Термін політологія та його визначення

Термін “політологія” походить від двох грецьких слів "politike" – державні суспільні справи, і "logos" – слово, вчення, зміст. У науковий вжиток перше з цих слів увів Аристотель, друге - Геракліт.

Аристотель вивів свій термін з поняття polis – тобто місто-держава, яка складалася з самого міста та сільськогосподарської хори. Люди, що проживали на території полісу, мали громадянські права і могли, а часто були й зобов’язані, приймати участь у вирішенні полісних справ. Така специфічна діяльність людей, пов’язана з участю в управлінні полісом, обумовила пошук спеціального поняття, яке б передавало сутність цього явища. Так, поступово, термін політика, введений в ужиток Аристотелем, став звичним для всіх нас, хоча його трактування політики дещо відрізняється від сучасного розуміння цього поняття.

 

Вже давні мислителі дійшли висновку, що людина, яка існує автономно, окремо від інших, від суспільства – це пуста абстракція. Людина завжди є частиною колективного цілого, вона вбудований у це колективне ціле. Саме тому людське життя споконвічно сприймається як існування політичних тіл, здатних взаємодіяти між собою, вступати в контакти, обмінюватися досвідом, діяльністю та її результатами.

Визнання наявності політичної організації як одвічно існуючого фактора людського життя породжує необхідність його детального вивчення в рамках специфічної галузі знань – політології, що і займається осмисленням широкого спектра соціальних можливостей міжіндивідуального спілкування у межах спільного проживання і виживання, налагодження позитивного плину життя.

Політологія – це наука, що вивчає політосферу.

Політологія – це комплексна наука (або сукупність наук про політику), яка вивчає величезний масив реальних і потенційних проявів політичної сфери (суб'єкти, ситуації, інститути, процеси), склад цих проявів, призначення, роль, походження, їх поширення, прогрес, взаємовплив тощо.

Політологія встановлює загальні і конкретні залежності (закономірності), властиві політичній сфері.

Політологія як система знань вбирає в себе наступні дисципліни:

Філософія політики – осмислює суспільні процеси з позицій відстеження людських інтересів, які декларуються і які об'єктивно існують.

Політична географія – виділяє відносно однорідні ділянки політичних ландшафтів. Виділивши таку ділянку, встановлює специфіку політичних процесів на певних територіях.

Геополітика – розглядає як єдність рельєф і цінності, встановлює співвідношення простору з національно-державними параметрами.

Хронополитика – установлює форми, періоди, цикли, хвилі активізації і пасивизации обміну політичною діяльністю, відтворення, переміщення політичної речовини, прагнень тощо.(Це може бути узята окремо історія однієї країни, землі і т.д., з урахуванням зміни політичних систем, динаміки політичної активності)

Глобалистика і футурологія – вивчаючи основні мегатенденции сучасного світу, намічають оптимальні шляхи рішення основних проблем існування: організація життя, характер споживання, можливість використання тих чи інших технологій, пошук моделей стійкого розвитку тощо.

Політична соціологія – досліджує ступінь взаємовпливу політики і суспільного середовища (тобто відносини між соціальними групами, етносами, державами, поколіннями, професійними структурами. У сферу вивчення попадають також проблеми, зв'язані із соціально-політичними відносинами, свідомістю, культурою, діяльністю, законами і їхнім функціонуванням; феномени лідерства, ризику, консенсусу, конфлікту, прийняття рішень, створення элит тощо).

Этнополітология – виявляє ставлення етнічних спільнот до політичної реальності, реконструює вплив етнічних факторів (культура, професія, традиція) на політичну практику.

Порівняльна політологія – встановлює причини подібності або неспівпадання політичних структур, які можна порівняти по порядку, функціям, формі (національне – інтернаціональне; локальне – глобальне; регіональне – цивілізаційне).

Прикладна політологія – техніка політичного поводження. Вона вивчає переважно мікрополітичні, окремі, одиничні явища

Не всі ці науки, на жаль, однаково добре і глибоко розвинуті. Частина з них взагалі знаходиться в зародковому стані. Як результат – страждає наука, і практика, що не одержує відповідного наукового оснащення.

 

Призначення політології – робити людей політично культурними особистостями. Люди не повинні дозволяти політикам поводитись із собою як зі слухняною масою, яку можна дурити і використовувати в особистих цілях.

(Люди, не освічені у політичному відношенні легше піддаються різноманітним впливам, їх легше проконтролювати і змусити робити те, що від них вимагають. Під час Сталінських репресій суспільство не було готовим для супротиву владі).

 

Політологія допомагає глибше зрозуміти логіку суспільного розвитку, дає знання основ політичного життя, державного устрою і міжнародної політики. Вона проясняє розходження політичних режимів, партій і лідерів; розкриває сутність правової держави і цивільного суспільства. Політологія учить культурі цивілізованих стосунків між людьми.

 

Політичні знання важливі як для індивідів, так і для суспільства в цілому.

Окремій людині вони необхідні для того, щоб:

1. не стати іграшкою в чужих руках

2. вміти відрізнити політика на один день, політика-популіста від людини справи (Ленін: «люди завжди були і будуть жертвами обману і самообману в політиці, поки вони не навчаться за будь-якими фразами, заявами, обіцянками розшукувати інтереси тих чи інших класів», тобто завжди необхідно задавати питання: Кому це вигідно?)

3. свідомо брати участь у виборах, референдумах, у контролі за діяльністю влади й інших демократичних процедур

4. правильно розуміти своє місце і роль у суспільстві, свої права й обов'язки, бути здатним захищати особисті інтереси

5. уміти вирішувати свої проблеми цивілізованим шляхом: поважаючи інтереси інших людей, йдучи на компроміси при розв’язанні конфліктних ситуацій, не допускати нетерпимості, брутальності і т.д.

Для суспільства в цілому політична освіченість його громадян потрібна для того, щоб бути відкритим, демократичним і цивілізованим; сукупністю свідомих, вільних і відповідальних людей.

 

Отже, політологія вивчає і коректує всю політосферу (термін - за аналогією з введеним в ужиток Вернадським терміном «біосфера» як сфера життя).

У пізнанні і розумінні політосфери перед політологією поставлена трояка задача. Політологія:

1. Робить більш ефективною політичну діяльність

2. Критикуючи реальність, пропонує засоби її трансформації. Ця функція зв'язана з аналізом як статичних явищ так і динамічних процесів у політосфері, виробленням методів її перетворення в діапазоні від утопії до науки.

3. Орієнтує політичні ініціативи на визначену мету за допомогою співвіднесення практики зі значимими ідеалами. Вивчаючи феномени політосфери, закономірності її становлення, прояву, зміни, політологія співвідносить добуті знання з національними, регіональними, глобальними цілями, перспективами цивілізації.

 

Зрозуміло, що на сьогодні людське співтовариство не знайшло ідеального варіанта політосфери. Однак існує більш-менш стала модель соціального порядку, закріплена на рівні загальнолюдських цінностей, норм, традицій. Її підрив неприпустимий. І розуміння цього:

- формує поняття межі (тобто що можуть і що не можуть політична думка і політичні дії).

- визначає засоби досягнення політичних цілей, матеріалізації політичних проектів, програм, планів.

 

Глибока, дійсна політологія – гуманістичне знання, відрізняється науковістю і високою людяністю. При цьому жодна галузь людських знань не заповнена такою кількістю наукоподібних елементів, як політологія: тут кожен готовий почувати себе знавцем, фахівцем. Тим часом політосфера – вкрай складний об'єкт, розбиратися в якому на професійному рівні – не тільки праця, а й покликання.

 

Політології як наука має наступні функції.

Пізнавальна – розширює діапазон знань, дає нові матеріали про політичне життя суспільства.

Світоглядна – затверджуючи норми цивілізованого політичного поводження, впливає на уміння оцінювати політичні події.

Методологічна - полягає у створенні засобів та прийомів аналізу явищ і процесів у політичній сфері.

Теоретична – формування цілісного та достовірного знання про зв’язки та закономірності, властиві політичним явищам та процесам.

Ідеологічна – полягає у висуванні, обґрунтуванні та захисті певного політичного ідеалу, який є основною орієнтацією суб’єктів політики.

Пояснювальна – забезпечує перехід від спостереження явищ до виявлення їх причин.

Прогностична – спрямованість на передбачення шляхів розвитку політичних процесів, пророблення різних варіантів політичного поводження. Результатом прогностичної функції є гіпотези-прогнози.

Прикладна – забезпечує вибір практичних кроків, використання політологічних концепцій у реальному житті.

Метод – як інструкція до діяльності, техніка пошуку знання.

 

Діалектичний метод – припускає розгляд політичних подій і явищ у їхньому взаємозв'язку й у процесі розвитку.

Системний метод – це облік цілісності світу, співвідношення цілого і частин, вичленовування частин цілого для їхнього детального розгляду, установлення зв'язків між елементами. Він передбачає аналіз політики як складнорганізованого, саморегульованого механізму, що перебуває в безперервній взаємодії з навколишнім середовищем через “вхід” і “вихід” системи.

Структурно-функціональний метод – розглядає політику як цілісність, систему із складною структурою, кожен елемент якої має певне призначення і виконує певні функції, спрямовані на задоволення потреб системи.

Порівняльний метод – розгляд різних поглядів, ідей, систем з метою їхнього зіставлення і пошуку подібності.

Біхевіористичний метод (від англ.- поведінка) – засіб дослідження суспільних, політичних явищ на основі аналізу поведінки окремої особи, партій, суспільних рухів; основне тут – розгляд емоційно-вольового, психологічного стану, мотивів).

Діяльнісний метод – вивчення політичних процесів через конкретну діяльність людей, виявлення причинно-наслідкових зв'язків, простежування прийняття і реалізації рішень, що найбільше тісно зв'язано з політичною практикою. Політика розглядається як циклічний процес, який має певні етапи і стадії.

Дослідницький метод - це цілий набір різних прийомів і засобів, що дозволяють найбільше точно і повно виявить суспільна думка по актуальних проблемах суспільно-політичного життя: емпіричні соціологічні дослідження можливих ситуацій, інтерв'ювання, анкетування, соціально-політичний експеримент, дані статистики й ін.

 

4. Специфіка політології як науки полягає в тому, що вона:

Ø Вона має багато вимірів – як в історичному плані (оперує фактами, починаючи від глибокої стародавності і до наших днів), так і в концептуальному (вводить в оборот погляди багатьох, часом діаметрально протилежних ідеологій, партій, суспільних рухів).

Ø Збірна за структурою – тому що складається з теорії політики, історії політичних вчень, теорії політичних систем, теорії політичної діяльності тощо.

Ø Рухлива, тому що політика, що є об'єктом її дослідження, знаходиться в постійному процесі розвитку, і цей розвиток кожного разу дає новий матеріал для аналізу, висновків.

Ø Плюралістична, тобто об'єктивно відбиває й узагальнює політичні процеси. Політологія не може нав'язувати якусь одну точку зору, одну ідеологію. Вона дає можливість зіставляти і робити самостійні висновки.

Ø Глибоко практична, тому що розглянуті нею політичні явища важливі не самі по собі, не просто для розширення кругозору і підвищення освіченості, а для того, щоб з обліком досягнутого виробити своє ставлення до політики.

 

Політологія як наука досліджує:

 

- тенденції розвитку політичної сфери

- політичні процеси

- політичні системи

- історію політичних вчень

- політичну свідомість

- міждержавні стосунки

- глобальні проблеми людства

 

Політологія як навчальна дисципліна дає знання про:

 

- політичні процеси, події і проблеми

- об’єкти та суб’єкти політичних процесів

- політична свідомість та культура

- світовий політичний процес

- політичні концепції

- роль особи у політичному житті