Склад злочину і його значення для кримінально-правової кваліфікації.

Вище наводилися міркування, відповідно з якими склад злочину не визнається юридичною підставою кримінально-правової кваліфікації. Сказане однак не означає, що цій юридичній конструкції не залишається місця в кваліфікації, що без неї при кваліфікації можна і потрібно обходитися.

У складі злочину знаходять прояв кваліфікаційна, кримінально-процесуальна, кримінологічна, криміналістична функції (Бажанов М.І.) Кваліфікаційна функція складу злочину реалізується завдяки тому, що він використовується в ході співставлення фактичних ознак вчиненого діяння і ознак, передбачених законом.

Вказані у кримінально-правовій нормі ознаки, сукупність яких необхідна і достатня для того, щоб визнати вчинене діяння злочином, прийнято називати юридичним складом. Необхідними ці ознаки є тому, що відсутність хоча б однієї із них свідчить про відсутність складу злочину в цілому. Достатніми - бо для кваліфікації скоєного як певного злочину не потрібно встановлювати наявність якихось додаткових ознак.

 

Елементи та ознаки складу злочину, які використовуються при кримінально-правовій кваліфікації

Саме поняття "склад" означає наявність сукупності частин, які утворюють щось єдине, ціле. В складі злочину такими частинами є елементи та ознаки складу злочину. При цьому ознака складу злочину - це його окрема характерна риса, прикмета, знак, який дозволяє узнати, що має місце саме цей злочин, визначити його, відрізнити від інших. Елемент же складу - це сукупність ознак, які відносяться до однієї із сторін злочину. Кожний із елементів складу злочину характеризується своїми, лише йому притаманними ознаками, кількість яких неоднакова. Звичайно в теорії виділяють двадцять ознак складу злочину, які відносяться до його окремих елементів.

Поділ ознак складу злочину за елементами, як і кожний поділ, є умовним. Так, особлива жорстокість при вбивстві характеризує і спосіб вчинення цього злочину і мотив дій винного. Тим не менше, класифікація ознак складу злочину за елементами дозволяє впорядкувати процес застосування кримінально-правової норми, визначати наявність ознак складу злочину в певній послідовності - від ознак об'єкта і об'єктивної сторони до ознак його суб'єкта і суб'єктивної сторони.

 

Види складів злочину та їх значення для кримінально-правової кваліфікації

Склади злочинів можуть бути поділені на групи за способом їх описування в Особливій частині кримінального закону. В свою чергу такі склади злочинів можуть бути поділені на підгрупи з врахуванням по-перше, кількості "однойменних" ознак, які утворюють кожний із складів злочину; по-друге, з врахуванням характеру ознак, які відображені в диспозиції статті Особливої частини; по-третє, з врахуванням співвідношення між кількістю складів злочинів і кількістю статей закону, в яких відображені ці склади злочину.

Класифікація складів злочинів має безпосереднє значення для вирішення питань кримінально-правової кваліфікації. Насамперед, з врахуванням виду складу злочину визначається, які ознаки є обов'язковими для певного складу. Вид складу злочину враховується при встановленні моменту закінчення відповідного посягання. Нарешті в залежності від виду складу злочину визначається, охоплюється все скоєне однією кримінально - правовою нормою, чи має місце сукупність злочинів, і, відповідно, потрібно вміняти особі дві чи більше статті Особливої частини.

 

Врахування при кваліфікації виду складу злочину за кількістю ознак, вказаних в законі

Окремі склади злочинів відрізняються між собою за кількістю ознак, які їх утворюють. Тому за цим критерієм склади злочину можуть бути поділені на так звані прості і складні. Для простих складів злочину характерним є наявність лише однієї ознаки кожного виду - одного безпосереднього об'єкта, одного виду предмета чи потерпілого, одного діяння чи наслідку тощо. Складним ж складам злочину притаманна наявність кількох таких "однойменних" ознак кожного виду, або ж кількох різновидних ознак, які можуть замінити одна одну. Причому вони можуть бути вказані в законі як обов'язкові, так і альтернативні.

Про те, що склад злочину включає кілька альтернативних або обов'язкових ознак свідчать граматичні конструкції, які використані законодавцем при побудові диспозиції статті Особливої частини.

Можливе й поєднання в одному складі злочину і альтернативних, і обов'язкових ознак.

Таким чином, встановлення кількості і ролі ознак складу злочину, названих в диспозиції статті Особливої частини, має безпосереднє значення для кваліфікації. Відсутність хоча б однієї із обов'язкових "однойменних" ознак свідчить про те, що відсутній склад даного злочину в цілому. Наявність же хоча б однієї із кількох таких ознак може вказувати на те, що має місце інший склад злочину.

Вчинення злочину при наявності кількох альтернативних ознак не означає, що має місце сукупність злочинів. Навіть поєднання кількох альтернативних ознак не перетворює один злочин в кілька. Сама ж по собі наявність багатьох альтернативних ознак свідчить про підвищену суспільну небезпеку посягання, що повинно враховуватися не при кваліфікації, а лише при призначення покарання в межах санкції статті Особливої частини чи вирішенні інших кримінально-правових питань.

 

Значення для кваліфікації встановлення виду складу злочину за співвідношенням складів злочину та статей Особливої частини

Звичайно в одній статті Особливої частини КК викладаються ознаки одного складу злочину. Однак, можливі і інші співвідношення:

- один склад злочину викладається в кількох статтях Особливої частини;

- в одній статті викладається кілька складів злочинів, причому окремі частини статті містять склади різних злочинів;

- в окремій статті або частині статті об'єднуються ознаки, які характеризують два чи більше самостійних склади злочину.

В першому випадку в різних статтях викладаються склади злочинів, які відрізняються між собою ознаками, що змінюють ступінь їх суспільної небезпеки - основні, кваліфіковані, привілейовані. Такий спосіб формулювання складів злочинів не викликає проблем при їх кваліфікації. Адже кожна стаття містить достатньо ознак, які утворюють окремий склад злочину.

В другому випадку в одній статті встановлюється відповідальність за склади злочинів, які відрізняються між собою основними (конституюючими) ознаками. Звичайно різними частинами однієї статті передбачається відповідальність за суміжні посягання, які за більшістю ознак основного складу співпадають і відрізняються лише за однією ознакою, вчинення цих посягань, як правило, пов'язано в часі. Наприклад, перед завідомо незаконним арештом або затриманням здійснюється завідомо незаконний арешт. Стосовно таких посягань виникає проблема їх кваліфікації - головним чином, чи можуть утворювати сукупність злочини, склади яких передбачені різними частинами однієї і тієї ж статті Особливої частини.

Раніше в літературі набула відносного поширення думка, відповідно з якою при вчиненні посягань, склади яких передбачені різними частинами однієї і тієї ж статті КК, скоєне повинно кваліфікуватися не за їх сукупністю, а за якоюсь однією частиною статті.

Водночас в літературі викладалася і інша позиція - якщо в різних частинах однієї статті Особливої частини передбачені ознаки різних складів злочинів, то можлива кваліфікація за їх сукупністю. Видається, що саме такий підхід, не зважаючи на деяку непослідовність його прихильників, є правильним. Окремій (самостійній) кваліфікації підлягає кожне посягання, ознаки якого утворюють самостійний склад злочину. Якщо ж в різних частинах статті Особливої частини передбачені різні склади злочинів, то це означає, що ознаки кожного із них не є частиною ознак одного і того ж складу злочину, а існують самостійно. Тут є відмінність від ситуації з кваліфікацією злочину, також передбаченого різними частинами статті Особливої частини, але ознаки якого утворюють склади, які різні за ступенем суспільної небезпеки.

Останнє із вказаних поєднань складу злочину і статті Особливої частини має місце тоді, коли законодавець конструює комплексні склади злочинів. При цьому в одній статті чи її частині "складуються" ознаки, які в інших статтях (частинах статті) становлять самостійні склади злочину. Такі склади злочинів становлять собою сукупність злочинів, враховану самим законодавцем. Законодавець поєднує в законі окремі склади злочинів і створює комплексні склади в тих випадках, коли відповідні посягання часто поєднуються в житті, утворюючи ідеальну сукупність злочинів. Створення комплексних складів злочинів дозволяє вирішити чи полегшити вирішення ряду проблем.

По-перше - адекватно оцінити суспільну небезпеку відповідних посягань, врахувати, що поєднання двох чи більше злочинів часто потребує більш суворої реакції суспільства. Це здійснюється, насамперед, при встановлені санкції за комплексні склади злочинів. По-друге, і це в плані досліджуваної проблематики головне, наявність комплексних складів злочинів спрощує кваліфікацію посягання. Замість кваліфікації за двома чи більше статтями Особливої частини, які передбачають ознаки кожного із складів злочинів, застосовується одна стаття (її частина).

 

Послідовність аналізу та доказування наявності ознак складу злочину

Використання конструкції складу злочину як програми кримінально-правової кваліфікації, передбачає аналіз ознак складу злочину в чітко визначеній послідовності. Дотримання послідовності у встановленні наявності відповідних ознак, насамперед, служить економії зусиль суб'єкта кваліфікації. Адже констатація того, що та чи інша ознака складу злочину відсутня, однозначно означає, що й всього складу відповідного злочину в скоєному немає, усувається потреба аналізувати всі інші ознаки складу цього ж злочину. Так, встановлення того, що відсутній обов'язковий для певного злочину (названий у диспозиції статті кримінального закону) предмет посягання означає, що на цьому слід припинити кваліфікацію діяння за даною статтею. Адже навіть наявність усіх інших обов'язкових ознак не утворить склад відповідного злочину.

Аналіз ознак складу злочину в певній послідовності є також запорукою правильності встановлення кожної із них. Адже взаємозв'язок між ознаками означає, що одними ознаками можна "перевіряти" інші. Наприклад, встановлення того, що суб'єктом розкрадання є особа, якій державне або колективне майно ввірене чи передане у відання, підтверджує висновок про те, що способом вчинення цього розкрадання було саме привласнення чи розтрата.

Ознаки складу злочину закономірно випливають одна із однієї, логічно обгрунтовують одна одну. Разом із тим, встановлення окремих таких ознак в ході правозастосувальної діяльності - це діалектичний процес, під час якого доводиться інколи повертатися до вже встановлених ознак, уточнювати їх зміст. Порядок встановлення окремих ознак інколи задається не логічною послідовністю, а інтересами простоти і ясності доведення. Так, об'єкт, який порушено при вчиненні посягання, можна встановити лише з'ясувавши характер заподіяної шкоди, предмет, на який було спрямоване діяння або потерпілого, що йому була заподіяна шкода. В той же час встановлення об'єкта в свою чергу дозволяє вияснити яка ж заподіяна шкода становить наслідки даного злочину.

Загальновизнано, що починати доведення наявності ознак складу злочину належить із ознак, які характеризують об'єкт посягання, його об'єктивну сторону.

Якщо послідовність доведення наявності об'єктивних ознак складу злочину нині не викликає жодних дискусій в теорії кримінального права і на практиці, то цього не можна сказати про суб'єктивні елементи і ознаки складу злочину. Насамперед, не досягнуто єдності в питанні з чого слід починати аналіз: з ознак суб'єкта чи суб'єктивної сторони. В творах українських авторів зараз переважає позиція, згідно з якою спочатку аналізується суб'єкт злочину, а вже згодом - його суб'єктивна сторона. В роботах, виданих в Російській Федерації, зустрічається і інший підхід, коли спочатку розглядаються питання суб'єктивної сторони, а вже потім - суб'єкта. Часто при аналізі окремих злочинів також притримуються такої послідовності. Видається, що суб'єктивну сторону злочину - внутрішні, психічні процеси, які відбуваються в волі і свідомості особи, яка вчинила діяння, можна досліджувати лише тоді, коли доведено, що ця особа є суб'єктом злочину. Тому правильною видається перша з наведених позицій.

Таким чином, після аналізу об'єкта і об'єктивної сторони посягання злочину потрібно з'ясовувати наявність ознак суб'єкта злочину. При цьому потрібно мати на увазі, що досягнення віку кримінальної відповідальності є передумовою осудності. Тому спочатку належить встановлювати, що особа досягла встановленого законом віку, з якого настає кримінальна відповідальність, а вже потім констатувати його осудність. Останнім кроком при встановленні ознак суб'єкта злочину є виявлення наявності ознак спеціального суб'єкта посягання.

Завершує встановлення ознак складу злочину доведення наявності ознак його суб'єктивної сторони - вини, а також мотиву, мети злочину. При цьому встановлення наявності кожної ознаки також має відбуватися в певній послідовності.

Отже, кримінально-правова кваліфікація може здійснюватися лише тоді, коли існують відповідні передумови для її проведення та створені підстави - фактична і юридична. Підстави та передумови кваліфікації є взаємопов'язаними, але не тотожними правовими феноменами. Якщо передумовою кримінально-правової кваліфікації є встановлення фактичних обставин діяння, яке підлягає оцінці, то її фактичною підставою - лише ті обставини, які утворюють фактичний склад, повинні враховуватися при кваліфікації. Другою передумовою кримінально-правової кваліфікації виступає кримінальний закон, підставою ж - конкретна стаття (її частина, пункт), що підлягає застосуванню в даному випадку. Для з'ясування кола обставин, які потрібно встановити при кваліфікації, доведення відповідності між фактичними обставинами і правовою нормою велике значення має застосування юридичної конструкції складу злочину, яка служить упорядкуванню кваліфікації, здійсненні її на наукових засадах. Разом із тим, склад злочину не визнається самостійною підставою кримінально-правової кваліфікації.

Поряд з основними підставами кримінально-правової кваліфікації при її проведенні застосовуються і додаткові, причому їх значення на сучасному етапі розвитку правової системи зростає.