ЛЕКЦІЯ
СОЦІОЛОГІЯ МЕДИЦИНИ ТА ЗДОРОВ’Я
ПЛАН
1.Предмет соціології медицини.
2.Поняття “здоров’я” та “хвороба”.
3.Медицина як професія.
4. Соціальні відносини в медичній галузі.
5.Система відносин лікар — пацієнт — медична сестра.
6.Соціальна організація медичної допомоги.
7.Порівняльний аналіз систем охорони здоров’я.
8.Тенденції розвитку системи охорони здоров’я в Україні.
1. Медицина - це специфічна система суспільства, яка с складовою соціальної сфери. Це система соціального типу, оскільки сутність і характер її складає взаємодія "лікар-пацієнт". Медицина як соціальний інститут виникає у відповідь на соціальну потребу в підтримці, збереженні та зміцненні здоров'я людей, їх життєдіяльностіСучасна медицина представляє складний комплекс наукових знань, коло розв'язуваних нею питань є дуже широким. Це такі проблеми, як
· здоров'я людини;
· порушення стану здоров'я, тобто хвороба, патологія;
· розпізнавання різних станів життєдіяльності людини;
· лікування людини;
· попередження хвороб;
· умови збереження здоров'я та попередження.
У сучасному розумінні медична соціологія — це наука про медицину як соціальний інститут та її взаємозв'язки з іншими структурами суспільства. Медична соціологія пов'язана з іншими медичними науками — соціальною гігієною, соціальною статистикою.
На сучасному етапі медична соціологія виконує такі завдання:
· аналіз впливу соціально-культурного оточення на розвиток медицини як цілісної науки;
· вивчення зв'язку медицини з іншими галузями соціальної сфери;
· вивчення впливу соціальних умов і культурних традицій на уявлення про хворобу, ставлення до лікаря, формування здорового способу життя, праці і споживання тощо;
· соціально-економічні проблеми медицини в сучасних умовах.
Особливою областю соціології медицини є вивчення процесів, що впливають на світоглядні і морально-етичні аспекти поведінки медичних працівників, визначення їх професійного обов’язку, свободи і відповідальності у процесі наукової і практичної діяльності.
Практичною метою цієї науки є розробка теоретичних основ організації, планування та управління в галузі охорони здоров'я.
Медична соціологія як самостійний напрям у соціології почала формуватися в 50-ті роки ХХ століття поряд з такими напрямками, як соціологія права, науки, сім'ї і т. д.
На Всесвітніх конгресах соціологів (50-60-ті роки XX століття) розглядалися наступні групи питань в області соціології медицини: роль факторів зовнішнього середовища у механізмі виникнення, розвитку і результату хвороб (урбанізація, санітарно-технічні умови на виробництві, стан профілактики), аналіз причин захворювань у різних соціальних групах, оцінка різних запобіжних заходів, аналіз діяльності лікувально-профілактичних установ
Здоров'я і хвороба як соціальні явища
У сучасній літературі існує більш ста визначень і підходів до поняття «здоров'я».
Відправним пунктом для соціологічної інтерпретації здоров'я вважається визначення, прийняте ВООЗ: «Здоров'я є станом повного фізичного, духовного і соціального благополуччя, а не тільки відсутністю хвороб і фізичних дефектів».
Як показують дані численних медико-соціологічних досліджень, присвячених проблемам здоров'я населення в ієрархії цінностей людини здоров'я займає одну з центральних позицій.
Зміст понять «здоров'я» і «хвороба» змінювався в ході розвитку суспільства та медичної науки. Науковці виділяють такі етапи:
І етап — нормоцентристське розуміння хвороби (до ХІХ ст.), коли здоров'я тлумачилося як нормальний стан, а хворобою вважалось все, що виходить за межі норми. Наприклад, Ч. Ломброзо відхиленням, а значить хворобою, вважав геніальність, талант, обдарованість, оскільки вони не вкладалися у середні показники.
II етап — нозоцентричний (XIX ст. — середина XX ст.), коли хворобу розуміють як сукупність симптомів, здоров'я і хвороба виступають як крайні протилежні «полюси», між якими є багато перехідних етапів.
III етап — імовірнісне розуміння здоров'я і хвороби (з середини XX ст. до нашого часу), коли здоров'я тлумачиться як міра імовірності виникнення хвороби, що дає можливість зняти жорстку альтернативність постановки питань — або норма, або патологія. Хворого вивчають у масштабах всього життя, зміцнюється тенденція розглядати не тільки біологічні, але й соціальні передумови захворювання.
Здоров'я людини становить невід'ємну частину суспільного багатства.Воно є своєрідним дзеркалом соціально-економічного, екологічного, демографічного і санітарно-гігієнічного благополуччя країни, одним із соціальних індикаторів суспільного прогресу, важливим чинником, який впливає на якість та ефективність трудових ресурсів.
Гарне здоров'я є найбільше соціальне благо і накладає відбиток на всі сфери життя людей. Воно виступає в якості одного з необхідних і найважливіших умов активної, творчої і повноцінного життя людини в соціумі. Недостатній рівень здоров'я негативно відбивається на соціальній, трудовій та економічної активності людей, знижуючи рівень продуктивності праці, знижуючи показники здоров'я майбутнього покоління, а також істотно зменшуючи загальну задоволеність людини своїм життям.
Таким чином, здоров'я є основним ресурсом, від ступеня володіння яким залежить задоволеність практично всіх потреб людини, воно відбивається на образ і стиль життя, міграційної рухливості людей, прилучення їх до сучасних досягнень культури, науки, мистецтва, техніки, характер і способи проведення дозвілля і відпочинку. Однак, необхідно пам'ятати, що рівень здоров'я, в свою чергу, має залежність від соціально-економічних чинників.
Здоров'я є результатом впливу на організм людини цілого ряду факторів.
- соціально-економічних, найбільш значущими серед яких є рівень розвитку економіки, законодавство з охорони здоров'я та організація медичної допомоги, умови і спосіб життя;
- природно-кліматичних;
- біологічних та психоемоційних факторів.
Перші дві групи факторів можна визначити як зовнішнє середовище, в той час як біологічні та психоемоційні фактори являють собою внутрішнє середовище.
Для правильного розуміння взаємозв’язку між показниками здоров’я і взаємодією чинників навколишнього середовища в системі “людина – здоров’я – середовище” визначається три взаємопов’язані рівні здоров’я: суспільний, груповий та індивідуальний.
Перший рівень – суспільний – характеризує стан здоров’я населення.
Суспільне здоров'я - це здоров'я соціальних спільностей за їх віково-статевими, професійними, соціально-економічними та іншими ознаками, а також здоров'я всього населення. Складовими суспільного здоров'я є здоров'я індивідів. Його показниками, насамперед, є народжуваність, смертність, дитяча смертність, захворюваність, рівень фізичного розвитку людей, середня тривалість життя тощо. На рівень суспільного здоров'я впливають біологічні, природні та соціальні чинники.
Другий – групове здоров’я, зумовлене специфікою життєдіяльності людей даного трудового чи сімейного колективу та безпосереднього оточення, в якому перебувають його члени.
Третій – індивідуальний рівень здоров’я. Здоров'я індивіда значною мірою залежить від самої людини. Це спричиняється, по-перше спадковістю, по-друге способом життя, стереотипами поведінки людини, по-третє соціальними умовами життєдіяльності. Важливим чинником того чи іншого стану здоров'я є природні та соціальні умови життя конкретного індивіду..
Хвороба є порушення життєдіяльності організму під впливом надзвичайних подразників зовнішнього і внутрішнього середовища, що характеризується зниженням опірності організму, порушенням його структур та функцій при одночасній мобілізації його захисних сил. У період хвороби особистість втрачає свій цілісний характер, оскільки порушуються безпосередні зв'язки з суспільством і природою.
За даними класифікації Дж.Паульса, в уявленнях людини про хвороби в історичному аспекті можна виділити три етапи: 3 патерна (образу) хвороби в історичному аспекті:
- Аграрні патерни хвороби.
У цей період смертність популяції була викликана перш за все зовнішніми факторами, пов'язаними з небезпекою на полюванні і нещасними випадками.
- Хвороби в аграрному суспільстві.
Причиною різкого збільшення смертності населення з'явилися епідемії і пандемії інфекційних захворювань. Саме інфекційна теорія хвороби, що з'явилася в 19 столітті, сприяла тому, що основний парадигмою медицини стала медична модель. "Основні елементи цієї моделі полягають в наступному: (1) всі хвороби викликаються специфічними етіологічними агентами...; (2) пацієнта слід вважати пасивним об'єктом медичного втручання; (3) відновлення здоров'я вимагає використання медичної технології і передових наукових методів"
- Індустріальне суспільство.
У 20 столітті медичній науці стали відомі психосоматичні захворювання, що становлять 50-75% всіх хвороб. Причинами таких хронічних дегенеративних розладів, як виразкова хвороба, гіпертонія, порушення імунної системи, депресії і багато інших, розглядаються психоемоційний стрес і неправильний спосіб життя. Тим самим позначився поворот до іншого підходу в медицині - перенесення уваги з вивчення хвороби на вивчення людини. Цікаво, що одна і та ж хвороба може сприйматися в одних суспільствах як хвороба, а в іншіх - як нормальний стан. Так, у сучасному західному суспільстві булемія вважається хворобою, тоді як у Древньому Римі обжерливість і викликана нею надлишкова вага сприймалися як аристократична практика. Те, що сьогодні в США трактується як синдром хронічної перевтоми, в XIX столітті називалося неврастенією. Те, що з ХІХ століття на Заході стало сприйматися як божевілля, колись вважалося нерозумною поведінкою, а ще раніше - формою релігійної одержимості.
За даними ВООЗ, нині 55 % хвороб обумовлено економічними причинами, 20 % — екологічними, 15 % — порушеннями у роботі медичних закладів, 10 % — генетичною схильністю до хвороб. Головні причини смертності - серцево-судинні захворювання, хвороби легенів, рак, цукровий діабет, цироз печінки і інші "хвороби цивілізації" - так чи інакше пов'язані з нашим повсякденним вибором, вибором щодо куріння, вживання спиртних напоїв, застосування дієт. Як показують дослідження, виникнення і розвиток захворювань у людини більш ніж на 50% залежить від способу життя(рівень рухливої активності, харчування, режим, відсутність шкідливих звичок).
Структурно поняття способу життя можна розглядати як складову таких категорій:
· рівень життя;
· якість життя;
· стиль життя (психологічні, індивідуальні особливості поведінки);
· устрій життя (національні, соціокультурні, побутові звичаї та ін.).
За даними ВООЗ, лише у 2004р. населення Європи втратило за оцінками експертів 150,3 мільйона років здорового життя (у т.ч. 12 країн CIS – 70,8 млн.) з трьох основних причин: неінфекційні захворювання (77% від загальної кількості); зовнішні причини травматизму й отруєнь (14%); інфекційні захворювання (9%). У 2004р. в Європейському регіоні ВООЗ причиною 8,1 мільйона випадків смерті (85,8 % усіх випадків смерті) були неінфекційні захворювання. Наприклад, смертність від ішемічної хвороби серця в розвинених країнах Європи у 2002р. на 100 тис. жителів серед жінок становила 66, а серед чоловіків — 135 випадків. Відповідно, параметри для жителів України — 300 і 550, що в багато разів перевищує середньоєвропейські показники. Важливою тенденцією і фактичним результатом оздоровчо-профілактичних заходів, реалізованих у розвинених країнах Європи, є істотне зниження за останні 10 років смертності від ішемічної хвороби серця та цереброваскулярних хвороб у середньому на 30%. Водночас відзначається істотне підвищення смертності із зазначених причин у країнах Східної Європи, зокрема і в Україні (на 20—30%).
3.Медицина – одна з найдавніших професій на землі. За багатовікову історію свого існування вона пройшла тривалий шлях розвитку. Був накопичений багатющий досвід лікування людини.
Сучасна медицина як соціальний інститут має складну будову і включає в себе:
1.Установи, що здійснюють матеріально-технічне забезпечення потреби в збереженні, зміцненні, відновленні та підтримці здоров'я населення (лікарні, санаторно-профілактичні заклади, аптеки, підприємства по виробництву лікувальних засобів та інструментарію, санітарно-гігієнічні заклади тощо).
З позиції форм задоволення цієї потреби в світі існують:
А) Безкоштовна медична допомога (у більшості країн охоплює лише малозабезпечені верстви населення, існує за рахунок державних і місцевих бюджетів або соціальних пожертвувань, передбачає лише мінімальний рівень медичних послуг);
Б) Страхова медицина (задовольняє потреби більшої частини суспільства із середнім і стабільним прибутком, функціонує за рахуноккоштів населення через систему обов'язкового медичного страхування, забезпечує задоволення значної частини потреб в діагностико-лікувальних послугах);
В) Платна медична допомога (користуються в основному найбільш економічно забезпечені суспільні верстви, існує безпосередньо за рахунок коштів пацієнтів, включає будь-яку сукупність медичних послуг, які здатна надати сучасна медицина.
2.Медичних працівників, які виконують функцію по задоволенню цієї соціальної потреби.
3.Сукупність норм і стандартів по забезпеченню здоров'я та взаємовідносин між медичними працівниками та пацієнтами.
В сучасних суспільствах нормування і стандартизація лікувально-діагностичного процесу здійснюється медичною наукою. Остання об'єднує три групи наукових знань: медико-біологічні; клінічні; медико-соціологічні.
4.Соціологія розглядає суспільство як сукупність спільностей. До групових спільностей професійного типу належать і медики.
З точки зору напрямків роботи медичні працівники поділяються на такі групи, які займаються:
· клініко-діагностичними дослідженнями;
· лікуванням;
· контролем санітарно-гігієнічних умов здоров'я;
· профілактикою захворювань;
· виробництвом фармацевтичних засобів для здійснення лікувально- профілактичного процесу;
· виробництвом технічних засобів підтримки і відновлення здоров'я людей.
