Перше повне зібрання біблійних книг церковнослов’янською мовою з’явилося в Новгороді Великому в 1499 р. за ініціативи митрополита Геннадія і отримало назву Геннадіївської Біблії.
Перше друковане видання церковнослов’янської Біблії здійснене 1581 р. в Острозі Іваном Федоровичем — це знаменита Острозька Біблія. Свого часу примірник цього найточнішого на той час перекладу Святого Письма подарували Іванові Грозному. В наш час кілька примірників раритету зберігають у різних країнах світу, зокрема в бібліотеці Святого престолу у Ватикані. Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського має 16 примірників Острозької Біблії.
Останки першодрукаря Івана Федоровича вже понад 400 років ніяк не можуть поховати. Вони знаходяться в одному зі львівських музеїв.
Сучасний переклад Острозької Біблії презентували 2003 року. Цю титанічну працю виконав греко-католицький священик Рафаїл Турконяк, присвятивши їй тридцять років свого життя. Для цього йому довелося стати програмістом і навіть розробити власні комп’ютерні програми для перекладу.
Найвідоміший переклад книг Святого Письма староукраїнською мовою — Пересопницьке Євангеліє (1556—1561 рр.), виконане архімандритом Пересопницького Пречистенського монастиря на Волині Григорієм. Пам’ятка містить унікальний матеріал для вивчення історії української мови. Вага книги в оправі — 9 кг 300 г. У незалежній Україні стало традицією під час присяги Президента на вірність народові України поряд із Конституцією України й Актом проголошення незалежності України класти Пересопницьке Євангеліє.
Найпоширеніший варіант Біблії в Україні (кінець XVIII—XIX ст.) — Єлизаветинська Біблія, новий церковнослов’янський текст Біблії, що з’явився в Росії 1751 року. В його основу покладено текст Острозької Біблії. Цим варіантом Святого Письма користувалися всі українські письменники й культурні діячі XIX ст. Саме Єлизаветинську Біблію брав за основу Тарас Шевченко, роблячи переспів Псалмів.
Перший повний переклад Біблії українською мовою здійснили П. Куліш, І. Пулюй та І. Нечуй-Левицький. Зародження в Куліша ідеї Біблії українською мовою можна віднести до часу Кирило-Мефодіївського братства. Куліш вірив у визволення українського, а разом із ним і решти слов’янських народів із духовного й фізичного кріпацтва не насильницьким шляхом, а через духовне зростання, заглиблення у релігію й культуру. Саме тому переклад Біблії був нагальним завданням, яким переймалися всі члени братства. Серед спогадів Куліша знаходимо згадку про те, що Тарас Шевченко, захопившись у 40-х роках думкою про переклад Святого Письма, заради експерименту розділив між приятелями частини Нового Заповіту для перекладу рідною мовою.
Систематично працювати над перекладом Куліш почав у 60-х роках XIX століття. Щоб утілити задум, авторові довелося докласти героїчних зусиль. Спершу вже готовий переклад Євангелій отримав негативну оцінку рецензентів, оскільки робився зі старослов’янської, а не з оригінальних мов. Кулішеві довелося розпочати спочатку й залучити помічника. Ним став усесвітньо відомий фізик і електротехнік, українець Іван Пулюй. Серед найвідоміших його досягнень — дані про коефіцієнти внутрішнього тертя та дифузії газів і пари, удосконалення технології виготовлення розжарювальних ниток для освітлювальних ламп, перше дослідження неонового світла. Низка промислово розвинених країн Європи запатентували запропоновану Іваном Пулюєм конструкцію телефонних станцій та абонентських апаратів, зокрема застосування розподільчого трансформатора. За участю Пулюя запущено низку електростанцій на постійному струмі в Австро-Угорщині, а також першу в Європі на змінному струмі. Саме Пулюй, а не Рентген, був першовідкривачем Х-променів. Пулюй зробив перший знімок повного людського скелета.
За свідченням очевидців, Іван Пулюй знав 15 мов, у тому числі — грецьку і гебрейську. Перед тим, як розпочати кар’єру фізика, був вихованцем теологічного факультету. Саме таку людину й шукав Куліш. Зі спогадів останнього відомо, що зустрілися вони у віденській кав’ярні — втомлений старий чоловік і 24-річний бідний студент-фізик. Щоб якось допомогти бідоласі, Куліш пропонує йому взятися за переклади фраґментів Євангелій. Так Пулюй отримує підробіток, а Куліш — якісні переклади. На цьому творча співпраця не скінчилася і тривала ще двадцять років.
Ледь не поклала кінець роботі катастрофа, що сталася у 1885 р. Пожежа в маєтку Куліша Мотронівці 6 листопада знищила не лише будинок, а й переклад Старого Заповіту. Куліш розпочинає все спочатку і займається перекладом аж до своєї смерті 1897 р. По смерті чоловіка, пані Білозерська-Куліш передає рукопис на сховок В. Тарновському до його київського музею. Тарновський, перевіривши рукопис, виявляє, що той незакінчений на третину, і віддає його І. Нечуєві-Левицькому на доопрацювання. Саме йому належить переклад 8 книг Старого Заповіту. Пулюй завершив переклад Книги Псалмів. Так колективними зусиллями у січні 1904-го в друкарні А. Гольцгавзена у Відні з’являється перший повний переклад Біблії українською мовою.
Цікаво, що своїм перекладом П. Куліш проходить той самий шлях, яким колись пройшов німецький реформатор М. Лютер. Зокрема Куліш, як і Лютер, був автором першого повного перекладу Біблії рідною мовою. Німецький реформатор, як відомо, використав один із саксонських діалектів, чим і заклав підвалини сучасної німецької літературної мови. Куліш, у свою чергу, звертається до мужицької, “низької”, “вульгарної”, як тоді вважали, мови, заявляючи про її право бути богослужбовою. А це утверджує її найвищий соціальний і духовний статус, що для імперської влади небезпечніше за будь-які сатиричні памфлети. По-друге, М. Лютер у перекладі Біблії відмовився від непохитної за своїм авторитетом Вульгати і перекладав із оригінальних біблійних мов. Куліш так само відмовляється від канонічного старослов’янського тексту, щоб зробити оригінальні переклади. Зрештою, як і Лютер, Куліш своїм перекладом викликає обурення церковних ієрархів. Йому не могли пробачити відступу від нехай віджилої, зате такої славетної традиції, активно пропагованої імперською політикою Третього Риму.
Куліш, Пулюй і Нечуй-Левицький були першовідкривачами. Вони не просто мали виконати гігантську перекладацьку й редакторську роботу, а й мусили самі створити мовну традицію перекладу сакральних текстів, закласти основи конфесійного стилю нової української мови — і все це в умовах тогочасної антиукраїнської політики.
Найпопулярнішим варіантом Біблії українською мовою є переклад Івана Огієнка (митрополита Іларіона), вперше надрукований 1962 року. Для Івана Огієнка мова, Церква і нація були нерозривно пов’язані, а Біблія розумілася як посередник такого зв’язку. Він стверджував: “Рідна мова — шлях до Бога, шлях найкоротший і найкращий”. “Церква — основа культури літературної мови”, а також: “Утрата своєї національної мови помалу веде до утрати своєї Віри і нації”. Святе Письмо розумілося Огієнком як осердя духовного й культурного життя нації та як інтеграційний фактор націєтворення. Саме тому Біблія має бути прикладом для наслідування передусім у мовному плані, стати зразком літературної мови. Його переклад створювався відповідно до цих вимог і досі залишається найкращим і найпоширенішим. Переклад православного священика Огієнка також вважається найкращим українським протестантським перекладом Біблії.
