Рід
Род (Рід, Рожай). Всевишній і Предвічний Бог, Початок і Кінець, Батько і Мати – джерело усьому сущому і несущому. Прабог, який народжує себе із Дива – первородного моря-хаосу, щоб стати Родом і родоначальником усього живого. Прабог, який розчиняється як Рід, щоб стати Дивом і основою всього неіснуючого. Вбираючи в себе море, він творить Всесвіт (організований світ). Род – володар світів Прави, Яви і Нави, основа Дерева Роду і Вирію, батько двох протилежностей буття – Білобога і Чорнобога. Творячи Всесвіт, Всевишній проявляється жіночим проявом – Великою Матінкою Ладою та чоловічим – Батьком Сварогом. Разом вони формують Великий Триглав Всевишній, у якому перебуває все. Відайте: Рід є Всесвітня Душа і Безкінечний, Бесмертний Дух Творення, Збереження і Руйнації. Множачи у собі світи, він поєднує їх законами Прави. Дух його у вигляді Сокола сидить на верхівці Дерева Рода і через Око Рода, Алатир-Предвічний спостерігає за Світами, підтримуючи Справедливість і Правду. Будучи повсюдно і ніде, Рід поєднує у собі однину і множину. Пишайтеся, вкраїнці-русичі! Це наші предки були першими людьми, які пізнали його як Великого Триглава і, вклонившись йому, отримали право стати Світлими Богами. Від того почали вони прагнути Прави, через Славу – віддане служіння Предвічному Богу, з того часу він постійно приходить до нас через прояви свої, Богів наших рідних і Провідників мудрих. Рід, даючи русичам Віру і Веду, веде до життя вічного з Богами у Триглаві воєдино. Бо кожна людина мусить навчитися бути Родом, єдиним і багатопроявним. Бо хто через недомисел своїй частку себе відкидає або бачити і визнати її відмовляється, то так він частку Світу відкидає, отже, неладним є. Щоб у Праву попасти треба пізнати себе в усіх проявах своїх, душу Світлом Рода наситити і тим себе у Роді Небесному віднайти. Як Рід Всевишній у собі Рідних Богів бачить і пізнає, так і людина, Родом себе відчуваючи, прояви Рідних Богів в радощах і прикрощах у собі взнати має, Бо Рід Небесний Божий і Рід земний людський суть одне, лише у світах різних, хто на землі ладу від невідання не знає, тому у Праву зась. Рід завжди був Всевишнім Богом Богів Православних аріїв-русичів-українців, бо є єдиний і багатоназивний. Будь-які Боги – це лише множинні прояви Рода, кожен з яких виконує певне призначення у Всевишньому. Свято Рода відзначається в перший день Різдва (22-23 грудня). У пошану йому приносити потрібно жертву святую Хліб-Коровай, дар земних плодів найбільший. Це знак вдячності Богові за явні і неявні блага, які дає він нам, та зобов'язання перед ним жити по Праві, поєднуючи протилежності світу, здобувати Славу від Бога і продовжувати творення Кола Сварожого. Бо життя є вічна праця і праця йде від того свята, а хто працювати для добра свого лінується, той пропащий є. До зустрічі з Родом на Свят-вечір люди готувалися за 12 днів. Вшанування Всевишнього Рода відбувається в особі кожного Бога та особливо літом, у тріаді свят Бога врожаю Спаса, бо будь-який врожай чи приплід, – є то втілення і прояв Роду. Число дев'ять освячене Родом. Саме тому жінка носить дитину дев'ять місяців. Могутній Род у сиву давнину не зображувався взагалі і уявлявся як усе суще, а пізніше почав зображуватися карбовано як Око Рода – Алатир та як чотириликий фалічний ідол, що є знаком творчої чоловічої сили Всесвіту. Відайте! Всевишній Рід настільки глибоко пов'язаний з українським народом, що всі головні слова (природа, вродливий, рідний, народити, народ, родич, народження, родина) мають один спільний корінь, який означає суть Бога. Отже, істинна Рідна Віра – це віра-веда в Єдиного і Багатопроявного Бога Рода, який є початком творення світу цього і Батьком та Сутністю усього живого. У пожертву Роду приносились: вівсяна каша, вівсяний хліб, сир, мед, просо, борщ, пироги, локшина, яйця, олія, пиво, кисіль, ягідне вино.
Рожаниці
Рожаниці є Богинями, від яких пішов світ увесь, і складають вони його Явну (матеріальну основу) Найстаршою Рожаницею, Золотою Бабою, Берегинею одвічною є Велика Матір Богів Лада, яка щорічно народжує Сонце-Дажбога і Дану. Леля є проявом Дани, який втілений у Вселенській воді, і є та Вода Святою, бо се вона до життя пробуджує і відродитися сили дає. Тече тая вода з-під Алатир-каменя що в корінні Дерева Рода лежить, а ще з гілля стікає Живою Росою-Молоком безсмертя. Хто роси тієї нап’ється, той буде жити вічно. П'ють її Рідні Боги і сила їх від того прибуває. Відайте! Є вода Прави, є вода Яви, а є вода Нави, є джерела святі, через які у Яву вода Праві прибуває, а є чорні з Навською водою. Знати мусите, що Велика Лада є жіночим проявленням Всевишнього, єдиного і багатопроявного Бога Рода. Саме Лада народила, а Сварог викував (організував) увесь Всесвіт. Вона виступає Берегинею й опікункою всього живого. Бо сама вона є Дерево Роду, яке крізь усі світи росте, собою ж світи і творячи. Дана весною як Леля постає – Богинею краси, дівочої любові та щастя будучи. Вона молодша Рожаниця є, покровителька й оберіг для всіх закоханих. Лада з Лелею, Богині дітонародження, жіночої долі. Відайте: вони силами своїми, духом своїм животворним незримо присутні, вдень і вночі оберігають кожну матір і її немовля від злих сил. Від Великодня (Ярила-Дажбога) до Купала всі рідновіри святкують воскресіння природи, добра, злагоди, миру і щастя. 23 квітня святкуємо Ладовиці – дівоче свято Лади і Лелі. Під час обряду водяться хороводи-сварги, які впорядковують Всесвіт, відновлюють рівновагу у природі та душах людських. По закінченні танцю найкраща дівчина, яка Лелею виступить, обдарувати всіх дівчат віночками й молочними стравами мусить. Ці віночки-обереги є і зберігатися до наступної весни повинні. До Рожаниць славу несучи, русичі відати мають, що тим вони матерів своїх шанують, тим про Рід дбаючи.
У пожертву Рожаницям приносили: оладки, кашу, хліб, сир, мед, олію, крупу, пироги, нитки, візерунчате печиво, шкурки куниць, ласок і соболів, зерно, яйця, пиво, хустки, вовну, молоко.
Сварог
Сварог (Сварод, Лад)- чоловіче втілення Рода, Бог-Творець, Бог Неба і Зірок, основа мудрості і святості. Вогонь і Світло Рода, заступник шлюбу і ковальської справи, людських ремесел і умінь всяких. Бог, який з волі Всевишнього Рода явив людям триєдність буття і встановив закон Прави. Сварог є Батько Богів, чоловік Лади і її зворотня сторона. З початку творення Всесвіту Сварог зладував – викував за 12 космічних ночей (12 000 років) Сонце, Місяць, Вечірню та Вранішню Зорю та інші Небесні світила, які Рідним Богам за тіла є. Усі Вищі Боги чоловічої статі – це Сварожичі, які є його уособленнями та проявами. Він волею своєю то вивищує, то скидає синів своїх, тим самим Колообіг життя підтримуючи. Кожновому новому Богу він право передає впливати і творити лад по-своєму. Сварог є Світло-Вогонь Рода, вісь світу Алатир, який в основі Дерева Рода лежить і все навколо нього обертається, тому він бог світла і бог Прави, Яви і Нави. У душі кожного русича горить частинка Сварога – Ведогонь, який людину до світла Прави тягне, знання даючи. Се Владика світу навчив людей користуватись вогнем, обробляти мідь та залізо. З того часу всі праведні русичі вогнищани є, і на свята на подвір'ях своїх родові вогні палять, щоб Рід Всевишній бачив і про дітей своїх пам'ятав. Сварог викував перший плуг та першу шлюбну обручку і се ним заповідано, що кожен має найти пару свою яка лише йому призначена і Всевишнім Родом дана. Бо в родині кожен сильним бути має, щоб силою і мудрістю тією Рід зростав. Такій парі разом плуг праці і світотворення тягти легше. Як знак Сварожий звечора проти Різдва плуг вносили до хати і клали під святковий стіл. Будучи Вогнем, се Сварог через Мати Славу людям вогонь дав. Тому Сварог вважається Богом ковальства, шлюбу і хліборобства. Він наділяє людину мудрістю вічного, спокоєм і рівновагою, допомагає оволодіти будь-яким ремеслом, прозрінням і потягом до нового приходячи. Свято Сварога – це Різдво Сонця-Світу, що і свято Рода є (22 грудня). Сварог являє себе для людства у вигляді зоряного неба, яким Луки Сварожі є, се там наші Предки перебувають, від зірок силу нам посилаючи, опікуються родичами повсякчас. Сварог має в собі 12 сузір'їв Зодіаку, які є Богами-Сварожичами і світами їхніми. Кожний з них панує на небі близько 2-х тисяч років. Через Сварожичів Владика керує небесним вогнем, життям та врожаями на землі. Сварог постійно спостерігає за світом через Око Лада, яке є частинкою Всюдисущого Ока Рода-Алатиря, що вдень проявляється Сонцем-Дажбогом, а вночі – Місяцем. "Се мовив Сварог наш: "Як мої творіння створив вас од перст моїх. І хай буде сказано, що ви – сини Творця, і поводьтесь як сини Творця. І будете як діти мої, і Дажбог буде Отець ваш." ("Велесова книга").
У пожертву Сварогу приносились: вівсяна каша, пиво, пироги, зерно, сало, хліб, риба (щука), локшина, кропива, тканина, молоко, сир, яйця, ягідне вино, вівсяний хліб.
Лада
Лада (Леда, Рада, Рода) – Мати Богів, старша Рожаниця, Богиня світового Ладу, покровителька пологів, жінок, дітей, шлюбу, любові, жіночих справ, врожаю, родючості. Жіноче втілення Рода, дружина Сварога. Всі Богині – це її уособлення та прояви. Лада – Богиня життя, весни, родючості, народження, жита-зерна, яка витворює і воскрешає відмерлу на зиму природу, робить землю плодючою. Отже, кожен зародок, кожне зерно для неї – то частинка Алатиря, крихта Сварога, через те вона всім живим і підростаючим опікується, сили дає і до світла направляє. Лада є світовою Любов'ю, що є основою творення й існування. Мати Лада після смерті збирає душі праведників, які стали іскрами Ведогню Сварожого і йде у людський світ, вкладаючи їх у лоно жінкам, які прагнуть дитини. Велика Матінка Лада проявляє себе як поєднання протилежностей, чарівність і любов. Людина (Ладина) – се явна частка Великої Матері. Відайте, русичі, ви з Великою Матінкою повсякчас поєднані і, Праву славлячи знати маєте, що людина з Богами одне, через те вона свій менший світ творити мусить, як і Боги – більші світи. У тому одне одному допомагати треба духовно і тілесно, Рід творячи, ладув 
ати життя своє, родини, а відтак держави. І як Боги нам в земних справах допомагають так і ми справі Божеські славленнями щоденними, обрядами та співами допомагати маємо, взимку – колядки і щедрівки співаючи, навесні – веснянки, літом піснями купальськими, обжинковими. Щоб завжди Дух Лади-ладоньки у цей світ прилітав на чарівній колісниці, запряженій парою голубів і парою лебедів, вогонь небесних гроз розпалював, проганяючи злі сили занепаду. Для того, щоб із-за холодних хмар виходило світлосяйне сонечко наше. Велика Матінка Лада приносить світові Живу Воду Вирію, приходячи до людей по веселці з немовлям (Божичем) на голові. У руці вона тримає червоне яблуко з виноградною лозою. Немовля – то є світ Явлений, Сонце-Дажбог наш ріднесенький, з голови світу Прави удіяний, Світоч і радість нам вічна, а яблуко – то яйце-райце початок усього сущого – Око Рода, камінь Алатир, Сварга, Сонячний хрест. Прекрасні дні травня і початку червня присвячені Ладі і загальними ігрищами знаменуються. Тим, хто приносить Ладі пожертви, пророкує вона через жінок-відаючих. Проходячи обряди Очисні, що Ладині Роси звуться, жінки, які не могли мати дітей, їй треби приносять, аби сприяла вона зачаттю. Щорічно, коли зустрічаються перші зорі в сузір'ї Перуна (Стрільця), Богиня Лада народжує нове Сонце (Божича-Коляду – Сонце зимового сонцестояння), після чого вона разом зі Сварогом протягом 12 ночей творить Всесвіт. Свято Великої Лади відзначається піснями цілий місяць – від 25 травня до 25 червня.
У пожертву Ладі приносили: оладки, кашу, хліб, мед, сир, молоко, олію, крупи, пироги, нитки, візерунчате печиво, шкурки куниць, ласок і соболів, зерно, яйця, пиво, хустки, полотно, вовну, посуд.
Слава
Мати Слава (Мати Сва) – Втілення Духу Святості Великої Матері Лади у вигляді богині звитяги і перемоги, чеснот та шляхетності. Вона хранителька роду слов'янського. Слава приходить до русичів як Віща Птиця, щоб надихнути на геройства і подвиги великі. Летить попереду війська, ведучи русичів до Перемоги, а після битви віщує про честь, могутність та подвиги героїв. Тим русичам, які за Правду і Віру загинули, вона дає напитися з Рогу Життя живої водиці й забирає їх у Сваргу, тому Мати Слава є шлях, за допомогою якого людина із звичайного стану в божественний переходить. Після Битви вої обрядово спалювали закривавлені сорочки і одягали нові на знак того, що померти вони готові були, та Славою збережені, присягаються їй вірно служити і надалі. Ті, хто дорогою Богів по Славі йде, згодом Богами стають, бо лише через неї у Вирій Прави попасти можна. Слава є матінка наша рідна, ся жінка нас усіх родить, ся жінка оберегом життя нашого є і за неї ми у бій йдемо. Слава в усіх наших чистих і світлих жінках проявлена, що чоловіків на справу честі надихають, через те вона, як і Мокоша, Покровою є. Воїнам вона оберіг та захист одвічний. Слава людям легкість у справах і волю дає, бо славною може бути людина, яка чиста душею і тілом та за законах Прави в Яві живе. Відайте: крім Слави є Неслава або недобра слава, яка кривдників та людей до Тьми направляє. Русичі, ми Правою славні бути маємо і ректися Православними, се нам Богами Рідними заповідано славою примножувати силу Рода свого. Бо лише Правою славні, а не інакше до Богів у Вирій ідуть і Лук Сварожих гідні є. Відайте, ми на землі є іскри Рода Всевишнього, і якщо дух свій людина Славою чистою і світлою не підкріплює, то щезнути вона може у Мороці чорному. Відайте: се Мати Слава і Батько Лад (Лада і Сварог), на землю спустившись, у зачинателях Роду Слов'янського Славі і Богумирі проявилися. І батько через те, до Богів волаючи, кликав чоловіків для доньок своїх, і прийшли до нього Утренник, Полуденок і Вечерник як Триглав менший Триглава Великого. Через те слов'яни з Богами духом і тілом єдині та смерті не бояться і сміливо на ворогів йдуть, бо страху не відають, смерті немає, а лише життя вічне. Хто у славі загине, той життя буде мати з Богами у Триглаві Всевишнім. Богам ми славу співаємо, бо слава – це прагнення доброго і світлого, широкого і чистого та підтвердження, що ми того тримаємося і шляхом вірно йдемо. Слава – то пам'ять про минуле і натхнення на майбутнє, вона душею мовитись має, від того і пісні наші слави і звернення до Богів Рідних.
У пожертву Славі приносили: закривавлені після битви сорочки, військову здобич, вино, холодну зброю, залізо, золото, срібло, шкури хижих звірів.
Стрибог
СТРИБОГ – Володар простору, вітрів, руху і крутіння, грози, бурі і ураганів. Се прямий прояв Рода Всевишнього, Дух Руху Життя, за допомогою якого він вдмухує дух життя у все живе і скеровує рух небесних тіл, від того він Позвізд. Се Стрибог є Стрижень і Основа поєднання і переходу Білобога в Чорнобога. Стрибог, у русі позначаючись, зі Сваргою поєднаний, і може він бути дуже стрімким, а може повільним, розуміючи се, русичі відати мають, що будь-яка сила то ду,є то перестає, від того все змінне є, і зміни тії однаково сприймати треба. Стрибог є перетворення і через те може як страждання проявлятись, бо без внутрішнього самообмеження та стримування годі досягнути суттєвих зрушень. Коли вітер не дує, це означає, що він набирає сили для стрибка, так само людина стримуватись може і устрою певного дотримуватись, щоб на вищий щабель піднятись. У Стрибога шість синів і шість дочок і безліч онучат. Вони допомагають йому підтримувати все в русі, направляючи погоду і рух у просторі. По волі батька борються з нечистю швидким рухом, стрілами вогняними розвіюючи його. Стрибог є всюдисущий і бачить усе, що відбувається в світі, від того він має чотири найголовніші лики: Сівер-Бог холодних вітрів, Літник-Бог теплих вітрів, Стрига-Бог східних вітрів, Вітрило – південний вітер, крім них, є Моряк (Морян) – вітер, який дує з моря, і Легіт – легкий вітерець. Серед Стрибожих вітрів є й підступніший та найхитріший повітряний дух – Перелесник. День Стрибога – неділя, бо він великий батько, який з Родом Всевишнім суть одно. У людській подобі він уявляється як літун з великою бородою, з луком, стрілами і батогом. Стрибог, виступаючи як простір і його підтримувач, пов'язаний із сузір'ям Перуна (Стрільця), бо Перун виступає вічним захисником – часом. Тому Стрибог ще й старий бог і від того праведний.
У пожертву Стрибогу приносились: шматки матерії, стрічки, крупа, зерно, борошно, каша, хліб (його крихти обрядово розвівають за вітром).
Дажбог
Дажбог (Дажбо, Дайбог, Богдаждь) – син Сварога, Сварожич, Бог Сонця, світла, добра, благоденства, різних благ, природи, багатства, дару, допомоги. Проявляється він у світі явному у вигляді чотирьох лиць своїх: Ярила (Бог весняного сонця), Купали-Семиярила (Бог літнього сонцестояння), Мира-Сивого яра (Бог осіннього сонця) та Божича (Бог зимового сонця). Кожний з ликів цих своє значення має, свою силу і вплив, через те вони різні є. Так само людина має вікові та варнові прояві різні, які переходити в посвятах потрібно. І не можна посвяти чи варни минути якоїсь, бо як Божич – дитя, так і людина непосвяченою є, як Ярило – господар за лани дбає, так і людина господарем бути має, як Семиярило-Купало воїн є, так і людина воїном стати має, а потім Сивий Яр, що для людини станом Волхва є. Разом вони одне, а одне без іншого не буває, так і з людиною бути має. Дажбог є від Рода Всевишнього через Сварога удіяний і з Даною поєднаний. Тому він і на доші вплив великий має та на погоду всяку, не раз до людей невідаючих посухою страшною або громом і блискавками як Перун приходить. Дажбог є великий вой, що пітьму розганяє, стрілами своїми вогняними та ликом чистим і славним своїм. Світло і вогонь у душах русичів підтримує, бо як їде він у краї дальні, то Темна Доба та Яр Сивий настає, тоді лише Ведогонь душ наших нам шлях вказує і зло відганяє. Русичі є онуками Дажбожими: "Дажбожі внуки ми – улюбленці Богів, і Боги свої десниці тримають на ралах наших," бо ми "славимо Дажбога, і буде він наш по крові тіла заступник від Коляди до Коляди" ("Велесова Книга", дошки 3-А, 31). Тому світло душі своєї навколо ширити треба щоб у світі любов, доброта і благость були. З кожним Колом своїм Дажбог оновлений на Різдво народжується, літо за літом кола вертячи, тож мусимо вчитися і Прави прагнути, щоб Сонце-Дажбог нам довго світило.
У пожертву Дажбогу приносились: млинці, горох, полотно, мед, горіхи, яблука, тетереви, коровай, візерункові хліби, жито, пшениця, ячмінь, яйця, вино, плоди, овочі, квіти, гроші.
Божич
Божич – Бог зимового сонця, народжений Матінкою Ладою (Колядою). Він розпочинає Коло Свароже, новий астрономічний рік. Божич – прояв сили народження і проростання, яка є в кожному зерні і кожній справі. Терпеливо очікуючи і закликаючи цю силу православні направляють розвиток подій свого життя на краще у Правильний і Славний шлях на яком завдяки чесні праці над собою ми отримуємо вічність. Бо Божич це прояв відродження і бутя вічного, яке знову і знову прокидається. Славлячи молодого Божича, русичі утверджують Торжество Світла і вічну зверхність Прави, перемогу добра над злом. Перед приходом Божича у кожну оселю на Свят-вечір русичі ставили у воду прикрашену вербу або вишню (тепер цю роль виконує ялинка) – символ Дерева Рода, а після Великодня садили її на берегах річок чи на подвір’ї як оберіг. Коляда як велике свято Різдва (народження) молодого Божича Сонця – відзначається в час, коли зимове Сонце повертає на літо, а день починає прибувати. Коли сходить перша зоря, господар обрядово вносить до хати Дідух (сніп жита) і розпочинає свято колядуванням (різдвяними піснями). У цю ніч в домівку до кожного православного рідновіра приходять три жадані гості: «Перший гостенько – Красне Сонечко (Божич), другий гостенько – Ясен Місячик, третій гостенько -Дрібні Зіроньки". Вони символізують Господаря, Господиню і їхніх Діточок (Сварога, Ладу і Сварожичів), якими у цей день виступають батьки і діти кожної родини Руси-України. На столі обов'язково повинно бути дванадцять страв – кутя, борщ, вареники, риба, гриби, голубці, гречаники, пряники-вергунці, капуста, м'ясо, хрін, узвар. Потрібно, щоб від хати до хати ходили колядники, співали замовляння давні і бажали всіляких гараздів кожній оселі. Бо кожна хата русича то Святилище Роду, у якому родовий вогонь горить, кожного року разом з Божичем відроджуючись, силою і славою Рода Всевишнього прибуваючи.
У пожертву Божичу приносили: кутю, гроші, зерно, мед, борошно, сіль, вино, олію, сало, 
хліб, візерункове печиво, млинці, яйця, яблука, кренделі, бублики, сливи, вишні, узвар.
Ярило
Ярило (Ярун, Яровит) – Бог буяння і розквіту, війни та любові, пристрасті і шаленості, чоловічої сили, зростання, хоробрості і плодючості. Один із проявів Дажбога. Ярило – Бог весняного сонця, дітонародження, родючості, худоби, пивоварства, землеробства, люті (ярості), війни, звірів. Весною вночі, і вдень Ярило в білій полотняній одежі, з босим ногами (щоб землю не пом'яти) на білому коні їздить. На голові великий вінок весняних польових квітів, а в руках серп та жмут дозрілого колосся, на поясі меч двосічний. Та є він, шалом молодецьким буяючи, лиш за красу і право розвиватися та рости всьому живому. Ярило роз'їжджає полями, садками і лісами Русі-Вкраїни великої, куди не зайде – там жито горою, куди не погляне – там враз колос цвіте і множиться. А як гляне на дівчину, її серце коханням спалахує, на хлопця – кров у жилах закипає, шабля сама до рук стрибає. На честь Ярила святкували початок посівів (у кінці квітня), для чого збирались по селах хлопці і дівчата, вибравши з-поміж себе найгарнішого (чи то дівчину), щоб коси довгі мав, одягали його так, як уявляли собі Бога Ярила, і садовили на білого коня. Кругом нього довго водили вихилясом -"плетеницею" хороводи-сварги; на всіх, хто брав участь в ігрищі, мали бути вінки зі свіжих квітів. Якщо тепло і сонячно, обряд проводили в чистому полі на засіяних нивах (за участю літніх людей). Хоровод виконував пісню, у якій славились діяння Бога Ярила, як він ходить по світу, вирощує жито на нивах і дарує людям родючість. Воїни змаги проводили і силу та завзятя в ігрищах військових показували. Коли жагуча пристрасть молодого Сонця Ярила на купальські дні йде на спад, люди з почестями проводжають свого Сонячного Бога до наступної весни. У таку пору предки зображали Ярила старим дідом або лялькою з соломи. Та не тільки весною, а й протягом року всього, коли у завзятті потреба була, до Ярила звертались, незримий Дух його в собі будячи.
У пожертву Ярилові приносились: млинці, візерунковий хліб, пироги, печиво, коржі, насіння, зерно, каша, молоко, квіти, стрічки, овочі, мед, часник, квас, зброю – ножі, мечі.
Купало
Купало (Семиярило) – Бог найвищого буяння сонця – літнього сонцевороту, вершина і поєднання протилежностей. Найвищий прояв любові, опікун і захисник шлюбних пар, він пов'язаний з водою і вогнем. Купайло – ладівник і поєднувач, сила якого у зрілій несамовитості й усвідомленні єдності всього живого. У переддень Купала проводяться чи не найсвятіші обряди і дійства, які потребують опіки Вищих Сил для їхнього здійснення. На Купальську ніч, коли все буяє зеленню, Бог Купало благословляє зрілість усього сущого, а серця молодих і юних скріплює любов'ю. Пара, яка береться за руки і перестрибує через священне Купальське вогнище, вважається зарученою (одруженою). На цьому святі Земля-Мати має найбільшу чарівну силу, яку віддає всім, а вогонь і вода – велику життєдайну всеохоплюючу цілющість. На Купала відкриваються Небесні брами і всі славлення легко й вільно летять у Вирій до Богів. Це найкращий час для того, щоб розпочинати нові й серйозні справи. Бо у людському житті Купало є проявом досягнення зрілості і здатності до самостійного вирішення важливих справ. Купальська Роса вважається цілющою і життєдайною, а трави, зірвані в цю ніч, мають незбагненно велику чародійну силу. У Купальську ніч Бог Дажбог в особі Перуна запалює квітку папороті і щаслива та пара, яка побачить її. Та запалюється та квітка не стільки у світі явному, скільки в душі людини, що призначення своє знайшла, твердо на шлях стала і до мети йде, не обертаючись. Від того вона незбагненно велике щастя має і що їй у світі робити знає. Пари які один шлях на двох знаходять, душами єднаються і здатність Праву відати отримують, а се є найбільше багатство в усіх світах.
У пожертву Купайлові приносили: квіти-вінки, горіхи, мед, горох, хліб, млинці, пироги, візерункове печиво.
Світовид
Світовид (Світовит, Святовит) – Чотириликий Бог сучасного і майбутнього, якому доручено пильнувати, щоб на землі, у небі та в підземному царстві священно здійснювались закони Права. Він Бог Світла Рода і сам видиме світло Сварога, яке проникає в усі шпаринки, несучи Правду і Лад. Сила Світовида Вселенська є світлом мудрості, яка буття впорядковує. Тому він являє себе в родючості, врожаях і пов'язаний сонцем осіннім, зерном та битвами великими. Він бог осіннього сонцевороту (23 вересня). Воїни вважали його своїм покровителем як у мирні будні, так і в бою. Знали, що Світовид є Сонце, що на білому коні приносить на землю світанок, воює з ворогами дня. У храмі тримали білого коня, а біля статуї – сідло і вудила. Їздити на Світовидовому коні суворо заборонялось. Тільки Волхв мав право виводити і годувати його. Вважали, що вночі Світовид сідає на коня і воює з ворогами, тому один з його знаків є здоровенний меч, який знаходився біля статуї. Будучи військовим божеством Світовид потребує, щоб йому служили жерці-воїни. Для цього при кожному Храмі Свитовида проходили навчання і перебували постійно жерці які закони Прави у мистецтві воїнському пізнавали, три світи, три глави в собі пізнаючи. Широко відома статуя Збруцького Світовида-Рода, знайдена в 1848 р. на Тернопільщині поблизу священної гори Богит. Огнищани подільських Медоборів зберегли культ Рода-Світовида у недоторканності і святкували свята аж до 19 ст. Священним птахом Світовида є півень – кур. Від того волхви Святовита, стаючи шляхтичами, мали у свої гербах кура.
У пожертву Світовиду приносились: коровай, золото, зброя, частина врожаю, збіжжя, медяні пироги, вино, млинці, мед.
Дана
Дана – Богиня Води, Мати Водиця, первісна вода Дива, дарувальниця небесної води і річок, жіночий початок світу. Дана є малою Ладою, вологоречивим проявом Лади у світі Прави, Яви і Нави. Вона приходить до нас разом з Вогнем і Світлом під час народження Всесвіту Богинею Ладою. Вона є основою здоров'я і краси тілесної. За допомогою води нам Богами заповідано освячуватися і очищувати Душу і Тіло своє, бо джерельна 
вода у холоді своєму містить жар вогню, так само як вогонь хатній містить свіжість і прохолоду води. Се вона зимою загороженою-замурованою є, і Сонце-Дажбог її після Водосвяття визволяти починає, бо вона володарка весняних гроз. Щоб земля водою вмита була і врожаї рясні родили, необхідна вона конче. Дана – то дружина Дажбога і протилежність його. Дана і Дажбог – се Леля і Полель, діти Великої Матері Лади. Відайте русичі, вода теж багатопроявна і протягом року в чотирьох станах, як і Сонце-Дажбог, перебуває. Се від того Дана навесні до Купала проявляється своїм іншим ликом – Лелею, а потім літом – осінню Мареною, а восени-зимою стає Ганою-поганою. Це шлюб Дани і Сонця святкують Боги і весь Всесвіт на Купала. Аби дощ викликати чи допомоги у чім просити, слід Дані хліб требити, бо то найбільша пожертва людська. Вона Рідним Богам свідчить, що людина виростити і зберегти може, працювати не лінується, гостиною та щирою до Роду є, потребуючим не відмовить. Проявом Богині Дани є липа, а день для славлення найкращий – п'ятниця. Славлять Дану біля джерел цілющих, перед тим їх від бруду очищують і стрічками прикрашують, образки різьблять і каплиці ставлять для Діви незрівнянної, красуні великої. Біля джерела та криниць завжди посуд має бути, щоби подорожній напитись міг, бо води шкодувати – кривда велика. Вода Дани не лише очищує і освячує, від того правдивою, живою і мертвою будучи, вона ще силою певною є, яка омиває вічнозелене Дерево Роду, від найважчого до найлегшого йдучи. Дану часто закликають молоді дівчата, коханого знайти прагнучи, кличуть її також під час славлень Божих, щоб 
тіла і душі очистивши освятити. Під час весіль та для благословення водою зрошують на щастя, на долю, на любов.
У пожертву Дані приносились: хліб, солодощі, печиво, гроші, на деревах біля струмків чіплялись барвисті стрічки.
Перун
Перун – Бог військової звитяги, охоронець Прави, уособлення наймогутніших сил Всевишнього Рода як на небі, так і на землі, повелитель блискавки та грому. Для славлення Перуна, який ототожнювався з дубом, його постійно висаджувалися і береглися Боголісся – Священні гаї. Дуб є означення Дерева Роду і єднання з Богами, а також міці Перунової, бо він воїнська сила Великого Рода є, яка опікується дотриманням Справедливості та законів Прави. Перун – покровитель грози, зростання, родючості, війни, заступник воїнів, вогню, сили, влади, закону, життя, зброї, бойових мистецтв, заступник врожаю, подавець благ, дощу. Син Сварога, брат-суперник Велеса. Восени Перун замикає небо і йде відпочивати на Алатир-камінь, а після Різдва, просякнутий Дажбогом, починає збиратися в похід, щоб першим весняним громом та блискавкою дати Дані пролити чародійний напій з Живої Води Вирію. Він разом з Дажбогом воскрешає землю, проганяє Темну Добу, Мару і Морок. Його святості лякається все нечисте і зле, тому православні русичі покривають себе Стрілкою Перуновою для захисту від нечисті і кривди. Звичаєво на ужиткових речах Громові знаки різьбились – зірки шестикутні для захисту і відлякування сил поганих. Перун є великий захисник і суворий суддя Предки, ідучи обороняти рідну землю і віру свою, клялись перед Правою – Перуном, Богом своїм, що не осоромлять слави Вітчизни. Перун-бог не лише дарує життя, але й карає людину за її провини. Неодноразово згадує його і "Велес Книга": "Слава Богу Перуну вогнекудрому, який стріли на ворогів верже, і вірно вперед по стежці веде. Тому що єсть він воїнам суд і честь, і яко златорун – милостив, всеправеден єсть". На честь Громовержця у Родових Вогнищах Храмів рідних постійно горіли вогні, які підтримувалися деревиною дуба. Щоби був добрий врожай, чоловіки приносили жертви дубам, звертаючись до Неба, а жінки – липам, звертаючись до материнських сил Землі. Головними святами Перуна є Купайло, коли Перун з Дажбогом суть одне (у цю ніч саме Перун запалює цвіт папороті) та Перунів тиждень, які припадають на 21-22 червня та 20-27 липня.
У пожертву Перунові приносили: дикого вепра чи тура, залізо (зброю, підкови), квас, яйця, червоне вино, пироги, жир, сало, горіхи, молоко, пиво, мед, вінки, золото.
Мокоша
Мокоша – Богиня материнства, явний вияв Великої Матері Лади як Землі. Вона виступає богинею милосердя, щастя і нещастя, жіночої половини, ворожіння, рукоділля, покровителькою джерел і святих колодязів, врожаю, охоронниця корів. Дружина Велеса як земля пов'язана з потойбічним світом, ворожбою і чаклуванням. Мокоша є володаркою, Матір’ю Коша, земної комори всяких благ, якщо людина про землю дбає, у загальний кіш додає, та дарує вона їй не зліченно могутність, силу, радість і щастя. Земля Руси-Вкраїни є кошем земним, у ній найбільші блага зібрані. Багатства тії і мудрість чарівна захисту потребують, для того 
Мокоша кошаків-козаків родить, що охоронцями землі рідної є. Родяться вони воїнами хоробрими, що землю святу Вкраїнську віддано захищають, славою покриваючи. Через те козаки землицю з собою і в похід завжди беруть як оберіг матінки рідної. Через Мокошу себе Слава проявляє, про добробут дітей своїх дбаючи, щоб мали вони шлях вірний до Богів Рідних. Мокоша – посередниця між небом і землею, а тому на весняних ритуальних рушниках завжди зображувалась як Дерево Життя Земного Роду, що тягне руки в гору до неба. Вона є джерело тепла та вологи, тому на літніх рушниках має руки опущені до землі, що породила зерно, готове до нового врожаю. Мокоша – Дух землі, що закликає весняні дощі та опікується весняними обрядодійствами, пов'язаними з ними, вона покровителька пологів і заступниця породіль. Мокоша напряму пов'язана з Долею, від того, як люди її шанують, так їм на землі й ведеться. Вона є всевидющою та водночас сліпою, тому не завжди швидко озивається та навіть із запізненням вона повертає борги усім винуватцям. Проявами Мокоші і зіллям її є коноплі і мак, її час – ніч. Це їй присвячувався перший зжатий сніп, як то Велесу останній, після чого ті снопи з'єднувалися, символічно закриваючи Кіш-Землю на осінь, се з них робився Дідух. Символами Богині є прядка і веретено, якими вона тче із себе явний світ. У середньовіччі християнство підмінило Мокошу Параскевою П'ятницею. Їй присвячували 12 празників у році (їх називали дванадесятницями), із яких головними були дві сусідні п'ятниці (у проміжку між 25 жовтня і 7 листопада). Християнські свята народження і смерті Богородиці відповідають православним рідновірським святам на честь Мокоші.
У пожертву Мокоші приносились: каша, вовна, нитки, вино, хустки, посуд, стрічки, хліб, мед, молоко.
Велес
Велес – Бог мудрості, мистецтва, багатства, хитрості, торгівлі, чаклунства, ворожіння, провідник і охоронець померлих душ. Будучи богом багатства, виступає силою Рода Всевишнього через Сварога удіяну, що через мудрість і знання людей статками наділяє. Велес ходить між трьома світами, та найчастіше у Наву заходить подивитись чи не ображений невинно хто, та нагадати душам, як до Прави йти потрібно. Він опікун Волхвів, Відунів, Жерців та Віщунів. Люди Відаючі, від нього Дар Відання отримують і з його допомогою у світи інші 
безтілесно мандрувати можуть, щоб мудрістю збагачуватися. Огнищани-русичі, щоб Велеса уславити у маски та кожухи наряджались, бо волосся – то багатство і тепло. Наряджання у звірині маски та вивернуті кожухи здійснювалось два рази на рік – на зимові Святки і на Масляну; обидва свята пов'язані із сонячними фазами – зимовим сонцестоянням і весняним рівноденням. Перший святковий тиждень був пов'язаний із ворожінням на майбутній врожай, людську долю; середина і кінець стосувались худоби. Вдруге подібне обрядодійство відбувалось безпосередньо перед Колодієм. Ватаги Велесових Жерців, одягнених у вивернуті кожухи, зі звіриними масками на обличчях заходили на подвір’я, у стайні, хліви, проголошуючи слави Богам та замовляння до Велеса про здоров'я домашніх тварин. А коли наставала пора вигону худоби на пасовища, люди разом зі своїми стадами йшли до святилища, щоб освятити їх та принести жертву опікуну худоби Велесу. Також Велес є помічником хліборобів. Коли достигає жбіжжя, у полі роблять закрути, які називають "Велесовою бородою", тобто жертвують Богові-охоронцю пучки золотих колосків. На честь цієї бороди співали обрядових пісень. Так само на початку жнив останній сніп присвячували Велесу – Божеству, що доглядає за нивами. Ця пожертва називалась сотою: "дамо десятину отцям нашим, а соту Велесу" (дошка 3-А). Десята частина віддавалась на утримання храмів, старійшин, Волхвів, а сота – для принесення пожертв під час обряду. У тому є велика мудрість, бо хто частку на справу потрібну віддати жалкує, той і цілого не отримує. Забирати усе не можна, завжди щось залишати треба – на розплід. З Велесом пов'язане сузір'я Волосожари (Плеяд).
У пожертву Велесу приносились: стрічки, горщики, шкури, хутро, зерно, овес, мед, щука, яйця, вовна, полотно, гроші, хліб, бублики, вино, пиво, молоко, горохові грудки, каша, плоди, квіти, трава, насіння.
Доля
Доля (Стріча) – Богиня, яка визначає призначення людини, тому при народженні наділяє немовлят усіма чеснотами, пророкує їм майбутнє. Доля, як і Мокоша, є втіленням Матері Лади. Вона має Веду (знання) про все, що було, є і буде з кожною людиною. Цей лик Рода Всевишнього, через Велику Матінку Ладу та Мокошу удіяний, здатність має у душах людських, шлях який їм пройти судилося, викарбовувати. Се Доля вписує, чого потрібно навчитися кожній людській душі, коли вона у черговий раз повертається на Землю. Має і свою зворотну сторону – Недолю, якою обертається до людей, які свій шлях життєвий занапащають, Рідну Віру-Веду зраджують, Покон Рода та закони Права не відають, до заповітів і дороговказів Предків не дослухаються. До кривдників Недоля приходить не сама, а з діточками своїми – злиднями, вони від такої людини щастя і радість забирають, здоров'я і достаток руйнують і до Нави тягнуть. Хто закони Прави знає, той з Долею домовитися може і шлях кращий отримати. Восени на свято Долі (24 листопада) дівчата готують кашу і в горщику виносять за поріг, закликаючи її "Доле, Доле, йди до нас кашу їсти!". У лютому відбувається Стрітення – Зима зустрічається з Весною. У цей день у родинах православних Рідновірів співаються пісні-замовляння на тепло та добре літо, відбуваються ворожіння. "Доленько, Доле, дай мені збіжжя, теплу одежу ще й силу ведмежу". Символами Долі є веретено, прясельце, клубок ниток. То є знак того, що будь-яка доля – то є передусім праця, хто б людина не була – чи господар, воїн чи волхв. У кожного з них праця своя, а через те і Доля різна. Відайте, кривда є дітей силою лютою на шлях наставляти, до нелюбого змушувати через те Доля в дитини і у батьків псується.
У пожертву Долі приносилася: каша, вовна, нитки, вино, хустки, посуд, стрічки, хліб, мед, молоко.
Заповіти Пращурів
Для родини
1. Усе єство ваше просякнуте співом Рода. Живіть за законами Прави, які в душі вашій світлом Божим вписані. Творячи лад навколо себе і в собі, ви творите його у Всесвіті.
2. Як ваші пращури шанували Богів рідних, пам'ятаючи, ким народженні були, так і ви маєте знати, що є ви Онуки Дажбожі, то ж усі ваші вчинки мають бути гордістю Роду великого, що до Богів Світлосяйних тягнеться.
3. Свято бережіть Мову свою, бо мовили нею Боги-Батьки Ваші, Вона є зброєю вашою, що береже від упокорення рабського, бо лише Рідну Мову Боги-Предки чують і відповідь їх лише Мовою Рідною приходить.
4. Свято бережіть Землю свою, бо надана Вона Богами нашими для життя гідного, і ходили по ній Боги – Предки наші, народжуючи Рід земний у Яві.
5. Дбайте про душу свою, бо приходить вона у Яву, аби кращою стати.
6. Піклуйтеся про дітей своїх, бо вони понесуть Дух ваш у майбутнє.
7. Готуйтеся до відходу у Потойбіччя, кожен день зважуючи думки і вчинки свої, до вічного і світлого прагнучи.
8. Закони Прави, що передались вам у спадок, свято шануйте, пізнати прагніть і вчіть по них жити дітей своїх.
9. Шануйте рід пращурів своїх і творіть родини нові. Пару вибирайте собі із Роду свого та варни своєї. Приглядайтеся до шляхетності походження обранців своїх, щоб гідно нести могли вони усі чесноти родини вашої.
10. Одружуватись та мати дітей із людьми не свого Роду – кривда велика, бо чистота крові Роду від того занепадає, неміччю та хворобами проявляючись на нащадках наших, і Боги від того нас чути перестають.
11. Блуду не творіть, бо від цього душа чорніє і Рід псується.
12. Рід коли множиться – зростає, то ж родини ваші мають бути дітьми великі. Перші діти присвячуються громаді, останні – Богам!
13. Виховуйте дітей у шляхетності. Повага, любов і працьовитість є запорукою святості в родині.
14. Як велику заповідь предків пам'ятайте: Батько є жрець, а Мати – жриця у сім'ї своїй.
15. Святкуючи вісім головних свят Кола Сварожого, гідно зустрічайте Богів у оселі своїй.
16. Кожен Бог у свій час прийде до хати вашої, тож працюйте, аби в чистоті та достатку могли прийняти Гостей Світлосяйних. Запрошуйте родину велику до столу, славлячи Богів Рідних, застілля справляйте.
17. Хай діти, поки їх час не настав, будуть біля батьків своїх і вчаться родині лад давати та вірно у Колі Сварожому Богів славити.
18. Повсякчас діти шанувати батьків своїх мають, шануючи у них Предків Великих, бо інакше пропаде Рід їх.
19. Навчайте дітей своїх шанувати родину, Богів Рідних, Землю Святу. Виховуйте в них чесноти шляхетні, а коли стануть на шлях свій – допомагайте порадами, не творячи над ними насильства.
20. У кожного є свій шлях, який лиш сама людина знає та люди віщі. Доля направить на ту дорогу, якою людині йти потрібно.
21. Кожен Батько і Мати повинні провести родові і варнові Посвяти дітей своїх до часу вступу їх у самостійне життя.
22. Маєте знати, якої варни ви є, і жити мусите за законами тими, тоді станете шляхетними людьми, вірно своїм шляхом йдучи.
23. Вчіться усе життя своє, по-новому пізнаючи себе у віці кожному.
24. Не бійтеся мати ворогів, а бійтеся втратити волю до перемоги Роду свого.
25. Не принижуйте себе виправданнями перед ворогами. Ви на своїй Землі, і вже цим ви стверджуєте право своє над зайдами.
26. Будьте завжди вірними собі і Роду своєму, тоді матимете опору і не знатимете зради.
27. Знати маєте: якщо ви не заслужили на безсмертя за життя, Дух свій укріплюючи, будете приречені на розтління у Нав'їх станах.
28. Не братайтеся з тим, хто кривду творить. Бо душі повинні мати чисті, як вода джерельна, і світлі, мов Сонце ясне.
29. Завжди відстоюйте гідність та честь Роду Земного Православного.
30. Творіть навколо себе злагоду, Богів Рідних славлячи, і життя матимете довге та щасливе.
Духовна єдність Роду
1. Кожен Рідновір плекає та виструнює в собі чуття Прави, яке совістю та честю в ньому проявляється.
2. Рідновір для Рідновіра є братом кревним по Духу і Вірі, маємо шанувати один одного, тим силу Рода примножуючи.
3. Всяко узгоджуйте нелади між братами духовними, бо кожен, хто шанує і славить Богів Рідних, не може бути ворогом.
4. Родина є великою святістю. І шанувати маємо Матерів своїх, які привели нас у Яву. І шанувати маємо Отців своїх, які виховували та навчали нас.
5. Щонеділі кожен Рідновір має приходити на славлення і Богів славити та мудрість, яку Волхви речуть, слухати, і жити по тому; так у Роді злагода твориться і достаток приростає.
6. Приходячи на славлення, Рідновір відати мусить, що у цей час Брама Небесна відкривається і Боги поруч дітей рідних стоять, тож гідно вести маєте себе перед Родом Небесним.
7. Помисли Рідновіра і почуття під час славлення мають бути чистими, яко вода джерельна – від того Рідні Боги душу силою і благістю наповнюють.
8. Приходячи на святкування свят Кола Сварожого, кожен Рідновір пожертву для Богів має скласти, душу і тіло Роду свого вдосконалюючи.
9. Коли між Рідновірами незлагода чи суперечка, і як вчинити вони не знають, до Волхва звернутись потрібно, щоб він розсудив по Божому.
10. Місця, де Волхви з Богами говорять, є святими для нас. І де Волхви скажуть, маємо святині будувати і утримувати їх у красі та охайності.
11. Кожна громада має мати своїх Волхвів. І коли настає час, одні Волхви проводять обряди Кола Сварожого в громадах, інші збираються разом у святому місті і там говорять з Богами.
12. Щонеділі збиратися маємо. Нехай Волхв славлення веде, закликаючи всіх Богів до людей у Яву прибути. І там славимо Богів Рідних та предків своїх, щоби зв'язок з ними тримати і в помочі один одному стати.
13. Яко предки заповідали нам п'ять раз на дню славу Богам казати: перший раз – вранці, як Дажбог Мокошу-Землю теплом та світлом огортає, славимо Рода Великого, Матінку Ладу та Сварожичів; протягом дня славимо Богів, коли їсти сідаємо; останній раз – ввечері, коли до сну відходимо, тоді Велеса славимо та берегти нас просимо у потойбіччі.
14. Коли Велес приносить із Вирію дитину, Волхви приймають її і з Долею майбутнє речуть та іменем нарікають.
15. І коли в дитини вік такий (якщо хлопець, то на коня садити треба, а коли дівчина, то до жіночої господарки залучати), то нехай прийде Волхв до дому того, Богів Рідних закличе і разом з батьками посвяту проведе.
16. Коли досягне віку хлопець 13-15 років, нехай чоловіче товариство громади збереться і Волхв, закликаючи Ярила та Перуна, проведе обряд посвяти.
17. Коли досягне дівчина віку 13-14 років, нехай збереться вся громада і Волхв, закликаючи Лелю і Ладу, посвяту проведе.
18. Коли настає час одружувати молодят, нехай Волхв проведе обряд одруження згідно зі звичаєм і вірою Православною.
19. Душа і тіло час від часу очищення потребують. До Волхвів приходьте – хай вони Таїнство Очищення творять.
20. Коли приходить час у потойбіччя відходити, душу перед тим очистити слід. Волхва кличте, щоб славословами душу полегшив, до Вирію їй чистою відійти допоміг.
Уклад громади
1. Кожен Рідновір має знати, що громади Родового Вогнища Православних Рідновірів – це священна родина, Рід Родів Вкраїнців-русичів.
2. Кожна сім'я є повноправною у громаді.
3. Громада для Православного Рідновіра є Священним Земним Родом.
4. Громада складається з Господарів, Воїнів і Відаючих.
5. Волхв, Відаючі та Жерці громади – з верстви відаючих, які несуть відповідальність за громаду перед Родом Небесним. Вони проводять Таїнства Святії, недільні славлення та свята Кола Сварожого, вчать Рідновірів Віри Православної та допомагають налаштувати їх життя за Божими законами Прави Святої. Волхви є судді честі для громади всієї.
6. Громада обирає Старосту з верстви кшатріїв. Староста мусить мати вищу посвяту і при потребі виступати Обрядодієм. Староста громади керує справами та налагоджує діяльність громади. З часом він може переходити у стан відаючих.
7. Старійшини громади – найстарші і найповажніші члени громади. Виступають радниками для Волхів та Старости громади, виконують виховну місію у громаді.
8. Усі важливі питання діяльності громади вирішуються на Вічі Старійшин. Віче Старійшин скликається за потребою. До нього входять Волхви, Староста і Старійшини громади.
9. При потребі скликається Віче Громади, куди входять усі члени громади та Волхви. На Вічі Громади визнається Духовним Провідником новопризначений Жрець, Відаючий або Волхв, що присилається Верховним Волхвом Родового Вогнища, а також обирається Староста громади (на два роки) і розглядаються питання, які потребують згоди громади.
Шанування Волхвів
1. Приходять на землю Волхви, посланці Богів наших, і мусимо слухати їх, бо через них Боги говорять до нас.
2. Яко діти батьків шанують, так маємо шанувати Волхвів наших. Бо знають мудрість вони втаємничену, дбають про нас і вчать, як вірно жити у Яві.
3. Славимо Богів наших на святах прийдешніх, а Волхви вогні палять, віддаючи пожертву у Вирій. Тож несемо гідну пожертву Богам нашим, Волхвам мудрим і опікуємося капищами та святилищами нашими.
4. Є Волхви, які обряди чинять для людей, працюючи у Яві. І мусимо дбати про них, бо немає їм часу сіяти та жати і худобу тримати.
5. Є Волхви, які з Богами спілкуються, і в Праву, і в Наву ходять. І їх шанувати та піклуватись про них маємо.
6. І ніхто, крім Волхва, не повинен судити тих, хто не може дійти згоди між собою. Бо тільки Волхв бачить, яким шляхом іде людина і чи гідно вона живе у світі цьому.
7. І має право Волхв поради дати людині тій, і коли чоловік хоче справитися, то мусить слухати Волхва.
8. Маємо шанувати та поважати Волхвів своїх, бо є вони поводирями Роду нашого з Роду небесного. І звертаємося до них не інакше, як із повагою.
9. Пам'ятаймо, що Волхви приходять у Яву, щоби ладнати світ, і мусимо допомагати їм, слухаючи їх та натхненно працюючи для вдосконалення душі своєї.
Шанування Воїнів
1. Воїнська слава є честю нації.
2. Рід, який виплекав шляхетних Воїнів, є непереможним і славним.
3. Шляхетного Воїна всякий люд шанувати мусить, бо є він захисником його, і за нього життя своє покласти має.
4. Шанувати маємо Воїнів своїх, бо є вони проявами Перуна, Бога-Батька нашого.
5. Яко Волхви відають Закони Прави, так Воїни стежать, аби люд дотримувався їх, тож пам'ятати треба, що вони не суд чинити мають, а виконувати волю Богів.
6. Воїна шляхетного по справах його розсудити лише інший Воїн може або Волхви велемудрі. Бо не все злеє є злим, і не все добре є добрим.
Шанування Господарів
1. Шанувати маємо Господарів наших, бо яко Волхви є душею нашою, Воїни – розумом, то Господарі є тілом земним і дбають про ужиток наш.
2. Працюючи у Господаря, май його за батька і добродія свого, чесно і сумлінно виконуй завдання своє.
3. Поважай і шануй Господарів, бо є вони проявами Велеса, Бога-Батька нашого.
4. І кожен має пам'ятати, що Господар є покликаний Богами творити життя Роду в достатку багатому.
Духовні настанови Волхва
1. Волхв виступає найбільш досконалим проявом Бога у Яві.
2. Кожен Волхв є проявом певного Бога.
3. Шлях Волхва – це Явний шлях Бога на землі.
4. Сім'я Волхва – найкращий показник рівня його якості як духовної особи.
5. Земне життя Волхва – це гармонія між земним і небесним світом.
6. Волхв отримує і віддає людям знання, які йдуть йому з Прави. І не може ховати те, що належить Православному Роду Земному.
7. Волхв приймає новонароджених Рідновірів у Яві та проводжає (коли настає їх час) у Потойбіччя, а тому його сутність мусить мати відповідний духовний стан та посвяту.
8. Волхв є прикладом духовності та розуму для всіх Рідновірів. Якщо не справляється він з ношею своєю Волхвівською, хай перед громадою визнає чесно, і варну свою іншою визнає.
Духовні настанови Воїна
1. Честь є святою чеснотою, бо там, де вмирає честь, вмирає Воїн.
2. Воїне, завжди тримай себе гідно. Самоповага твоя – незборима чеснота.
3. Будь чесним. Чесність творить славу роду Воїна.
4. Нехай життя Воїна палає яскраво. Саме такі Воїни покликані до жертовного служіння Богам.
5. Будь ввічливим, та стримуй свою ґречність. Пам'ятай! Орел може спуститись до курей, та курка ніколи не підніметься до висоти польоту орла у височині.
6. Відвага, героїзм та жертовність є священною складовою чеснот Воїна.
7. Будь праведним, та пам'ятай: правда не в тому, щоб оголити чужі болячки. Якщо скажеш горбатому, що він потвора, це буде правда, та вона не додасть тобі честі.
8. Контролюй свої думки, висловлювання, жести й спонуки до дії. Будь сильним, відважним та справедливим. Лише у сильних та мужніх можливі найвищі доброчесності.
9. Пам'ятай! Життя людини є безглуздим та запропащеним, якщо воно не натхненне шляхетним прагненням до досягнення досконалості у єднанні з Родом.
10. Плекаючи в собі чесноти Воїна, твори своє цілісне, нетлінне Я, що не раз переживе тимчасове тіло.
11. Будь витривалим і непохитним у невдачах: вони – безцінний досвід. Чорноба існує для того, щоб викликати до життя духовну міць людини. Суворі випробування сприяють утвердженню нездоланної Волі як вищого духовного початку у людині.
12. Воїне, пам'ятай! Ти покликаний Богами у Яву боронити Рід Земний. То ж нехай Твої дії будуть славою вкриті.
