Україна у великій вітчизняній війні

ДАВНЬОСЛОВ'ЯНСЬКЕ ВШСЬКО

На початковому етапі східнослов’янської цивілізації воєнна організація була родоплемінною. Саме рід дбав про зброю та військове спорядження, забезпечував охорону осель і городищ від ворогів. Усі важливі воєнні справи (ведення війни, укладення миру) вирішувалися на вічі. Керував воями в бою воєвода або князь. Озброєння було різноманітним: списи різних видів (по два-три у кожного), сокира, лук, запозичений пізніше у готів меч. У ближньому бою

ВІЙСЬКО КНЯЖОЇ ДОБИ

У період зародження давньоруської держави — Київської Русі — запроваджується постійне регулярне військо — дружина основним заняттям якої була військова діяльність. Крім того, великий київський князь і підлеглі йому князі руських земель самі утримували свої дружини, платили дружинникам грішми, харчами, кожухами, медом, воском та іншим добром, що його дружина збирала для князя як подать.

Військово-фізична підготовка молоді в ті часи проводилася у школах при монастирях і князівських дворах. Відомо, що за князя Святослава хлопчиків уже в три роки садовили на коня, у сім — починали навчати грамоти, а з дванадцяти — брали в походи.

Слід зазначити що тогочасне військо» оскільки не було постійним, а збиралося за наказом князя, не становило окремого класу чи організації — це був сам народ, який своєю звитягою здобував державі могутність.

УКРАЇНСЬКЕ ВІЙСЬКО ПЕРІОДУ КОЗАЧЧИНИ

Могутність війська за княжих часів була зумовлена насамперед його зв'язком з державою. Татарська навала у ХШ-ХІУ ст. призвела до занепаду держави та її війська. Тогочасні українські землі опинились під владою литовських, польських, угорських, молдовських правителів.

ХУ-ХУШ сг. в історії України — це період козаччини. Основною причиною зародження козацтва була небезпека з боку орд кочівників, які грабували, нищили, брали у полон український люд, У цей час визріває національна свідомість народу, міцніє його бажання здобути свободу і незалежність.

Слово «козак» означає «вільна, відважна, войовнича людина». Козаками ставали вихідці з прикордонних замків і містечок, утікачі від кріпосницького гніту, які йшли в степи ловили звірів, билися з татарами. Спочатку це були загони з кількох десятків чоловік, озброєних луками, списами, сокирами, шаблями, примітивними рушницями. Загін очолював отаман; його обирали з тих, хто воєнний досвід. Такі козацькі загони діяли в степах, зрідка об'єднуючись для спільної боротьби, їхньою тактикою була локальна війна з татарами, а метою — здобич.

ЗБРОЙНІ СИЛИ УНР В ПЕРІОД НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНОЇ БОРОТЬБИ 1917-1920 рр.

У Першу світову війну російський уряд мобілізував до війська майже все чоловіче населення України. З революційними подіями 1917 р. в Україні розпочинається військовий рух за створення національної армії. Організовуються військові клуби, що займаються формуванням українських військових частин, переведенням українців- військових на службу на своїй землі. Російський революційний уряд і військове командування вороже ставилися до цього. Протягом 1917 р. було стихійно створено чимало українських військових підрозділів. Та лише після проголошення Центральною Радою Української Народної Республіки (УНР) розпочалося по-справжньому створення національних Збройних Сил.

УКРАЇНА У ВЕЛИКІЙ ВІТЧИЗНЯНІЙ ВІЙНІ

З початком Другої світової війни національно-визвольна боротьба українського народу активізується. Це було зумовлено низкою причин: нападом Німеччини на Польщу, надією на незалежність Західної («Галицької») України під протекторатом Німеччини, небажанням значної частини населення західноукраїнських земель приєднуватися до Радянського Союзу, діяльністю Організації Українських Націоналістів (ОУН).

Як відомо, ще до початку Другої світової війни ОУН розділилася на дві фракції: ОУН-Б Степана Банд ери (1909—1959) — бандерівців та ОУН-М Андрія Мельника (1890—1964) — мельниківців. ОУН-Б проголосила змістом своєї діяльності революційну боротьбу за визволення України силами українського народу, без орієнтації на Німеччину та інші держави, і мала на меті скористатися знесиленням у війні Радянського Союзу і Німеччини для побудови незалежної соборної Української держави. Мельниківці ж були схильні до боротьби проти СРСР спільно із фашистською Німеччиною. Боротьба за лідерство між цими двома фракціями завдала шкоди українській національній справі.’єднання в соборну Українську державу. Проте, позбавлена реальної масової підтримки більшості українського народу, своєї мети УПА не могла досягти.

Основна ж частина населення України боролася проти фашизму в складі Збройних Сил СРСР, у партизанських загонах, підпільних організаціях і групах опору. Війна проти гітлерівських окупантів для українського народу, як і для інших народів колишнього Радянського Союзу, мала всенародний, справедливий і визвольний характер. До лав лише регулярної радянської армії було мобілізовано за роки війни понад 7 млн українців, а всього на боротьбу з німцями стали майже 10 млн мешканців України. З них близько 6 млн загинуло на фронтах війни, в партизанських загонах і підпіллі

15. Військова присяга та військова символіка України

ПОХОДЖЕННЯ ВІЙСЬКОВОЇ ПРИСЯГИ, БОЙОВОГО ПРАПОРА І ВІЙСЬКОВОЇ СИМВОЛІКИ УКРАЇНИ

Ритуал прийняття військової присяги як клятви воїна на вірність своєму народові, Вітчизні існує з давніх-давен. На території сучасної України його започатковано у IX ст. з приходом на наші землі варягів. Саме від них було запозичено цей обряд. Вступаючи до дружини, воїни клялися князеві у своїй вірності, і після цього дружинники вважалися побратимами.

За княжої доби кожний полк і кожний його підрозділ мав прапор, труби, бубон — обов’язкові військові атрибути. Трубами та бубнами подавали сигнал до бою, до походу; прапор (стяг, хоругва) був символом і знаком, що об’єднував воїнів навколо князя. Усі прапори були однакової форми — довге трикутне полотно на держаку. Відрізнялися вони забарвленням, зображеннями на них (зорі, місяць, знаки), а також тим, що прикріплялося на вершині держака (півмісяць, спис, кінське волосся). За прапорами пізнавали, чиє то військо. Коли прапор піднімали над військом — це був урочистий знак до початку бою. Навколо прапора в бою точилася завзята боротьба, всі воїни були зобов’язані боронити свій прапор. Вважалося за доблесть здобути в бою ворожий прапор: це була перемога, тріумф. Піднятий догори прапор означав, що військо добре б’ється, що його не переможено.

Герб як символ держави виник за часів князювання Володимира Великого (7-1015). Тоді на монетах було вперше викарбувано тризуб, що став пізніше знаком могутності й сили Київської держави.

У козацькому війську відзнаки звалися клейнодами. Козацькі клейноди — булава, бунчук, печатка, прапори, бубни і труби. Булава та бунчук — відзнаки гетьманської влади. Бунчук — палиця (близько 3 м) з металевим яблуком на кінці, з-під якого звисало кінське волосся. Печатка Запорізького війська (мал. 4) була округлою, з гербом посередині, різних розмірів. Свої печатки мали військова канцелярія, кожний полк, інколи навіть сотня. В війську був один спільний прапор, а також полкові та прапори.

У березні 1918 р. Мала Рада УНР затвердила герб Української Народної Республіки — знак Київської держави часів Володимира (тризуб, оточений вінком із листя); було затверджено також військово- морський прапор УНР із зображенням тризуба.

Ритуал прийняття військової присяги на вірність Україні вперше

ВІЙСЬКОВА ПРИСЯГА — КЛЯТВА НА ВІРНІСТЬ НАРОДОВІ УКРАЇНИ

Громадяни України, які призвані або добровільно вступили на військову службу, складають Військову присягу на вірність народу України (згідно із Законом України «Про затвердження статутів Збройних Сил України», № 548-ХГУ від 24 березня 1999 р. зі змінами, внесеними Законом України № 1420-ГУ від 03.02.2004 р.). її приймають в урочистій обстановці, зі зброєю в руках, біля Бойового прапора військової частини, перед строєм командирів і воїнів. Молодий воїн дає персональну клятву народові України, державі, називаючи своє прізвище, ім’я, по батькові.

ВІЙСЬКОВА ПРИСЯГА

Я, (прізвище, ім'я та по батькові), вступаю на військову службу і урочисто присягаю Українському народові завжди бути йому вірним і відданим, обороняти Україну, захищати її суверенітет, територіальну цілісність і недоторканністьу сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок/накази командирів, неухильно додержуватися Конституції України та законів України, зберігати державну таємницю„

Присягаю виконувати свої обов'язки в інтересах співвітчизників. Присягаю ніколи не зрадити Українському народові!

Військова присяга — документ юридичної сили, в якому сформульовано найважливіші вимоги, які ставляться до воїна і які він має неухильно виконувати в інтересах національної безпеки України.

Складаючи присягу, воїн Збройних Сил України клянеться перед народом, державою бути вірним і відданим їм, сумлінно виконувати свої обов’язки щодо захисту свободи та національної незалежності держави, чесно служити інтересам усього народу. Вірними і відданими рідній землі були запорізькі козаки, січові стрільці, борці з фашизмом у роки Великої Вітчизняної війни. Порушення Військової присяги, зрада народу і Батьківщини є найтяжчим злочином.

Найважливіший обов’язок кожного військовослужбовця - підтримання високої боєздатності, готовності до збройного захисту Вітчизни. Адже бойова готовність Збройних Сил залежить насамперед від високої організованості та дисципліни військ.

ДЕРЖАВНА ТА ВІЙСЬКОВА СИМВОЛІКА

Статтею 20 Конституції України визначено: «Державними символами України е Державний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України».

Державний Прапор України — стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів.

Великий Державний Герб України встановлюється з урахуванням малого Державного Герба України та герба Війська Запорізького. Головним елементом великого Державного Герба України є Знак Княжої Держави Володимира Великого (малий Державний Герб України), тобто тризуб.

Законом України від 6 березня 2003 р, № 602-ІУ Державним Гімном України затверджено національний гімн на музику Михайла Вербицького (1815-1870) із словами першого куплету та приспіву твору Павла Чубинського (1839-1884) в такій редакції: