1. Розкол національного руху.
2. Небажання його керівників-автономістів поглиблювати революційний процес.
3. Догідництво щодо російського Тимчасового уряду.
В Україні почали відроджуватися чорносотенні організації, що відкрито виступили проти прагнення українського народу до самовизначення. Стягнуті в Україну військові частини, вірні Тимчасовому уряду, намагалися полювати вірні Центральній Раді війська, роззброїти їх.
26 липня 1917 р. український полк ім. Б. Хмельницького, дислокований у Києві, вирушив на фронт. Під час від'їзду з Київського вокзалу ешелон з богданівцями розстріляли кулеметним вогнем.
Очевидці зауважували: «Залишаючи Київ вони (полуботківці) посилали прокляття Центральній Раді і обіцяли допомогти більшовикам у боротьбі з Тимчасовим Урядом, якщо це знадобиться...».
У руслі домовленостей, досягнутих на переговорах з петроградською урядовою делегацією, Мала Рада на засіданні 16 липня 1917 р. прийняла «Статут Генерального секретаріату». Згідно зі «Статутом» Генеральний секретаріат формувався Центральною Радою, відповідав перед нею, але затверджувався Тимчасовим урядом.
З погляду авторів «Статуту», цей документ закріплював баланс українських і російських інтересів.
В Росії - урядова криза, внаслідок чого міністри-кадети,заперечуючи узгоджений варіант взаємин з українськими владнимиструктурами, вийшли зі складу Тимчасового уряду. О. Керенському довелося формувати новий коаліційний уряд, у якому не знайшлося місцядля головного прихильника досягнутих у Києві умов – М. Церетелі.
Петроградська урядова комісія не погодилася визнати «Статут», замінивши його «Тимчасовою інструкцією Генеральному секретаріату». Т.Ч. російське керівництво фактично звело нанівець роль Центральної Ради як всеукраїнського народно-представницького інституту, а Генерального секретаріату – як вищогооргану виконавчої влади в Україні.
Вплив останнього обмежувався 5 губерніями з 9 (Київською, Волинською, Подільською, Полтавською йчастково Чернігівською). З його компетенції вилучалися військові, судові, продовольчі справи, шляхи сполучення, пошта й телеграф, право призначення державних посадових осіб.
Тимчасовий уряд міг здійснюватизв’язки з місцевими органами влади в Україні, оминаючи Генеральнийсекретаріат. Усі ініціативи українського виконавчого органу мали затверджуватися в Петрограді, як і кандидати на посади генеральних секретарів, пропоновані Центральною Радою.
«Інструкція» викликала обурення в українських колах.
АлеМ. Грушевський о, голова УЦР закликав зберігати розсудливість і не дозволити себе спровокувати на поспішні, непродумані дії.
Українські соціал-демократи запропонували засудити дії офіційногоПетрограда як недемократичні, імперіалістичні, але залишити простірдля маневру й можливість для досягнення компромісів.
ЦентральнаРада проголосувала за резолюцію, яка не відкидала, але й не ухвалювала«Тимчасової інструкції».
Прорахунки УЦР
До складу УЦР входили представники різноманітних партій та об’єднань, які нерідко мали протилежні політичні погляди.
У першій половини серпня В. Винниченко двічі подавав у відставку, відтак новий склад цього органу було запропоновано сформувати Д. Дорошенку. Ця кандидатура позитивно сприймалася також російським урядом, який пов’язував з ним сподівання, що в українському питанні більше не виникатиме загострень.
Однак коли 18 серпня 1917 р. Д. Дорошенко відмовився від керівництва Генеральним секретаріатом, до справ знову повернувся В. Винниченко.
21 серпня Мала Рада прийняла запропонований ним список членів Генерального секретаріату, а 1 вересня 1917 р. Тимчасовий уряд затвердив його.
Керівництво УЦР виявляло нерішучість і непослідовність у здійсненні основних соціально-економічних перетворень, у питаннях розбудови власної боєздатної армії. Послаблювала її позиції й відсутність чіткої зовнішньої політики у відстоюванні національних інтересів.
Під час обговорення «Інструкції» на шостих загальних зборах УЦР фракція українських есерів внесла пропозицію про підготовку та скликання Всеукраїнських Установчих зборів.
Тимчасовий уряд розцінив це як антидержавний крок. Міністр юстиції П. Малянтович наказав прокуророві київської судової палати негайно розпочати слідство з метою притягнення В. Винниченка та інших генеральних секретарів до кримінальної відповідальності. Їх викликали до Петрограда для пояснень. Центральна Рада опинилася під загрозою розпуску. Однак жовтневі події в північній столиці відкрили нову сторінку в історії революції.
Росія – поразки на війні
економічний занепад
інфляція
податковий тиск
було підвищення цін на товари повсякденного попиту.
численні страйки робітників
закриття підприємств
безробіття
погіршення рівня життя населення
Селянство розорювалося.
З фронту тікали дезертири.
Усе це посилювало невдоволення правлячим режимом і збільшувало соціальну напруженість.
Неспроможність Тимчасового уряду навести лад на фронті та в тилу не влаштовувала значну частину консервативних сил (поміщиків, буржуазії, генералітету, офіцерства та ін.).
Вони вирішили повалити Тимчасовий уряд і встановити військову диктатуру.
Центром змовистала ставка Верховного головнокомандувача російської армії генерала Л. Корнілова.
У реалізації своїх планів він сподівався надопомогу військових сил Південно-Західногота Румунського фронтів і штабів Київськогой Одеського військових округів. За його наказом 7 вересня 1917 р. 3-й кінний корпус таінші формування під командуванням генерала Кримова рушили на Петроград.
8 вересня Л. Корнілова було оголошено заколотником і усунуто з посади.
Наступного дня революційні сили столиці створили Комітет народноїборотьби з контрреволюцією. За цим прикладом подібні організації створювалися й в інших місцевостях.
В Україні10 вересня при Генеральному секретаріаті було утворено Особливий комітет охорони революції й видано відозву до населення про боротьбу зконтрреволюцією.
Активну участь у цій боротьбі взяли солдати Житомира та Бердичева, дезнаходився штаб Південно-Західного фронту. Завдяки їхнім діям придушено спробу надіслати сили на допомогу Корнілову.
Рух контрреволюційних військ на Петроград було зупинено.
14 вересня колишньогоголовнокомандувача і його прихильників заарештовано.Корніловський заколот і його ліквідація сприяли зменшенню авторитету Тимчасового уряду та посиленню в масах впливу більшовиків.
ДЕМОКРАТИЧНА НАРАДА
(кінець вересня 1917 р. н Петрограді)
Скликана з метою обрати Раду республіки (Передпарламент)
Центральна Рада чітко визначила платформу своєї делегації:
1. Передання всіх поміщицьких, монастирських і церковних земель у відання земельних комітетів.
2. Введення державного і крайового контролю над продукцією та розподілом.
3. Оподаткування великого капіталу й майна та конфіскація воєнних прибутків на користь окремих країв і всієї держави.
4. Рішучі дії щодо укладення миру.
5. Скликання Установчих зборів.
6. Визнання за всіма націями права на самовизначення.
7. Передання всієї повноти влади в Україні в руки Української Центральної Ради та її Генерального секретаріату.
Такі рішучі заходи демократична нарада не схвалила.
З'ЇЗД НАРОДІВ РОСІЇ
[8-15 (21-28) вересня 1917 р. у Києві з ініціативи Центральної Ради]
(92 особи, представники 12 національностей)
Делегати від різних національних груп Росії, щоб обговорити способи перетворення Російської централізованої держави на федерацію демократичних республік.
1. З'їзд закликав до федеративної перебудови Росії, до розв'язання важливих питань соціально-економічного розвитку з урахуванням місцевої специфіки.
2. З'їзд засудив державну централізацію.
3. Оголошено, що скликання всеросійських Установчих зборів не повинно перешкоджати крайовим Установчим, зборам, які мають розробити форми внутрішньої організації автономних установ даного народу або краю.
4. З'їзд утворив нову громадську організацію — Раду народів із перебуванням у Києві. Головою ради обрали М. Грушевського.
