Урок 11
Тема: Велика Британія в 20-30х рр. ХХ ст.
Мета
• називати основні внутріполітичні події у Великій Британії періоду стабілізації 1924–1929 рр.;
• показувати на карті трансформацію Британської колоніальної імперії;
• описувати політику внутрішню політику консервативних і лейбористських урядів у Великій Британії;
• характеризувати загальний страйк гірників 1925–1926 рр. у Великій Британії.
Тип уроку: засвоєння навчального матеріалу.
Основні поняття і терміни: «консервативна партія», «лейбористська парті», «загальний страйк», «домініон», «підмандатні території», «реконверсія», «коаліційний уряд», «гомруль».
Хід уроку
І. Організаційна частина уроку
ІІ. Актуалізація опорних знань
ІІІ. Мотивація навчальної діяльності
За результатами Першої війни:
- Велика Британія усунула свого конкурента в Європі — Німеччину;
- отримала 22 % німецьких репарацій;
- захопила значну частину колишніх колоніальних володінь Німеччини.
Разом з тим:
- втратила 1/3 національного багатства;
- втратила 40 % торгового флоту;
- скоротився на 20 % випуск промислової продукції;
- стан зовнішньої торгівлі погіршився: збільшився імпорт сировини та продовольства, зменшився експорт британських товарів;
- податки зросли в 6 разів;
- зросли державні позики;
- із кредитора американських банків Велика Британія перетворилася на їхнього боржника;
- посилився національно-визвольний рух у британських колоніях.
Наслідки війни для Великої Британії не були втішними. Ситуація в країні вимагала здійснення якісних заходів в усіх сферах життя, щоб повернути Англії колишню могутність.
ІV. Вивчення нового матеріалу
Політичні партії Великої Британії. Вибори 1918 р.».
У Великій Британії діяли три політичні партії:
Консервативна партія. Заснована у 1867 р.
Виражала інтереси промислових і фінансових підприємців, вищих урядовців, бюрократії та великих землевласників.
Виступала за посилення позицій приватного капіталу, свободу підприємництва.
Зберігала прихильність до традиційних порядків.
Ліберальна партія. Заснована у 1832 p., остаточно оформилася у 1877 р.
Виражала інтереси дрібних і середніх власників, чиновників, частини інтелігенції.
Виступала за демократичні свободи, поєднання інтересів держави і власників, за розвиток вільного підприємництва.
3. Лейбористська партія. Заснована в 1900 р. (до 1906 р. називалася Комітетом робітничого представництва).
Виступала за демократичні реформи, широке національне законодавство.
У січні 1923 р. ситуація в країні змінилася — до влади прийшли лейбористи, і Рамсей Макдональд оголосив склад уряду.
Незважаючи на популярні заходи у соціальній сфері, уряд Макдональда з часом викликав розчарування у своїх прихильників через непопулярність дій під час розв’язання трудових конфліктів.
Це призвело до того, що у жовтні 1924 р. на виборах абсолютну більшість отримали консерватори, сформувавши однопартійний уряд на чолі зі Стенлі Болдуїном.
На час прем’єрства Болдуїна припав ряд соціальних конфліктів у Британії.
Найскладнішою була шахтарська проблема.
З часом шахти стали збитковими, попит на вугілля скоротився через післявоєнну економічну депресію та конкуренцію з боку нафти.
Британські тред-юніони (профспілки) вважали, що таке становище склалося тому, що приватні власники не дбають про стан вугільної промисловості, а відтак існує єдиний вихід - шахти потрібно націоналізувати.
Власники шахт дотримувалися іншої думки - щоб шахти могли успішно конкурувати з новими джерелами енергії, а шахтарі й далі мали роботу, слід подовжити тривалість робочого дня і скоротити заробітну плату. Про те, що в роки війни власники шахт отримували надприбутки, але на модернізацію шахт виручку не витрачали, вони воліли не згадувати.
З 1921 р. упродовж п'яти років держава витрачала чимало коштів платників податків на субсидії власникам шахт, щоб ті не скорочували кількість робочих місць під приводом збитковості шахт.
Наприкінці квітня 1926 р. державні субсидії припинилися і власники почали звільняти шахтарів з роботи.
Реакція шахтарів була блискавичною - 3 травня вони розпочали грандіозний страйк, який переріс у загальнобританський і тривав до 12 травня, завдавши найтяжчого у XX ст. удару британській промисловості.
Страйк розколов Британію навпіл: по один бік конфлікту стали шахтарі, по інший - середні та заможні верстви.
Шахтарів підтримав Британський конгрес тред-юніонів (БКТ), а власників - уряд С. Болдуїна, через що прем'єр опинився віч-на-віч із загрозою загального страйку.
Профспілки інших галузей закликали своїх членів припинити роботу на підтримку шахтарів, які вимагали підвищення заробітної плати і поліпшення умов праці.
Дев'ять днів життєдіяльність країни підтримувалася завдяки участі добровольців, які прибирали вулиці, вивозили сміття тощо, проте майже нікому не спадало на думку вдатися до революції і повалити парламент.
Англійці віддавали перевагу вирішенню справ у рамках закону, не перетворюючи трудовий конфлікт в особисту ненависть. Відомий навіть випадок, коли між страйкарями і поліцією було організовано футбольний матч.
Так само повелися й усі без винятку політичні партії, закликавши до порозуміння, щоб протистояння не переросло у громадянську війну.
11 травня 1926 р. Верховний суд країни визнав страйк незаконним і вже наступного дня керівництво БКТ оголосило про його припинення.
Страйк шахтарів, які не підкорилися рішенню Генеральної ради БКТ, тривав до кінця листопада.
Крах загального страйку послабив позиції тред-юніонів і вони не відновили свою могутність аж до закінчення Другої світової війни.
Проте він змусив парламент прийняти у 1927 р. важливий закон про трудові конфлікти і профспілки. Цей закон завдав тред-юніонам такого удару, від якого вони не отямилися до закінчення Другої світової війни.
Вимоги закону про трудові конфлікти і тред-юніони
- Між оголошенням страйку і його початком має пройти певний час («охолоджувальний період»), щоб роботодавці й працівники спробували порозумітися, уникнувши страйку
- Організатори та учасники незаконних страйків підлягали штрафу чи навіть відповідальності перед судом
- Масове пікетування заборонялося
- Політичні внески тред-юніонів до скарбниці Лейбористської партії заборонялися
- Тред-юніони державних службовців не могли членствувати в БКТ
За цих обставин, в умовах кризи, що розпочалася в 1929 р., на виборах перемогу здобули лейбористи, сформувавши другий лейбористський уряд на чолі з Р. Макдональдом.
Уряд країни не контролював економічну ситуацію, у Кабінеті Міністрів стався розкол щодо засобів виходу з кризи, що призвело в 1931 р. до відставки уряду.
Цього ж року Р. Макдональд сформував т. зв. «національний уряд» із лейбористів, консерваторів і лібералів.
Ужиті заходи дали змогу в 1934 р. вийти з тяжкої економічної кризи, а до початку Другої світової війни економіка Великої Британії досягла докризового рівня.
Англійський реформізм у 30-ті роки дедалі більше спирався на традиційні для країни консервативні ідеї. Тому не дивно, що на виборах 1935 р. з відчутною перевагою перемогли консерватори; вони здобули 387 депутатських місць у палаті громад і сформували однопартійний уряд на чолі з С. Болдуїном, якого у 1937 р. заступив Н. Чемберлен.
Упродовж наступних років консерватори домоглися деякого економічного відновлення країни, але міністри виявилися сліпими перед загрозою миру, яка насувалася з боку диктаторських режимів.
Більшість британців, які проголосували на виборах 1937 р. за консерваторів, були в цілому задоволені своїм життям і не виявляли бажання ризикувати миром і статком, щоб спинити А. Гітлера та Б. Муссоліні. Коли у 1938 р. вони зорганізувалися, було надто пізно.
Додатковий матеріал
Політичне життя незвичної до політичних скандалів, тим більше у зв'язку з королівською родиною, Англії 1936 р. було збурене у зв'язку з подіями, що сталися після смерті внаслідок застуди короля Георга V. У січні принц Уельський і герцог Корнвелльський став новим королем - Едуардом VIII. Проте на заваді тривалому і, можливо, щасливому правлінню нового короля став його намір побратися з простолюдинкою - американкою Уолліс Симпсон. Від імені уряду і більшості британців прем'єр-міністр С. Болдуїн поставив короля перед вибором: або кохана, або корона.
І король прийняв рішення - 10 грудня 1936 р. Едуард VIII звернувся по радіо до нації із заявою, що він зрікається трону на користь свого брата герцога Йоркського. Останній у травні 1937 р. став королем Георгом VI, а Едуард, зберігши титул «Королівської Величності», виїхав зі своєю обраницею до Франції, де вони через місяць взяли шлюб.
V. Домашнє завдання
1. § 20, конспект уроку
