Поняття та класифікація конституційних прав і свобод людини і громадянина

В Загальної декларації прав людини, прийнятій Генеральною Асамблеєю 00Н 10 грудня 1948 р., проголошується, що всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності і правах (ст. 1), що кожна людина повинна мати всі права і свободи, проголошені цією Декларацією, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного чи соціального походження, майнового, станового або іншого становища (ст.2). Ці положення зафіксовані в ст. 21 КУ, яка передбачає: “Всі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними”, і в ст. 24, яка встановлює: "Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками”

Особисті права та свободи є невідчужуваними і належать кожній людині від природи, в силу того, що вона народилася людською істотою. До цих прав згідно з КУ належать: право на життя (ст. 27), право на повагу гідності (ст. 28), право на свободу та особисту недоторканність (ст. 29), право на недоторканність житла (ст. ЗО), та ін.

Політичні права і свободи відображають міру можливої поведінки суб’єкта у сфері управління державою, політики і залежать від правового статусу особи: право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати та бути обраним до органів державної влади та органів місцевого самоврядування (ст. 38), право на свободу об’єднання у політичні партії та громадські організації (ст. 36) тощо.

Соціально-економічні права і свободи: право приватної власності (ст. 41), право на підприємницьку діяльність (ст. 42), право громадян на користування об’єктами виключної власності народу Укр, державної та комунальної власності (статті 13, 41), право на працю (ст. 43),тощо.

Культурні або духовні права: право на освіту (ст. 53 КУ), право на свободу літературної, художньої, наукової та технічної творчості (ст. 54), право на результати інтелектуальної, творчої діяльності (ст. 54) тощо

15. особисті права, свободи громадянина та їх обов’язки. Особисті (громадянські) права та свободи надають суб'єктам можливості вільно розпоряджатися собою й забезпечувати свободу від втручання держави у сферу відносин, які перебувають за межами обов'язків суб'єкта перед державою (право на життя, право захищати від протиправних посягань як своє життя та здоров'я, так і життя та здоров'я інших людей (ст. 27); право на повагу до своєї гідності (ст. 28) і т.д.). Політичні права та свободи, закріплені в Конституції України, надають суб'єктам можливості для участі в управлінні справами держави й суспільства і передбачають наприклад право громадян брати участь у всеукраїнському та місцевих референдумах. Економічні права спрямовані на забезпечення суб'єктам можливостей для участі в соціально-економічних відносинах і передбачають наприклад право володіти, користуватися й розпоряджатися своєю власністю. Культурні права - надають можливості для задоволення культурних і духовних потреб, наприклад, право на освіту, у тому числі безоплатну вищу в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі. Обов'язки людини та громадянина - певна міра суспільно необхідної поведінки суб'єктів, наприклад, кожен, хто законно перебуває на території України, зобов'язаний неухильно додержуватися КУ та ЗУ, не посягати на права та свободи, честь і гідність інших людей (ст. 68).

16.політичні права і свободи. Політичні права та свободи, закріплені в КУ, надають суб'єктам можливості для участі в управлінні справами держави й суспільства і передбачають: - право громадян брати участь у всеукраїнському та місцевих референдумах; - вільно обирати й бути обраними до органів державної влади та місцевого самоврядування; - право доступу до державної служби та до служби в органах місцевого самоврядування (ст. 38); - право на свободу думки та слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань; - право вільно збирати, зберігати, використовувати й у будь-який спосіб поширювати інформацію (ст. 34); - на свободу об'єднання в політичні партії та громадські організації, на участь у професійних спілках (ст. 36); - збиратися мирно, без зброї, й проводити мітинги, походи й демонстрації (ст. 39); - направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, місцевого самоврядування та їхніх посадових і службових осіб (ст. 40).

17.конституційні гарантії захисту прав і свобод людини і громадянина. Серед закріплених у Конституції гарантій прав людини й громадянина слід підкреслити такі:- нечинність законів та інших нормативних актів про права та обов'язки громадян, якщо їх положення не доведені до відома населення в установленому порядку (ст. 57); - можливість одержувати правову допомогу, у тому числі й безоплатну (ст. 59); - особа не зобов'язана доводити свою невинуватість у вчиненні злочину й не може бути обвинувачена й піддана кримінальному покаранню, якщо її вина не доведена в законному порядку і не встановлена вироком суду (ст. 62); - недопустимо двічі притягати особу до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (ст. 61) та ін. Конкретизація вказаних та інших конституційних гарантій прав і свобод людини й громадянина здійснюється в поточному законодавстві та в підзаконних нормативно-правових актах.

18.роль «омбудсмена в системі захисту прав і свобод людини і громадянина» у ст. 101 КУ зазначається, що парламентський контроль за додержанням конст прав і свобод людини та громадянина здійснює Уповноважений ВРУ з прав людини. метою парламентського контролю, який здійснюється омбудсманом, є: 1) захист прав і свобод людини і громадянина, проголошених КУ, ЗУ та міжнародними договорами України; 2) додержання та повага до прав і свобод людини і громадянина органами державної влади і місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами; 3) запобігання порушенням прав і свобод людини і громадянина або сприяння їх поновленню; 4) сприяння приведенню зак-ства України про права і свободи людини і громадянина у відповідність з КУ, міжнародними стандартами у цій галузі; 5) поліпшення і подальший розвиток міжнародного співробітництва в галузі захисту прав і свобод людини і громадянина; 6) запобігання будь-яким формам дискримінації щодо реалізації людиною своїх прав і свобод; 7) сприяння правовій інформованості населення та захист конфіденційної інформації про особу.

19. Правовий статус іноземців в Україні. іноземцями в Укр визнаються іноземні громадяни, особи, які належать до громадянства іноземних держав і не є громадянами Укр, та особи без громадянства, особи, які не належать до громадянства будь-якої держави. Іноземці мають ті самі права і свободи та виконують ті самі обов’язки, що й громадяни Укр, і є рівними перед законом, якщо інше не передбачене чинним законодавством Укр (ст. 26 КУ). За своїм правовим статусом усі іноземці в Укр діляться на: 1) іноземних громадян, які на законних підставах тимчасово проживають на території держави або іммігрували на постійне проживання; 2) іноземців, які перебувають в Укр на іншій законній підставі, вважають такими, що тимчасово перебувають в Укр. В Законі чітко визначено, за яких умов іноземець може отримати дозвіл на імміграцію та іммігрувати на постійне проживання. Це можливо, якщо він: - має в Україні законне джерело існування; - перебуває у близьких родинних відносинах з громадянами Укр; - перебуває на утриманні громадянина України; - має на своєму утриманні громадянина Укр; - в інших, передбачених законами Укр, випадках.

20. виборча система та її принципи. Виборча система -це сукупність норм, що закріплюють виборчі права громадян України, основні принципи виборчого права, організацію виборів до представницьких органів держави, взаємовідносини виборців з депутатами. Вибори депутатів є рівними - наявність у виборців однакової кількості голосів, що в сучасних умовах означає: "один виборець - один голос". Виборець може використати свій голос лише на одній виборчій дільниці. Голосування за інших осіб чи передача виборцем права голосу будь-якій іншій особі забороняється. Вибори депутатів є прямими - громадяни, беручи участь у виборах, віддають свої голоси безпосередньо "за" чи "проти" кандидата на виборну посаду будь-якого рівня. Вибори депутатів є вільними - забороняється будь-який тиск на виборців з метою примусити їх голосувати не у відповідності зі своїми переконаннями, а так, як цього бажають інші особи чи структури. Голосування на виборах є таємним - вимагає недопущення будь-якого спостереження та контролю за волевиявленням виборців.

 

21.види виборів в україні. За територіальною ознакою вибори слід розрізняти: загальнонаціональні та локальні. Загальнонаціональні (загальнодержавні) вибори — це вибори, що здійснюються на території всієї країни. В Україні до таких належать вибори до Верховної Ради, вибори Президента. Локальні (іноді їх називають місцевими, комунальними, адміністративними) — це вибори, як правило, до представницьких органів місцевого самоврядування. До локальних виборів в Укр належать вибори депутатів Верховної Ради АРК, а також вибори сільських, селищних, міських, районних у містах, районних, обласних рад та сільських, селищних, міських голів. За суб'єктами розрізняють вибори народних депутатів України; вибори Президента України; вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим; вибори депутатів сільських, селищних, міських, районних у містах, районних, обласних рад; вибори сільських, селищних і міських голів. За часом проведення вибори поділяються на чергові, позачергові, повторні, проміжні.

22.Референдум: порядок призначення, практика проведення. Особлива роль у системі народовладдя в Укр належить референдумові, як найбільш органічній і природній формі народовладдя.

Справді, за своєю суттю референдум, як і інші форми народовладдя – вибори, народне обговорення і опитування, є правом реальної суверенної і верховної волі народу, проте за своїм змістом і формою здійснення тобто за предметом і методом правового регулювання референдум істотно відрізняється від інших форм народовладдя. Волевиявленням народу у вигляді результаті голосування стверджується або ні винесений на референдум закон чи рішення. Це дає підстави характеризувати референдум як нормотворчу форму народовладдя.

За територіальною ознакою референдуми поділяються на:

1) всеукраїнський;2) місцевий, причому останній має два підвиди: а) референдум, що провадиться у межах Автономної Республіки Крим; б) референдум, що провадиться у межах інших адміністративно-територіальних одиниць.

Наступна класифікація видів референдумів пов’язана з предметом референдуму. Теоретично предмет референдуму – це питання, вирішення якого відбувається шляхом народного голосування. В даному разі залежно від предмету розрізняють наступні референдуми: 1) обов’язкові; 2) факультативні.

Обов’язкові мають місце у випадках, коли з певних питань рішення не може бути прийняте іншим шляхом, окрім народного голосування, причому законом завжди чітко окреслено коло цих питань.

Факультативні референдуми – це референдуми, проведення яких можливе, проте не обов’язкове. Призначення референдуму в такому разі залежить від рішення органів, що компетентні призначати референдуми, а також від наявності іншої ініціативи проведення референдуму, передбаченої законодавством

23. ВРУ: статус,порядок,формування. Єдиними органом законодавчої влади в Укр є парламент — ВРУ (ст. 75 К). Вплив ВРУ на діяльність інших держ органів та органів місцевого самоврядування здійснюється шляхом прийняття відповідних законів, які є загальнообов'язковими на території Укр. ВРУ складається з 450 народних депутатів, які обираються загальними, рівними і прямими виборами терміном на 4 роки і працюють у ВРУ на постійній основі.ВР працює посесійно. На пленарному засіданні для прийняття рішень, що мають законну силу, повинно бути зареєстровано не менше 300 депутатів. Перше засідання відкриває найстаріший за віком депутат України, який веде і подальші засідання, поки ВР не обере свого Голову.Усі свої рішення ВР може приймати лише на пленарних засіданнях шляхом голосування, яке може бути таємним чи відкритим і здійснюватися підняттям рук, бюлетенями чи за допомогою технічних засобів. Депутат повинен голосувати особисто, він не може доручати голосувати від свого імені іншим депутатам.Рішення приймаються у формі законів, постанов та інших актів простою більшістю від конституційного складу ВР (не менше 226 голосів народних депутатів). Лише з питань, пов'язаних із внесенням змін до КУ та усуненням Президента України з поста в порядку імпічменту, рішення приймаються відповідно не менш як 2/3 та 3/4 від конституційного складу ВР.Засідання ВР проводяться відкрито. На них дозволяється присутність журналістів і запрошених осіб, а самі засідання можуть транслюватися по радіо, на телебаченні тощо. Однак у разі розгляду питань, пов'язаних з національною безпекою, чи таких, що стосуються деяких аспектів організації та діяльності ВР, можливе проведення закритих засідань. У роботі таких засідань беруть участь лише депутати та спеціально запрошені особи.КУ закріплює широкі повноваження ВР. Найважливішими з них є:внесення змін до КУ;прийняття законів;визначення засад внутрішньої та зовнішньої політики;затвердження загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля;призначення всеукраїнського референдуму,усунення П в порядку імпічменту;оголошення за поданням П стану війни і укладання миру.

24. Склад і структура ВРУ. Загальний кількісний склад ВРУ і її структура визначаються КУ, Регламентом ВРУ та ЗУ про окремі її структури й інститути.Згідно із чинною КУ(ст. 76), конституційний склад ВР становить, 450 народних депутатів. Ця кількість народних депутатів зумовлена певними чинниками: кількістю населення (громадян) і виборців, системою виборчих округів та кількістю виборців у них, виборчою системою, однопалатністю парламенту тощо.За структурою парламенти поділяють на однопалатні (монокамерні) та двопалатні (бікамерні). Переважна більшість парламентів великих і середніх демократичних країн мають бікамерну структуру.Вибір тієї чи іншої структури парламенту обумовлений формою державного устрою, історичними традиціями, вимогами законодавчого процесу тощо.Бікамерні парламенти, своєю чергою, поділяють на егалітарні та нерівноправні. Егалітарними є парламенти, обидві палати яких мають однакові повноваження в законодавчій галузі, а уряд підзвітний перед кожною з них.Більш поширеними є нерівноправні парламенти, палати яких не мають однакових повноважень, діяльність уряду визначається більшою мірою нижньою палатою, а верхня палата характеризується менш представницьким характером, що обумовлено особливостями порядку її формування.Відповідно до положень ч. 1 ст. 76 КУ ВРУ має монокамерну структуру, тобто становить собою одну палату.

25.Основні функції і повноваження ВР. ВРУ виконує функції для реалізації яких вона наділяється відповідними повноваженнями.Функціями ВРУ є:

1) Законодавча: ч.1,3 ст.85; ст.92 КУ

2) Установча:

- участ у формуванні органів в.в;

- формування органів с.в.: п.26-27 ст.85 – призначення третини складу КСУ;

- прокурора: п.25 ст.85 КУ – надання згоди на призначення ПУ на посаду Ген. прокурора Укр.

- створення парламентських структур: п.16,17 ст.85; ст.88; ч.2,5 ст.89 КУ – призначення та звільнення з посад Голови та ін. членів Рахункової палати, Уповноваженого ВРУ з пр. людини, Голову ВРУ, першого заступника та заступника; комітети, тимчасові слідчі та спеціальні комісії.

- участь у формуванні ін. органів д.в.: п.18 – 22 ст.85 КУ – призначення та звільнення з посади Голови Нацбанку Укр.; половини складу Ради Нацбанку Укр; половини складу Нац. ради Укра. з пит.. телебачення і радіомовлення; членів ЦВК; затвердження аг. стр-ри, чисельності, визначення ф-ій Збройних Сил України, Служби безпеки Укр., ін. військових формувань, а також МВС.

- виріш. пит.. територіального устрою і формування органів м.с.: п.28-29 ст.85; ст.73, 92 КУ

3) Контрольна: п.13 – здійснення контролю за діяльністю Кабміну 4) Бюджетно-фінансова: п.4 ст.85; ст.96, 98, 99 – затвердження Держ. бюджету Укр. та внесення змін до нього 5) Парламентського конторолю: п.4, 13, 14, 33, 34 ст.85; ст.86; ст.98, ч.2 ст.113 КУ – контроль за використанням коштів Держ. бюджету, який здійсн. Рахункова палата; Кабмін підконтрольний і підзвітний ВРУ;

6)Політична 7)Економічна; 8) Соціальна; 9) Культурна; 10) Екологічна; 11) Оборонна; 12) Зовнішньо – політична; 13) Зовнішньоекономічна та ін.

26.Функції голови ВР і його заступників. Стаття 88.ВРУ обирає зі свого складу Голову ВРУ, Першого заступника і заступника Голови ВРУ та відкликає їх.Голова ВРУ:1) веде засідання ВРУ;2) організовує підготовку питань до розгляду на засіданнях ВРУ;3) підписує акти, прийняті ВРУ4) представляє ВРУ у зносинах з іншими органами державної влади Укр та органами влади інших держав;5) організовує роботу апарату ВРУ.Голова ВРУ здійснює повноваження, передбачені цією КУ, у порядку, встановленому законом про регламент ВРУ.

Заступник Голови ВРУ — це народний депутат Укр, який заступає Голову ВРУ у разі його відсутності та виконує обов'язки Першого заступника Голови ВР У у разі неможливості заступання ним Голови ВРУ. Рішення про обрання заступника Голови ВРУ приймаються відкритим поіменним голосуванням більшістю народних депутатів від конституційного складу ВРУ і оформляється відповідною постановою (п.3 с.79 Регламенту ВРУ).

27.Поняття та стадії законодавчого процесу в Україні. Розділ 4 Р. ВРУ- законодавча процедура

Розглядає ВРУ питання за спец. процедурами:

- внесення змін до КУ;

- щодо імпічменту ПУ;

- Принесення присяги

Законодавчий процес – порядок законодавчої діяльності найвищих органів д.в., регламентований правовими нормами, серед яких найголовніші норми КУ, дал Р.

Законодавчий процес – сукупність послідовних дій за допомогою якх реалізуються законотворчі повноваження ВРУ.

4 стадії зак. процесу:

1) Внесення законопроекту суб’єктами права законодавчої ініціативи до ВРУ – ст. 93КУ. Законопроект йде до профільного комітету, 2-ий екземпляр до комітету з прав політики. Також і до Науково-експертного управління та до юридичного. потім виноситься на пленарне засідання ВРУ.

2) Обговорення чи розгляд законопроекту. Р. допускає три читання законопроекту. На 2 читанні надходить на пленарне засідання і відправляється на доопрацювання в комітети. 3 читання, щодо лише прийняття (ст. 91 КУ).

Учасники законодавчого процесу: суб’єкти права законодавчої ініціативи; комітети ВРУ; Секретаріат ВРУ,; Голова ВРУ; КСУ; ВСУ; спеціальний прокурор; спеціальний слідчий(ст.111 КУ)

3) Прийняття закону(ст.91 КУ або розділ 13) ст.94 КУ

4) Промульгація – офіційне оприлюднення: «Голос України» тощо. Публікування закону

28.Порядок прийняття законів, їх підписання і набрання ними чинності. Стаття 94. Закон підписує Голова ВР У і невідкладно направляє його ПУ.ПУ протягом 15 днів після отримання закону підписує його, беручи до виконання, та офіційно оприлюднює його або повертає закон зі своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями до ВРУ для повторного розгляду.У разі якщо ПУ протягом встановленого строку не повернув закон для повторного розгляду, закон вважається схваленим ПУ і має бути підписаний та офіційно оприлюднений. Якщо під час повторного розгляду закон буде знову прийнятий ВР Уне менш як двома третинами від її конституційного складу, ПУ зобов'язаний його підписати та офіційно оприлюднити протягом десяти днів.Закон набирає чинності через 10 днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування

29. Конституційно-правовий статус народних депутатів. Несумісність депутатського мандату з певними видами діяльності.

Народні депутати України здійснюють свої повноваження на постійній основі. Народні депутати України не можуть мати іншого представницького мандата чи бути на держ. службі. Перед вступом на посаду народні депутати України складають перед ВРУ та присягу. Народним депутатам гарантується депутатська недоторканність. Народні депутати не несуть юр. відповідальності за результатом голосування або висловлювання у парламенті та його органах, за винятком відповідальності за образу чи наклеп. Повноваження народних депутатів припиняються одночасно з припиненням повноважень ВРУ. У разі невиконання вимоги щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності повноваження народного депутата припиняються достроково на підставі закону за рішенням суду.