ТЕМА 1.2: Правові аспекти захисту навколишнього середовища

Ефективність реалізації управління у сфері охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів безпосередньо залежить від якості його правового забезпечення. З огляду на сучасний стан розвитку еколого-управлінських відносин, можна констатувати, що не всі екологічні чинники знайшли адекватне відображення в національному законодавстві, окремі з них мають декларативний характер.

Правову основу охорони природи становлять закони внутрішньодержавної й міжнародної ваги. В них входять обов'язкові для всіх громадян вимоги, націлені на забезпечення нормальних умов функціонування екосистем біосфери та раціональне використання людиною природних ресурсів.

В Україні стали чинними Земельний (1992), Лісовий (1994), Водний (1995) кодекси; а також Кодекс про надра (1994); закони України “Про охорону навколишнього природного середовища” (1991), “Про природно-заповідний фонд” (1992), “Про охорону атмосферного повітря” (1992), “Про тваринний світ” (1993), “Про екологічну експертизу” (1995), “Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку” (1995), “Про поводження з радіоактивними відходами” (1995), “Про відходи” (1998), “Про рослинний світ” (1999), “Про зону надзвичайної екологічної ситуації”, “Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру”, “Про об'єкти підвищеної небезпеки” (2000), “Про екологічну мережу” (2001), та інші.

Основним джерелом екологічного законодавства і права є Конституція України. У ст. 16 Конституції передбачається, що забезпечення екологічної безпеки й підтримка екологічної рівноваги на території України, подолання наслідківЧорнобильської катастрофи — катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду українського народу є обов'язком держави. Частина 1 ст. 50 Основного Закону країни закріплює положення про те, що кожний громадянин має право на безпечне для життя і здоров'я навколишнє середовище та відшкодування заподіяної порушеннями цього права шкоди. Ці основні вимоги Конституції є головними складовими для подальшого розвитку і належного функціонування нормативно-правової бази екологічного законодавства.

До екологічного законодавства крім вище наведених законів належать також Закон "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи", Закон "Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", постанова Верховної Ради України "Про невідкладні заходи щодо захисту громадян України від наслідків Чорнобильської катастрофи" та інші спеціальні законодавчі акти, присвячені зниженню впливу цієї планетарної катастрофи на життя й здоров'я населення країни та світового співтовариства.

Закони визначають регулювання відносин у сфері взаємодії суспільства і природи з метою збереження природних багатств у навколишньому природному середовищі проживання людини, запобігання екологічно шкідливому впливу господарської та іншої діяльності, оздоровлення й поліпшення якості навколишнього природного середовища, зміцнення законності та правопорядку

До об'єктів охорони природи належать: природні екологічні системи й озоновий шар атмосфери, земля, її надра, поверхневі та підземні води, атмосферне повітря, ліси та інша рослинність, тваринний світ, мікроорганізми, генетичний фонд, природні ландшафти.

Роль права у регулюванні взаємодії природи й суспільства полягає у встановленні науково обґрунтованих правил поведінки людини у ставленні до природи. Найбільш суттєві правила такої поведінки закріплюються державою в законодавстві і стають загальнообов'язковими для виконання й дотримання нормами права, забезпечених державним примусом на випадок їх невиконання.

Природоохоронне законодавство формувалося за поресурсною ознакою, тому окремому регулюванню підлягають земельні, водні, гірничі, лісові, атмосфероохоронні та інші відносини. Такий підхід не забезпечував комплексності в регулюванні відносин щодо природного середовища як єдиного організму.

Уже з перших законотворчих кроків суверенної України визначені основи забезпечення екологічних прав людини. Важливим актом держави став Закон " Про охорону навколишнього природного середовища " від 25 червня 1991 року. Даний закон не лише проголошує, але й передбачає систему гарантій екологічної безпеки людини, вносить певну упорядкованість до системи управління у сфері природокористування. Він закріплює право громадян України на безпечне для життя навколишнє середовище.

У Законі встановлені принципи охорони навколишнього природного середовища; пріоритетність вимог екологічної безпеки; екологізація матеріального виробництва; науково обґрунтоване узгодження екологічних, економічних та соціальних інтересів суспільства; збереження просторової та видової різноманітності та цілісності природних об’єктів і комплексів; гласність і демократизм при прийнятті рішень, реалізація яких впливає на стан навколишнього середовища, формування у населення екологічного світогляду; науково обґрунтоване нормування впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє середовище; стягнення плати за спеціальне використання природних ресурсів, за забруднення навколишнього природного середовища та зниження якості природних ресурсів; розв'язання проблем охорони навколишнього природного середовища на основі широкого міжнародного співробітництва.

Закон закріплює екологічні права громадян України (рис.1.2).

- право на безпечне для життя й здоров'я навколишнє природне середовище;
- участь в обговоренні проектів законодавчих актів, матеріалів щодо розміщення та реконструкції об'єктів, які можуть негативно вплинути на стан навколишнього природного середовища;
- участь у проведенні громадської екологічної експертизи;
- одержання повної та достовірної інформації про стан навколишнього природного середовища та його вплив на здоров'я населення;
- право на подання до суду позовів від державних органів, підприємств, установ, організацій і громадян про відшкодування шкоди, заподіяної їх, здоров'ю та майну внаслідок негативного впливу на навколишнє природне середовище.

Гарантія екологічних прав громадян забезпечується проведенням широкомасштабних державних заходів щодо підтримання, відновлення й поліпшення стану навколишнього середовища, невідворотністю відповідальності за порушення екологічного законодавства.

Участь громадян в управлінні охороною навколишнього середовища й використанням його ресурсів гарантується державою, а їхній захист здійснюється в судовому порядку відповідно до чинного законодавства.

Обов’язки громадян у сфері охорони навколишнього природного середовища передбачені Законом України “Про охорону навколишнього природного середовища” (Ст.12 Закону України “Про охорону навколишнього середовища”). До екологічних обов’язків громадян належать: додержання вимог щодо збереження природи і раціонального використання природних ресурсів; діяльність у сфері екологічної безпеки, додержання природоохоронних стандартів, норм, нормативів, лімітів, правил, інструкцій та інших законодавчих актів; внесення плати за використування природних ресурсів, за погіршення якості довкілля й штрафів за екологічні правопорушення; компенсація шкоди, заподіяної забрудненням та іншим негативним впливом на навконавколишнє середовище.

Закон визначає повноваження Верховної та місцевих Рад народних депутатів, органів управління (Кабінету Міністрів України, виконавчих і розпорядчих органів місцевих Рад народних депутатів) у сфері охорони навколишнього природного середовища.

У Законі наводиться поняття зон надзвичайних екологічних ситуацій (екологічної катастрофи, підвищеної екологічноїнебезпеки). Встановлена дисциплінарна, адміністративна, цивільна й кримінальна відповідальність за екологічні правопорушення.

 

 

Рис 1. 2. Державно-правові гарантії прав громадян (за Шмандій В.М., Солошич І.О.)

 

Закон передбачає, що в Україні громадянам гарантується право загального використання природних ресурсів для задоволення життєво необхідних потреб (естетичних, оздоровчих, рекреаційних, матеріальних тощо), а також право на відшкодування шкоди, заподіяної екологічними правопорушеннями. Екологічне правопорушення це, протиправна екологічно небезпечна дія, яка посягає на встановлений порядок використання ресурсів, охорони навколишнього природного середовища та порушує екологічні й пов’язані з ними інші права людини й вимоги екологічної безпеки. Склад екологічного правопорушення: а)шкода здоров’ю чи майну; б) протиправність; в) причинний зв’язок між протиправністю і заподіяною шкодою; г) наявність вини чи її відсутність внаслідок дії джерела підвищеної екологічної небезпеки.

Важливим є розділ про екологічну експертизу. Законодавчо закріплена її обов'язковість. Позитивний висновок державної екологічної експертизи є підставою для відкриття фінансування за всіма проектами й програмами, реалізація яких без такого позитивного висновку забороняється. Крім державної, Закон передбачає інші форми екологічної експертизи — громадську, наукову, які проводяться незалежно від державної. Державні стандарти у сфері охорони навколишнього середовища є обов’язковими.

Визначена система екологічних нормативів: гранично допустимі концентрації забруднюючих речовин у навколишньому середовищі, гранично допустимі й тимчасово узгоджені викиди і скиди забруднюючих речовин; гранично допустимі рівні шуму, електромагнітного випромінювання та інших шкідливих фізичних впливів, а також норми і правила радіаційної безпеки; норми і правила природокористування, які встановлюються й вводяться в дію Міністерствами охорони здоров'я та охорони навколишнього природного середовища України.

Природні ресурси поділяються на республіканські (загальнодержавні) та місцеві. До республіканських природних ресурсів належать територіальні води, природні ресурси континентального шельфу та економічної (морської) зони і поверхневі води, що розташовані або використовуються на території більше, ніж однієї області; лісові ресурси; види рослин і тварин, занесені до Червоної книги України; природні ресурси в межах об'єктів природно-заповідного фонду республіканського значення; корисні копалини, за винятком загальнопоширених.

Законом передбачено, що Україна приєднується до всіх видів міжнародного співробітництва у сфері охорони природи та раціонального використання природних ресурсів, яке здійснюється шляхом укладання договорів, угод, а також участі в природоохоронній діяльності ООН, інших урядових і неурядових організацій.

Земельний кодекс України, прийнятий 13 березня 1992 року, регулює охорону і раціональне використання земель. У ньому встановлено три форми власності на землю: державна, колективна і приватна. З метою охорони земель Земельний Кодекс установлює обов'язки власників земельних ділянок та землекористувачів:
- використовувати землю ефективно і відповідно до цільового призначення;
- підвищувати її родючість, застосовувати природоохоронні технології виробництва, не допускати погіршення екологічної обстановки внаслідок своєї господарської діяльності;
- здійснювати захист земель від водної та вітрової ерозії, забруднення, запобігати іншим процесам руйнування для збереження й підвищення родючості землі.

У разі порушення вимог земельного законодавства (самовільного зайняття земельних ділянок, псування, забруднення земель, невиконання вимог природоохоронного режиму використання земель, розміщення, проектування, будівництва та введення в експлуатацію об'єктів, котрі негативно впливають на стан земель та інших) настає адміністративна, кримінальна або цивільна (відшкодування заподіяної шкоди) відповідальність згідно із законодавством України.

Водний кодекс України, прийнятий у 1995 році, забезпечує правову охорону вод від забруднення, засмічення й виснаження та регулює порядок їх, використання.

Водний кодекс установлює пріоритет питного й побутового водокористування. З метою охорони вод, які використовуються для питних, побутових, курортних, лікувальних і оздоровчих потреб, установлюються округи та зони санітарної охорони із суворим режимом використання, а також водоохоронні зони лісів.

У Водному кодексі закріплені обов'язки водокористувачів щодо раціонального використання водних об'єктів, економного використання води, відновлення й покращення якості вод. Власники засобів водного транспорту, лісосплавні організації повинні не допускати забруднення і засмічення вод внаслідок утрати мастил, хімічних речовин і нафтопродуктів, деревини. Установлено кримінальну або адміністративну відповідальність за порушення водного законодавства (самовільне захоплення водних об'єктів, забруднення й засмічення вод та ін.), а також передбачено відшкодування збитків, які заподіяні порушенням водного законодавства.

Лісовий кодекс України, прийнятий 21 січня 1994 року, регулює відносини з охорони і відтворення лісів, посилення їх корисних властивостей та підвищення їх продуктивності, раціонального використання лісів із метою задоволення потреб суспільства у лісових ресурсах. У Лісовому кодексі визначені основні завдання, вимоги і зміст організації лісового господарства, критерії поділу лісів на дві групи за їх екологічним і господарським значенням; установлені порядок та види загального і спеціального використання лісових ресурсів, права й обов'язки лісокористувачів; порядок охорони і захисту лісів; плата за використання ресурсів, економічне стимулювання охорони, захисту, раціонального використання та відтворення лісів.

Кодекс України про надра, прийнятий 24 липня 1994 року, регулює відносини з метою забезпечення раціонального, комплексного використання надр для задоволення потреб суспільства у мінеральній сировині, охорони надр, гарантування безпеки людей, майна, навколишнього природного середовища при користуванні надрами.

Закон України про охорону атмосферного повітря, прийнятий 16 жовтня 1991 року, спрямований на збереження нормального стану атмосферного повітря, його відновлення й поліпшення для забезпечення екологічної безпеки людини, а також відвернення шкідливого впливу на навколишнє природне середовище. Закон установлює екологічні нормативи у сфері охорони атмосферного повітря, екологічної безпеки атмосферного повітря (гранично допустимих концентрацій забруднюючих речовин в атмосферному повітрі, гранично допустимих викидів забруднюючих речовин для кожного стаціонарного та пересувного джерела викиду). Закон регулює діяльність, що впливає на погоду й клімат. Підприємства повинні скорочувати і в подальшому повністю припиняти виробництво й використання речовин, які шкідливо впливають на озоновий шар або можуть призвести до негативних змін клімату. Закон установлює вимоги щодо охорони атмосферного повітря при видобуванні корисних копалин, при застосуванні засобів захисту рослин, міндобрив та інших препаратів; при розміщенні та розвитку міст та інших населених пунктів, які впливають на стан атмосферного повітря. У Законі встановлено перелік порушень законодавства про охорону атмосферного повітря:

- порушення прав громадян на екологічно безпечний стан атмосферного повітря;

- перевищення лімітів та нормативів гранично допустимих викидів шкідливих речовин в атмосферне повітря, гранично допустимих рівнів шкідливого впливу на атмосферу повітря фізичних і біологічних факторій;

- здійснення незаконної діяльності, яка негативно впливає на погоду й клімат;

- невиконання розпоряджень і приписів, які здійснюють контроль за станом атмосферного повітря тощо.

Закон "Про природно-заповідний фонд України", прийнятий 16 червня 1992 року, визначає правові основи організації, охорони й використання природно-заповідного фонду, відтворення його природних комплексів і об'єктів.

Важливим кроком у здійснені раціоналізації управління природоохоронною діяльністю України є приєднання до Европейської Хартії у вересні 1996 року.