Функції та структура спілкування

НЕ 1.1.Спілкування як чинник формування особистості

(Лекція)

План

1. Сутність спілкування.

2. Види спілкування.

3. Функції та структура спілкування.

4. Спілкування як міжособистісна взаємодія.

5. Спілкування як чинник формування особистості

Основна література:

1. Бодалев А. А. Личность и общение. — М., 1995.

2. Выготский Л. С. Собрание сочинений: В 6-ти т. — М., 1982. — Т. 2.

3. Кан-Калик В. А. Учителю о педагогическом общении. — М., 1987.

4. Карнеги Д. Как приобретать друзей и оказывать влияние на людей. — М., 1989.

5. Леви В. Искусство быть другим. — М., 1981.

6. Ломов Б. Ф. Методологические и теоретические проблемы психологии. — М., 1984.

7. Обозов Н. Н. Межличностные отношения. — Л., 1979.

8. Общая психология/ Под ред. А. В. Петровского. — М., 1986,

9. Парыгин Б. Д. Основы социально-психологической теории. — М., 1971.

10. Щекин Г. В. Как читать людей по внешнему облику. — К., 1992.

 

Додаткова література:

1. Педагогічна майстерність: Підручник /І.А. Зязюн, Л.В. Крамущенко, І.Ф.Кривонос та ін.; Вища школа, 1997.

2. Петровская Л.А. Компетентность в общении. Социально-психологический тренинг: - М.,1989.

3. Петровская Л.А. Воспитатель-подросток и пути развития диалога // Учителям и родителям о психологии подростка / Под ред. Г.Г. Аракелова. – М.,1990.

4. Хараш А.У. Межличностный контакт как исходное понятие психологии устной пропаганды // Вопр. Психологии. – 1977.

5. Психологічний словник / Під Ред. В.І. Войтика. – К., 1982.

6. Кан-Калик В.А. Учителю о педагогическом общении. – М., 1987.

Спілкування належить до базових категорій психології. Його соціальна функція полягає в тому, що воно є засобом передавання суспільного досвіду. Завдяки спілкуванню утворюються спільноти людей, в яких налагоджується взаємодія і виробляються соціальні норми поведінки.

Сутність спілкування

Наприкінці XX — на початку XXI ст. у психологічній науці посилюється увага до методологічних, теоретичних і експериментальних проблем психології спілкування. Це спричинено тим, що без глибокого наукового розуміння процесу спілкування неможливо створити загальну теорію формування психіки людини та її розвитку як особистості, розробити науково обґрунтовані методичні рекомендації для практичної роботи у сферах навчання і виховання, праці, дозвілля, охорони здоров'я. Тому спілкування є базовою категорією психологічної науки.

Люди постійно взаємодіють між собою, що є необхідною передумовою задоволення їх потреб. Жодна людська спільнота не може ефективно діяти, якщо індивіди, які до неї належать, не встановлять між собою контакт і не досягнуть належного взаєморозуміння. Вся історія людства є історією взаємодії людей. Однією з найважливіших форм такої взаємодії є спілкування.

Спілкування — процес взаємодії між двома чи кількома особами, що полягає в обміні інформацією пізнавального чи емоційно-оцінного характеру.

У спілкуванні реалізується потреба однієї людини в іншій. Через нього люди організовують різні види теоретичної та практичної діяльності, обмінюються інформацією, досягають взаєморозуміння, взаємно впливають одне на одного, формують свій світогляд. У спілкуванні вони розвиваються фізично і духовно, формуються як суспільні суб'єкти.

Діяльність і спілкування. Поширеним є розуміння спілкування як діяльності. Про це свідчать такі часто вживані вирази, як «комунікативна діяльність», «діяльність спілкування», «спілкування як вид діяльності» тощо. При цьому на процеси спілкування намагаються поширювати теоретичні твердження, розкриті при вивченні предметно-практичної діяльності.

Проте аналіз спілкування тільки в системі понять діяльності має труднощі. Так, одним із найважливіших чинників діяльності є мотив. Коли розглядати навіть найпростіший варіант спілкування між двома індивідами, то виявляється, що кожен із них, вступаючи в спілкування, має свій мотив. Ці мотиви, як і цілі, не збігаються. Виникає питання: чий мотив стає мотивом їх спілкування? Відповідаючи на нього, слід врахувати, що мотиви і цілі в спілкуванні можуть як зближуватися за змістом, так і віддалятися. Отже, вже із самого початку виявляється неможливість аналізувати спілкування в поняттях діяльності. Не менші труднощі виникають і при визначенні суб'єкта і об'єкта. Ось чому спілкування як процес є не тотожним діяльності і потребує специфічного підходу.

Виконуючи спільну діяльність, індивід об'єднується з іншими людьми, спілкується з ними, добивається взаєморозуміння, повідомляє якусь інформацію, одержує повідомлення від інших. При цьому спілкування є частиною діяльності, її інформаційним аспектом, комунікацією. Це спілкування першого роду.

Але, створивши продукт (машину, пісню, книгу), куди ввійшло спілкування як комунікація, людина через нього представляє свою індивідуальність іншим людям, продовжує себе в інших. Створений предмет одночасно є і предметом діяльності, й засобом утвердження людини в суспільному житті, бо його виготовили для інших людей. Він опосередковує стосунки між людьми: спілкування стає виробництвом спільного продукту — у ньому втілюються частини Я виробника й споживача. Це спілкування другого роду. Якщо спілкування першого роду було частиною спільної діяльності, то щодо спілкування другого роду ця діяльність є істотним аспектом. Отже, спілкування і діяльність утворюють нерозривну єдність.

Функції та структура спілкування

Потреба у спілкуванні є первинною потребою людини. Завдяки спілкуванню відбувається згуртування людей, виробляються норми поведінки, узгоджуються спільні дії, передається суспільно-історичний досвід. Щоб повніше оцінити вплив спілкування на розвиток суспільства, вчені намагаються встановити його функції, виділити і вивчити окремі його аспекти.

Функції спілкування. Найважливіші функції спілкування виділяють, аналізуючи його роль на індивідуальному рівні суспільного буття людини. У характеристиці спілкування здебільшого виділяють три класи функцій: інформаційно-комунікативні, регулятивно-комунікативні й афективно-комунікативні.

До інформаційно-комунікативних функцій належать процеси формування, передавання і прийняття інформації. Під час формування вирівнюються відмінності у вихідній інформованості людей, що вступають у спілкування. На етапі передавання значень спілкування є інформуванням, інструктажем, навчанням тощо. На рівні прийняття реалізується прагнення індивідів зрозуміти один одного. Тут спілкування спрямоване на оцінювання досягнутих результатів (згода, незгода, порівняння поглядів).

Регулятивно-комунікативні функції безпосередньо пов'язані з регулюванням поведінки. Завдяки спілкуванню людина має змогу регулювати не тільки свою поведінку, а й поведінку інших людей, разом із тим відчуваючи регулятивні впливи з їх боку. Відбувається взаємне узгодження дій. У взаємному регулюванні формуються і виявляються властиві спільній діяльності особливості (сумісність людей, їх узгодженість у діях), взаємно стимулюється і коригується поведінка. З цим класом функцій пов'язано наслідування, навіювання, переконання та ін.

Афективно-комунікативні функції характеризують емоційну сферу людини. Усе багатство емоцій людей виникає і розвивається в умовах їх спілкування. Потреба в спілкуванні часто виникає у зв'язку з бажанням змінити свій емоційний стан. Специфічною особливістю спілкування є груповий емоційний стан.

Аспекти спілкування. Оцінити важливість спілкування у житті й діяльності людей неможливо без виявлення і вивчення його окремих аспектів. Залежно від характеру діяльності, в процесі якої відбувається спілкування, від сфери громадського життя і дистанції спілкування між індивідами може переважати якийсь один аспект. Кожен із них характеризується певним набором прийомів. Проте існують й універсальні прийоми спілкування, застосування яких є ефективним у різних сферах життєдіяльності людини: привітність, тактовність, щирість, почуття гумору значущі для будь-якого виду спільної діяльності. Це означає, що соціально-психологічна підготовка людей повинна бути спрямована передусім на розвиток саме універсальних складових спілкування. Однак ці прийоми є необхідними, але недостатніми для успішності спілкування. Труднощі в задоволенні потреби в спілкуванні через незнання адекватних контексту прийомів можуть сприяти появі шкідливих звичок, наприклад куріння, вживання алкоголю, як засобів, що ніби знімають напруженість.

Структура спілкування. Спілкування є структурно складним, багаторівневим феноменом, в якому виділяють макро-, мезо- та мікрорівень.

На макрорівні спілкування розглядають як найважливіший аспект способу життя індивіда. Цей рівень передбачає вивчення розвитку спілкування протягом життя людини, виявлення основного змісту діяльності, кола осіб, з якими переважно вона спілкується, соціальних груп, до яких належить, тощо. Цей рівень є основним у дослідженні особистості, спрямованості її діяльності, мотиваційної сфери і міжособистісних стосунків.

На мезорівні вивчають контакти, в які вступають люди при виконанні певних завдань чи спілкуванні на певну тему. Реалізація теми може потребувати одного контакту чи декількох зустрічей. Спілкування в межах певної теми обмежене у часі: воно має початок і кінець, тобто є процесом. Залежно від завдання чи обраної теми загальна картина спілкування виявляється дуже своєрідною за формою і способами.

Мікрорівень охоплює окремі акти спілкування, які є його елементарними одиницями. Таким актом спілкування може бути «питання — відповідь», потиск рук, багатозначний погляд — мімічний рух у відповідь та ін. За допомогою елементарних актів реалізуються теми, з яких складається вся система спілкування особистості в певний період її життя.