ЛЕКЦІЯ 7
ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ ПОЗАКЛАСНОЇ ВИХОВНОЇ РОБОТИ
План лекції.
1. Позакласна виховна робота.
2. Колективні творчі справи (КТС).
3. Колективне планування виховної роботи.
4. Позашкільні заклади в системі освіти і виховання.
Позакласна виховна робота
Школа — це життєвий простір дитини; тут вона не просто готується до життя, а живе. Тому виховна робота планується так, щоб сприяти становленню особистості як творця і проектувальника життя, гармонізації та гуманізації стосунків між учнями і педагогами, школою і родиною, керуючись ідеями самоцінності дитинства, демократичного діалогу між поколіннями. Важливу роль у цьому відіграє позакласна робота.
Позакласна виховна робота — різноманітна діяльність учителів, вихователів, спрямована на виховання учнів і здійснювана в позаурочний час.
Її мета полягає у задоволенні інтересів і запитів дітей, розвитку їх творчого потенціалу, нахилів і здібностей у різних сферах діяльності та спілкування. Домінуюча роль в її організації належить класному керівнику, який є передусім організатором позакласних виховних заходів (організованої діяльності колективу, спрямованої на досягнення певної виховної мети), діє у співдружності з іншими педагогічними працівниками школи. Одночасно він є ініціатором залучення учнів свого класу до роботи гуртків, секцій у позашкільних закладах.
Позакласна виховна робота спрямована на закріплення, поглиблення знань, застосування їх на практиці, розширення кругозору учнів, формування наукового світогляду. Не менш важливим є вироблення умінь і навичок самоосвіти, розвиток творчих здібностей, організація дозвілля, культурного відпочинку.
Особливість позакласної роботи полягає в добровільній участі в ній (учні обирають профіль занять за інтересами), суспільній спрямованості (зміст виховного впливу відповідає потребам суспільства, відображає досягнення науки, культури, мистецтва), ініціативності та самодіяльності учнів (врахування бажання дітей, їх пропозицій).
Педагогічна практика виробила різноманітні форми позакласної виховної роботи.
Форми виховної роботи — варіанти організації виховного процесу, композиційна побудова виховного заходу.
До них належать класні години, етичні бесіди, зустрічі з відомими людьми, екскурсії, обговорення книг, читацькі конференції, диспути тематичні, розважальні, вечори і ранки, свята, змагання (спартакіади), турніри, виставки, конкурси, колективні творчі справи та ін.
Класна година. Як одна з форм позакласної виховної роботи, вона передбачає створення оптимальних умов для продуктивного спілкування класного керівника з учнями з метою формування у них соціальної зрілості.
Класна година – це форма виховної роботи, при якій школярі під керівництвом педагога включаються в спеціально організовану діяльність, яка сприяє формуванню у них світоглядної системи цінностей, ставлень до навколишнього світу, людей, самого себе (Н. Е. Щуркова).
Дбаючи про ефективність класної години, класний керівник перед її проведенням має подумати над питаннями: “Якою вона буде? Кому потрібна вона — педагогу чи учням? Які можливі результати? ”. Відповіді на ці питання визначально вплинуть на вибір теми класної години, особливості її підготовки та проведення.
Готуючись до класної години, настроюючи себе на непросту, але відверту, взаємодовірливу розмову, мав би зважати на такі рекомендації:
— класні години мають бути систематичними;
— на розгляд учнів бажано виносити цікаві, актуальні для них питання;
— не варто влаштовувати на класних годинах педагогічного аналізу діяльності учнів впродовж значного проміжку часу;
— проведення класної години має відбуватися за чітким планом, у мажорному тоні спілкування;
— слід заохочувати учнів до вільного висловлювання думок, не дорікаючи їм за помилковість суджень, враховувати їх соціально-психологічні особливості, створювати умови для подальшого розвитку школярів у процесі вільного спілкування;
— не допускати ігнорування запитань учнів, вислуховувати їх відповіді, виявляти терпимість, залучати всіх учнів до розмови, не залишаючи поза увагою несміливих;
— цікавитись інтересами учнів для визначення подальших тем класних годин, проводити їх не тільки у школі, а й у музеях, на природі, за місцем роботи батьків та ін.
Поради щодо організації години спілкування:
1. Зміст класної години слід будувати так, щоб поступово переходити від “наочної” інформації до її оцінки, від загальних оцінок – до розгорнених думок.
2. Бути уважним до виступів учнів, корегувати, акцентувати увагу на важливих моментах, роздумувати разом з ними, допомогти знайти правильні розв’язання проблеми.
3. Необхідно враховувати психологічні особливості сприйняття учнів.
4. Тон вчителя повинен бути доброзичливим, що сприяє відкритому довірливому спілкуванню.
5. Запропонувати учням самим вибрати зручне місце і приємного сусіда.
6. Поступово накопичувати свої традиції проведення класної години.
Методика підготовки класної години
Класні години дуже різноманітні за змістом, форми і методи їх підготовки і проведення. Ефективність класної години залежить від ретельної підготовки до неї педагогів і дітей.
Підготовка до класної години передбачає наступні дії:
- діагностування, аналіз вихідних даних (рівня вихованості учнів, їх інтереси, мотиви тощо)
- визначення теми класної години, формулювання її мети;
- відбір матеріалу, виходячи з вимог до змісту класної години (актуальність, зв'язок з життям, досвідом учнів, відповідність віковим особливостям, образність і емоційність, логічність і послідовність);
- складання плану підготовки і проведення класної години (слід передбачити залучення школярів до активної участі в підготовці класної години, використовувати різноманітні форми і методи, що підвищують інтерес до даної теми);
- підбір наочності, музичного і іншого оформлення, створення сприятливої обстановки;
- визначення участі в класній годині інших дійових осіб: батьків, учнів інших класів, учителів, фахівців з обговорюваної теми тощо;
- визначення ролі і позиції класного керівника (практиканта) в процесі підготовки і проведення класної години;
- виявлення можливостей по закріпленню одержаної на класній годині інформації в подальшій практичній діяльності дітей.
Особлива увага при підготовці до класної години слід приділити психологічному настрою учнів. Настрій починається з моменту повідомлення про класну годину. Кращим способом підготовки є колективна творча діяльність, коли всі учні, розбившись на групи, готують фрагменти, розділи класної години, оформляють приміщення і т.д.
Структура плану класної години складається з 3-х частин: вступної, основної, заключної.
Вступна частина передбачає постановку питання. Її завдання – мобілізувати увагу школярів, забезпечити серйозне відношення до теми, визначити місце і значення обговорюваного питання в житті людини.
Основна частина визначається виховними завданнями класної години і передбачає рішення поставленої проблеми. Тут розглядається основний зміст класної години.
У завершальній частині підводяться підсумки, визначається значущість думок, рішень, пропозицій.
Етична бесіда. Ця форма виховної роботи спрямована на формування в учнів умінь і навичок моральної поведінки, оволодіння загальнолюдськими і національними морально-духовними цінностями.
Інформацію про моральні норми діти отримують в сім'ї, на уроках, із засобів масової інформації тощо. Але цей процес здебільшого стихійний, не сприяє формуванню стійких переконань. У дітей під впливом різних чинників нерідко виникають хибні уявлення про моральні цінності. Тому в навчально-виховній роботі необхідно надати цьому процесу системності, науковості, щоб сформувати в дітей надійні засади моральних цінностей.
Цій меті служать етичні бесіди, в основі яких — використання діалогу. Вони сприяють узагальненню дитячих спостережень, вражень і переживань, певних знань морально-етичних норм, що сприяє поступовому сходженню особистості до нових моральних якостей.
У системі підготовки і проведення етичних бесід важливим є дотримання певних методичних правил:
— бесіди проводить класний керівник або вихователь групи подовженого дня;
— тривалість бесіди залежить від віку учнів: 1—4 класи — 25—30 хв., 5—7 класи — 30—40 хв., 8—11 класи — до 45 хв.;
— підготовка до бесіди має тривати 5—6 днів;
— тема бесіди залежить від віку учнів, рівня підготовки колективу, взаємин у колективі, соціально-економічних умов у суспільстві;
— організація бесід відбувається за такими основними етапами: підготовчий, проведення бесіди, наступна діяльність школярів, оцінювання вчителем рівня сформованості в учнів моральних норм і навичок;
— необхідне залучення усіх дітей до висловлення власних думок щодо певних моральних понять;
— слід використовувати цікавий матеріал, задіювати різні педагогічної прийоми, які б спонукали школярів до активної емоційно-розумової діяльності;
— потрібно продумувати план бесіди, давати учням конкретні завдання на етапі підготовки до неї, які викликали б у них інтерес;
— аналізувати вплив бесіди на поведінку вихованців, класного колективу загалом;
— продовжувати роботу над проблемами, що обговорювались під час бесід.
У розвитку школярів настає період, коли їх вже не задовольняє інформація класного керівника про правила і норми поведінки. Із зростанням рівня їх соціального розвитку формуються такі важливі якості, як самооцінка, критичність, соціальна активність, прагнення самостійно розібратися у складних моральних питаннях, здатність до філософського осмислення дійсності. Тому старшокласники більш схильні до участі у диспутах — усних публічних обговореннях наукових, політичних, моральних проблем з метою пошуку істини.
Зустрічі з відомими людьми. Мета їх може бути різною: профорієнтаційна (запрошують представників різних професій, викладачів вищих навчальних закладів), розвиток моральних, громадянських якостей (зустрічі з ветеранами війни, праці, спорту, мистецтва) тощо.
Обговорення книг, читацькі конференції. Влаштовують їх для пропаганди художньої та науково-популярної літератури серед учнів, активізації їх самостійності в оцінних судженнях, думках. Під час підготовки до них учні працюють над виступами з певних проблем (на матеріалі одного або кількох творів, творчості письменника, літературної або наукової проблеми). На конференції учні виступають з доповідями, повідомленнями, в яких висловлюють своє ставлення до твору або проблеми, ставлять інсценівки або переглядають уривки кінофільму. Підбиваючи підсумки, вчитель зосереджує їх увагу на найважливіших аспектах проблеми.
Виставки. їх присвячують досягненням учнів в гуртках дитячої творчості та на уроках праці, у сфері образотворчого мистецтва, результатам краєзнавчих, туристичних походів. Екскурсоводи-школярі демонструють експонати, відповідають на запитання, організовують обмін досвідом.
Масові свята. Організовують як дні, тижні, місячники підвищеної уваги до поезії, музики, театру, кіно, дитячої книги тощо. У них беруть участь всі учні школи. Під час таких свят традиційно відбуваються зустрічі з письменниками, художниками, композиторами.
Змагання. Спрямовані вони на стимулювання інтересів, здібностей учнів, сприяють підвищенню їх активності. Фізкультурно-спортивні змагання (класні, шкільні, міжшкільні) пропагують спорт, здоровий спосіб життя. їх оздоровчо-виховний ефект залежить від ретельної підготовки, врахування можливостей, стану здоров'я кожної дитини.
Конкурси, олімпіади. Проводять для виявлення талантів, розвитку творчих можливостей дітей. Конкурси (дитячого малюнка, художніх робіт, технічних конструкцій), олімпіади (з навчальних предметів) організовують за певним графіком, заздалегідь повідомляють про це учнів. Переможців оголошують публічно, відзначаючи їх успіхи на урочистій лінійці.
2. Колективні творчі справи (КТС)
Демократизація й гуманізація суспільства зумовили відповідні зміни в методиці виховної роботи. У ній починає домінувати акцент на взаємодію дорослих і дітей, які, об'єднуючись задля загальної мети, формують стосунки між собою на принципах співробітництва й співтворчості. Вихователь орієнтується на позитивні якості учня, вірить у його творчі сили, намагаючись активізувати й розвинути їх. Цьому сприяють творчий підхід до школярів, гнучкість форм впливу на них, урізноманітнення змісту діяльності дитячого колективу.
Певною мірою узгоджується з таким підходом методика колективного творчого виховання (КТВ), створена російським педагогом Ігорем Івановим. Зародилась вона у 60-ті роки XX ст., коли стали формуватися виховні об'єднання дітей і дорослих, які називали себе комунарами. Тому її називають ще «методикою Іванова», або «комунарською». До 90-х років вона не набула поширення, бо авторитарна система керівництва суспільством в СРСР формувала соціальне замовлення тільки на людину-виконавця, конформіста.
Відмінність «комунарської» методики від традиційної простежується за двома параметрами. Традиційна орієнтована на зовнішні аспекти, не приховує своєї виховної мети, завдань і прямого морального впливу. Методика КТВ залучає до діяльності кожного учасника колективу, орієнтуючись на спільне вироблення дітьми і дорослими мети колективу, використовуючи одночасно різноманітні види виховного впливу, вирішує виховні завдання непомітно для вихованців.
Перехід до системи колективного творчого виховання відбувається за одним із напрямів — «технологічним» чи «ідеологічним». Прибічники «технологічног»” підходу обмежуються засвоєнням основних форм методики. Практика свідчить, що зміни технології виховного процесу підвищують інтерес учнів до спільної діяльності, розвивають їх активність. Але здебільшого це не сприяє формуванню нового ставлення до життя, яке є результатом змін не лише способів діяльності, а й характеру міжособистісних стосунків у колективі. Прибічники “ідеологічного” підходу впевнені, що достатньо захопити учнів і педагогів ідеєю спільної творчої праці, змінити характер міжособистісних стосунків у колективі, і вони самі визначать оптимальну для себе технологію діяльності. Така недооцінка технологічних аспектів системи нерідко призводить до провалів хороших задумів, безуспішної трати сил, згасання зацікавленості справою.
Найраціональнішим є поєднання обох підходів. Оскільки методика КТВ передбачає спосіб організації життя дитячого колективу, за якою діти й дорослі, будучи захопленими спільною справою, турбуються про поліпшення клімату в колективі, самопочуття, настрою один одного, вони спільно планують, організують та аналізують свою діяльність, накопичуючи, осмислюючи пропозиції, ідеї, розвиваючи власні погляди, почуття дружби, поваги, взаєморозуміння й турботи. У методиці КТВ чітко окреслюються три складові: людяність, діяльність, творчість. Основними її перевагами є:
1. Соціальна спрямованість діяльності. Уся колективна творча діяльність має бути спрямована на поліпшення роботи школи, дитячого садка чи будинку. Особлива увага приділяється громадянам, які потребують допомоги (літні люди та інваліди), утвердженням соціальної, моральної справедливості. Це забезпечує участь дитини у створенні умов, за яких формується її громадянська позиція.
2. Турботливі стосунки. Коли з дітьми налагоджено доброзичливі, щирі, демократичні стосунки, можна сподіватися на інтерес до спільної діяльності. Такі стосунки не заперечують вимогливості, але змінюють її характер: вимоги висуває не педагог, а спільна справа. Отже, дітей готують до майбутньої діяльності, орієнтуючи на поліпшення свого мікросередовища.
3. Поділ колективу на міні-колективи (творчі групи, екіпажі, бригади, ланки тощо). Двоступенева організація діяльності сприяє залученню до планування, виконання й аналізу діяльності всіх членів колективу. Міні-колектив (З—10 осіб) обговорює важливі проблеми, кожний пропонує свої рішення. Такі колективи можуть бути постійними або тимчасовими. Критерієм поділу є інтереси, прагнення, місце проживання, тощо.
4. Колективні творчі справи. Вони є формою організації колективної творчої діяльності, а також основним виховним засобом. Колективні творчі справи (КТС), ігри, колективні організаційні справи зарекомендували себе ефективними способами організації життя колективу.
5. Чергування творчих доручень. Передбачає періодичні перевибори органів учнівського самоврядування, чергування (обмін) постійними справами дорученнями між міні-колективами; планування діяльності, внаслідок якого кожен з учасників колективу обов'язково задіяний до обговорення справи, організовує її, що унеможливлює поділ колективу на активних і пасивних. Усі почергово обіймають “керівні” посади.
6. Різноманітність діяльності. Кожна справа має свою стрижневу спрямованість, згідно з якою всі КТС класифікують на організаційні, суспільні, пізнавальні, трудові, художньо-естетичні, спортивно-оздоровчі. Кожну колективну творчу справу очолює рада, чисельність якої залежить від масштабів і характеру роботи.
Технологія підготовки і реалізації колективних творчих справ передбачає шість послідовних етапів:
1. Попередня робота вихователів. Цей етап охоплює визначення ролі КТС у житті колективу, формування виховної мети, обмірковування варіантів роботи й настановчої (стартової) бесіди, розгляд доцільності залучення шефів, однодумців. Тон розмови при цьому доброзичливий, товариський, зацікавлений. Думки не нав'язують, не диктують, розмова відбувається на рівних.
2. Колективне планування. Його метою є колективне уточнення мети діяльності колективу, збір, аналіз та узагальнення інформації, визначення завдань, з огляду на їх корисність та посильність щодо виконання. Після цього з'ясовують, хто виконуватиме це завдання — весь колектив, окремий міні-колектив чи зведена бригада добровольців; хто керуватиме — рада колективу, спеціальна рада з представників міні-колективів чи командир зведеної бригади; де краще провести роботу; коли і як здійснити розподіл міні-колективів. Важливо, щоб на цьому етапі кожен висловив свою думку, обміркувавши пропозиції товаришів. Керівник резюмує усі пропозиції, формулює спільну думку.
3. Колективна підготовка роботи. Керівний орган КТС (рада) уточнює й конкретизує план її підготовки та проведення; організуючи виконання його, розставляє учасників колективних дій, враховуючи їхні взаємини, заохочуючи ініціативу кожного.
4. Реалізація КТС. Передбачає виконання наміченого плану, враховуючи зміни у ньому. Вихователі як керівники та основні учасники творчої роботи створюють та підтримують хороший настрій, підбадьорюють і надають упевненості у власних силах. Кожна дитина має можливість проявити себе, утвердитися в колективі. Важливо, щоб ніхто не боявся невдач, панували доброзичлива атмосфера, загальний порив. Це сприятиме творчому зростанню дітей, їх умінню долати труднощі.
5. Колективне підбиття підсумків КТС. Охоплює аналіз на рівні міні-колективів, де кожний висловлюється, що і завдяки чому вдалося зробити із запланованого, що варто використовувати надалі, перетворити в традицію, а від чого слід відмовитися. Узагальнені думки міні-колективів виносять на загальний збір, де формується колективна думка. Підбиття підсумків відбувається у формі збору-вогника, за допомогою анкети-оцінки із запитаннями: “Що більш за все сподобалось і чому?”, “Чого вдалося навчитися?”, “Чого і кого навчили самі?”. Збір спонукає до аналізу помилок, вироблення загальної думки, формування традицій.
6. Найближчі справи КТС. Після завершення справи вихователі пропонують учням взятися за нові.
У проміжках між виконанням КТС проводять творчі свята, ігри, зустрічі з цікавими людьми тощо. Це сприяє створенню колективістських стосунків (діти зайняті вирішенням спільного завдання), атмосфери взаємної поваги, симпатії, злагоди.
В організації колективної творчої діяльності важливою є роль дорослих. Залежно від досвіду, віку, можливостей і взаємин з дітьми, класний керівник може бути консультантом, експертом, керівником одного з мікроколективів. Результат діяльності багато в чому залежить від його взаємин з класом і в класі між учнями. Педагог повинен із самого початку стати для дітей старшим другом, який цікавиться їх життям, бере в ньому участь і, навчаючи їх, вчиться сам. Надзвичайно важливо при цьому викликати інтерес до себе.
3. Колективне планування виховної роботи
Колективне планування роботи є важливим чинником у виховному процесі. Один з варіантів його запропонували О.Г. Мороз, В.Л. Омеляненко.
Мотиваційний етап. Дії вчителя (вихователя):
1.1. Учитель пропонує для колективу ситуацію (повідомлення, факт, проблему), яка б сприяла мобілізації учнів на прийняття важливих рішень щодо планування подальшої роботи; розвиває теми, запропоновані окремими школярами; звертає увагу учнів на певні елементи змісту матеріалу, важливого для вирішення певних питань. Таким чином формулюється мета та завдання подальшої діяльності.
1.2. Пропонує свій (попередньо складений) перелік заходів, здійснення яких було б корисним для всього класного колективу, кожного учня зокрема. На загальне обговорення також виноситься питання щодо найважливіших справ, які доцільно було б виконати протягом року, а також вибір найкращого варіанта організації життя класу.
При підбитті підсумків обговорення спрямовує діяльність школярів на визначення найістотніших завдань подальшої діяльності.
1.3. Для організації і керівництва виконанням намічених завдань проводить вибори ради, до якої входять 2—3 учні або представники мікроколективів (по одному від кожного). Голову ради обирають її учасники або весь класний колектив.
1.4. Разом із школярами — членами ради, визначає склад мікроколективів відповідно до функціональних завдань.
1.5. З метою врахування думок кожного члена колективу пропонує такі підходи до організаційної діяльності щодо планування роботи на рік: визначення найважливіших справ; пошук варіантів організації життя колективу; проведення конкурсу серед мікроколективів на кращу пропозицію до річного плану; анкетування учнів; випуск спеціальної газети, в якій висвітлювалися б питання розробки варіантів плану; організація конкурсу між батьками учнів на кращу пропозицію щодо плану роботи на рік; проведення закритого конкурсу на кращі заходи.
1.6. Організовує разом з радою загальне обговорення внесених пропозицій.
1.7. Підбиває підсумки цього етапу, дає учням завдання продумати, як здійснити пошук необхідних напрямів діяльності, а також порадитися щодо цього питання з батьками.
1.8. Інструктує членів ради щодо подальшої організації роботи.
Дії учнів (вихованців)
1.9. Кожен школяр бере участь у попередньому пошуку мети і завдань діяльності. Бригадир (ланковий) функціонального мікроколективу заслуховує пропозиції учнів, узагальнює їх (результати узагальнення теж обговорюються).
1.10. Таємним або відкритим голосуванням обирається рада для організації та проведення певного заходу. Кандидатури членів ради висуваються як окремими учнями, так і мікроколективами.
1.11. Обговорюють пропозиції щодо організації подальшої роботи, визначають у загальних рисах напрями пошуку ідей.
1.12. Здійснюють роботу з добору варіантів плану діяльності на рік, працюючи у бібліотеках, радячись з батьками, вчителями, товаришами.
2. Етап планування Дії вчителя (вихователя)
2.1. Дає настанови школярам щодо порядку роботи при плануванні, організації і проведенні заходів.
2.2. Разом з радою аналізує пропозиції щодо організації подальшої діяльності, вносить у них корективи, погоджуючи їх з безпосередніми виконавцями.
2.3. Визначає спільно з радою критерії оцінювання досягнутих результатів.
2.4. Допомагає раді сформувати остаточний варіант плану, визначити склад робочих груп та роль окремих учнів у подальшій діяльності.
Дії учнів (вихованців)
2.5. Рада збирає пропозиції щодо організації подальшої роботи, відбираючи кращі, виносять загальний план на обговорення всіх учнів.
2.6. У процесі обговорення визначається остаточний порядок роботи з організації планування, а також терміни проведення збору з метою ухвалення річного плану.
3. Організаційний етап Дії вчителя (вихователя)
3.1. Коригує процес підготовки заходу, пропонуючи варіанти вирішення завдань. Допомагає учням у доборі літератури та інших матеріалів, спрямовує їх дії.
3.2. У разі необхідності бере участь у пошуку справ (особливо в тих випадках, коли для цього потрібна взаємодія з іншими установами та організаціями).
3.3. Перед проведенням заходу разом з радою визначає, наскільки доцільно обговорювати ті чи інші пропозиції, а також затверджує остаточний порядок його проведення.
3.4. Може подати варіант проведення заходу. Наприклад, усі пропозиції попередньо виносяться на загальне обговорення. Щодо кожної з пропозицій формується група опонентів, які роблять уточнення, висувають свої концепції або альтернативні проекти.
Дії учнів (вихованців)
3.5. Кожен школяр виконує свою частину підготовчої роботи згідно з його роллю та завданнями.
3.6. Керівники мікроколективів організовують взаємооцінювання і взаємоперевірку учнями виконаної роботи, у разі необхідності дають додаткові завдання.
3.7. Остаточний контроль за підготовкою заходу здійснюють члени ради і, якщо в цьому є потреба, вносять відповідні корективи. Про хід організаційної діяльності повідомляють вихователів.
3.8. Рада разом з вихователем підбиває підсумки роботи, виконаної на цьому етапі, визначає остаточний план проведення заходу. Виготовляються і розсилаються запрошення на цей захід гостям (представникам адміністрації школи, підприємств та організацій, на базі яких планується провести такі заходи).
3.9. Визначається остаточний термін проведення заходу.
4. Етап проведення заходу Дії вчителя (вихователя)
4.1. Допомагає раді в проведенні заходу, спрямовує дії школярів. Здійснює оперативне втручання у хід роботи, що передбачає виправлення недоліків, які можуть допустити члени ради.
4.2. Під час заходу здійснює спостереження з метою діагностичного контролю рівня розвитку в учнів відповідних особистісних якостей.
4.3. Зіставляє запропоновані варіанти заходу, організовує (разом з радою) доопрацювання, уточнення пропозицій. Стежить, щоб кожен етап прийняття рішень було критично оцінено.
4.4. Організовує підбиття підсумків проведеного заходу, допомагає раді узагальнити пропозиції школярів для колективного підсумкового аналізу.
Дії учнів (вихованців)
4.5. Члени ради контролюють виконання плану проведення заходу, коригують дії школярів, заохочують ініціативу їх опонентів.
4.6. Учні, які виступили з пропозиціями, коротко аргументують їх, а опоненти висловлюють критичні зауваження. Потім під час загального обговорення приймається остаточне рішення.
4.7. На завершальному етапі проведення заходу організовується попереднє обговорення результатів. Визначається дата колективного підбиття підсумків.
4.8. Обирається редакційна колегія для підготовки остаточного варіанта річного плану, з яким потім ознайомлюють весь колектив.
5. Підсумковий аналіз колективного планування Дії вчителя (вихователя)
5.1. Попередньо інструктує членів ради щодо організації підсумкового аналізу заходу, висловлює свої зауваження стосовно результатів проведеної роботи. При цьому головну увагу приділяє залученню кожного вихованця до активної участі в аналізі.
5.2. Може запропонувати раді зробити попереднє узагальнення зауважень учнів щодо проведення колективного планування, а також змісту складеного плану.
5.3. Стежить за тим, щоб усі пропозиції були враховані, висловлює свої думки з приводу питань, що розглядаються.
Дії учнів (вихованців)
5.4. Рада з проведення заходу організовує загальний збір його учасників. На ньому представники мікроколективів, окремі вихованці висловлюють свої та узагальнені зауваження щодо виконаної роботи, аналізують стан підготовки і проведення заходу.
5.5. Під час обговорення зауважень учасники збору вказують на недоліки в організації діяльності, розробляють план їх усунення. В разі необхідності може бути прийняте рішення щодо додаткової розвідки справ (невідкладно або протягом року).
6.Найближчі дії після виховного заходу Дії вчителя (вихователя)
6.1. Разом з членами ради узагальнює матеріали підсумкового аналізу, допомагає редакційній колегії в опрацюванні остаточного варіанта плану.
6.2. Контролює (спільно з радою) хід виконання роботи, наміченої під час підсумкового аналізу. При цьому подає необхідну допомогу колективам, окремим вихованцям.
Дії учнів (вихованців)
6.3. Рада розробляє остаточний план діяльності після виховного заходу, яким передбачається виконання кожним учнем конкретних завдань. При цьому намічається доопрацювання річного плану.
6.4. Організовують вибори ради з проведення заходів, підготовка яких згідно з планом повинна розпочатись невідкладно.
Педагог має бути впевненим у доцільності кожного виховного заходу, бачити межі своїх можливостей, свої сильні та слабкі сторони, прогнозувати, який виховний інструментарій буде ефективним, а який ні. Визначити показники його виховної діяльності складно, тому що результати виховання виявляються не зразу. Складно також визначити, чи є вчинки дітей результатом діяльності педагога, чи вони — результат сукупних впливів на дитину сім'ї, товаришів, знайомих і ровесників. Для оцінки праці педагога потрібні конкретні показники, за допомогою яких можна визначити зміни в мисленні, самопочутті, поведінці дітей, простежити за динамікою цих змін.
У різних країнах розроблені різні показники шкільного виховання. Сучасний американський дослідник педагогічних проблем Артур Елліс зазначає, що показником успішності виховної діяльності передусім є оптимізм випускників школи, їхня активність під час будь-якої роботи, самодисципліна, чесноти й потреба у самовдосконаленні. У вітчизняній педагогіці показники успішності виховання, як правило, пов'язані з продовженням навчання, а також багаторічною дружбою з колишніми педагогами після закінчення школи, міцністю товариських стосунків з однокласниками тощо. Ними можуть також бути фізичне здоров'я дитини, її психічна рівновага, правильна самооцінка, усвідомлення випускником шкільних років як важливого етапу життя, почуття власної гідності, здатність співчувати людям, прагнення вільного саморозвитку тощо.
