Ба́йка — один із різновидів ліро-епічного жанру, невеликий алегоричний, здебільшого віршований твір повчального змісту, з яскраво вираженою мораллю.
Історія байки
Байка має здавна сформовану (ще від прозових «притч» легендарного давньогрецького байкаря Езопа — 6 ст. до н. е.) структуру, традиційне коло образів, мотивів, сюжетів. Езопівською мовою інколи називають підтекст художнього твору.
Байка — це оповідання, дійовими особами якого, поряд з людьми, виступають тварини, рослини, неживі предмети, котрі уособлюють певні ідеї та людські характери. Розповідь, як правило, супроводжується на початку або в кінці твору прямо сформульованим афористичним моралістичним висновком, що надає оповіданню алегоричного звучання. Комізм і сатира — невід'ємні особливості байки.
Відомими авторами байок є Езоп, Бабрій, Федр, Флавій Авіан, Жан Лафонтен, Іван Крилов. Крім античних джерел, байка зазнала впливу індійської «Панчататри» («П'ять книг», 3 століття до н. е.).
Байка в українській літературі 18-19 століть
Байковий жанр має давню й багату традицію у світовій і, зокрема, українській літературі. Байки бувають віршовані та невіршовані. Зразки байок зустрічаються в шкільних риториках Митрофана Довгалевського, Феофана Прокоповича, Георгія Кониського. Байки використовували у своїх «казаннях» Іоаникій Галятовський та Антоній Радивиловський. Нову літературну байку в Україні започаткував Григорій Сковорода «Баснями харьковскіми» (1753—1785).
У перші десятиліття 19 ст. у часи формування нового національного письменства байка була одним із панівних і найпродуктивніших жанрів, який помітно сприяв демократизації літературного процесу. Петро Гулак-Артемовський, Левко Боровиковський та Євген Гребінка збагатили жанр байки структурно й тематично, наповнили новими життєвими реаліями, народним колоритом.
Розквіт жанру в українській літературі пов'язують із іменем Леоніда Глібова. До байки також зверталися Іван Франко, Борис Грінченко.
Байка в українській літературі 20 століття
У 20 столітті байки писали Василь Блакитиний, Сергій Пилипенко, Микита Годованець, Анатолій Косматенко, Павло Глазовий та ін.
Байка нині зазнає певної еволюції. Крім сюжетних байок, з'являються байки-приповідки, а також байки-епіграми, байки-жарти, байки-пародії тощо.
Байка як літературний жанр
Крім них байці притаманне зображення всього лише однієї події з життя героя і їх нетривалий час дії, всього лише два-три персонажі і розповідний спосіб викладу. В основному, байка буває віршованої форми, але зустрічаються байки іншого виду.
У байці обов’язково є повчальна частина, тому побудова цього художнього твору особливе і відрізняється від інших. Байка відома, як один з найдавніших видів літературного жанру, так як самі знамениті байки були написані Езопом в 5-6 ст. до н.е. в Стародавній Греції.
Алегорія
Алегорією називають умовне зображення якихось абстрактних понять, і зображення відбувається через художній образ або діалог. Спочатку алегорія використовувалася в народній творчості, притчах і байках. Тому і вважається одним з основних засобів зображення в байці. Для алегорії характерно уявлення певних понять через образи рослин, тварин, міфологічних персонажів та інших неживих предметів.
У такому випадку, ці предмети мають переносне значення, в яке і вкладається основна задумка байки. Наприклад, такі поняття, як любов, війна, справедливість, мир, душа, честь, жадібність і великодушність зображуються у вигляді живих істот. Вони розкриваються через якості живих істот, через особливості їхньої поведінки та вчинки, інколи – через їх зовнішній вигляд.
Езопова мова
Вираз “езопова мова” пішла від імені найвідомішого байкаря – Езопа. Так прийнято називати будь-якого виду іносказання. Такий твір навмисно маскує головну ідея автора, так як він використовує алегорії для того, щоб донести мораль байки до читачів. Крім алегорії езопової мови притаманні іронія, алюзія і перифраз.
Мораль і моралізаторство
Моральні характеристики людей та їх якості в байці показані через алегорії. Але важливо зрозуміти, який головний задум автора, що він хотів сказати цим невеликим іносказанням, чому він хотів навчити? Недарма байки обов’язкові для вивчення в школі, і особливо – для маленьких дітей.
У байці завжди є мораль, яку автор визначає в кінці байки, коли стає зрозуміло, чим вирішилася піднята у байці проблема. Право навчання у байці – це її основа, в цьому і полягає її головне призначення. Через право навчання діти отримують корисний життєвий урок, який допомагає їм дорослішати правильно і вчасно. Але моралізаторство в байці корисні не тільки дітям, дорослим є теж чому повчитися.
Уособлення
Уособлення означає приписування певних властивостей і характеристик одушевлених предметів неживих. І найчастіше уособлення відносять до зображення природи, яку спеціально наділяють людськими рисами. Уособлення притаманне не тільки байкам і іносказанням, воно зустрічається і в інших літературних жанрах.
Гумор та сатира
Гумор визначається, як здатність помічати в різних явищах їх комічні сторони, і часто це відбувається через суперечності навколишнього світу. Як засіб вираження авторського ставлення і як художній прийом, гумор відноситься не тільки до байок і алегорій, але і до багатьох інших літературних форм.
Наприклад, часто гумор використовують в сатирі для того, щоб розбавити відверту критику твору, і для того, щоб сатира не виглядала виключно як мораль і проповідь. А сатира являє собою принизливе викриття явищ за допомогою різних комічних засобів. Це може бути сарказм, гротеск, іронія, гіпербола, пародія, алегорія
3.Прочитайте байки Леоніда Глібова “Коник-стрибунець”, “Фіалка і бур’ян”, «Синиця». Проаналізуйте їх за планом.
Орієнтовний план аналізу байки
Опис події.
Дійові особи байки.
Образотворчі засоби.
Авторська позиція.
Мораль.
Жанр.
Коник-стрибунець»
Байка «Коник-стрибунець» спрямована проти таких вад людини, як
безтурботність і лінощі, і може бути використана з повчальною метою у
розмові з дітьми. У цьому творі виявляється характерна для багатьох
байок поета особливість – введення пейзажних описів, ліричних елементів.
Хоч байка написана за традиційним сюжетом, але позначена вона творчим
новаторством. Кожний байкар по-своєму інтерпретував зустріч і розмову
двох комах. Глібов засуджує паразитичне життя, байкар подає прекрасні
картини природи, наближує окремі рядки байки до пейзажної лірики. Це
відповідає загальній тенденції Л.Глібова – лірично змальовувати
навколишню природу та надавати мелодійності розповіді. У такому плані
використовуються пісенні та народно розмовні епітети: «в траві пахучій»,
«проворний стрибунець», «степ широкий», «злючая зима», «траву шовкову».
Все це ще доповнюється колоритними фразеологічним зворотами, як от:
«досхочу розкошував», «у лісі ворон кряче», «серце плаче, серце мліє»,
«опізнився небораче», «непереливки тому», «тепер танцюй, небоже».
Отже, традиційний сюжет став байкареві лише основою, на якій
урізноманітнено художнє мереживо для утвердження народних понять
працелюбності та засудження неробства.
Відапелятивонім Фіалка зустрічаємо у двох байках: «Фіалка і Бур’ян». Фіалка як квітка має символіку неоднозначну. У древніх греків і римлян вона була квіткою печалі, смутку, смерті. Однак водночас у багатьох народів ця квітка є емблемою весни, ознакою пробудження природи, втіленням скромності, цноти, беззахисності В українській етнокультурні фіалка символізує радість, дівоцтво. Зауважимо, що частково така символіка (весняна квітка, краса, беззахисність) простежується і в байці Л. Глібова «Фіалка і Бур’ян»: у вишневому садочку розцвіла навесні Фіалка і «звеселила свій куточок». Та недовго судилося їй бути окрасою садочка. Устами Барвінка байкар підтверджує її безталання: «На ввесь садок одна, та не людна´; Дала красу веселая весна, Та не дала їй долі» Сусідство з Бур’яном – погане панібратство: Бур’яна винищують, і Фіалка теж гине від коси Хазяїна, бо її, хоч і красиву, але «безталанную», не видно було поміж бур’янами. Ще одна дійова особа в байці – Барвінок (Барвіночок). До нього звертається Бур’ян: «А що, Барвіночку хрещатий, Яка краса у нас цвіте!». Барвінок – народний символ життя, безсмертя людської душі, символ зв’язку життя і смерті, символ дівоцтва, дівочої краси, особистого щастя [3,27]. Можливо, саме через таке символічне значення байкар саме його «посадив» у садочку своєї байки, а може, через те, що барвінок був неодмінним атрибутом будь-якого садочка. Зазвичай у народних піснях, легендах назву «барвінок» обов’язково супроводжує епітет «хрещатий», і у Л. Глібова його Барвіночок теж хрещатий. Барвінок усвідомлює, що цвісти поміж Бур’янів – «бодай би не діждати!» [1, 144] і щиро шкодує «безталанную» Фіалочку: «Одцвіла!
Є в Глібова і чудова байка «Синиця», в якій він викриває таку людську якість як хвастовство.
Синиця в цій байці - персонаж, якому властиве непомірні хвастощі й бажання створити навколо себе ореол всемогутності. На жаль, таких хвастливих персонажів бачимо ми й у наші дні.
На якийсь час їм вдається вводить в оману навколишніх, однак рано або пізно всі розуміють, що всі обіцянки лише порожні хвастощі
Мораллю цієї Байки є слова Глібова:
Яка ж в сій байці, братця, сила?
А та: ніколи не хвались,
Поки гаразд не зробиш діла.
Тому діти повинні зрозуміти, що порожня похвальба це порок, з яким не обходжене боротися й заздрої людини завжди чекає осуд з боку інших людей.
Зробіть порівняльну характеристику алегоричної казки про тварин з байкою за підручником Філоненко С.О. Усна народна творчість: Навчальний посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2008. – С.121-122.
| Алегорична казка про тварин | Байка |
| 1.Характерні глибокий філософський смисл моральність 2.соціальна загосреність 3.видображає взаемовідносини людей 4.багатоепізодна 5.розгортає один епізод 6. група персонажів | 1.Байками вважали казки про тварин з яскраво вираженим сатиричним звучанням 2.ототожнення певних людських рис та поведінки 3.розгортає один епізод 4.зіткнення двох прямо протилежних образів |
