Принципи, що регулюють управління як соціально-культурний процес

1. Головним принципом організації соціально-ринкових відносин є поєднання принципу свободи підприємництва з прин­ципом соціальної допомоги бідним прошаркам населення. З цієї точки зору одним із найважливіших напрямів діяльності держави є здійснення програм підтримки на потрібному рівні сукупного попиту населення, забезпечення високого рівня зайнятості, обслу­говування соціальної сфери, надання спеціальних податкових пільг і гарантій інвесторам тощо.

Приватний сектор, який цілковито керується міркуванням отримання максимально високого прибутку, не може дати суттє­вих гарантій виробництва і надання населенню в достатній кількості суспільних благ. Аналітичний інструментарій для прийняття рішен­ня з таких питань, як розробка і реалізація будь-якого важливого для суспільства вагомого проекту урядом, суттєво різниться від того, яким користується приватна фірма, яка оцінює власні ко­мерційні вигоди від здійснення проекту, а потім порівнює їх вели­чину з величиною видатків, тобто приймає рішення залежно від обсягу прибутку. Держава керується зовсім іншими принципами, її головне завдання в цьому плані полягає в тому, щоб конкурен­ція не ставила під загрозу мету досягнення необхідного ступеня економічної і соціальної стабільності.

Потрібно зазначити, що до суспільних благ відносять по­слуги з національної оборони, органів безпеки, структур із профі­лактики і ліквідації наслідків надзвичайної ситуації природно-кліматичного і техногенного характеру. До них долучаються послуги, надані автомагістралями, закладами охорони здоров'я, освіти, куль­тури, які хоча й можуть надаватися за посередництва ринкових механізмів, однак не спроможні повною мірою забезпечити задо­волення суспільних потреб в них. До них відносяться товари і по­слуги, які ринкова система взагалі не має наміру надавати.

Отже, публічне управління покликане гарантувати необхід­ну, з точки зору суспільства, пропозицію товарів і послуг, які з тих чи інших причин на ринок не надходять чи надходять у недостатнь­ому обсязі. Держава не обов'язково повинна брати на себе зобов'я­зання з їх виробництва. В неї достатньо важелів безпосереднього і опосередкованого впливу на підприємницьку сферу через механізм державних замовлень, податків, субсидій і цін з метою регулюван­ня процесів розподілу ресурсів у потрібному напрямі.

1. Соціальна справедливість, забезпечення якої є однією з головних функцій держави, передбачає не лише справедливий роз­поділ прибутків, але й більш-менш рівномірний розподіл послуг, прав і обов'язків. Саме державне регулювання ринку, обмеження конкуренції межами закону і порядку здатні забезпечити соціаль­ну справедливість і закласти основу більш-менш надійної системи соціальної захищеності людей.

2. Висока технологічність суттєво забезпечує однаково високою якістю робочої сили всіх без винятку скооперованих між собою підприємств. Отже, висока технологічність кінцевої про­дукції, як і технологічність виробництва країни в цілому, переваж­но визначається загальнонаціональним рівнем підготовки спеціалістів усіх без винятку галузей суспільного господарства. Але досягнення цієї мети можливе лише за умови координації підго­товки і підвищення кваліфікації робочої сили в масштабах всієї країни, що фактично нездійсненно без відповідного державного впливу. Протиріччя між високим рівнем розвитку матеріально-тех­нічної бази і виробничих сил, які значно відстають від вимог умов відтворення робочої сили, привело до усвідомлення необхідності суттєвого збільшення частки валового національного продукту, якій інвестується в нематеріальні сфери, такі як наука, освіта, охорона здоров'я тощо. Фінансуючи ці сфери, держава створює умови для нормального функціонування економіки і суспільства в цілому. Це тим більш важливо, що в сучасних умовах працівники розумової праці не лише набувають зростаючого значення в процесі вироб­ництва додаткової вартості, але й виконують важливі функції із забезпечення відтворення робочої сили. Вони стають головною рушійною силою суспільно-політичного і економічного розвитку. Саме тому особливо важлива роль держави у формуванні людсь­кого капіталу та розвитку новітніх технологій.

3. У демократичній правовій державі, принаймні в теорії, ідеалом є повна свобода і незалежність творчої сфери від дер­жави і державних органів. Але реальність свідчить про зворотне, оскільки держава, особливо в кризових ситуаціях, застосовує ком­плекс заходів щодо надання фінансової, матеріальної, організаційної підтримки творчій сфері та представників творчої інтелігенції Більш того, при певних обставинах демократична держава просто зобов'язана вживати відповідні заходи щодо підтримки і сприяння розвитку культури й мистецтва та забезпечувати сприятливі умо­ви для розвитку творчих здібностей особистості.

1. В останні десятиліття на передній план вийшли екологічні проблеми, у вирішенні яких ключову роль має відігравати держава. Ринок і громадянське суспільство, навіть якщо усвідомлюється екологічна небезпека руйнування довкілля, не спроможні повною мірою впоратися з цією проблемою. Тому завдання держави по­лягає в тому, щоб разом з економічною системою і громадянсь­ким суспільством, іншими державами нести тягар видатків і док­ладати зусиль до вирішення цієї проблеми. Але цього може бути недостатньо, тому держава має вдаватись до заборонних заходів.

2. Держава має займатись захистом споживачів на законо­давчому і регуляторному рівні. Головні зусилля в цій галузі вона повинна спрямовувати на контроль за безпекою лікарських засобів, продуктів харчування тощо, законом про загальні умови укладан­ня угод захищати покупців від нечесної конкуренції.