Перший і Другий З'їзди народних депутатів.

Реформа виборчої системи.

Першим конкретним кроком на шляху політичної реформи стали рішення позачергової дванадцятої сесії Верховної Ради СРСР (одинадцятого скликання), що відбулася 29 листопада - 1 грудня 1988 р.

Перший З'їзд народних депутатів СРСР (25 травня - 9 червня 1989 р.) став дуже великим політичним подією. Ніколи ще не було такого в історії цієї країни. Звичайно, зараз можна з іронією дивитися на ті баталії, що відбувалися на З'їзді, але тоді це виглядало перемогою демократії.

Дискусії на другому з'їзді народних депутатів СРСР (12-24 грудня 1989 р.) носили більш діловий характер порівняно з першим З'їздом. Другий З'їзд прийняв 36 нормативних актів, у тому числі 5 законів та 26 постанов. Одним з центральних питань порядку денного другого З'їзду народних депутатів було обговорення заходів щодо оздоровлення економіки. Було обговорено питання про боротьбу з організованою злочинністю. З'їзд розглянув доповіді, присвячені як зовнішньополітичних проблем так і внутрішньополітичні.
Реформа виборчої системи є справою необхiдною, але конкретного, насущного вона народу дала небагато.
Перетворення в економіці

Порожніють магазини, зупиняються підприємства, з'являється безробіття.

Перший етап перетворень (1985 -1988) почався в руслі колишніх традиційних адміністративно-............
організаційних заходів які повинні були зміцнити порядок і дисципліну, і найголовніше - активізувати "людський фактор" (тобто розбудити людину, зробити його по-справжньому активним і зацікавленим), відновити суспільну мотивацію трудової діяльності.
Ядром економічних перетворень стала концепція прискорення соціально-економічного розвитку країни на основі використання новітніх досягнень науково-технічного прогресу, яка була запропонована М. С. Горбачовим на Пленумі ЦК КПРС у квітні 1985 р. Проголошуючи курс на прискорення, М. С. Горбачов сподівався з мінімальними витратами за рахунок "прихованих резервів" в короткий термін домогтися зростання економіки. Передбачалося змінити інвестиційну і структурну політику, спрямувавши основні кошти на технічне переозброєння, модернізацію діючих підприємств, скоротивши до мінімуму фінансування незавершеного будівництва нових об'єктів. Головні зусилля зосереджувалися на випереджальному розвитку машинобудівної галузі, досягнення в якій надалі забезпечили б підйом і інших галузей. Ставка робилася на ентузіазм робітників, вводився 3 - і 4-змінний режим роботи, силами місцевих раціоналізаторів пропонувалося підвищувати якість своєї продукції [11, С. 156].
Незабаром після Пленуму ЦК був оприлюднений пакет "урядових документів щодо реорганізації центральних економічних органів, перебудові банківської системи і фінансового механізму, зміни в сфері постачання. Проведений у лютому 1986 р. черговий XXVII з'їзд КПРС розширив зміст концепції прискорення, поширивши її на суспільні відносини. У центр політики "прискорення" були поставлені завдання демократизації, боротьби збюрократизмом, беззаконням.

Один за одним були усунені найбільш консервативні члени партійної верхівки. Чистка торкнулася також середньої та нижньої ланки партноменклатури. До початку 1987 р. було замінено 70% членів Політбюро, 60% секретарів обласних партійних організацій, 40% членів ЦК КПРС.
Спробою реальної підтримки знизу політики прискорення стало прийняття закону про створення Рад трудових колективів, які наділялися широкими повноваженнями, починаючи від виборів керівників підприємств і закінчуючи регулюванням заробітної плати.

. Різке підвищення темпів економічного зростання, закладене в новий п'ятирічний план, виявилося черговою утопією і лише посилило розбалансованість економіки.

Імпульс "прискорення" 1986 - 1987 рр.. викликав перенапруження у виробництві енергії, сировини та конструкційних матеріалів. У 1988 р. воно призвело до скорочення випуску базових ресурсів. У відповідь реакцією економіки стало швидке накопичення запасів у всіх її секторах. Індустрія почала працювати "на склад". Мінімальний результат дала і переорієнтація імпорту з ширвжитку на закупівлю новітньої техніки за кордоном

розгорнута масштабна антиалкогольна кампанія, спочатку активно підтримувана населенням. Благі наміри керівництва, однак, обернулися величезним збитком для бюджету (надходження до скарбниці від продажу спиртних напоїв протягом трьох років скоротилися на 37 млрд. рублів), зростанням самогоноваріння, токсикоманію, розгулом злочинності. Вже до кінця 1986 р. економічна ситуація в країні знову стала погіршуватися. У січні 1987 р. наступив спад виробництва, що стало початком економічної кризи (Додаток Ж). З 1988 р. зросла емісія грошей в СРСР

. Стратегія реформ була проголошена М. С. Горбачовим на Пленумі ЦК КПРС у січні 1987 р. Її основою оголошувалася демократизація всіх сфер радянського суспільства. Відповідно до проголошеного гаслом "Більше демократії" пропонувалося ввести альтернативні, тобто на основі суперництва кількох претендентів, вибори депутатів усіх рівнів влади.

Погіршення економічної ситуації змусило керівництво країни звернути серйозну увагу на хід і напрям економічних реформ. Влітку 1987 р. уряд країни на чолі з Н. І. Рижковим спільно з ученими-економістами підготувало і подало на червневому Пленумі ЦК КПРС план реформ. До цього часу стало очевидним, що без подолання тотального одержавлення економіки неможливо пробудити ініціативу людей. Для цього пропонувалося передати трудовим колективамправо реального розпорядження коштами підприємств, розвивати орендні відносини та індивідуально-трудову діяльність, відновити в правах кооперацію [8, С. 116].
У червні 1987 р. Верховна Рада СРСР прийняла закон про державне підприємство (об'єднання). Новий закон передбачав розширення самостійності підприємств і демократизацію господарського життя. Розроблялися і впроваджено три моделі госпрозрахунку, различавшиеся рівнем свободи і відповідальності, порядком розподілу доходів.

. Рішення про розвиток кооперації були прийняті ще в 1986 р., а в липні 1988 р. побачив світ закон про кооперацію. У ньому формально було зафіксовано рівноправність кооперативного та державного сектора економіки. Він передбачав можливість створення різних кооперативів, в тому числі на базі державних підприємств. Кооперативний сектор розвинувся набагато швидше, ніж очікувалося. Тільки за 1988 р. кількість кооперативів у СРСР збільшилася в 6 разів. У державної промисловості та сфери послуг по з'явився конкурент [8, С. 117].
Партійно-державна еліта боялася розширення непідконтрольного їй недержавного сектору, тому спробувала відразу поставити кооперативи в певні обмежувальні рамки. Сильний удар по приватному виробництву завдали рішення центральних та місцевих властей про боротьбу з нетрудовими доходами, заборони вивозити продукти особистого підсобного господарства за межі країв та областей. Ці заходи підірвали розвиток нових форм господарювання.
Створення політичних партій і рухів

Демократизація торкнулася ідеологію, культуру і політику. Пошук альтернативних рішень в процесі розвитку приводив до критики існуючих партійно-державних засад і минулої історії

про корупцію та хабарництво у верхніх ешелонах влади. Вперше громадськість дізналася про те, що на території СРСР кількість злочинів у 1990 в порівнянні з 1989 зросла на 16.3%, досягнувши 1.336 тис., з них тяжких більше 250.000. Кількість злочинів проти особистості зросла на 10% (навмисних вбивств - 14.979 (15.4%), тяжких тілесних ушкоджень - 39.673 (11.4%), згвалтувань - 14.443 (2.7%). Кількість майнових злочинів збільшилася на 19.8%, квартирних крадіжок - на 24.3%.
Розкриваність злочинів - 45.4%. У 1990 році нерозкритими залишилося 684.739 злочинів, що на 25% більше, ніж У1989 р.

2.Геополітичні наслідки розпаду срср

Попри формально закріплене Конституцією право союзних республік на державний суверенітет Союз РСР фактично був унітарною державою. Він був створений як високоцентралізована, тоталітарна й авторитарна система, несумісна з засадами демократії, вільного та повного розвитку індивідів і націй. Внаслідок цих та багатьох інших проблем неминуче породжувалася ціла низка внутрішніх і зовнішніх чинників, що сприяли розпадові Радянського Союзу. До внутрішніх слід віднестинасамперед однопартійність, яка самим своїм змістом заперечувала можливість існування альтернативних інституцій, поглядів, думок. Серед економічних чинників віддавалася перевага політичним, командним, а не ринковим методам управління народним господарством. Критичної межі досягли диспропорції економічного розвитку республік, регіонів, областей. У соціальній сфері посилювався процес відчуження народу від влади та власності. Панівна ідеологія дедалі більше перетворювалася на догму, не відповідала вимогам часу, сучасній ситуації у світі. Зовнішні чинники: На міжнародній арені посилився накал «холодної війни». Захід намагався послабити СРСР, насамперед економічно. Війна в Афганістані. Втрутившись до справ суверенної держави, розв'язавши на її території справжню бійню, СРСР був підданий широкому міжнародному осудові. Не користувалася ця агресія популярністю й усередині країни. Корінним чином підривала радянську економіку гонка озброєнь. Намагаючись весь час триматися на висоті становища у цій сфері, СРСР виснажував свою й без того слабку, нестабільну, застійну господарську систему. Всередині країни діяльно заявляли про себе нові лідери та еліти неросійських республік. Проте політична ситуація в кожній з них складалася по-різному. Найрішучіше були налаштовані народи Балти. Порівняно недавно, не з власної волі опинившись у складі СРСР, вони постійно нагадували про своє непереборне бажання вийти з нього. А Литва загалом стала лідером визвольного руху в Радянському Союзі. Зростаюча слабкість центру викликала етнічні конфлікти на території СРСР(Першим виник вірмено-азербайджанський конфлікт, що спалахнув через спірність проблеми Нагірного Карабаху.) Центральна влада втрачала позицію за позицією. Навесні 1990 р. вибори у республіках Балтії принесли перемогу політичним рухам, які виступали за повний суверенітет поза межами СРСР. Зміцнили свої позиції національно-демократичні сили в парламентах України, Молдови, Білорусі, інших республік. Знаменним стало явище, котре отримало назву «парад суверенітетів». Піонером у ньому стала Литва, Верховна Рада якої 11 березня 1990 р. проголосила відновлення повного державного суверенітету. А потім упродовж 1990 р. майже всі республіки, серед яких однією з перших була РРФСР (12 червня), ухвалили декларації про державний суверенітет. Такий основоположний документ 16 липня 1990 р. прийняла й Верховна Рада Української РСР. Горбачов та його найближче оточення вирішили вдатися до найвагомішого аргументу — проведення всенародного референдуму 17 березня 1991 р. Однак підсумки референдуму не зупинили процес розпаду СРСР. Тоді М. Горбачов зробив інший тактичний крок. 23 квітня 1991 р. він зумів підписати у підмосковній резиденції Ново-Огарьово угоду з керівництвом дев'яти союзних республік — Азербайджану, Білорусі,Казахстану,Киргизстану, Росії, Таджикистану, Туркменистану, Узбекистану, України. У цій угоді, відомій як «Заява 9 + 1», декларувалися принципи нового союзного договору.Горбачов прагнув створення Союзу Суверенних Держав (ССД) як федерації Провал спроби державного перевороту різко прискорив розпад СРСР. М. Горбачов швидко втрачав свій вплив та владу. Скасовується більшість центральних державних органів. Відразу ж після провалу путчу вісім республік заявили про свою незалежність. Зокрема, 24 серпня 1991 р. Верховна Рада УРСР ухвалила Акт проголошення незалежності України, за яким колишня союзна республіка стала суверенною державою. Наслідки розпаду СРСР: Крах комунізму у Східній Європі та дезінтеграція СРСР глобально змінили геополітичну систему світу. Колишня рівновага сил порушилася. По-перше, зникли глобальна двосистемність (Схід — Захід, комунізм — капіталізм) і відповідно двополюсність у міжнародних відносинах (конфронтація по лініях СРСР — США, Варшавський Договір — НАТО). У «холодній війні» зазнав поразки слабший полюс — Радянський Союз. По-друге, у світі виникла багатополюсність з очевидною перевагою переможця у «холодній війні» — Сполучених Штатів. Окремі центри геополітичної сили (Китай, Японія, Європейський Союз та інші) вимагають перегляду світо-устрою, що склався після Другої світової війни, обстоюють багатовимірність світового розвитку. По-третє, розвалилася Ялтинська система перерозподілу Європейського континенту на сфери впливу переможців у Другій світовій війні, система, котра перетворилася на систему протиборства і конфронтації «західної демократії» і «табору соціалізму». Зникнення загрози «експорту революції» кардинально змінило роль НАТО. Адже американцям та їхнім союзникам з Північноатлантичного блоку нікого більше стримувати. Забезпечення стабільності в Європі, врегулювання конфліктів, що виникають на етнічно-національному підґрунті, активна співпраця з ЄС, ОБСЄ, ЗЄС, Радою Європи стали головними напрямами діяльності Північноатлантичного блоку. По-четверте, зменшилася напруженість міжнародних відносин, остаточно була зламана «залізна завіса», що відокремлювала народи колишньої комуністичної імперії від решти цивілізованого світу.