Розділ мовознавства, який вивчає правила єдиної літературної мови, називається орфоепією (від грецьк. orthos — правильний, рівний і epos — мова, слово). Орфоепічні норми регулюють правила
вимови звуків і звукосполучень, правила наголошування слів, їх форм при словозміні тощо. Орфоепічні норми сучасної української літературної мови склалися на основі вимови, властивої центральним українським говорам — полтавським і київським. Досить часто в усній мові спостерігаються відхилення від орфоепічних норм, що пояснюється впливом діалектів, а також впливом правопису на вимову в тих випадках, коли слово вимовляється не так, як пишеться.
Розглянемо основні норми вимови голосних і приголосних звуків в українській мові, правила наголошування слів, а також деякі засоби творення милозвучності.
При характеристиці особливостей вимови звуків використовується фонетична транскрипція, зокрема такі знаки:
(') — відображення м'якої вимови;
(;) — позначення подовженої вимови приголосних.
Основними нормами української літературної вимови є такі:
1. Під наголосом усі голосні звуки української мови виголошуються чітко, виразно, відповідно до написання, наприклад; буря [бур'а], закон [закон], макет [макет], людина [л'удина], лямка [л'амка].
2. Голосні [а], [у], [і] в ненаголошеній позиції вимовляються повнозначно і ясно, відповідно до написання; валюта [вал'ута], твору [твору], розмір [розм'ір].
3. Ненаголошені [є], [и] часто у вимові взаємно зближуються і вимовляються як [є11] або [ие], наприклад; реквізит [ре"кв'ізит], підпис [п'ідпи'с], цензура [це"нзура], викладач [ви'кладач], клавесинний [кла-ве"син;ий].
4. Ненаголошений [о] здебільшого вимовляється виразно і чітко, він ніколи не наближається до [а], як це властиво російській мові: охорона [охорона], польоти [пол'оти], сторін [стор'ін]. У позиції перед наголошеним складом з [у] ненаголошений [о] часто вимовляється як [оу]: костюм [коус'тум], полуда [поулуда].
5. Дзвінкі приголосні перед глухими та в кінці слів вимовляються дзвінко: хліб [хл'іб], досвід [досв'ід], сторож: [сторож], мороз [мороз], об'їзд [обйізд], книжка [книжка], рідко [р'ідко], могти [могти]. Зміна приголосних на глухі у цих позиціях, поширена в деяких українських говорах (а також властива російській мові), є порушенням орфоепічних норм української літературної мови.
В окремих випадках перед глухими приголосними дзвінкий [г] вимовляється як [х]: нігтик [нуітиек], кігтя [куіхт'а].
6. Глухі приголосні перед дзвінкими в середині слів вимовляються дзвінко: вокзал [воґзал], молотьба [молод'ба].
7. Губні приголосні [б], [п], [в], [м], [ф], а також звук [р] вимовляються твердо майже в усіх випадках, зокрема послідовно в кінці слова або складу: осіб [ос'іб], кров [кров], ], верф [верф], повір [пов'ір], секретар [сеикреитар], серйозний [сеирйозний]. Напівпом'якшені вони перед [і]: біржа [б'іржа], пінта [п'інта], мінус [м'інус], ефір [еиф'ір], гіркий [г'іркий], в іншомовних словах: бюро [б'уро], Мюнхен [мунхеин], пюре [п'уре]) та у словах на зразок свято [св'ато] цвях [ц'в'ах], тьмяний [т'м'аний].
8. Задньоязикові приголосні [г], [ґ], [к], [х], як правило, тверді: гиря [гир'а], геолог [геиолог], ґанок [ґанок], килим [килим], хиткість [хитк'іс'т']. Пом'якшуються вони тільки перед [і] та в деяких іншомовних словах: кіоск [к'іоск], хірург [х'ірург], енергія [еинерг'ійа], кювет [к'увет], гюйс [г'уйс].
9. Приголосний [ц] у кінці слів вимовляється м'яко, за винятком іншомовних слів: кінець [к'інец'], хлопець [хлопеиц'], палець [палеиц'], продавець [продавец'], але: палац [палац], шприц [шприц].
10. Розрізняються приголосні — проривний ґ (ґудзик, ґанок, ґрунт, ґрунтовний) і щілинний г (генеральний, голова, гнучкий).
11. В іншомовних словах звук [і] після іншого голосного обов'язково йотується: інтуїція [інтуйіц'ійа], мозаїка [мозайіка],/>^ша [руйГ на], Луїза [луйіза].
12. В іншомовних словах буквосполученню іє завжди відповідає звукосполучення [ійе]: гігієна [г'іг'ійена], клієнт [кл'ійент], дієта [д'ійета], пацієнт [пац'ійент]. Вживання у таких словах нейотовано-го [є] є неправильним.
Норми наголошення в сучасній українській літературній мові є нелегкими для засвоєння. Пояснюється це такими особливостями наголосу, як повсюдність і рухомість. Наголос в українській мові визначається як повсюдний, оскільки він може припадати у слові на будь-який склад (перший, другий, третій тощо), наприклад: поїзд, маркетинг, феномен, консорціум, комерсант, співіснування, самовдосконалення. Така особливість, як рухомість, означає, що в формах того самого слова наголос може бути різним, як-от: гараж: — гаража — у гаражі; гопак — гопака; брати — беремо, берете. Іноді навіть та сама форма слова акцентується по-різному, наприклад фор-ма називного відмінка множини деяких іменників (векселі, але 2 векселі, лікарі але 4 лікарі), форми родового й орудного відмінка
однини числівника один (одного але всі до одного, один за одного, один одного; одним, але один за одним, один з одним, одні одних).
Складність засвоєння наголосу посилюється також тим, що у ба-гатьох словах наголос є нерухомим, тобто при змінюванні слова за відмінками, родами, числами, дієвідмінами наголос припадає на той самий склад: гривня - гривні, гривнями; лагодити - лагоджу, лагодиш. У розмовній мові часто трапляються помилки, що виникають внаслідок змішування рухомого і нерухомого наголосу. Порушення норм наголошування іноді пояснюються впливом російської мови, наприклад у словах - бесіда, близький, верба, колесо, косий, кропива, кухонний, одинадцять (порівняйте з російськими словами беседа, близкий, верба, колесо, косой, крапива, кухонний, одиннадцать).
Іноді мовці неправильно виголошують прізвища та імена по батькові (Баран, Драбина, Дубина, Коваль, Кравець, Лопух, Співак, Лукич, Луківна, Кузьмович), географ™ я^ (Полтавщина), назви свят (Покрова, Великдень, Великодня) тощо.
Складність засвоєння норм наголошування не повинна спричинювати їх ігнорування, адже дотримання орфоепічних вимог є необхідною складовою загальної мовної культури людини. Опрацювати орфоепічні норми української мови Вам допоможе короткий словник наголосів, вміщений у додатку.
Однією з орфоепічних вимог української літературної мови є функціонування милозвучності. Ця вимога зумовлює чергування префіксів у - в, сполучників і - й, прийменників у - в - уві, з -із - зі, часток би - б, же - ж та ін. Розглянемо деякі з цих чергу-вань докладніше.
Чергування У - В
1. В українській мові чергуються як прийменники у, в, так і префікси у-, в- у словах. У вживається для того, щоб уникнути збігу при-голосних, важких для вимови:
а) між приголосними: флагман у справі роздержавлення, брати участь у різних проектах, надрукував у газеті;
б) на початку речення перед приголосним: У вступній частині договору наводяться найменування сторін; Усі засоби інформування про ціни повинні бути чітко оформлені; Уразі потреби фахівців запрошу-ють з інших міст;
в) незалежно від закінчення попереднього слова перед наступним в, ф, а також перед сполученням літер льв, св, еф, тв, хв і под.: поїхати у відрядження, включити у фінансовий звіт, жити у Львівській об-ласті, дізнатися у своїх підлеглих, досягнення у тваринництві, здійс-нити у двотижневий термін; Професори Одеської національної юри-дичної академії залучаються до виконання інноваційних програм Ради Європи у сфері державно-правового реформування в Україні (з газ.); Добре було у вересні та на початку жовтня (Гр. Тютюнник);
г) після паузи, що на письмі позначається комою, крапкою з комою, двокрапкою, тире, дужкою й крапками, перед приголосним: Херсонський морський торговельний порт розташований у гирлі Дніп-ра, у 53 милях від Чорного моря; За третій рік роботи організації у житлове будівництво було залучено 107,9 мільйона гривень, уведено в експлуатацію 210 тис. квадратних метрів житла; Вам необхідно звернутись до тієї установи, у віданні якої перебуває цей будинок; І виробничими успіхами, і економічним зростанням, і продуманою стратегією розвитку, завдяки якій підприємство отримало перспек-тиву, -усім цим заводчани завдячують своєму директорові.
2. В уживається для того, щоб уникнути збігу голосних:
а) між голосними: купувати в аптеці, запроваджувати в установі, мешкала в Одесі, зміни в оподаткуванні, брати в оренду, розірвати в односторонньому порядку, інвестиційні процеси в Україні;
б) на початку речення перед голосним: В акціонерному товарист-ві з числа акціонерів може створюватися рада акціонерного товари-ства; В умовах оренди діяло 8,7тис. магазинів.
3. Після голосного перед приголосним, залежно від темпу, ритму мови, вживається і у, і в: Смачно у них у хаті пахло, це мені досі впа-м’ятку (В. Дрозд); Земна куля оберталася у міжзоряному просторі (В. Довженко); Повертались додому в темряві (Гр. Тютюнник); Якщо побажаєте зайти в кабіну, будь ласка (О. Гончар); 3року врік у столиці зростають обсяги житлового будівництва; Кава “Галка” фасується в тару від Гостомельського склозаводу; Технологіями, розробленими київськими авіаремонтниками, користуються в багатьох країнах світу.
Чергування І - Й
Сполучник і та початковий ненаголошений і в ряді випадків чер-гуються з й у тих же позиціях, що й у - в.
1.1 вживається, щоб уникнути збігу приголосних, важких для вимови, а саме:
а) між приголосними: Зазначте, в який час і на яких посадах ви працювали; І зараз він такий же, як і був, тихий і мудрий (В. Сосюра);
б) перед йотованими (й, є, ї, ю, я):... Промчались вперед червоні поліцейські машини і їм навздогін санітарний фургон (О. Гончар); Зав'язалася розмова на тему: наша метеорологія і її недосконалість (М. Хвильовий);
в) після паузи, що на письмі позначаються крапкою, комою, крапкою з комою, двокрапкою, крапками, перед приголосним: Незабаром завод буде повністю автоматизовано, і за рівнем технологічного оснащення він відповідатиме європейським стандартам; І знов Емене сама, і знов їй нудно (М. Коцюбинський); Він сам розіклав навколо себе хмиз — і підпалив (В. Дрозд);
г) на початку речення: / бригадири почали готуватись до засідання (О. Вишня); / враз знерухоміло все (О. Гончар);
ґ) при зіставленні понять: війна і мир, добро і зло і т. ін. 2. Й уживається, щоб уникнути збігу голосних:
а) між голосними: Мале підприємство організується з метою повнішого й ефективнішого використання сировинних і трудових ресурсів регіону; Підприємства, установи й організації незалежно від форм їх власності зобов'язані керуватися Законом "Про захист прав споживачів";
б) після голосного перед приголосним: 3 приватизацією постала нагальна потреба розробки антикризової програми й зміни політики управління підприємством; Спільними зусиллями колективу й керівництва створено високотехнологічну модель банку; У цих житлових комплексах містяться підземні паркінги й медичні пункти, пральні й фізкультурно-оздоровчі комплекси.
Чергування З — ІЗ — ЗІ (30)
Варіанти прийменника з — із — зі (зрідка зо) чергуються на тій самій підставі, що й в — у, і — й. 1. З уживається:
а) перед голосним, з якого починається слово, незалежно від паузи та закінчення попереднього слова: 3 ухваленням цього Закону змінено порядок зарахування податку на прибуток; Виставка працюватиме з 11 по 14 липня;
б) перед приголосним (крім с, ш), рідше — сполученням приголосних початку слова, якщо попереднє слово закінчується голосним:
Кошти було перераховано з вашого рахунка 24 листопада; Прийміть наші вітання з нагоди вашого ювілею;
в) на початку речення, після паузи: З підозрюваного було знято всі звинувачення; З бічної вулички виразно почулися чиїсь голоси (М. Стельмах); Він хитався, весь блідий, з розширеними очима (Н. Романович-Ткаченко).
Щоб уникнути збігу приголосних, важких для вимови, вживають із або зі.
2. Варіант із уживається переважно між свистячими й шиплячими звуками (з, с, ц, ч, ш, щ) та між групами приголосних (після них або перед ними): Строк виконання замовлення встановлюється виконавцем за погодженням із замовником; Необхідно скласти додаткову угоду до контракту із заступником директора підприємства із загальних питань; Перелік санкцій має визначатися за погодженням із профспілковою організацією; Багато підприємств перешило на розрахунок із споживачами через касові апарати.
3. Зі вживається перед сполученням приголосних початку слова, зокрема коли початковими виступають з, с, ш, щ і т. ін., незалежно від паузи та закінчення попереднього слова: Ознайомтеся зі звітами про рух і залишки цінностей; Кожна зі Сторін має право розірвати цей Договір; Прошу прийняти мене на вечірнє відділення училища зі спеціальності вчитель початкових класів. Розмова зі звичайної робилася політичною (Б. Лепкий); Не повернеться в мене язик назвати генієм того, хто експериментує зі злом! (О. Гончар).
Прийменник зо як фонетичний варіант прийменника зі завжди виступає при числівниках два, три: позичив зо дві сотні, працював зо три дні; паралельно із зі у словах зотліти, зотлілий, зомліти, зомлілий; може виступати й при займеннику мною: зі (зо мною), але тільки зі Львова.
