Гуманістичні тенденції розвитку сучасної філософії

 

Екзистенціалізм (з лат. ехіstепtіа — існування) — суб’єктивістське вчення, в якому вихідні значення сущого (що таке річ, просторовість, часовість, інша людина та ін.) виводяться з існування (екзистенції) людини.

Секуляризація ( з лат. saeculum – термін життя, характеристика тимчасового буття на противагу божественному ) – процес звільнення всіх сфер суспільного і особистого життя з-під контролю релігії. Синкретизм (з грец. synkretismos – з’єднання) - поєднання різнорідних поглядів, при якому ігнорується необхідність їх внутрішньої єдності та непротиріччя один одному. Особливо широко використовувався у пізню епоху античності при змішенні релігій.

Екзистенція (з лат. existentia - існування) - основна категорія екзистенціалізму, яка позначає внутрішнє буття людини, те непізнаване, ірраціональне в людському «Я», внаслідок чого людина є конкретною неповторною особистістю. Вперше термін «екзистенція» застосував датський філософ С.К'єркегор.

Неогегельянство – філософська течія кінця ХІХ – першої третини ХХ ст., у центрі уваги якої опинилися питання філософії історії, культури, держави і права. Представники намагалися вирішувати ці питання через відродження цілісного світогляду на основі учення Гегеля та його діалектичного методу.

Неокантіанство – філософська течія, яка дістала поширення на зламі ХІХ-ХХ ст. виходячи з кантівської теорії пізнання, її представники наполягали на принциповій відмінності між методами пізнання природничих наук та гуманітарних дисциплін.

Неотомізм – сучасна версія томізму, початок якої належить до 1879 року, коли папа Лев ХІІ проголосив енцикліку «Aeterni Patris», де висловлювалася необхідність «відновлення у католицьких школах християнської філософії у дусі Фоми Аквінського». Необхідність реставрації томізму була аргументована появою великої кількості філософських шкіл, які вільно розвивалися та здійснювали значний вплив на свідомість католиків, вносячи у нього настрої, несумісні з християнськими догматами.

Персоналізм (з лат. persona – обличчя, особистість) – один із провідних напрямків сучасної світової філософії, який обґрунтовує концепцію розуміння реальності як великої кількості окремих духовних «персон», зв’язаних у гармонійну цілісність нераціоналізованої комунікації. Ця гармонія є творінням Верховної персони (Бога), функція якого полягає у поєднанні окремих персон.

Герменевтика (з грец. hermenevein — пояснювати, тлумачити) — філософ­ський метод тлумачення та розуміння феноменів культури, зокрема текстів, їх залежності від контексту культури, в якому він існував, і від культури су­б'єкта, який здійснює інтерпретацію.

Неопозитивізм -один із основних напрямів філософії XX ст., сучасна форма позитивізму. Неопозитивізм вважає, що знання про дійсність у повсякденному або конкретно-науковому мисленні, а філософія можлива лише як діяльність з аналізу мови, у якому виражаються результати цих видів мислення.

Постмодернізм – сучасний етап культурного розвитку з плюралістичною моделлю світу, визначенням співіснування різних ціннісних світів, розмитістю між протилежними сторонами.

Волюнтаризм (з лат. vоluntаrіus — залежність від волі) — течія в метафі­зиці (і психології), яка в основу світових процесів (і психологічного життя лю­дини) ставить волю як ірраціональне, тобто несвідоме начало. Найвідоміші представники — Шопенгауер, Ніцше, які проголосили основою всіх явищ сві­ту і людського життя волю.

Сцієнтизм (з лат. scientia — знання, наука ) - абсолютизація науки (нау­кових методів і цінностей) у філософії, соціології і суспільній свідомості вза­галі. Знецінює гуманістичні (релігійні, етичні, естетичні та ін.) цінності й роз­глядає людину як біоробота. Поняття близьке за змістом до поняття «натура­лізм".

Антисциєнтизм -виступає з негативною оцінкою досягнень науки. Антисциєнтисти звинувачують науку в тому, що вона збила людство з вірного шляху, змістивши його увагу з осягнення Бога і душі, внутрішнього духовного вдосконалення людини на пізнання і перетворення зовнішнього середовища.

Позитивізм (з франц. роsitivisте — умовний, позитивний, побудований на думці) — філософський напрям, який єдиним джерелом істинного знання проголошує емпіричний досвід, заперечуючи пізнавальну цінність філософ­ських знань, теоретичного мислення.

Постпозитивізм (з лат. post - після і позитивізм) - течія в сучасній західній філософії науки, що склалася в 60-70-х роках XX ст. як спроба подолати деякі найбільш одіозні недоліки неопозитивізму.

Структуралізм - напрям у сучасній (переважно французькій) філосо­фії, який вважає структурно-функціональний метод головним методом філо­софії. Розглядає структуру як вічне і незмінне, ігноруючи її розвиток. С. мав значний вплив у соціології, етнографії, мовознавстві та інших науках. Пред­ставники К. Леві-Стросс, М. Фуко та ін.

Фізикалізм - одна з концепцій неопозитивізму, за якою істинність положення будь-якої науки залежить від можливості перекласти його мовою фізики, «фізикалій».

Холізм (з лат. - цілий, увесь) - «філософія цілісності» - напрям у сучасній західній європейській філософії, який розглядає цілісність світу як наслідок творчої еволюції, що спрямовується нематеріальним і непізнаваним «фактором цілісності».

Цивіліза́ція — людська спільнота, яка впродовж певного періоду часу (процес зародження, розвиток, загибель чи перетворення цивілізації) має стійкі особливі риси в соціально-політичній організації, економіці та культурі (науці, технологіях, мистецтві тощо), спільні духовні цінності та ідеали, ментальність (світогляд).

Культура — увесь, за винятком природи, мовно та символічно відтворений і репрезентований (штучний, позаприродний) світ, що охоплює різноманітність видів, засобів і результатів активної творчої діяльності людини, спрямованої на освоєння, пізнання і зміну навколишньої реальності та самої себе.

Культурно-історичні типи цивілізацій – особливості розвитку різних народів, які існують у різних цивілізаціях та відрізняються особливостями психічного ладу, моральності та умовами історичного виховання народів, які їх створюють. Цими особливостями обумовлені і створена ними культура, і їх роль в історії.

Тема 7