Структура емпіричного (експериментального) дослідження

1. Формулювання мети, гіпотези та завдань емпіричного дослідження.

2. Планування емпіричного дослідження та прогнозування достовірності отриманих результатів.

3. Вибір методів та підбір методик для перевірки гіпотези емпіричного дослідження (з повною змістовою назвою методики, абревіатурою назви, якщо вона є, і посиланням на автора методики в дужках (за І.І. Іваненком); якщо автора методики не вказано (за викладом В.В. Петренка); якщо необхідно, вказується і автор модифікації).

4. Практичне оволодіння методикою емпіричного дослідження як засобу вирішення науково-дослідного завдання.

5. Кількісна та якісна обробка даних емпіричного дослідження.

6. Повний, стилістично правильний та грамотний опис процедури та результатів емпіричного дослідження, переконливість аргументації.

7. Унаочнення (схеми, діаграми, графіки, таблиці) та інтерпретація результатів емпіричного дослідження.

8. Формулювання висновків, отриманих у результаті емпіричного дослідження, рекомендацій щодо їх використання.

9. Обсяг вибірки виключно для емпіричного дослідження – не менше 50 осіб. Для формувального експерименту – 15-20.

Формування тексту курсової роботи відбу­вається шляхом систематизації й обробки зібраних матеріалів з кожної позиції плану. До тексту вносяться тільки старанно підібрані й цілеспрямовано проаналізовані матеріали. На цьому ж етапі виконуються обчислення, об­ґрунтовуються пропозиції, формулюються висновки, підби­рається ілюстративний матеріал (графіки, рисунки, таб­лиці). У процесі роботи визначається необхідність доповнення додатковими матеріалами. Одержаний чорно­вий варіант курсової роботи доповнюється, уточнюються деякі положення, остаточно формулюються всі висновки й пропозиції. Готуючись до викладення тексту курсової роботи, до­цільно ще раз уважно прочитати її назву, що містить проблему, яка по­винна бути розкрита. Проаналізований та систематизований матеріал викладається відповідно до змісту у вигляді окремих розділів і підрозділів (глав і параграфів). Кожний розділ (глава) висвітлює самостійне питан­ня, а підрозділ (параграф) – окрему частину цього питання.

Тема має бути розкрита без пропуску логічних ланок, тому почи­наючи працювати над розділом, треба визначити його головну ідею, а також тези кожного підрозділу. Тези слід підтверджувати фактами, думками різних авторів, результатами анкетування та експерименту, аналізом конкретного практичного досвіду. Треба уникати безсис­темного викладення фактів без достатнього їх осмислення та узагаль­нення.

Думки мають бути пов'язані між собою логічно, увесь текст підпо­рядкований одній головній ідеї.

Оперативно і в повному обсязі зібрати практичний ма­теріал, узагальнити його та систематизувати допоможе оволодіння студентом основними методами дослідження: спостереженням, ек­спериментом, бесідою, анкетуванням, інтерв'ю, математичними ме­тодами обробки кількісних даних, методом порівняльного аналізу та ін. Найкращих результатів можна досягти при комплексному вико­ристанні цих методів, проте слід мати на увазі, що залежно від особ­ливостей теми дослідження, специфіки предмета і конкретних умов окремі методи можуть набути переважного значення.

Накопичуючи та систематизуючи факти, треба вміти визначити їх достовірність і типовість, найсуттєвіші ознаки для наукової характеристики, аналізу, порівняння. Аналіз зібраних матеріалів слід про­водити у сукупності, з урахуванням усіх сторін відповідної сфери діяльності. Порівняльний аналіз допомагає виділити головне, типове в питаннях, що розглядаються, простежити зміни, що сталися протягом останніх років, виявити зако­номірності, проаналізувати причини труднощів у їх функціонуванні, визначити тенденції та перспективи подальшого розвитку.

Таким чином, широке використання відомих у науці методів на­копичення, вивчення, систематизації фактів та практичного досвіду вцілому дасть змогу виконати основне завдання курсового дослідження: поєднати різні роз'єднані знання в цілісну систе­му, вивести певні закономірності, визначити подальші тенденції роз­витку теорії та практики відповідної сфери діяльності.

На завершальному етапі передбачається написання студентом вступу та висновків до курсової роботи, оформлення списку літе­ратури та додатків, редагування тексту, його доопрацювання з ураху­ванням зауважень наукового керівника, підготовка роботи до захисту.

Вступ доцільно писати після того, як написана основна частина курсової роботи. У вступі подається загальна характеристика курсової роботи в такій послідовності:

- постановка проблеми;

- мета і завдання дослідження;

- об’єкт і предмет дослідження;

- методи дослідження;

- структура курсової роботи.

Якщо студент вирішив не торкатися деяких аспектів теми, він має зазначити про це у вступі. Обов'язковою частиною вступу є огляд літератури з теми дослі­дження, в який включають найбільш цінні, актуальні роботи (10-15 джерел). Огляд має бути систематизованим аналізом теоретичної, ме­тодичної й практичної новизни, значущості, переваг та недоліків роз­глядуваних робіт, які доцільно згрупувати таким чином: роботи, що висвітлюють історію розвитку проблеми, теоретичні роботи, які по­вністю присвячені темі, потім ті, що розкривають тему частково. В огляді не слід наводити повний бібліографічний опис публікацій, що аналізуються, достатньо назвати автора й назву, а поруч у дужках проставити порядковий номер бібліографічного запису цієї роботи в списку літератури. Закінчити огляд треба коротким висновком про ступінь висвітленості в літературі основних аспектів теми.

Логічним завершенням курсової роботи є висновки. Головна їх мета – підсумки проведеної роботи. Висновки подаються у вигляді окремих лаконічних положень, методичних рекомендацій. Дуже важливо, щоб вони відповідали поставленим завданням. У вис­новках слід зазначити не тільки те позитивне, що вдалося виявити в результаті вивчення теми, а й недоліки та проблеми, а також конк­ретні рекомендації щодо їх усунення. Один висновок не повинен супере­чити іншому, а підкріплювати його. Якщо висновки не будуть пов'я­зані між собою, текст втратить свою єдність. Один доказ має випли­вати з іншого.

Основна вимога до заключної частини – не повторювати змісту вступу, основної частини роботи і висновків, зроблених у розділах.

Список використаної літератури складається на основі робочої картотеки і відображає обсяг використаних джерел та ступінь вивче­ності досліджуваної теми, є „візитною карткою” автора роботи, його професійним обличчям, свідчить про рівень володіння навичками роботи з науковою літературою. „Список...” має містити бібліографічний опис джерел, використаних студентом під час роботи над те­мою. Укладаючи його, слід додержуватися вимог державного стан­дарту. Кожний бібліографічний запис треба починати з нового ряд­ка, літературу слід розташовувати в алфавітному порядку авторів та назв праць, спочатку видання українською мовою, потім – інозем­ними. Бібліографічні записи в „Списку...” повинні мати порядкову нумерацію. У тексті роботи слід давати у дужках посилання на номе­ри списку. Якщо необхідно вказати номер сторінки, її ставлять че­рез кому після номера видання.

Обсяг курсової роботи має бути в межах 30-40 сторінок комп'ютерного тексту, без урахування додатків і списку літератури.

Літературне оформлення курсової роботи є важли­вим елементом її виконання і одним із багатьох чинників, на які зва­жає комісія при оцінюванні під час захисту. Передусім звертається увага на змістовний аспект викладу матеріалу (логічність і по­слідовність, повнота і репрезентативність, тобто широта використан­ня наукових джерел, загальна грамотність та відповідність стандар­там і прийнятим правилам), а також на текст роботи, список літера­тури і додатки, на зовнішнє оформлення титульного аркуша. Текст курсової роботи повинен бути відредагованим, стилістично витриманим як наукове дослідження.

Курсову роботу рекомендується виконувати спочат­ку в чорновому варіанті. Це дозволяє вносити до тексту необхідні зміни і доповненняяк з ініціативи самого автора, так і згідно з зау­важеннями керівника.

Перш, ніж представляти чернетку керівникові, треба ще раз пе­реглянути, чи логічно викладено матеріал, чи є зв'язок між парагра­фами та главами, чи весь текст „працює” на головну ідею курсової роботи. Такий уявний структурний аналіз роботи допо­може краще побачити нелогічність в її структурі та змісті.

Оформляючи текст роботи, треба знайти час для повторного пе­регляду першоджерел. Це допоможе побачити все цінне, що було пропущено на початку вивчення теми, наштовхне на цікаві думки, поглибить розуміння проблеми.