’язкові. Геніальність та здатність до лідерства можливо сприймати як дві грані буття особистості – внутрішню – основану на реалізації творчого потенціалу та спробі осягнення трансцендентного, і зовнішню – зорієнтовану на усвідомлення самоцінності кожної особистості та її здатності до самореалізації.

Лідерство часто ототожнюють з героїзмом, особливо в політичному контексті ситуаційного лідерства, коли лідера сприймають як «героя моменту», що самовисувається із людського загалу задля вирішення певного завдання. Героїчне лідерство, як правило, виникає у кризові часи, коли на фоні суспільних криз та катаклізмів усталені моральні устої різко слабшають, а традиційна влада втрачає свою колишню легітимність. Воно відрізняється вірою у особистість лідера незалежно від його якостей, досвіду і конкретних поглядів. Для героїчного лідерства властива впевненість у здатності лідера долати перешкоди і вирішувати кризи, у послідовників формується готовність делегувати йому владу у кризовий час; виникає пряма масова підтримка на фоні відсутності конфлікту між лідерами і послідовниками. Адже люди проектують свої емоції, агресивність, страхи і надії на соціальний об’єкт у пошуках хоча б символічного вирішення своїх проблем. Індивідам потрібен лідер задля ідентифікації із ким-небудь більш могутнім, ніж вони, а лідеру потрібні послідовники для задоволення своїх особистих мотивів. Саме герої символізують ідеї та персоніфікують рухи.

Джерела осмислення значення героїзму для визначення лідерського потенціалу особистостей, які зумовлюють ґенезу суспільства, сягають ранніх античних цивілізацій. Визначаючи героїзм як своєрідний ігровий елемент культури, Й. Хейзинга стверджує, що «для підтримки й утіхи у суворій життєвій боротьбі і як пояснення великих діянь людство завжди потребувало гіпотези про високе призначення людини, що перевершує звичайні виміри людської сили і відваги. Міфологічне мислення переносило здійснення такої величі у сферу надлюдського. Герої були напівбогами: Геракл, Тесей. Але ще у період розквіту Еллади термін «герой» перейшов на простих смертних людей: на полеглих за вітчизну, на тирановбивць. Однак це завжди були вже мертві люди. Культ мертвих був зерном героїчної ідеї. Поняття «герой» стояло поряд із поняттям «покійний». Лише згодом, і то тільки теоретично, воно розповсюдилося і на живих»[23]. Як правило, позиція героїзму свідомо культивується владою у ім’я держави, і, оскільки героїзм означає підвищене усвідомлення особистістю свого покликання – беззастережно, до самопожертви, брати участь у здійсненні спільної справи, - то його можна назвати позицією, що буде цінною у будь-яку епоху. У цьому разі, беззаперечно, високо цінується і той поетичний зміст, що присутній у поняття героїзму. Він додає діючому індивідууму тієї напруги і екзальтації, з якими звершуються великі справи.

Традиція поділу лідерів на героїв та подвижників має давню історію. Зокрема, Г. Лебон поділяє лідерів на дві основні категорії, маючи за основну ознаку стійкість вольових здатностей. До однієї належать люди енергійні, із сильною волею, але такою, що з’являється у них лише на короткий час. Вони сміливі, буйні, хоробрі; вони особливо придатні для раптових зухвалих вчинків, для того, щоб захопити маси не зважаючи на небезпеку і перетворити на героїв вчорашніх рекрутів. Але енергія цих ватажків, хоча й дуже могутня, тримається недовго і зникає разом зі збудником, що викликав її появу. Дуже часто герої, які виявили таку енергію, повернувшись до буденного життя, ставали слабкими і не здатними керувати своїми вчинками навіть за буденних умов. Тобто, для підкріплення їхніх внутрішніх вольових зусиль постійно має бути певний зовнішній збудник у вигляді критичної ситуації чи певної радикальної ідеї.

До іншої належать лідери, що зустрічаються набагато рідше, вони мають не лише сильну, але й стійку волю. Їхня наполеглива воля є такою нескінченно рідкісною і могутньою якістю, яка примушує підкорятися собі соціальну спільноту. Вони часто не усвідомлюють того, чого можна досягти за допомогою наполегливої та сильної волі, а тим часом, ніщо не може протистояти такій волі ні природа, ні боги, ні люди. До цієї категорії й належать творці великих справ та істинні засновники релігій.

Зазначимо, що героїчне лідерство рідко коли здійснюється безпосередньо під час особистого спілкування. Його можна назвати «віддаленим» лідерством, адже основним завданням героїчного лідера є натхнення якомога більшого натовпу прихильників на тимчасові радикальні вчинки, основані на бурхливих емоціях. У героя, як правило, немає учнів чи послідовників, адже він не налаштований на тривалу систематичну роботу задля утвердження своєї ідеї - для нього важливим є не раціональне осмислення, а емоційний вибух. Подвижницьке лідерство можна назвати «безпосереднім», адже діяльність лідера здійснюється через певне коло учнів та послідовників, які свідомо поділяють ідеї свого учителя та пропагують його ідей. Подвижницьке лідерство знаходить своє безпосереднє втілення у християнстві.

Героїзм прагне до порятунку людства самотужки й водночас зовнішніми засобами; звідси виняткова оцінка героїчних діянь, у максимальному ступені втілення «програми максималізму». Потрібно щось зрушити, зробити щось понад силу, віддати при цьому найдорожче - своє життя - така заповідь героїзму. Стати героєм, а разом з тим і рятівником людства, можна героїчним діянням, що виходить далеко за межі повсякденного обов’язку. Найбільша можливість героїчних учинків, ірраціональна «піднесеність настрою», екзальтованість, сп'яніння боротьбою, що створює атмосферу деякого героїчного авантюризму, - і все це є рідна стихія героїзму.

Великі історичні події завжди відігравали значну роль в утвердженні популярності героїчних лідерів. Адже саме тоді, коли країні й народу загрожує небезпека, з'являється можливість продемонструвати рішучі дії. Такі дії очевидні для всіх і вражають уяву натовпу, і той лідер, що вчинив їх, стає у очах народу героєм і видатним діячем свого часу. Тим часом, інші лідери, що діють не у таких екстремальних ситуаціях, часто не мають у очах натовпу ніякої популярності, хоча саме вони, працюючи методично і послідовно, поступово ведуть країну та народ до поставленої мети.

З самої сутності героїзму випливає, що він передбачає пасивний об’єкт сприйняття - спасенний народ чи людство, між тим герой - завжди уявляється у однині. Він вважає себе надлюдиною, яка займає щодо свого оточення гордовиту позу спасителя. Якщо героїв є декілька, то між ними невідворотно виникає суперництво. зазначає, що «героїзм, як загальнопоширене світовідношення, є першопочатком не збірним, а роз’єднуючим, він створює не однодумців, а суперників»[24].

Стати героєм, а разом із тим і спасителем людства можливо лише завдяки героїчному вчинку, такому, що виходить за межі буденного обов’язку, тому, здійснити такий вчинок, із одного боку, дуже важко, оскільки необхідно подолати інстинкти страху та волі до життя, а із іншого – легко, адже вимагається вольового зусилля лише на короткий період часу. Іноді героїзм межує із самогубством, коли виникає прагнення піти із життя внаслідок життєвої неузгодженості та безсилля нести свої життєві незгоди.

Можемо зазначити, що для того, щоб проявити себе, надзвичайні події та критичні ситуації, відсутні насправді, можуть бути створені штучно. Усуспільстві завжди зберігається певне неблагополуччя, яке може бути назване претендентом на героїчне лідерство серйозною проблемою, і використавши свої ораторські здібності, лідер оголошує, що складається серйозна або навіть критична ситуація, що наступає рішучий момент або переломний період, проектуючи обставини задля бажаного радикального вчинку. Відповідно до побудованого іміджу, герой мудрий, добрий і справедливий до друзів, але нещадний із ворогами, він покликаний вищими силами позбавити країну і народ від нещастя. Для героя особливо важливим є конструювання зовнішніх ворогів і ефективне їх подолання у жорстокій, часто кровопролитній боротьбі. Враховуючи те, що герої не здатні на тривалу роботу із суспільним середовищем із метою переконання його у правильності своїх ідей, то основним критерієм конструювання ворогів стає позитивна чи негативна оцінка діяльності лідера, тобто проголошується гасло: «Хто не із нами, той – проти нас». У даному разі важливо оцінити ту роль, яку виконують героїчні лідери у суспільстві – деструктивну чи консолідуючу.

Героїчний максималізм цілком проектується зовні, у досягненні зовнішньої мети. Герой виокремлює себе із натовпу і ставить себе вище за інших. Він усвідомлює власну унікальність і його чесноти постають у гіпертрофованому вигляді. Герої – сильні особистості, це такі провідники, які захоплені певною ідеєю настільки, що все навколо зникає і не має ніякого сенсу. Герої не мають сумнівів у правильності своїх вчинків, для них мета виправдовує будь-які засоби. Власне життя не має цінності у порівнянні із цінністю тієї ідеї, що стоїть на шляху її досягнення.

героїчне лідерство найчастіше проявляється у політиці, де поняття моралі є лише відносним, і можливо тимчасово захопити маси своєю ідеєю задля досягнення певної цілі. У релігійній сфері героїчне лідерство знаходить свій вияв у діяльності екзальтованих сповідників віри, які, із-за своєї нестандартної поведінки можуть бути офіційною церквою або канонізовані, або проголошені єретиками. Героїчне лідерство немає підґрунтя для реалізації в сфері управління чи економічних відносин, адже у реалізації мети та у визначенні стратегії її досягнення відмінності героїзму та організаційного лідерства межують із антагонізмом. Адже особа, що хоче стати героєм, яка ставить себе у роль провидіння, завдяки цій духовній узурпації приписує собі більшу відповідальність, ніж може витримати, і більші задачі, ніж ті, що доступні пересічній людині.

 

 

[1] Печенки П.А.Феномен лидерства: социокультурный концепт и актуальные культурные модели: дисс.канд. культурологич.наук.[Электронный ресурс] / П.А.Печенкин. – Режим доступа: http://diss.rsl/ru/diss/07/0079/070079050.pdf

[2] Менегетти А. Психология лидера / А.Менегетти; [М. Родик (пер.с ит.)]. — 4.изд. — М.: ННБФ "Онтопсихология", 2002. — С.18

[3] Роджер Л.Мартин. Вирус ответственности / Л.Мартин Роджер: [Пер. с англ.]. – М.: Изд. Дом «Вильямс», 2005. – С.29

[4] Кон И.С. Психология самосознания / И.С. Кон // Психология самосознания. Хрестоматия. – Самара: Изд. Дом «БАХРАХ - М», 2007. – С. 103

[5] Орбан-Лембрик Л.Е. Психологія управління. / Л.Е. Орбан-Лембрик – К.: Академвидав, 2003. – С.153

[6] Оуэн Х. Призвание – лидер:Полное руководство по эффективному лидерству / Х. Оуэн, Ходжинсон В. Газзард Н. [Пер. с англ.] - Днепропетровск: Баланс Бизнес Букс, 2005. - С.8.

 

[7] Вызов бросают лидеры / Дж. Кузес, Б. Познер; [пер. с англ. А.В. Савинова]. — М: АСТ: ЛЮКС, 2005. – С.43

[8] Большой энциклопедический словарь: философия, социология, религия, эзотеризм, политэкономия. – Мн.: МФЦП, 2002. – С.306

[9] Джемс В. Воля к вере / В. Джемс. — М.: Республика, 1997. — С.23

[10] Шибутани Т. Я-концепция. / Т. Шибутани // Психология самосознания. Хрестоматия. – Самара: Изд. Дом «БАХРАХ - М», 2007. – С.247

[11] Врихт М. Образ «Я» как подструктура личности.// Психология самосознания. Хрестоматия. / М. Врихт – Самара: Изд. Дом «БАХРАХ - М», 2007. – С.396

[12] Ортега-и-Гассет Х. Восстание масс. / Х. Ортега-и-Гассет // Эстетика. Философия культуры.– М.: Искусство, 1991. – С.309

[13] Лебон Г. Психология народов и масс [Электронный ресурс] / Г.Лебон. – Режим доступа: http://www.vusnet.ru/biblio/archive/lebon_psychology/

[14] Тард Г. Преступник и преступление / Г. Тард; [Е.В.Выставкина (пер.), Н.Н.Полянский (предисл)]. – М.: Изд. Т-ва И.Д.Сытина, 1906. – С.165

[15] Блумер Г. Коллективное поведение / Г. Блумер // Психология масс. Хрестоматия/ [Сост. Райгородский Д.Я]. – Самара:Изд.дом «БАХРАХ - М», 2006. – C.548

[16] Лебон Г. Психология народов и масс [Электронный ресурс] / Г.Лебон. – Режим доступа: http://www.vusnet.ru/biblio/archive/lebon_psychology/

[17] Сигеле С. Преступная толпа: опыт коллективной психологии / С. Сигеле. – М.: КСП+, 1998. – С.49

[18] Михайловский Н.К. Герои и толпа / Н.К. Михайловский // Избранные труды по социологии: в 2 т./ [В.В.Козловский (отв. ред.)]. – СПб: Алтейя, 1998. – Т.2. – С.6

[19] Юнг К. Персона / К. Юнг // Психология самосознания. Хрестоматия. – Самара: Изд. Дом «БАХРАХ - М», 2007. – С.542

[20] Философский энциклопедический словарь. – М.: ИНФРА – М, 2000. – С.119

[21] Донцов А.И. О понятии «группа» в социальной психологии / А.И. Донцов // Социальная психология: Хрестоматия. — М: Аспект Пресс, 2003.— С.177

[22] Фрейд З. Массовая психология и анализ человеческого «Я» / З. Фрейд // Психология масс: хрестоматия. – Самара:Изд.дом «БАХРАХ - М», 2006. – с.183

[23] Хейзинга Й. Homo ludens. В тени завтрашнего дня / Й. Хейзинга. – М.: Издательская Группа «Прогресс», «Прогресс-Академия», 1992. – С.322

[24] Булгаков С. Героизм и подвижничество (Из размышлений о религиозной природе русской интеллигенции) / С. Булгаков //Вехи: Интеллигенция в России: Сб. Ст.. 1909 – 1910. – М.; Мол. Гвардия, 1991. – С.58