Поняття «лідерської групи» та її сутнісні ознаки

Згідно з означеними характеристиками, натовп може бути протиставлений групі, яку можливо визначити як «об’єднання людей, у якому відношення спільності визначає характер цілого. Ознаками групи є: усвідомлення себе як «нас» (групова свідомість), яка може виступати як … взаємна готовність членів групи допомогти один одному, а також певний життєвий уклад як комплекс певних вимог, які група ставить перед своїми членами»[20].

Характеризуючи природу соціальної групи А. Донцов виокремлює такі її суттєві ознаки:

- наявність у членів групи значущої причини спільного перебування, що відповідає інтересам усіх її учасників і сприяє реалізації потреб кожного;

- включення людської спільноти у таку систему суспільних відносин, що визначає можливість виникнення, сенс та межі існування групи і задає (прямо або опосередковано) моделі, норми або правила колективної поведінки;

- схожість розвитку життєвих ситуацій людей, які є ядром групи, і, як наслідок - спільність вражень і переживань;

- тривалість існування, достатня для виникнення не тільки специфічної мови і каналів внутрішньо групових комунікацій, але й колективної історії (традицій, спогадів, ритуалів) та культури (уявлень, цінностей, символів, пам'ятників), що сприяють процесу уніфікації світосприйняття членів групи;

- поділ і диференціація функціональних ролей (позицій) між членами групи або її підгрупами, зумовлені характером загальної мети і задач, умов і засобів їх реалізації, складом, рівнем кваліфікації, що формує кооперативну взаємозалежність учасників групи[21].

Для групи характерна групова одностайність, яка визначається як сукупність норм і правил поведінки, вироблення і визнання більшістю членів групи суспільної думки, спільних цінностей, правил, норм поведінки.

В процесі формування групи деякі її учасники починають відігравати активнішу роль, ніж інші, тобто вони набувають домінуючого становища. Таким шляхом відбувається розподіл учасників групи на провідних і послідовників. У міру кількісного росту групи і, що особливо важливо, її стабілізації, серед членів групи складається рангова ієрархія, і роль лідера набуває вирішального значення в діяльності групи.

Однією з визначальних характеристик групи як базової одиниці у дослідженні проблеми лідерства є її комунікативний стиль, який характеризується наявністю внутрішньої мови групи, загального лексичного досвіду, причому новачку потрібно засвоїти не тільки прийняті категорії і їх символи, але також невисловлені передумови щодо того, як ці одиниці взаємозв'язані між собою. Навчаючись мислити конвенційними термінами, людина стає учасником символічного оточення цієї групи; орієнтується у часі та просторі за допомогою координат, які використовує група; вона думає тими самими словами, які використовує у розмові з іншими і які інші використовують у розмові з нею. Це дає змогу порівнювати свій досвід із чужим, уточнювати неадекватні значення та одержувати вказівки стосовно подальшої діяльності.

Кожна група має чітку ієрархію, у ній є свої правила гри, підпорядкування одного іншому. Що більше згуртована група, то ефективнішою буде її діяльність.

Талант керівництва людьми ґрунтується на цілому комплексі соціально-психологічних якостей і властивостей. Велику роль грає довіра і любов мас до свого лідера.

Довіра до лідера – це визнання його високих достоїнств, заслуг і повноважень, визнання необхідності, правильності і результативності його дій. Це внутрішня згода з носієм авторитету, готовність діяти відповідно до його установок. Адже примусити йти за собою за відсутності засобів примушення можна лише на основі довіри. І довіра ця означає, що люди знаходяться у внутрішній згоді і з’єднанні з лідером.

Структура механізмів дії лідерів на масу залежить від властивостей послідовників. Лідер знаходиться в сильній залежності від колективу. Група, маючи образ лідера, – модель, вимагає від реального лідера, з одного боку, відповідності їй, а з іншої – від лідера потрібна здатність виражати інтереси групи. Тільки при дотриманні цієї умови послідовники не просто йдуть за своїм лідером, але і бажають йти за ним. Статус лідера повинен визначатись самою групою, а не нав’язуватись ззовні.

Лідером групи може стати тільки та людина, яка здатна привести групу до вирішення тих або інших групових ситуацій, проблем, завдань, хто несе в собі найбільш важливі для цієї групи особистісні межі, хто несе в собі і розділяє ті цінності, які властиві групі. Лідер – це як би дзеркало групи, лідер з’являється в даній конкретній групі, яка група – такий і лідер. Людина, яка являється лідером в одній групі, зовсім не обов’язково стане знов лідером в іншій групі (група інша, інші цінності, інші очікування і вимоги до лідера).

Порівнюючи психологічний стан особистості у натовпі і у групі, можемо визначити такі основні відмінності:

З позиції тривалості:

- Основною різницею між поведінкою у натовпі і у групі є те, що натовп недовговічний і індивіди, що утворюють його, не відомі один одному, інакше кажучи, вони не взаємодіють між собою як особистості. Його ефект на індивідуального члена є тимчасовим і діє завжди у напрямі примітивної і часто деструктивної поведінки. Натовп не організований і, окрім двох основних складових - «того, хто веде» і «тих, кого ведуть», не має структури. Група, як соціальна структура, практично протилежна за своїми характеристиками: її вплив на індивіда тривалий і часто постійний, вона має чітку структуру, її члени зазвичай відомі один одному, і тому їх швидше можна спрямувати на творчі та раціональні дії. Отже, натовп викликає примітивні нахили і його прагнення є тимчасовими, а група створює нові і звичайно більш стійкі відносини та цілеспрямоване прагнення рухатись задля досягнення поставленої мети.

З позиції управління:

- Під час аналізу процесу управління групою як соціальною структурою, доцільним є вживання поняття «лідер», (а не «вождь» чи «герой моменту», як у натовпі), адже лідер - це особистість, яка, поставивши перед собою мету, знаходить засоби і створює колектив, здатний її досягнути. Він є своєрідним стратегом наявних або конструйованих засобів для досягнення певної мети. Для ефективної роботи групі потрібен певний баланс позитивних способів поведінки, пов'язаних як із наданням підтримки, так і з рішенням завдань, що стоять перед нею. Коли група працює над досягненням мети, кожен учасник групи може взяти на себе функцію надання підтримки, щоб розрядити напруженість. Група, керована лідером, працює як один організм, у якому, зазвичай, одні члени групи беруть на себе виконання тієї або іншої ролі, важливої для вирішення задач, що стоять перед групою, а інші беруть на себе відповідальність за підтримку гармонійних відносин.

З психологічної сутності наслідування:

- Спільною рисою людських спільнот, що визначають їхнє прагнення руху до певної мети, є наслідування. Взаємне наслідування, коли основою його слугують схожі переконання і, особливо, подібні психологічні стани, є справжнім зусиллям інтенсивності, властивої цим переконанням і цим станам, у кожного з тих, хто їх переживає одночасно з іншими. Але якщо наслідування у групі є усвідомленим, то у натовпі, який керується емоціями, наслідування є несвідомим, некерованим, і тому небезпечним: «цим пояснюється те, чому так небезпечно довго жити у спілкуванні з особами, у яких зустрічаєш власні думки та почуття; можна незабаром дійти до сектантства, аналогічного стадному почуттю.

З оцінки змісту психологічного впливу:

- Влада у групі, як і влада у натовпі, ґрунтується на психологічному впливі однієї особистості на інших. Різницею є лише те, що у групі підлеглі здійснюють постійний психологічний контроль за діями свого лідера, а у натовпі підкорення є ірраціональним і тому беззастережним. У натовпі свідома особистість зникає, причому відчуття і ідеї усіх окремих одиниць, які створюють ціле, іменоване натовпом, приймають один і той самий напрям. Утворюється колективна душа, що має, звичайно, тимчасовий характер, але й дуже певні риси. Зібрання у таких випадках стає організованим натовпом або натовпом натхненним єдиною істотою і тим, що підкоряється закону духовної єдності натовпу.

З точки зору особистісних переконань:

- Працюючи у групі, кожна окрема особистість зберігає свої особисті переконання, які, водночас, не суперечать переконанням групи у цілому. Якщо між переконаннями особистими та переконаннями суспільними виникає певний дисонанс, то індивід залишає групу. У натовпі особисті переконання відсутні, людина тимчасово втрачає свою індивідуальність і підкоряється колективному психозу. Натхненний натовп є тимчасовим організмом, що утворився з різнорідних елементів, які на одну мить з'єдналися разом, подібно тому, як з'єднуються клітини, що входять до складу живого тіла і створюють за допомогою цього об'єднання нову істоту, що володіє властивостями, відмінними від тих, якими володіє кожна клітина окремо. Люди, що володіють достатньо сильною індивідуальністю, щоб опиратися навіюванню, у натовпі дуже нечисленні, і тому не спроможні боротися із загальним настроєм. Саме тому сильні особистості, що здатні мислити раціонально, ніколи не стануть ядром натовпу, а дистанціюються на його периферію (за винятком тих випадків, коли перебування у натовпі пов’язане з необхідністю маніпулювання ним).

З позиції збереження індивідуальності:

- Як уже зазначалося, кожна особистість у групі зберігає свою індивідуальність, на відміну від натовпу, де індивід набуває, завдяки тільки чисельності, усвідомлення непереборної сили, і це дозволяє йому піддаватися таким інстинктам, яким би він ніколи не дав волю наодинці. У натовпі ж він менш схильний приборкувати ці інстинкти, тому що натовп анонімний і не несе відповідальності. Відчуття відповідальності, що стримує завжди окремих індивідів, абсолютно зникає у натовпі.

Таким чином, натовп і лідерська група мають свої чіткі відмінності щодо цілого ряду соціопсихологічних параметрів.

Вивчаючи погляди послідовників на дії лідера, дослідники зіткнулися з фактом, що в цих поглядах відображається уявлення послідовників про те, що таке ефективний лідер і як він повинен діяти в певній ситуації. Це явище отримало назву стереотипного лідерства. Стереотип лідера зростає в свідомості людей як набір специфічних, а також більш загальних характеристик.

Помічено, що крім інституційних (імідж лідера для певного типу організацій) існують національні стереотипи лідерства. Наприклад, східна і азіатська культури через наявну в них велику “дистанцію влади” приписують лідерові як необхідні наступні якості: директивність, висока структурованість завдань, широке використання тактики маніпулювання.

Варто зазначити, що більший упор на участь підлеглих в управлінні властивий лідерам в малих країнах Західної Європи і Скандинавії, де національна культура орієнтує людей на невелику “дистанцію влади”. Груповий підхід до роботи вважається типовим для лідерів в країнах Середземномор’я і Південно-східної Азії, національні культури яких підтримують дух істинного, а не нав’язаного колективізму

Обов’язкова умова лідерства – володіння владою в конкретних формальних або неформальних організаціях самих різних рівнів і масштабу – від держави і навіть групи держав до урядових установ, місцевого самоврядування або народних і суспільних груп і рухів. Повноваження лідера в можуть бути формальними (коли людина позиціює себе як лідер у межах тієї сфери діяльності, де офіційно закріплені її владні повноваження як певні закони) чи неформальними. Формалізована влада лідера закріплюється законом. Але у всіх випадках лідер повинен мати соціальну і психологічну, емоційну опору в суспільстві або в тих колективах людей, які за ним слідують. Як правило, влада лідера основана на його особистісних якостях, і на відміну від формальної позиції керівника, лідеру влада делегується знизу - від людей, які потребують ідеологічних поводирів. У кожній соціальній групі є свої лідери, що формують її психологічний мікроклімат. Зазвичай, лідер має соціальну і психологічну, емоційну опору в суспільстві або в колективах людей, які за ним слідують.

Варто зазначити, що офіційна позиція може не тільки посилювати, але і обмежувати владу лідера та його можливості використання різних способів впливу, відповідно до традицій чи законів, що діють у суспільстві. Становище офіційних лідерів, так само, як і становище лідерів неформальних має свої сильні і слабкі сторони. Офіційні лідери одержують в своє розпорядження деяку структуру, яку об'єднують загальні норми, цінності, розподіл ролей тощо, і яка працює на них, можливість застосовувати санкції тощо. Проте у неформальних лідерів є свої переваги: у них немає багатьох зобов'язань щодо наявних груп або владних фігур, які пов'язують офіційних лідерів, і вони володіють більшою свободою дій стосовно своїх супротивників. Їх легітимність ґрунтується на тому, що вони є носіями і адептами нової популярної ідеї, яку вони можуть інтерпретувати в досить широких межах. Життєвість нової мети або нових справ дає їм змогу значною мірою здійснювати вплив на послідовників.

Аналізуючи управління групою з позицій керівництва та лідерства, можемо визначити наступні відмінні риси:

- Лідер не захищений від санкцій проти себе з боку групи, якщо його поведінка не відповідає прийнятим морально-етичним нормам. А керівник, наприклад, фірми, залежить від певних санкцій не з боку групи, а з боку тієї організації, що доручила йому керівництво цією групою.

- Лідер для збереження своєї позиції повинен бути чутливим до потреб і запитів групи, а начальник може цим нехтувати.

- У своїй діяльності лідер і послідовники взаємно доповнюють одне одного. Роль послідовника і позицію лідерів не можна закріпити за людиною на надто довгий строк, тому нерідко відбувається обмін ролями, а особливо активні послідовники часто ініціюють вчинки лідера. В керівництві обмін функціональними ролями практично неможливий.

- Різниця між поняттями «лідер» та «керівник» також полягає в тому, що лідер висувається завжди знизу, завдяки своїм талантам, мужності, силі, спритності тощо, це воля лідера, його прагнення бути ним, це вміння повести маси за собою, переконати їх у необхідності й вищості власних ідей, образів, власного бачення світу, це насамперед власні ідеали, які такий лідер накидає масам. Зрозуміло, що маси повинні прагнути до чогось подібного, лідер лише скоріше за всіх вловлює такі настрої, формулює їх у певні символи, окрім цього, лідер з'являється, лише маючи певне оточення, прибічників чи учнів, які вірять в нього, вірять йому та всьому, що він декларує. Шлях у лідери –«знизу-догори». Керівник — це людина, яку призначено зверху, обрано на керівну посаду тощо. Тобто шлях у керівники – «згори-вниз».

- Зазвичай, керівник діє в рамках певної організації, він регулює офіційні відносини групи як певної організації. Якщо лідером можна стати стихійно, спонтанно, то керівником — ні, оскільки керівник від початку знаходиться в певних рамках, дотримується певних норм, в яких функціонує дана організація. Лідер діє не обов'язково в рамках жорсткої організованості, це може бути певне об'єднання — рух, асоціація, група за спільними інтересами, з однією метою. Лідер реалізує міжособистісні стосунки в групі, він виступає в ролі певного регулятора цих стосунків, а також може бути символом, а навіть ідеалом.

- Людина стає лідером не через формальну наявність у неї певних рис характеру, а завдяки здатності застосовувати окремі свої якості залежно від ситуації й у такий спосіб установлювати між собою й членами групи відносини типу “лідер – послідовники”. Однак визначальний елемент лідерської діяльності і її процесу — ціль, що реалізовується через функції й завдання. Ціль передбачає діяльність групи й лідера. Керівництво нерозривно пов’язане з організацією й процесами, що відбуваються в ній, а лідерство можливе й поза нею.

- Функція управління стосується посади в ієрархії. За керівником товариші по службі йдуть через формальні причини, а за лідером послідовники – через суб’єктивні. У керівника є підлеглі, а в лідерів – прихильники, що визнають привабливі цілі лідера. Керівник, адміністратор очолюють персонал унаслідок формальної організації – делегування повноважень, а дії лідерів не обмежуються рамками певних повноважень і структур.

Звичайно, що найбільших успіхів досягне та особистість, яка, ставши, а точніше — досягнувши становища лідера, перетвориться й на керівника. Досить часто в політичному лідерстві неформальний партійний лідер, досягнувши вершин влади, перетворюється на формального керівника держави (особливо це властиво тоталітарним формам правління). Однак це зовсім не означає, що лідер-керівник в ліберально-демократичних державах не може успішно функціонувати. Наприклад, формально в США обраний президент є лідером політичної (демократичної чи республіканської партії), таке ж становище спостерігається в багатьох європейських державах (Німеччині, Англії, Франції тощо). Водночас у ряді держав керівники не мають статусу лідерів, оскільки в них відсутня власна політична організація. Загалом, політична практика доводить, що поняття «лідер» найчастіше пов'язується з керівником політичного об'єднання, насамперед тієї або іншої партії, а поняття «керівник» стосується найчастіше тих, хто очолює різні гілки влади на різних рівнях, наприклад глав держав тощо.

Хоча, часто виникає ситуація, коли формальне політичне керівництво представляють одні особи, а фактичними політичними лідерами є інші, що не сприяє ефективному функціонуванню такого політичного режиму, незважаючи на те, що керівництво передбачає достатньо жорстку та формалізовану систему ієрархічного панування-підпорядкування. Окрім того, лідер часто діє спонтанно, стихійно, він людина ситуації, керівник же пов'язаний нормами, правилами, які обмежують його свободу прийняття рішення, визначають його спосіб діяльності, оскільки керівник має заздалегідь вже визначені порядки дій у тих чи інших ситуаціях, тобто йому важче пристосуватися до умов, які швидко змінюються. Спільним у лідера й керівника є те, що і обидва керують людьми різного рівня організованості.