Україна у великій вітчизняній війні

ДАВНЬОСЛОВ'ЯНСЬКЕ ВШСЬКО

На початковому етапі східнослов’янської цивілізації воєнна організація була родоплемінною. Саме рід дбав про зброю та військове спорядження, забезпечував охорону осель і городищ від ворогів. Усі важливі воєнні справи (ведення війни, укладення миру) вирішувалися на вічі. Керував воями в бою воєвода або князь. Озброєння було різноманітним: списи різних видів (по два-три у кожного), сокира, лук, запозичений пізніше у готів меч. У ближ­ньому бою

ВІЙСЬКО КНЯЖОЇ ДОБИ

У період зародження давньоруської держави — Київ­ської Русі — запроваджується постійне регулярне вій­сько — дружина основним заняттям якої була військова діяльність. Крім того, великий київський князь і підлеглі йому князі руських земель самі утримували свої дружи­ни, платили дружинникам грішми, харчами, кожухами, медом, воском та іншим добром, що його дружина збирала для князя як подать.

Військово-фізична підготовка молоді в ті часи прово­дилася у школах при монастирях і князівських дворах. Відомо, що за князя Святослава хлопчиків уже в три роки садовили на коня, у сім — починали навчати грамо­ти, а з дванадцяти — брали в походи.

Слід зазначити що тогочасне військо» оскільки не було постійним, а збиралося за наказом князя, не стано­вило окремого класу чи організації — це був сам народ, який своєю звитягою здобував державі могутність.

УКРАЇНСЬКЕ ВІЙСЬКО ПЕРІОДУ КОЗАЧЧИНИ

Могутність війська за княжих часів була зумовлена насамперед його зв'язком з державою. Татарська навала у ХШ-ХІУ ст. призвела до занепаду держави та її війська. Тогочасні українські землі опинились під владою литов­ських, польських, угорських, молдовських правителів.

ХУ-ХУШ сг. в історії України — це період козаччини. Основною причиною зародження козацтва була небезпека з боку орд кочівників, які грабували, нищили, брали у полон український люд, У цей час визріває національна свідомість народу, міцніє його бажання здобути свободу і незалежність.

Слово «козак» означає «вільна, відважна, войовнича людина». Козаками ставали вихідці з прикордонних зам­ків і містечок, утікачі від кріпосницького гніту, які йшли в степи ловили звірів, билися з татарами. Спочатку це були загони з кількох десятків чоловік, озброєних луками, списами, сокирами, шаблями, примітивними рушницями. Загін очолював отаман; його обирали з тих, хто воєнний досвід. Такі козацькі загони діяли в степах, зрідка об'єднуючись для спільної боротьби, їхньою тактикою була локальна війна з татарами, а метою — здобич.

 

 

ЗБРОЙНІ СИЛИ УНР В ПЕРІОД НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНОЇ БОРОТЬБИ 1917-1920 рр.

У Першу світову війну російський уряд мобілізував до війська майже все чоловіче населення України. З рево­люційними подіями 1917 р. в Україні розпочинається військовий рух за створення національної армії. Організо­вуються військові клуби, що займаються формуванням українських військових частин, переведенням українців- військових на службу на своїй землі. Російський револю­ційний уряд і військове командування вороже ставилися до цього. Протягом 1917 р. було стихійно створено чимало українських військових підрозділів. Та лише після прого­лошення Центральною Радою Української Народної Рес­публіки (УНР) розпочалося по-справжньому створення національних Збройних Сил.

УКРАЇНА У ВЕЛИКІЙ ВІТЧИЗНЯНІЙ ВІЙНІ

З початком Другої світової війни національно-ви­звольна боротьба українського народу активізується. Це було зумовлено низкою причин: нападом Німеччини на Польщу, надією на незалежність Західної («Галицької») України під протекторатом Німеччини, небажанням значної частини населення західноукраїнських земель приєднуватися до Радянського Союзу, діяльністю Органі­зації Українських Націоналістів (ОУН).

Як відомо, ще до початку Другої світової війни ОУН розділилася на дві фракції: ОУН-Б Степана Банд ери (1909—1959) — бандерівців та ОУН-М Андрія Мельника (1890—1964) — мельниківців. ОУН-Б проголосила змістом своєї діяльності революційну боротьбу за визволення України силами українського народу, без орієнтації на Німеччину та інші держави, і мала на меті скористатися знесиленням у війні Радянського Союзу і Німеччини для побудови незалежної соборної Української держави. Мельниківці ж були схильні до боротьби проти СРСР спі­льно із фашистською Німеччиною. Боротьба за лідерство між цими двома фракціями завдала шкоди українській національній справі.’єднання в соборну Українську державу. Проте, позбавлена реальної масової підтримки більшості українського народу, своєї мети УПА не могла досягти.

Основна ж частина населення України боролася проти фашизму в складі Збройних Сил СРСР, у партизанських загонах, підпільних організаціях і групах опору. Війна про­ти гітлерівських окупантів для українського народу, як і для інших народів колишнього Радянського Союзу, мала всенародний, справедливий і визвольний характер. До лав лише регулярної радянської армії було мобілізовано за ро­ки війни понад 7 млн українців, а всього на боротьбу з німцями стали майже 10 млн мешканців України. З них близько 6 млн загинуло на фронтах війни, в партизансь­ких загонах і підпіллі

 

15. Військова присяга та військова символіка України

ПОХОДЖЕННЯ ВІЙСЬКОВОЇ ПРИСЯГИ, БОЙОВОГО ПРАПОРА І ВІЙСЬКОВОЇ СИМВОЛІКИ УКРАЇНИ

Ритуал прийняття військової присяги як клятви воїна на вірність своєму народові, Вітчизні існує з давніх-давен. На території сучасної України його започатковано у IX ст. з приходом на наші землі варягів. Саме від них було запо­зичено цей обряд. Вступаючи до дружини, воїни клялися князеві у своїй вірності, і після цього дружинники вважа­лися побратимами.

За княжої доби кожний полк і кожний його підрозділ мав прапор, труби, бубон — обов’язкові військові атрибути. Трубами та бубнами подавали сигнал до бою, до походу; прапор (стяг, хоругва) був символом і знаком, що об’єдну­вав воїнів навколо князя. Усі прапори були однакової фор­ми — довге трикутне полотно на держаку. Відрізнялися вони забарвленням, зображеннями на них (зорі, місяць, знаки), а також тим, що прикріплялося на вершині держака (півмісяць, спис, кінське волосся). За прапорами пізнава­ли, чиє то військо. Коли прапор піднімали над військом — це був урочистий знак до початку бою. Навколо прапора в бою точилася завзята боротьба, всі воїни були зобов’язані боронити свій прапор. Вважалося за доблесть здобути в бою ворожий прапор: це була перемога, тріумф. Піднятий догори прапор означав, що військо добре б’ється, що його не переможено.

Герб як символ держави виник за часів князювання Володимира Великого (7-1015). Тоді на монетах було вперше викарбувано тризуб, що став пізніше знаком могутності й сили Київської держави.

У козацькому війську відзнаки звалися клейнодами. Козацькі клейноди — булава, бунчук, печатка, прапори, бубни і труби. Булава та бунчук — відзнаки гетьманської влади. Бунчук — палиця (близько 3 м) з металевим яблуком на кінці, з-під якого звисало кінське волосся. Печатка Запорізького війська (мал. 4) була округлою, з гер­бом посередині, різних розмірів. Свої печатки мали військова канцелярія, кожний полк, інколи навіть сотня. В війську був один спільний прапор, а також полкові та прапори.

У березні 1918 р. Мала Рада УНР затвердила герб Української Народної Республіки — знак Київ­ської держави часів Володимира (тризуб, оточений вінком із листя); було затверджено також військово- морський прапор УНР із зображен­ням тризуба.

Ритуал прийняття військової присяги на вірність Україні вперше

 

 

ВІЙСЬКОВА ПРИСЯГА — КЛЯТВА НА ВІРНІСТЬ НАРОДОВІ УКРАЇНИ

Громадяни України, які призвані або добровільно всту­пили на військову службу, складають Військову присягу на вірність народу України (згідно із Законом України «Про затвердження статутів Збройних Сил України», № 548-ХГУ від 24 березня 1999 р. зі змінами, внесеними Законом Ук­раїни № 1420-ГУ від 03.02.2004 р.). її приймають в урочис­тій обстановці, зі зброєю в руках, біля Бойового прапора вій­ськової частини, перед строєм командирів і воїнів. Молодий воїн дає персональну клятву народові України, державі, називаючи своє прізвище, ім’я, по батькові.

ВІЙСЬКОВА ПРИСЯГА

Я, (прізвище, ім'я та по батькові), вступаю на війсь­кову службу і урочисто присягаю Українському народові завжди бути йому вірним і відданим, обороняти Україну, захищати її суверенітет, територіальну цілісність і не­доторканністьу сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок/накази командирів, неухильно додержуватися Конституції України та законів України, зберігати державну таємницю„

Присягаю виконувати свої обов'язки в інтересах співвітчизників. Присягаю ніколи не зрадити Українсь­кому народові!

Військова присяга — документ юридичної сили, в якому сформульовано найважливіші вимоги, які став­ляться до воїна і які він має неухильно виконувати в інте­ресах національної безпеки України.

Складаючи присягу, воїн Збройних Сил України кля­неться перед народом, державою бути вірним і відданим їм, сумлінно виконувати свої обов’язки щодо захисту сво­боди та національної незалежності держави, чесно служити інтересам усього народу. Вірними і відданими рідній землі були запорізькі козаки, січові стрільці, борці з фашизмом у роки Великої Вітчизняної війни. Порушення Військової присяги, зрада народу і Батьківщини є найтяжчим зло­чином.

Найважливіший обов’язок кожного військовослужбовця - підтримання високої боєздатності, готовності до збройного захисту Вітчизни. Адже бойова готовність Збройних Сил залежить насамперед від високої організованості та дисципліни військ.

ДЕРЖАВНА ТА ВІЙСЬКОВА СИМВОЛІКА

Статтею 20 Конституції України визначено: «Держав­ними символами України е Державний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України».

Державний Прапор України — стяг із двох рівновели­ких горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів.

Великий Державний Герб України встановлюється з урахуванням малого Державного Герба України та герба Війська Запорізького. Головним елементом великого Дер­жавного Герба України є Знак Княжої Держави Володи­мира Великого (малий Державний Герб України), тобто тризуб.

Законом України від 6 березня 2003 р, № 602-ІУ Дер­жавним Гімном України затверджено національний гімн на музику Михайла Вербицького (1815-1870) із словами першого куплету та приспіву твору Павла Чубинського (1839-1884) в такій редакції: