1. Головним принципом організації соціально-ринкових відносин є поєднання принципу свободи підприємництва з принципом соціальної допомоги бідним прошаркам населення. З цієї точки зору одним із найважливіших напрямів діяльності держави є здійснення програм підтримки на потрібному рівні сукупного попиту населення, забезпечення високого рівня зайнятості, обслуговування соціальної сфери, надання спеціальних податкових пільг і гарантій інвесторам тощо.
Приватний сектор, який цілковито керується міркуванням отримання максимально високого прибутку, не може дати суттєвих гарантій виробництва і надання населенню в достатній кількості суспільних благ. Аналітичний інструментарій для прийняття рішення з таких питань, як розробка і реалізація будь-якого важливого для суспільства вагомого проекту урядом, суттєво різниться від того, яким користується приватна фірма, яка оцінює власні комерційні вигоди від здійснення проекту, а потім порівнює їх величину з величиною видатків, тобто приймає рішення залежно від обсягу прибутку. Держава керується зовсім іншими принципами, її головне завдання в цьому плані полягає в тому, щоб конкуренція не ставила під загрозу мету досягнення необхідного ступеня економічної і соціальної стабільності.
Потрібно зазначити, що до суспільних благ відносять послуги з національної оборони, органів безпеки, структур із профілактики і ліквідації наслідків надзвичайної ситуації природно-кліматичного і техногенного характеру. До них долучаються послуги, надані автомагістралями, закладами охорони здоров'я, освіти, культури, які хоча й можуть надаватися за посередництва ринкових механізмів, однак не спроможні повною мірою забезпечити задоволення суспільних потреб в них. До них відносяться товари і послуги, які ринкова система взагалі не має наміру надавати.
Отже, публічне управління покликане гарантувати необхідну, з точки зору суспільства, пропозицію товарів і послуг, які з тих чи інших причин на ринок не надходять чи надходять у недостатньому обсязі. Держава не обов'язково повинна брати на себе зобов'язання з їх виробництва. В неї достатньо важелів безпосереднього і опосередкованого впливу на підприємницьку сферу через механізм державних замовлень, податків, субсидій і цін з метою регулювання процесів розподілу ресурсів у потрібному напрямі.
1. Соціальна справедливість, забезпечення якої є однією з головних функцій держави, передбачає не лише справедливий розподіл прибутків, але й більш-менш рівномірний розподіл послуг, прав і обов'язків. Саме державне регулювання ринку, обмеження конкуренції межами закону і порядку здатні забезпечити соціальну справедливість і закласти основу більш-менш надійної системи соціальної захищеності людей.
2. Висока технологічність суттєво забезпечує однаково високою якістю робочої сили всіх без винятку скооперованих між собою підприємств. Отже, висока технологічність кінцевої продукції, як і технологічність виробництва країни в цілому, переважно визначається загальнонаціональним рівнем підготовки спеціалістів усіх без винятку галузей суспільного господарства. Але досягнення цієї мети можливе лише за умови координації підготовки і підвищення кваліфікації робочої сили в масштабах всієї країни, що фактично нездійсненно без відповідного державного впливу. Протиріччя між високим рівнем розвитку матеріально-технічної бази і виробничих сил, які значно відстають від вимог умов відтворення робочої сили, привело до усвідомлення необхідності суттєвого збільшення частки валового національного продукту, якій інвестується в нематеріальні сфери, такі як наука, освіта, охорона здоров'я тощо. Фінансуючи ці сфери, держава створює умови для нормального функціонування економіки і суспільства в цілому. Це тим більш важливо, що в сучасних умовах працівники розумової праці не лише набувають зростаючого значення в процесі виробництва додаткової вартості, але й виконують важливі функції із забезпечення відтворення робочої сили. Вони стають головною рушійною силою суспільно-політичного і економічного розвитку. Саме тому особливо важлива роль держави у формуванні людського капіталу та розвитку новітніх технологій.
3. У демократичній правовій державі, принаймні в теорії, ідеалом є повна свобода і незалежність творчої сфери від держави і державних органів. Але реальність свідчить про зворотне, оскільки держава, особливо в кризових ситуаціях, застосовує комплекс заходів щодо надання фінансової, матеріальної, організаційної підтримки творчій сфері та представників творчої інтелігенції Більш того, при певних обставинах демократична держава просто зобов'язана вживати відповідні заходи щодо підтримки і сприяння розвитку культури й мистецтва та забезпечувати сприятливі умови для розвитку творчих здібностей особистості.
1. В останні десятиліття на передній план вийшли екологічні проблеми, у вирішенні яких ключову роль має відігравати держава. Ринок і громадянське суспільство, навіть якщо усвідомлюється екологічна небезпека руйнування довкілля, не спроможні повною мірою впоратися з цією проблемою. Тому завдання держави полягає в тому, щоб разом з економічною системою і громадянським суспільством, іншими державами нести тягар видатків і докладати зусиль до вирішення цієї проблеми. Але цього може бути недостатньо, тому держава має вдаватись до заборонних заходів.
2. Держава має займатись захистом споживачів на законодавчому і регуляторному рівні. Головні зусилля в цій галузі вона повинна спрямовувати на контроль за безпекою лікарських засобів, продуктів харчування тощо, законом про загальні умови укладання угод захищати покупців від нечесної конкуренції.
