Основними носіями крилатих ракет повітряного базування є бомбардувальники B-52Н.

СКР повітряного базування. КР AGM-86В“ALCM ” розроблена тільки в стратегічному варіанті для стрілби на дальність 2500 км. Бойова частина ядерна, потужністю 3...5 або 200 кт, КВО=35м.

Використається комбінована система наведення: інерційна + кореляційна «Терком».

Носії - СБ В-52Н.

Вона здатна робити політ з високої дозвуковой швидкістю на малих висотах, доставляючи ядерний або звичайний заряд, до цілі з точністю до декількох десятків метрів, що дозволяє застосовувати її для рішення стратегічних завдань.

Створення крилатих ракет стало можливим завдяки новітнім науково-технічним досягненням в області створення малогабаритних, легких і високоефективних двигунів, систем наведення (працюють на нових принципах і забезпечують високу точність), сучасних ядерних і звичайних бойових частин, мініатюрних ЕОМ й іншого радіоелектронного встаткування.

Одним з головних вимог, пред'явлених до ракет, була максимально можлива уніфікація основних компонентів і вузлів різних варіантів ракет. Незважаючи на те що ракети морського й повітряного базування розроблялися різними фірмами, по суті справи, на них застосовуються ті самі двигуни, системи наведення, ядерні й звичайні бойові частини й інші компоненти.

Основними варіантами застосування КР, на думку західних військових фахівців, є масований удар на широкому або вузькому фронті й одиночні або групові удари по обмеженій кількості об'єктів. Їхнє відпрацьовування на навчаннях країн НАТО планується здійснювати разом з літаками тактичної, палубної й стратегічної авіації.

При цьому вони можуть діяти одночасно по заздалегідь розподіленим цілям, але частіше на ракети покладає завдання придушення прикритих ПВО об'єктів перед авіаційними ударами. Зокрема, так застосовувалися ракети під час війни в зоні Перської затоки за 1 годину до підйому ударних груп авіації. Ними був нанесений масований удар по об'єктах ПВО, державного й військового керування

Тактика застосування сучасних крилатих ракет ґрунтується на високій щільності нальоту (у результаті чого відбувається перенасичення пропускної здатності системи ПВО протиборчої cтopoни), використанні бойових властивостей ракет і здійсненні різних заходів, що дезінформують систему ПВО.

Судячи з публікацій західної преси, складається наступна картина масованого удару ракет. Перед його початком підводні човни й надводні кораблі - носії крилатих ракет морського базування потай виходять на рубежі пусків, а літаки-носії - до намічених рубежів у фронтальних бойових порядках. Щоб утруднити супротивникові прогнозування ракетонебезпечних напрямків, ці рубежі призначаються на великих територіях, в акваторіях морів і за межами зон виявлення РЛС його ПВО.

Для досягнення високої щільності нальоту пуск КР виробляється одночасно або через короткі інтервали часу. Далі ракети виходять на розрахункові маршрути й випливають до цілям на висотах 60 - 100 м з огибанням рельєфу місцевості. Залежно від важливості й ступеня захищеності мети удар наноситься однієї або декількома ракетами.

Політ до об'єктів на гранично малих висотах знижує ефективність дії РЛС. Для скритності й раптовості вони випливають по ламаних маршрутах, міняючи курс кожні 100 - 200 км й обходячи раніше виявлені сильні угруповання ПВО. Можливість здійснення таких дій і маневрів, так само як і високій точності наведення, забезпечується завдяки бортовим системам автоматизованого керування польотом. Останні дозволяють періодично усувати накопичені помилки в районах корекції шляхом порівняння радіолокаційного зображення місцевості з інформацією, закладеної у бортових ЕОМ.