Не иди проторенной дорогой, 4 страница

 

Наприклад, 10 листопада 2007 р. продавець продав на Лондонській біржі металів партію нікелю за ціною 4740,5 дол. США за тонну з поставкою через 3 місяці. Однак до 10 лютого 2008 р. ціна на нікель піднялася до 4785 дол. США за тонну. У цій ситуації продавець є стороною, що програла, і змушений буде при ліквідації такого ф’ючерсного контракту, укладеного 10 листопада 2007 р., виплатити покупцю10 лютого 2008 р. суму в 44,5 дол. США за кожну тонну партії нікелю, проданої за ф’ючерсом. Покупець, навпаки, буде стороною, що виграла, і тепер (10 лютого 2008 р.) функції сторін змінилися на прямо протилежні:

- продавець ф’ючерсного контракту (на 10 листопада 2007 р.) стає 10 лютого 2008 р. покупцем контракту на таку ж кількість цього товару, але на момент ліквідації контракту;

- покупець ф’ючерсного контракту (на 10 листопада 2007р.) перетворюється в продавця 10 лютого 2008 р.

 

У дійсності суб’єкти ф’ючерсної угоди після підписання контракту не вступають у відносини один з одним (з приводу цієї угоди). Вони реєструють підписані ф’ючерсні контракти у розрахунковій палаті біржі. Таким чином, розрахункова палата разом з іншими функціями займається реєстрацією ф’ючерсних контрактів, також через неї здійснюються платежі.

У цей час майже на всіх біржах розроблені й застосовуються стандартизовані форми ф’ючерсних контрактів, що полегшує і прискорює процедуру їх укладання та ліквідації.

Ф’ючерсні угоди укладаються для спекуляції на біржі або для страхування від можливих змін ціни на товар, тобто хеджування.

Ф’ючерсні угоди слід відрізняти від термінових угод на реальний товар, якого у продавця на момент підписання документів не має, але який, як передбачається, буде в нього через певний час; і тоді (це фіксується в контракті) реальний товар буде передано покупцю. При цьому, якщо партнери не впевнені в стабільності цін за період, що виокремлює момент укладання угоди на реальний товар від моменту поставки товару, то вони одночасно можуть укласти фіктивний контракт, що не припускає поставку реального товару (ф’ючерсний контракт). Ф’ючерсний контракт в таких умовах є формою страхування партнерів від ризику зміни ціни. Хоч це важливо для покупця (є побоювання про більш високу ціну), але і продавець погоджується на таке, так як це дає можливість обом сторонам прогнозувати свої операції. Якби не існувало такої можливості - укладати паралельно з контрактом на реальний товар інший, фіктивний (ф’ючерсний) контракт, то партнери серйозно ризикували. При цьому можливі такі варіанти:

 

1. Ціна на момент постачання товару могла б підвищитися у порівнянні із ціною, що існувала на момент підписання контракту. У цій ситуації покупцю довелося б заплатити більше високу ціну.

Наприклад, покупець припускав, що він заплатить за товар 100 грошових одиниць, а так як відбулося підвищення ціни, то фактично він платить 120 грошових одиниць. Але покупець цього не передбачав, в такій ситуації йому важко планувати свою діяльність. Використання ф’ючерсного контракту мінімізує такий ризик: якщо ціна зростає, то приріст ціни (на момент поставки товару в порівнянні з моментом укладання контракту) він одержить від розрахункової палати біржі. Іншими словами, він виплатить продавцю ціну 120 грошових одиниць, але 20 грошових одиниць йому поверне розрахункова палата. Таким чином, фактично він придбає товар за ціною 100 грошових одиниць.

 

2. Ціна на момент постачання могла знизитися у порівнянні з ціною, що існувала на момент укладання договору на поставку реального товару.

У такій ситуації продавець сподівався на одержання 100 грошових одиниць, а ціна упала до 80 грошових одиниць. Це означає, що він одержить тільки 80 грошових одиниць. Але, якщо разом з типовим договором продавець уклав ще і ф’ючерс, то при ліквідації ф’ючерса він одержить від розрахункової палати біржі 20 грошових одиниць (як різницю в ціні). І таким чином, він не несе ризику, пов’язаного зі зміною ціни.

Ріелтер

До особливих форм підприємницької діяльності відноситься торгівля нерухомістю, або, як її ще називають, ріелтерський бізнес. Людей, що займаються цим видом бізнесу, називають ріелтерами. Досить часто ріелтери використовують посередників - маклерів.

 

4. Підприємництво у фінансовій сфері

Фінансові інститути у підприємництві

Окрім двох основних типів підприємницької активності, варто виділити ще один тип, що займає особливе місце в структурі підприємництва. Мається на увазі підприємництво у фінансовій сфері, що, з одного боку, відноситься до посередницької діяльності, а з іншого боку - до сфери послуг, без яких здійснення будь-якої активності стає практично неможливим. Тому фінансове підприємництво виступає невід’ємною частиною будь-якого типу підприємницької активності.

Підприємництво у фінансовій сфері може здійснюватися банкірами або фінансистами за рахунок організації діяльності банків, інвестиційних компаній і фондів.

Банки

До банків відносяться спеціалізовані фінансові інститути (підприємства), що поєднують (зосереджують у себе) фінансові ресурси - тимчасово вільні кошти (внески), надають їх у тимчасове користування у вигляді кредитів, є посередниками у платежах і розрахунках між підприємствами, установами та окремими особами.

Таке визначення стосується державних або комерційних (приватних або акціонерних) банків. Національний банк виконує, в основному, функцію регулювання грошового обігу в країні, включаючи емісію (випуск в обіг) нових грошей. Національний банк, як правило, належить державі. Комерційні банківські установи належать до категорії підприємств, які здійснюють свої функції з метою одержання прибутку.

В організації банківської справи головна проблема зводиться до якісного обслуговування клієнтів. Однією з найважливіших характеристик діяльності банківських структур є період проходження банківських платежів. При цьому розрізняють:

- внутрішньобанківські платежі,

- міжбанківські платежі на національному рівні,

- міжбанківські платежі на міжнародному рівні.

Внутрішньобанківські платежі - це внутрішні (стосовно кожного окремого банку) розрахунки з філіями. Для оперативної роботи в цьому напрямку використовують традиційні види зв’язку: телефон, телетайп і пошту.

Інвестиційні компанії й фонди

До інвестиційних компаній і фондів належать фінансові установи (підприємства), які переслідують комерційні цілі (отримання прибутку), концентрують як свої, так і чужі капітали, інвестують їх з максимальною ефективністю у функціонуючі та нові виробництва.

Інвестиції – це довгострокові вкладення капіталу в яке-небудь підприємство, бізнес.

Інвестор - вкладник капіталу; особа, організація або держава, які здійснюють інвестиції.

Інвестиційні компанії й фонди підрозділяються на два види:

1. Підприємства, створені з метою концентрації наявних коштів вкладників, вкладення капіталу в діючі виробництва і одержання прибутку за рахунок таких інвестицій (з виплатою вкладникам доходу з прибутку).

Очікуваний ефект таким інвестиційним підприємством досягається за рахунок розосередження залучених коштів, що значно знижує ступінь ризику. Для цього необхідно володіти доскональною і об’єктивною інформацією про фінансовий стан компаній, в які планується вкладати капітал, і прогнозувати можливі зміни їх фінансового “здоров’я”.

 

Наприклад, інвестиційний фонд залучив (за рахунок реалізації акцій та облігацій) 100000 грошових одиниць. Вкладникам гарантовано доход у розмірі 10% річних. Отже, необхідно розмістити ці 100000 грошових одиниць так, щоб протягом року одержати сумарний доход не менш ніж 15000 грошових одиниць: 10000 грошових одиниць - виплати за внесками (вкладникам), 2000 грошових одиниць - витрати виробництва, 3000 грошових одиниць - мінімум нормативу прибутку. У такому випадку дуже важливо розробити ефективну схему розміщення запозичених капіталів. При цьому приваблива пропозиція банку придбати його акції за 100000 грошових одиниць із очікуваним дивідендом у розмірі 20%, навряд чи буде доцільною. (У бізнесі раціональні сумніви мають бути завжди, це природно). У цьому випадку виникає питання, а дійсно дивіденд 20%, а може усього 10% і менше? І тому, варто вчинити так:

- 20000 грошових одиниць використати на придбання акцій банку, очікуваний прибуток становитиме 4000 грошових одиниць (20% від 20000);

- 20000 грошових одиниць передати партнеру А в якості кредиту з його зобов’язанням повернути капітал через рік і виплатити 25% від розміру кредиту як плату за користування, тобто 5000 грошових одиниць (25% від 20 000);

- на 30000 грошових одиниць придбати акції акціонерного товариства “Норд” - вони обіцяють не дуже високий дивіденд (14%), але за останніми даними справи підприємства йдуть досить добре і дивіденд може скласти 20% і більше, тобто можна чекати прибуток від інвестування як мінімум 6000 грошових одиниць (20% від 30 000).

Розміщення залученого капіталу за такою схемою обіцяє принести сумарний доход у розмірі 15 000 грошових одиниць (4000+5000+6000). Однак, за цією схемою розміщено всього 70 000 з наявних 100 000 грошових одиниць, але (за розрахунками) вже досягли цільового ефекту. Щоправда, ризик зберігається. Із цієї причини інші 30 000 грошових одиниць можна розмістити у такий спосіб:

- 10000 грошових одиниць використати для придбання привілейованих акцій акціонерного товариства “Данко” із фіксованим дивідендом 20% (2000 грошових одиниць - страхова сума, призначена для компенсації можливого недоодержання розрахункового доходу від вкладення 70 000 грошових одиниць);

- на залишкові 20000 грошових одиниць можна придбати магазин для гарантованого в майбутньому доходу або для одержання можливості у (випадку невизначених обставин) перетворити цю власність у грошову форму капіталу через продаж або скористатися як об’єктом застави.

 

Звичайно, така діяльність вимагає раціонального, зваженого осмислення всього комплексу проблем, а також детальної розробки бізнес-плану на основі продуманої й вивіреної схеми розміщення капіталів. Саме процес залучення капіталів потребує особливої роботи розуму.

2. Підприємства, які створені з метою концентрації капіталів для реалізації певних проектів, у тому числі й на регіональному рівні. У цьому випадку можлива двояка форма таких підприємств:

a) інвестиційний фонд, що трансформується в ході реалізації проекту в акціонерне товариство. Приміром, створено інвестиційний фонд для реалізації проекту з організації автомобільного комплексу. При цьому ділова активність будується відповідно процедурі створення акціонерного товариства

б) регіональний інвестиційний фонд як комерційне підприємство, що спеціалізується тільки на пошуку та залученні капіталів для вкладення у конкретні проекти на території даного регіону.

 

Наприклад, залучено капітал для будівництва заводу з обробки шкір у Ровенській області. З адміністрацією заводу укладено договір про те, що інвестовані капітали мають приносити прибуток у розмірі 10 % від їх обсягу.

 

До інвестиційних підприємств також відносяться інвестиційні банки, якіспеціалізуються на фінансуванні довгострокових інвестицій (у тому числі - розповсюдженням підписки акцій).

 

Аудиторська діяльність

До особливих сфер підприємницької активності відноситься аудит. Аудит - це професійна діяльність із перевірки та контролю за фінансовим станом підприємства. Фірми, які спеціалізуються на аудиті, називаються аудиторськими, або фірмами-аудиторами. Посадових осіб таких фірм, які виконують перевірочні й контрольні функції, також називають аудиторами.

Аудиторська перевірка фірми може здійснюватися фірмою-аудитором на прохання керівництва (власника) фірми. Такі дії в підприємницькій практиці - не рідкість. Навіщо керівник або власник запрошує контролерів? Існує думка, що фінансові перевірки підприємств завжди здійснюються з єдиною метою - знайти недоліки та покарати винних. Аудит же виходить із інших цільових настанов: сторонній або нейтральний фахівець (або група фахівців) для фірми, що перевіряється, робить у ході контрольної перевірки висновки про ступінь компетентності управління фінансами фірми та надає рекомендації щодо поліпшення ситуації з фінансами.

Інколи аудиторські перевірки проводяться за рішенням судових інстанцій (наприклад, коли готується судове рішення про оголошення фірми банкрутом). Аудиторська перевірка передбачається тоді, коли фірма звертається за кредитом і кредитор виставляє обов’язкову умову проведення такої перевірки.

ПІДСУМКИ ТЕМИ

 

Підприємницька діяльність може здійснюватися у різних формах. Ці форми доповнюють один одного, перетворюючи процес виробництва та просування товарів і послуг до споживача в цілісний процес.

Тема 3

УМОВИ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

 

1. Підприємницька ідея та її вибір.

2. Технологія виробництва.

3. Засоби виробництва як форма використання обраної технології.

4. Підприємницький капітал, способи його формування.

5. Підприємницький тип мислення та поведінки.

 

Якщо метою підприємницької діяльності є одержання підприємницького доходу, то засобом досягнення такої мети служить виробництво товару. Виробництво товару являє собою процес створення нової споживчої вартості або ускладнення, поліпшення вже існуючої. Таким чином, організатор виробництва має знати, як організувати виробництво, і бути спроможним його організувати. Однак для організації виробництва необхідні певні умови, без яких воно стає неможливим. Що це за умови? Зазначимо, що умови ведення діяльності дещо різні для бізнесмена-початківця та досвідченого підприємця.

Умовами здійснення підприємницької діяльності виступають фактори виробництва. Традиційно економічна наука відносила до факторів виробництва землю, капітал, працю. Підприємництво як особлива форма економічної активності в сучасних умовах вимагає конкретизації факторів виробництва.

 

1. Підприємницька ідея та її вибір

Підприємець повинен володіти ідеєю, яку можна охарактеризувати як підприємницьку ідею, що включає в себе інноваційний момент, тобто засновану на інновації. Наявність реальної для здійснення підприємницької ідеї – основний фактор підприємницької діяльності. Дійсно, можна мати капітал і все необхідне для виробництва, але володіння може бути марним, якщо немає ідеї, заради якої вкладається капітал в процес виробництва.

Що таке підприємницька ідея? Це відображення у свідомості підприємця бажання споживача мати товар, який буде зроблено підприємцем. Це чітке уявлення про те, як можуть бути задоволені потреби потенційного покупця, шляхом яких саме дій підприємця.

У практичній діяльності проблема підприємницької ідеї має дві суттєві особливості:

- по-перше, без наявності конкретної ідеї підприємницька діяльність неможлива (особливо важливо для підприємця-новачка);

- по-друге, будь-який підприємець у своїй діяльності не може уникнути процесу нагромадження, відбору та порівняльного аналізу підприємницьких ідей.

Технологія нагромадження ідей

Слід зауважити, що підприємцю доводиться часто замислюватися над проблемою нагромадження, відбору і порівняльного аналізу ідей. Хоч кожен підприємець обирає свою власну лінію професійного поводження, проте загалом концепція технології нагромадження, відбору й аналізу ідей використовується майже усіма підприємцями. Що являє собою ця концепція? Насамперед, ця концепція містить три моменти.

По-перше, підприємець нагромаджує ідей, які могли б (при більш детальному аналізі) скласти предмет підприємницької активності. Нагромадження ідей – це результат осмислення навколишньої дійсності: ринку і ринкової ситуації, поводження споживачів, рівня розвитку науки, техніки і технології.

По-друге, він веде відбір конкретних ідей з накопиченого обсягу. Відбір здійснюється за різними критеріями залежно від конкретної ситуації, у якій перебуває сам підприємець. Такими критеріями можуть бути:

- ефективність ідеї (наприклад, реалізація ідеї А обіцяє чистий прибуток у розмірі 100 тис. грн. на місяць, а ідеї Б - 200 тис. грн.); перспективи завоювання стабільного положення на ринку (з товаром А можна завоювати 10% ринкового сегмента, а з товаром Б - 25%);

- тривалість підготовчого періоду, тобто періоду від початку втілення підприємницької ідеї до моменту передачі товару споживачу, що становить предмет ідеї (реалізація ідеї А потребує періоду тривалістю 6 місяців, а ідеї Б - 1,5 місяця);

- розмір необхідного капіталу та можливості його інвестування (приміром, ідея А вимагає інвестицій в обсязі 10 тис. грн., якими підприємець володіє сам, а ідея Б - інвестицій у розмірі 100 тис. грн., 90 тис. із яких буде становити позиковий капітал);

- ступінь доступності устаткування для виробництва (так, для реалізації ідеї А необхідно закупити устаткування за кордоном, а для ідеї Б устаткування може бути придбано у рідному місті підприємця);

- доступність сировини в потрібних кількостях;

- наявність робочої сили певного профілю та рівня кваліфікації.

Можна продовжити цей перелік критеріїв, але в кожному випадку їх вибір і важливість будуть залежати від конкретної ситуації.

Також необхідно відзначити, що відбираються тільки ідеї, які відносяться до категорії реальних для практичного втілення з погляду окремого підприємця, що планує їх використовувати. Тобто підприємець, зупиняючи свій вибір на якійсь ідеї, зовсім не відкидає усі інші. Цілком можливий варіант, що невикористані ідеї переходять у банк підприємницьких ідей.

По-третє, підприємець проводить порівняльний аналіз відібраних підприємницьких ідей. Оцінивши кожну з ідей за критеріями, підприємець одержує кінцевий підсумок, що є основою для порівняльного аналізу всіх ідей. Рішення про вибір кращої ідеї приймається відповідно до тих цілей, що підприємець ставить перед собою. Результат аналізу кожної ідеї не можна виразити в абсолютному значенні, тому рішення приймається на основі головного критерію.

Таким чином, проблема підприємницької ідеї зумовлює діяльність підприємця із нагромадження нових ідей, їх відбору та порівняльного аналізу для прийняття рішення: яку з існуючих ідей можна реалізувати на цей момент.

 

2. Технологія виробництва

 

Пошук і відбір підприємницьких ідей припускають:

- знання споживача, його потреб у тому або іншому товарі, послузі;

- об’єктивну оцінку підприємцем своїх власних здібностей, умінь і навичок, які дозволяють реалізувати ідею;

- володіння інформацією про рівень розвитку науки, техніки й технології.

Володіння необхідною інформацією представляє собою другий фактор підприємницької діяльності. Підприємець, який прийняв рішення щодо практичне втілення ідеї, повинен мати інформацію про технологію виробництва товару, що становить предмет ідеї. Причому він прагне до виявлення найефективнішої із усіх існуючих технологій. Але така технологія при цьому має бути доступною для підприємця, і він вирішує, як цього досягти (придбати ліцензію, купити франшизу).

Рішення даної проблеми грає для підприємця важливу роль. Інколи, інноваційний момент діяльності зводиться саме до впровадження в процес виробництва нової технології (це змушує змінювати весь процес організації виробництва, його окремих компонентів, але початком таких змін є рішення про використання нової технології).

 

Поняття технології

Поняття технології в загальному виді являє собою сукупність методів, прийомів і навичок з обробки, зміни стану, властивостей, форми сировини, напівфабрикатів або матеріалів при виготовленні продукції, а також методи організації та управління виробничим процесом (поява конвеєрного виробництва на початку ХХ ст. - це використання нової технології, що базувалася на новій системі організації виробництва).

Проблема технологій - особлива тема, оскільки за оцінкою провідних економістів і соціологів, сучасний світ переживає технологічну революцію, що істотно впливає як на соціальну, так і на економічну ситуацію. Із погляду підприємця, важливо звернути увагу на одну обставину, яка набуває все більшого значення. Це використання гнучких технологій, тобто технологій, які дозволяють швидко та без особливих принципових змін перепрофілювати виробництво з одного виду продукції на іншій. Звичайно, не на будь-якому підприємстві можна використовувати гнучкі технології, але якщо існує така можливість, то їх застосування, безсумнівно, більш ефективно у перспективі порівняно зі звичайними технологіями.

Вибір підприємцем конкретної технології має важливе економічне значення, пов’язане з рівнем ефективності виробництва. При цьому підприємець визначає рівень ефективності як на найближчу, так і на віддалену перспективу. Проілюструємо це положення прикладом.

 

Припустимо, є інформація, що сьогодні можна зробити товар А, використовуючи застарілу (але відносно дешеву) технологію або сучасну, але дорогу технологію. При цьому також відомо, що вихід на ринок із цим товаром може бути недовгим (через ринкову ситуацію або через перепрофілювання виробництва).

Таким чином, вибір ідеї потребує одночасного прийняття підприємцем рішення про вибір технології виробництва, залежно від конкретної ситуації.

3. Засоби виробництва як форма використання обраної технології

Технічні елементи виробництва

Технологія, обрана та використана підприємцем для організації виробництва, вимагає певного матеріального забезпечення, під яким розуміється устаткування, машини, апарати, пристрої, ресурси (енергетичні, транспортні, сировинні тощо). Крім цього, підприємець має потребу в приміщенні, де буде встановлене устаткування, а також – у земельній ділянці, зайнятій під виробничі потужності (виробничі корпуса, офіс, складські приміщення). Усе це становить технічні елементи виробництва або основний капітал підприємця (за винятком сировини та ресурсів, які належать до оборотного капіталу). Технічні елементи виробництва виступають як третій фактор підприємницької діяльності. Технічні елементи виробництва називають також виробничими фондами.

 

Капіталовкладення і строк окупності проекту

Кожна технологія вимагає власного матеріального забезпечення. Підприємець розглядає разом проблеми технології та її матеріального забезпечення. Він виконує такі розрахунки: використання технології зумовлює витрати в такому-то обсязі, а придбання всього необхідного для організації виробництва на основі цієї технології потребує загальних капіталовкладень у такому-то обсязі.

Підприємець при осмисленні проблеми вибору технологій використовує показник фондовіддачі - економічний показник, що характеризує обсяг валової або товарної продукції у розрахунку на одиницю вартості основних і оборотних виробничих фондів, використаних для виробництва такої продукції.

Розрахунок фондовіддачі важливий не тільки при виборі технології, але й при виборі інвестиційної можливості, хоча в останньому випадку особливе значення має строк окупності проекту.

Розрахунок фондовіддачі грає важливу роль у вирішенні: що краще - побудувати новий цех або залучити додаткову робочу силу та організувати двозмінну роботу. У другому випадку зросте фондовіддача, але виникне небезпека швидкого зносу обладнання.

4. Підприємницький капітал, способи його формування

 

Реалізація підприємницької ідеї, вибір технології та її матеріальне забезпечення - стає можливим тільки тоді, коли у підприємця з’являється можливість використовувати ще один, четвертий фактор підприємницької діяльності - капітал у необхідній формі (матеріальній або грошовій) і достатньому обсязі.

Ефективність і обсяг капіталу - різні поняття. Результат може бути значним при невеликих витратах капіталу, наприклад комерціалізація нової ідеї, принципово нове технічне відкриття, винахід (інновація).

Без володіння капіталом не може бути підприємництва. Чим ефективніше капітал у розпорядженні підприємця, тим значніше результат його діяльності, тим більший обсяг суспільних потреб він може задовольнити. Суспільство з розумною організацією не може протидіяти прагненню підприємця до володіння все зростаючим капіталом, тому що саме сумарний обсяг підприємницького капіталу в значній мірі визначає рівень національного багатства. Завданням держави є регулювання соціально-економічних процесів з метою створення для підприємницького капіталу не тільки можливості до самозростання, але й економічні умови для його функціонування, які змушують підприємця діяти для всього суспільства.

Цікаво, що магістральним засобом досягнення такої гармонізації є політика держави, що зводиться до наступного:

- підтримки новостворених підприємницьких структур;

- фінансової допомоги;

- організаційного зміцнення.

Здійснення цих заходів пов’язано з такими наслідками:

- ускладнення підприємницьких структур;

- підвищення рівня конкуренції серед підприємців;

- скорочення (ліквідації) товарного дефіциту, росту кількості і якості товарів;

- зміни цін або грошових доходів.

Капітал – це не тільки речовинні об’єкти власності. Капітал може існувати в матеріалізованій або нематеріальній формі (знання, навички, уміння, таланти, здатності, професійні секрети, тобто ноу-хау також розцінюється як товар і капітал).

Капітал - це матеріальні або фінансові кошти, а також інтелектуальні наробітки та організаторські навички, які використовуються в процесі виробництва, слугують засобами для отримання прибутку.

Інакше кажучи, капіталом є: 1) усі технічні засоби виробництва (будинки, споруди, устаткування, верстати, транспорт, інструменти та інше), застосовуються підприємцем на законних підставах (не обов’язково як власність, можливо на правах оренди, лізингу, тимчасового користування); 2) матеріальні елементи оборотного капталу (сировина, матеріали, пристрої, інструменти); 3) оборотні кошти (у грошовій формі - кошти на придбання сировини, необхідні для організації виробництва); 4) інтелектуальна власність - це підприємницька ідея, спосіб виробництва товару, спосіб надання товару нових властивостей або нових якісних характеристик, новий спосіб виробництва, тобто має відношення до поняття “інновація”.

Таким чином, підприємницький капітал (К_п) можна представити формулою (3.1):

 

Кп=Те+ОК+Ів,

(3.1)

 

де Т_е- технічні елементи виробництва;

О_к - оборотні кошти;

І_в- інтелектуальна власність.

 

Формування первісного підприємницького капіталу

“Без грошей у підприємництві нічого не досягнеш”, - говорить мудре правило ділових людей, які розуміють сенс своєї професії. Звичайно, у цьому випадку мається на увазі капітал - гроші, призначені для вкладення в якусь справу. Організація нового підприємства будь-якого типу обов’язково пов’язана з володінням капіталом. Потреба підприємця у певному обсязі капіталу залежить від планів самого підприємця, від його ідеї. Існують досить капіталомісткі галузі, але і такі, що не потребують значних вкладень капіталу. Розмір первісного капіталу залежить саме від галузі, де передбачається реалізація підприємницької ідеї.

Первісним називається капітал, що пускається в оборот у момент початку практичної реалізації підприємницького проекту або на початковій стадії підприємницької діяльності. Звичайно під первісним капіталом розуміють всі витрати в грошовій формі, які необхідно здійснити для реалізації проекту та одержання планованого ефекту.

Первісний капітал - це категорія, яка не тільки необхідна для реалізації проекту, але є однією з можливих гарантій, за якою партнери оцінюють діловий авторитет підприємця.

 

Джерела формування підприємницького капіталу

Тепер виникає головне питання: де взяти необхідний обсяг первісного капіталу? При цьому особливу увагу звертають на можливі способи формування первісного капіталу. До них відносяться:

1) фінансові результати попередньої підприємницької діяльності (власної або наслідуваної);

2) особисті заощадження (у грошовій або речовій, товарній формі);

3) позикові кошти, тобто кошти, узяті в борг з певними зобов’язаннями (під відсотки).

Третій спосіб формування первісного капіталу в умовах ринкової економіки має досить широке поширення, це так званий “ріст із нуля”. Правда, у цьому випадку одержати кредит не так-то просто: потрібні тверді гарантії. У ряді випадків такими гарантіями є сам підприємницький проект, а вірніше, точність розрахунків, висока ймовірність значного ефекту та швидкий оборот капіталу.