Одна з основних властивостей інтелектуальної власності полягає в тому, що вона повинна приносити матеріальну чи іншу користь.

Однак, для того, щоб одержати ту чи іншу користь об’єктів інтелектуальної власності, необхідно спочатку створити об’єкт інтелектуальної власності, а для цього потрібно затратити фінансові, людські та інші ресурси. Тому, якщо конкурент почав незаконно виготовляти ті ж вироби за цією технологією, то його вироби виявляться дешевшими. Таким чином, творець об’єкта інтелектуальної власності опиниться у невигідному стані.

Мабуть, уперше на цю обставину звернули увагу в Англії в період швидкого розвитку мануфактури. Уже на початку XIV століття королівською владою там привласнювалися особливі привілеї особам, що займалися створенням нових виробництв. Така підтримка приймала форму дарування особі, що впровадила нову технологію, виключного права користування цією технологією протягом часу, достатнього для її освоєння.

Такі права закріплювалися документом, що називався Letters Patent, що означало “відкрита грамота”, оскільки він мав печатку внизу, а не вгорі як у звичайному листі. Згодом наданням такого права стали зловживати, використовуючи його для збільшення надходжень у скарбницю.

Для того, щоб покінчити зі зловживанням щодо дарування особливих прав, у 1628 році був прийнятий статус про монополії. Відповідно до цього статусу, не мали сили всі монополії, дарування і пільги, за винятком “будь-яких патентних грамот і грамот на привілеї на термін, який дорівнював 14 рокам чи менше, що повинні від цього видаватися на виключне право на виготовлення будь-якого виду нових виробів у межах цього королівства дійсному і першому винахіднику таких виробів, яким ніхто інший з часу видачі таких патентних грамот і грамот на привілеї не повинен був користуватися”.

Зрозуміло, в подальшому система патентного права була багато в чому удосконалена. Але уже на початку XVII століття були закладені його основи.

Іншим об’єктом промислової власності, історія якого виходить з глибини століть, є товарні знаки. Такі знаки-символи зображувалися ремісниками на товарах, що виготовлялися ними, чи ставилися скотарями у вигляді “клейма”.

Термін “товарні знаки” почав вживатися тільки в XIX столітті. З цього ж часу товарні знаки стали виконувати нинішню роль у поширенні товарів, доведенні їх до покупця, розширенні торгівлі.

У 30-40-х роках XX століття було, в основному, завершено розвиток законодавства про товарні знаки (Німеччина 1936 рік, Британія 1938 рік, США 1946 рік). Ці закони в основних рисах залишаються в силі і на даний час.

Будь-яка власність потребує охорони. Інтелектуальна власність не є винятком. Однак способи правової охорони інтелектуальної власності значно відрізняються від таких для матеріальних об'єктів власності. Навіть якщо до інтелектуальної власності приставити озброєного охоронця, то це не допоможе, тому що працівник підприємства може за його межами, наприклад, розповісти конкуренту про винаходи або про технологічні секрети (ноу-хау). Тому основним способом охорони прав є видача заявнику (наприклад, автору або роботодавцю) охоронного документа - патенту чи свідоцтва на об'єкт права Інтелектуальної власності.

Суть правової охорони ОІВ полягає у тому, що автор (розробник) ОІВ отримує від держави виключні права на ОІВ, як правило, на визначений термін. Обсяг цих прав регламентується охоронним документом, що видається власнику прав на ОІВ. Після чого він може розкрити зміст свого ОІВ для всіх, щоб вони мали змогу використовувати його на законних умовах, тобто виключно за дозволом власника прав з обов'язковим відрахуванням йому винагороди за такий дозвіл.

Якби не було правової охорони, то власник замість додаткового прибутку від використання ОІВ мав би тільки збитки. Уявімо собі таку картину. Недобросовісний конкурент "перехопив" ідею на стадії, коли вона вже готова до промислового використання. Він не витрачав коштів на етапах створення, набуття прав на ОІВ та постановки на виробництво. Тому його продукція буде дешевшою і, як наслідок, більш конкурентоспроможною.

Мета правової охорони – створити правовий механізм законного запобігання можливості актів "паразитування", тобто безоплатного використання прав на ОІВ третіми особами з комерційною метою.