Гіпотеза – ця вказівка на умови і обставини, при яких реалізується дана норма.
Диспозиція містить саме правило поведінки, права і обов'язки суб'єктів.
Санкція є вказівкою на несприятливі наслідки, які можуть наступити у разі недотримання розпоряджень диспозиції.
Норми права в зв'язку з їх різноманітним характером класифікуються за різними підставами:
1) по ролі норми в механізмі правового регулювання (регулятивні, охоронні);
2) по суб'єктах правотворчості (Президент, парламент і ін.);
3) по предмету регулювання (конституційні, цивільні, трудові і ін.);
4) по характеру розпорядження, що міститься (уповноважуючі, зобов'язуючі, забороняючі);
5) по методу правового регулювання (імперативні, диспозитивні);
6) за часом дії (постійні, тимчасові);
7) по території дії (загальнонаціональні, місцеві);
8) по ролі в правотворчості (первинні, вторинні);
9) по дії на коло суб'єктів (загальні, спеціальні, виключають) і ін.
Основні критерії розмежування права на галузі: метод правового регулювання (сукупність прийомів і способів регулювання людської діяльності) і предмет правового регулювання.
Галузі права прийнято класифікувати за трьома основними групами:
1) профілюючі галузі (конституційне, цивільне, адміністративне, кримінальне, цивільно-процесуальне, кримінально-процесуальне право);
2) спеціальні галузі (трудове, фінансове, банківське, податкове, сімейне, житлове, виправно-трудове право);
3) комплексні галузі (земельне, екологічне право).
Конституційне (державне) право закріплює основи державного і суспільного устрою, засади правового статусу громадян, порядок формування і компетенцію державних органів.
Цивільне право регулює майнові і пов'язані з ними особисті немайнові відносини.
Адміністративне право регулює відносини, які складаються в сфері виконавчо-розпорядчої діяльності.
Кримінальне право визначає види суспільно-небезпечних діянь (злочинів) і покарання, які застосовуються до осіб, що їх скоїли.
Цивільно-процесуальне право регулює: відносини, що виникають у ході розгляду цивільних справ судами; винесення і оскарження рішень.
Кримінально-процесуальне право регулює відносини, які виникають внаслідок: порушення попереднього розслідування (досудового слідства); судового розгляду карних справ; винесення і оскарження вироку суду.
Трудове право регулює відносини між працівником і власником або уповноваженим ним органом у трудових відносинах.
Фінансове право регулює відносини, які виникають під час надходження і розподілу грошових коштів державного бюджету.
Сімейне право регулює шлюбно-сімейні відносини і питання опіки і піклування.
Земельне право регулює відносини між державою і суб'єктами різних форм власності на землю.
7. Нормативно-правові акти та їх види. Систематизація правових актів.
Право знаходить свій зовнішній прояв у нормативно-правовомі акті.
Нормативно-правовий акт – це офіційний письмовий документ, який приймається уповноваженим органом держави та встановлює, змінює чи скасовує правові норми.
Юридична сила нормативно-правового акта – внутрішня властивість нормативно-правового акта, зумовлена юридичним статусом і місцем органу, що його прийняв, у системі державних органів, залежить також від компетенції органу, якою він наділяється державою за законом.
У залежності від юридичної сили нормативно-правові акти поділяються на закони і підзаконні нормативні акти.
Закон – це нормативний акт вищого представницького органу державної влади або безпосередньо самого народу, що регулює найважливіші сфери суспільних відносин і має вищу юридичну силу.
Ознаки закону:
1. Закон видається тільки вищими представницькими органами державної влади (законодавчою владою) або приймається шляхом безпосереднього народного голосування (референдумом).
2. Закон регулює найбільш важливі суспільні відносини в економічній, політичній, соціальній, культурній і інших сферах життя суспільства.
3. Закон має вищу юридичну силу, що забезпечує його верховенство в системі нормативно-правових актів: усі інші правові акти мають відповідати розпорядженням закону; закон змінюється або відміняється тільки законами; закон знаходиться в сфері конституційного нагляду.
4. Закон – це акт, прийнятий в особливому порядку. Процедура прийняття законів має ряд самостійних стадій (етапів) і організаційно-технічних дій з прийняття законопроекту.
Види законів:
- Основний Закон (Конституція);
- конституційні закони;
- звичайні закони.
Конституція – основний закон держави, який закріплює основи суспільства і держави, правової системи і правового статусу громадян, державно-територіальний устрій, організацію органів державної влади і місцевого самоврядування, права, свободи і обов’язки громадян.
Конституція є гарантом демократії (свободи і справедливості). Конституція – закон прямої дії: всі органи, посадові особи і громадяни при розгляді правових суперечок і конкретних справ можуть посилатися на норми Конституції. Приймається Конституція більшістю складу законодавчого органу.
В Україні прийняття законів є виключно компетенцією Верховної Ради України. Законотворчий процес регулюється Конституцією України і Регламентом Верховної Ради України, іншими законодавчими актами. Охорона Конституції забезпечується Конституційним Судом України.
Конституційні закони України – вносять зміни і доповнення до Конституції і становлять основу правової системи, приймаються 2/3 голосів від загальної кількості депутатів представницького органу.
Звичайні закони – це нормативні акти, що прийняті простою більшістю голосів депутатів і встановлюють засади регулювання в певній сфері суспільних відносин.
Розрізняють також закони як систематизовані акти (у формі кодексів, Основ законодавства) і закони, прийняті з окремих питань.
Усі інші нормативні акти приймаються на основі і на виконання законів і тому називаються підзаконними. Найбільш важливими підзаконними нормативними актами є: укази Президента України; постанови Кабінету Міністрів України; накази міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, прийняті в межах їх компетенції; рішення органів місцевого самоврядування і місцевих органів виконавчої влади тощо.
Підзаконний нормативно-правовий акт – це документ компетентного органу держави, що приймається в межах його повноважень на основі та відповідно до закону.
Крім нормативно-правових актів є також акти індивідуально-правові. Порівняємо два правових акти. З одного боку, Земельний кодекс України, що регулює, зокрема, порядок надання земельних ділянок, і рішення Київської міської ради про надання земельних ділянок підприємствам для будівництва.
Систематизація нормативно-правових актів – це упорядкування діючих нормативно-правових актів, приведення юридичних норм до єдиної, узгодженої системи.
Систематизація здійснюється з метою усунення протиріч між нормативними актами, скасування тих, що припинили свою дію, забезпечення доступності законодавства для всіх громадян і організацій.
Систематизація законодавства здійснюється двома основними способами: кодифікацією та інкорпорацією.
Кодифікація – це спосіб систематизації законодавства, заснований на змістовній переробці і узгодженні певної групи юридичних норм, пов'язаних загальним предметом регулювання, і об'єднанні їх в єдиному новому нормативно-правовому акті. Така систематизація завжди має правотворчий і тому офіційний характер.
Види кодифікації:
а) за обсягом – галузева, міжгалузева, спеціальна;
б) за формою вираження – основи законодавства, кодекси, статути, закони, положення тощо.
Найбільш відомий кодифікаційний акт – кодекс – єдиний законодавчий акт, що забезпечує детальне правове регулювання певної сфери суспільних відносин. Наявність кодексів – характерна риса більшості галузей права.
Статути, положення – традиційна форма кодифікаційних актів, в яких визначається статус певного виду державних організацій і органів.
Інкорпорація – це спосіб систематизації законодавства, який заснований на зовнішньому упорядкуванні виданих нормативних актів без зміни їх змісту і результатом якого є збірники, де нормативні акти розташовуються в хронологічному порядку, за предметною ознакою тощо.
Види інкорпорації:
а) за юридичним значенням – офіційна (підготовка і видання збірників правотворчими органами), неофіційна (підготовка збірників організаціями і особами);
б) за обсягом – загальна, галузева, міжгалузева і спеціальна (по окремих інститутах галузі);
в) за критерієм об'єднання – предметна (за предметом регулювання), хронологічна (за датами прийняття), суб'єктна (в залежності від органу, що видав корпоративні акти).
Своєрідний вид інкорпорації – консолідація, коли розрізнені акти з одного питання об'єднуються в єдиний новий акт, що приймається відповідним органом. У консолідованих актах нормативні розпорядження розміщуються в логічній послідовності і зазнають редакційної обробки, хоч зміни не вносяться. Консолідацію іноді вважають третім самостійним видом систематизації нормативно-правових актів.
