РОЗДIЛ 1. Філософські системи древньої Індії

Філософія стародавньої Індії

 

Клименко Андрій

Київ - 2016

 

 

ЗМІСТ

ЗМІСТ………………………………………………………………………….2

 

ВСТУП…………………………………………………………………………3

 

РОЗДIЛ 1. Філософські системи древньої Індії…………………………..…4

 

1.1 Структура основних філософських систем та священних книг древньої Індії…………………………………………………………………………..…4

 

1.2 Загальні відомості………………………………………………...……….8

 

РОЗДIЛ 2 Взаємозв’язок індійских та слав’яноарійских вед………………13

 

2.1 Взаємозв’язок індійских та слав’яноарійских вед. Спільності та відмінності…………………………………….………………………………13

 

2.2 Вплив на суспільство………………………..……………………………31

 

ВИСНОВКИ……………………………………………………………….…..33

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ……………………………...…34

 

ДОДАТКИ……………………………………………………………………..35

Вступ Дана робота з’ясовує особливості філософії стародавньої Індії, яка є фундаментом філософії древньої Індії, та показуює практичну користь для суспільства від загальних ідеологічних основ, що мають у собі розглянуті гілки древньої ведичної культури. Об'єктом дослідження в ній виступає Ведична культура, яка є фундаментом філософії древньої Індії, яка заснована на дотриманні ведичних правил і приписів. Предметом дослідження виступає вплив Ведичної філософії на суспільство сьогодні та дослідження спільностей та відмінностей між слов’янськими та індійськими Ведами. Метою даної роботи є дослідження філософських систем стародавньої Індії, їх аксіології, гносеології, та онтології. Для цього потрібно виконати наступні завдання: 1) дослідити основні філософські системи та священні книги древньої Індії, їх походження, систему цінностей. 2) Оскільки в людей слово «Веда» все-таки більше асоціюється з Індією, дослідити спільності та відмінності між Ведами Індії та Слов’янськими Ведами. 3) Оцінити вплив прихильників древньої індійської філософії на суспільство сьогодні.

 

РОЗДIЛ 1. Філософські системи древньої Індії

1.1 Структура основних філософських систем та священних книг древньої Індії

В Індії відомі 6 древніх філософських систем:

1) Вайшешика - філософія Канади Ріші, теорія атомів. Згідно з нею все зроблено з атомів. Безліч різних атомів з'єднуються один з одним і створюють цей світ. Кана означає атомарна частинка. Безліч атомарних частинок з'єднуються і по чистій випадковості створюють цей світ без причини, поезії і свідомості. З цього поєднання проявляється все, що ми виявляємо всюди. Така думка Канади. Все є світ атомів. Непотрібно ні про що не хвилюватись. Что таке доля? Це ніщо. Не думайте про це. Коли тіло зруйнується нічого не залишиться.

2) Капіла приніс аналітичну філософію санкх’ї - «Дослідіть матерію і ви звільнитеся від всіх страждань».

3) Патанджалі приніс йогу - «Дживатма, знайди зв'язок з Параматмою, тоді всі твої проблеми покинуть тебе. Прийди до єднання з Параматмою, з Наддушею».

4) Гаутама приніс логіку, ньяя - шастру - «Є лише один творець, але він неупереджений. Він творить цей світ і закінчивши залишає його. Тому ви повинні жити, спираючись на свій розум. Розвивайте логічний хід думки і ви будете розумні у всіх своїх вчинках. Тільки це допоможе вам у цьому світі. Це єдиний засіб. Прийміть здорову логіку, тоді ви будете здатні контролювати навколишній світ силою розуму, і будете щасливі. Всі комбінації різних явищ створені лише нашої ментальною системою. З розчиненням цієї ментальної системи нічого не залишиться. Прийміть ахімсу - ненасильство, сатью - правдивість і подібні практики».

5) Джайміні приніс філософію карма-мімамси, яка звучить наступним чином: «Може і є Той, Хто пов'язав нас з цим світом і нашою кармою, але карма це все і вся. Він лише неупереджений спостерігач, Він не втручається в наші справи. Ми процвітаємо або опускаємося на саме дно лише через наслідки своєї карми. Якщо ви будете слідувати своїй кармі, то знайдете щастя. Звичайно, це можна поставити під сумнів, карма-бхава - наслідки карми зменшуються і зникають, але робіть тільки добро, харошу карму, і не робіть погану. Результат доброї карми може вичерпатися, але не в цьому суть. Знову творіть добро, і нові наслідки піднесуть вас в рай і ви досягнете щасливого життя. Якщо і є щось дружнє вам, так це ваша карма. Бог є, але він неупереджений. Він зобов'язаний віддавати добром за ваші добрі справи, а злом за злі. Він незалежний».

6) Філософія традиційних Вед, яку можна розділити на декілька шляхів або йог. Про неї буде йти мова далі.

Щодо традиційних Вед, то Ведичне знання вважається вічним. Веди - найдавніші і об'ємні Писання землі. Вони налічують 10 млрд. віршів. Веди містять в собі інформацію про устрій космосу і всі сфери людського життя. Згідно древнєіндійською філософією, вони є не плодом людського розуму, а даровані людям від вищих сил. Це інструкція по користуванню цим світом від самого виробника. Побутує уявлення, що в давні часи Веди передавалися усно, пізніше мудрець В’ясадева записав всі Веди. Представники традиційних Вед стверджують, що мудрець В’ясадева, у всеозброєнні знання міг бачити своїм трансцендентним зором розпад всього святого під впливом Калі-юги. Він також бачив,що люди втратять віру, знання, можливості та здатності, життя стане коротшим, а самі вони через відсутність чесноти стануть неспокійні. Він побачив, що жертвопринесення, описувані в Ведах, є засобом, за допомогою якого люди зможуть очистити своє життя. Щоб легше було поширювати Веду серед людей, він розділив її на чотири частини. Історичні факти і справжні події, що містяться в Пуранах, називаються п'ятою Ведою. Після того, як Веда була розділена на чотири частини, Паіла Ріші став вчителем Ріг-веди, Джайміні - учителем Сама-веди, а Вайшампаяна прославився Яджур-Ведою. Суманті Муні було довірено Атгарва Веду, а Ромахаршана зайнявся пуранами, історичними оповіданнями. Всі ці досвідчені вчені, в свою чергу, передали довірені їм Веди безлічі своїх учнів, учням учнів і т.д. Так виникли відповідні лінії послідовників ведичної мудрості. Таким чином великий мудрець Вьясадева надав Ведам таку форму, в якій вони можуть бути зрозумілі навіть людьми невеликого розуму.Також В’ясадева склав велике історичне оповідання Махабхарату. Слово «В'яса» означає розділяти. Кожної кальпи приходить інкарнація В’яси, і різні особистості займають цю посаду. В попередній кальпі Парашара муні був В’ясою. Зараз в наш час, він є батьком В’яси. Ріг-Веда - найбільша: в ній міститься 10522 вірші. Ріг-Веда складається з десяти розділів, які називаються мандалами. Перші вісім мандал прославляють Індру та Агні-деву. Дев'ята мандала розповідає про ритуал сома. У десятій мaндалі містяться містичні мантри і магічні заклинання. Сама-Веду називають Ведою молитов або пісень. Вона найменша. В ній міститься 1549 віршів. У Сама-Веді містяться гімни, які співалися на різних церемоніях. Більшість гімнів - це тексти, взяті з Ріг-Веди, але тут вони викладені відповідно до того, як вони використовуються в різних ритуалах і церемоніях. Яджур-Веду називають Ведою жертвоприношень. Яджур і Яг'я - це те ж саме. Вона є свого роду інструкцією по проведенню жертвопринесень, в ній містяться різні описи ритуалів і наводиться опис різних формул і процедур. В Атгарва-Веді міститься 6000 віршів. Це вірші настанов і мудрості. У ній містяться різні заклинання і змови. В Атгарва-Веді також є багато інформації, яку можна віднести до розділу містицизму. Наприклад правила поклоніння різним планетам і молитви, які допомагають уникнути неприємностей, зла, хвороб. Там також містяться правила для здійснення жертвопринесень, для пропозиції певних підношень. Так як ці знання не використовуються під час жертвопринесень, то як правило, використовується слово Тріведі. Упаведи. Кожна Веда містить упаведу. Упаведи - це практичні знання, які дані людям для того, щоб вони могли існувати в цьому світі. Вони являють собою підрозділи Вед. В Ріг-Веді міститься Аюр-Веда, яка навчає медицині, її повідав Дханвантарі. В Сама-Веді міститься відома Гандхарва-упаведа. Вона описує співи, танці, музику і театральне мистецтво. В Яджур-Веді міститься Дханур-упаведа. Вона описує військове мистецтво. В Атгарва-Веді міститься Стхапатйа-упаведа, яка містить в собі опис будівництва, архітектури, живопису і скульптури Божеств. Кожна Веда складається з чотирьох розділів, які називаються самхітами, брахманами, араньяками та упанішадами. Самхіти є збірниками мантр. Брахмачарі, тобто ті, хто стоять на шляху дхарми, тобто учні, вивчають самхіти, тобто мантри, які містяться в цих самхітах. Брахмани дають вказівки, яким чином, з якими обрядами і в який час ці мантри слід вимовляти. Також Брахмани містять звід законів, яких повиненна дотримуватися людина, щоб щасливо жити в цьому світі. Брахмани зазвичай вивчали гріхастхи, тобто ті, хто пройшли шлях дхарми і стали на шлях артхи. В цьому розділі містяться описи ритуалів різних жертвопринесень карма-канди. В Гріхастх є матеріальні бажання і, як правило, вони виконують ритуали карма-канди. Брахмани містять суть знання, яке систематично розроблено в сутрах (тобто Сраута, Гріхійа, Дхарма). У Сраутах описуються основні обов'язкові ведичні ритуали, такі як щоденні агні-хотри і великі публічні жертвопринесення. У Гріхійах пояснюються ритуали, призначені для домохазяїнів, особлива увага приділяється самскарам. У Дхарма Сутрах пояснюються обов'язки, відповідні системі Варнашрама. Ману-самхіта і інші Дхарма Шастри, що пояснюють Дхарма Сутри, більш доступні для звичайних людей. Араньяки - розділ більш метафізичного характеру. Тут пояснені таємний зміст і вища мета ритуалів. Аранйа означає «ліс», сама назва означає «мешканці лісу». Цей розділ призначений для ванапрастх, тобто для тих, хто стоять на шляху ками та готуються до мокши, тобто зречення. Вони вивчають цей розділ, який включає в себе суміш гйана-канди і карма-канди. Тобто це комбінація філософії і ритуалів. Гйана-канда – це філософія. Вона призначена для аскетів і для людей, які живуть в зреченні. Ванапрастхи розвивають в собі зречення і стають аскетами. Ритуали аранйак відносять наполовину до карма-канди, наполовину до гйана-канди. В аран'яках йдеться про приховану мету всіх Вед і Брахманів. Аранйаки і Брахмани схожі один на одного, але в аранйаках розглядаються езотеричні аспекти. В аранйаках пояснюється метафізична основа ритуалів, описаних в брахманах. Іншими словами, в Брахманах розповідається, як виконувати ритуал, а в аранйаках пояснюється, для чого даний ритуал виконується. Упанішади дають філософське обґрунтування законів цього світу. В них розповідається про природу Бога, індивідуальної душі, взаємини, які пов'язують світ, Бога і душу. Упанішади вважають особливим розділом- це філософія щодо абсолютної істини - гйана-канди. Як правило, їх вивчають санньясі - ті, хто ведуть зречений спосіб життя. Вони вивчають філософію, яка міститься в упанішадах. Існує 108 упанішад. Вони зустрічаються у всіх чотирьох Ведах і є їх частинами. Вважається, що «Бхагавад-Гіта» містить в собі всі знання всіх упанішад. Пурани. «Пурана» означає «старий» або «стародавній». Всього існує 18 пуран. З них: шість пуран, які призначені для тих, хто перебуває в саттва-гуні, або в якості чесноти, потім шість для тих, хто перебуває в раджа-гуні, або в якості пристрасті і шість для тих, хто перебуває в тамо-гуні, або в якості затьмарення. Бхагават-пурана вважається найголовнішою, вона є вершками всіх пуран і вона трансцендентна до гун матеріальної природи. До саттвічних пуран відносяться «Вішну-Пурана», «Нарада-пурана», «Гаруда-пурана», «Бхагават-пурана», «Падма-пурана» і «Вараха-пурана». В них описано поклоніння Вішну. В пуранах раджасу описується поклоніння Брахмі. Це Брахма-пурана, Брахма-вайварта-пурана, Брахманда-пурана, Маркандея-пурана, Бхавішья-пурана, Вамана-пурана. В них описується поклоніння Брахмі. Для людей в тамо-гуні призначені Шива-пурана, Лінга-пурана, Матсья-пурана, Курма-пурана, Агні-пурана, Сканда-пурана. В цих пуранах описано поклоніння Шиві. Веданґа. Існують шість веданґ: шикша, чанда, вйакарана, нірукта, джйотіша, калпа. Ці книги розповідають про те, як вивчати санскрит, та містять дочірні науки, такі як астрологія. Веданґи поділяються на три пари:Перша пара - шикша «фонетична наука вимови» і чанда - «метри». Ця пара говорить про те, як правильно вимовляти санскритські тексти. Чанда описує віршовані розміри, яких дуже багато. Друга пара - вйакарана - «граматика» і нірукті - «етимологія» або «значення коренів», а також значення залежно від контексту. Третя пара – калпа - «правила і приписи для виконання жертвоприношень» і джйотіша, що значить світло Бога, - «астрологія» і «астрономія». Ці дві веданґи пояснюють, яким чином можна застосувати це знання. Потрібно знати, як і в який період дня, місяця або року слід проводити жертвопринесення. Зазвичай, перш ніж вивчати якісь писання, учень вивчав ці веданґи. Панчаратра. «Панчаратра» - це ритуали. «Панча» означає «п'ять», а «Ратрі» означає «ніч». На початку творіння Господь передав все ведичне знання Брахмі за п'ять ночей. Потім з'явилися два демона Мадху і Кайтава і вкрали це знання в Брахми. По суті справи це перші демони в цьому всесвіті. Вони на тонкому рівні пробралися в розум Брахми і вкрали ці Веди. Коли Брахма прокинувся, він нічого не знав. Тоді він почав благати Господа, і Господь явився перед ним. Брахма сказав, що ці два демона викрали всі знання Вед,і запитав що тепер йому робити. Господь відповів: «Не хвилюйся, Я піду і заберу в них все знання і передам тобі його знову». Тоді Брахма сказав: «Але для того, щоб повернути Веди, Тобі буде потрібно якийсь час, а мені вже зараз треба щось знати. Тому, будь ласка, розкажи мені суть всього знання Вед». Господь погодився і протягом п'яти днів і ночей повідав панчаратри. Потім Брахма передав ці панчаратри своїм синам і нащадкам і таким чином з'явилося дуже багато різних панчаратр. В Шиви і Наради є власні панчаратри. Нйайа означає логіка. Цей розділ можна охарактеризувати питанням «Чому?». Він являє собою прайоджану - визначення мети. До цього розділу відноситься тільки одна книга - Веданта-сутра. Вона дуже логічна і дуже філософічна. Вона записана в формі сутр (афоризмів). В Веданта-сутрі є чотири глави. Перші два розділи описують самбандга-гйану. Це знання про Бога, про душу і про взаємини між цими поняттями. Це те, що включає в себе поняття «самбандга-гйана». У третьому розділі міститься абхідея-гйана - знання про практику. Остання глава описує прайоджана-гйану - знання про ціль. Веданта-сутра пояснює сенс упанішад, усуває суперечності, що виникають у розумі того, хто вивчає упанішади, так як величезний корпус ведичних писань може здатися розрізненим для людини, яка не знає наскрізну ідею, на яку нанизано все інше. 1.2 Загальні відомості За офіційною статистикою Індуїзм займає 3-те місце після християнства і мусульманства за кількістю віруючих серед інших релігій. Поширений в 100 країнах. Займає 15% серед всіх віруючих світу. Три релігії мають авраамове коріння – іслам, іудаїзм та християнство. Індуїзм має власні священні тексти ніяк не пов'язані з Біблією. Причиною еміграції індуїзму була міграція індусів за кордон. Сліди життя індусів ми можемо знайти в середній Азії. До цього дня в Астрахані існує храм Вішну, побудований індусами при Петрі першому, який дав їм право там жити і торгувати. Під час управління Індією Британською імперією, британці переселяли індусів в Африку як робочу силу. В Африці існує держава Маврикій, де панівною релігією є індуїзм. Другорядним фактором поширення є інтерес європейців до індуїзму. Так індуїзм поширився по всій Європі. У 70-х роках IIXX-го століття британським санскритологом Вілкінсом був зроблений перший переклад Гіти на англійську. У наступні три роки вона була переведена на французьку, італійську, німецьку та російську мови. Британці побудували в Варанасі перший санскритський університет і вкладали великі гроші у вивчення цієї традиції. Чималий інтерес до стародавніх Вед мав Адольф Гітлер, так як йому було відомо, що в Ведах міститься інформація не тільки про духовний світ, а й про більш складні технології літакобудування, різні види зброї, мистецтво політики і т.д. Також яскравим прикладом поширення індуїзму були еміграції іддусів на Захід, як це зробили Вівекананда, Бхактіведанта Свамі і інші філософи. У європейців було уявлення про те, що індійський Браман - ідеальний чоловік, він дуже строго слідує певним правилам і приписам, він строгий вегетаріанець, ніколи не братиме алкоголь, не палить, дотримується принципів чистоти і моральних принципів. Вівекананда спробував піднести індуїзм як дуже широку універсальну ідею, доступну людям всіх національностей і культур. Він був представником філософської школи адвайта, яка говорить про те, що Верховне начало або Браман, всеохоплююче верховне начало присутнє у всіх живих істот, у всьому творінні, і у всій матерії, як в живій, так і в неживій. Вівекананда дав європейцям уявлення про те, що значить бути індусом. В Америці було відомо суспільство трансцендентальної медитації Махаріші Махеш. Відома музична група Бітлз з ним зустрічались та відвідували його лекції. Також на Заході була відома місія Рамакрішни. Останнім часом з великою швидкістю зростає популярність Міжнародного товариства свідомості Крішни, засноване в 60-х роках минулого століття Бгактіведантою Свамі. Таким чином носіями індуїзму стали не тільки корінні індуси, а й зовсім інші люди, люди інших національностей і культур. Безсумнівно, в порівнянні з тисячолітньою історією, індуїзм став світовою релігією зовсім недавно, але тим не менше, серед всіх інших релігій, має найдавніші корені. Отже, індуїзм можна розділити на дві великі гілки: 1) школа адвайта-вади, школа монізму, де було написано, що все одно, що всі ми - Бог. 2) школа дуалізму, що визнає присутність Єдиного початку в кожному з нас, але каже, що крім нас Він існує як окрема самодостатня Абсолютна Істина в особистісному прояву як чоловіче та жіноче першоджерело. Як не дивно, індуїзм не рахується державною релігією, бо в ній величезний відсоток мусульман, християн, не кажучи вже про численні відгалуження індуїзму, такі як шактизм, брахманизм, буддизм, вайшнавизм. Проте, Бхагавад-Гіта визнається всіма індусами як авторитетне священне писання. Бхагавад-Гіта, по суті справи, являє собою огляд безлічі різних дхарм, або релігійних шляхів. При цьому сама Бхагавад-Гіта визнає авторитетність всіх аналізованих шляхів. Незважаючи на очевидну перевагу, яку Бхагавад-Гіта віддає бгакті, шляхи карма-йоги, або діяльності, медитативної йоги або г’яна-йоги не протиставляються бгакті, а їх послідовники не піддаються анафемі. Більш того, навіть в межах одного шляху, наприклад, карма-йоги, яка умовно ділиться на сакама-карма-йогу (діяльність, виконувану з прихильністю до плодів своєї праці), і нішкама-карма-йогу (діяльність без прихильності до них), допускається певний плюралізм [3,26]. Всі ці різні форми духовної практики розглядаються як етапи одного безперервного шляху духовного розвитку людини, не обмеженого матеріальними рамками одного людського життя, кульмінацією якого є любов до Бога і жертовне, абсолютно безкорисливе служіння Йому. На наш погляд, саме цей постулат про безперервність духовного розвитку індивіда в низці перевтілень багато в чому визначив релігійну терпимість індуїзму в його класичних формах. У ведичній літературі етапи безперервного шляху духовного розвитку людини визначаються відповідно до життєвих цілей, які вона ставить перед собою (так звана концепція чатур-артхи). Відповідно до цієї концепції, в своїй духовній еволюції індивідуум проходить чотири ступені, що позначаються як дхарма, артха, кама і мокша, де дхарма - це навчання та обрядова релігійність, артха - прагнення до економічного процвітання, кама - бажання чуттєвих насолод і, нарешті, мокша - прагнення ввійти в духовний світ. При цьому досягнення попередньої мети є базисом для досягнення наступної, так що минути одну з цих ступенів практично неможливо. Кожна з цих ступеней має на увазі певну форму релігійної практики (відповідну дхарму). В більш загальному вигляді перші три мети відносяться до категорії карми, або діяльності, що здійснюється з метою насолодитися її плодами. Четверта ж щабель, прагнення до звільнення, є прерогативою г`яни, або філософського усвідомлення світу і осягнення єдиної духовної реальності, причому карма і г’яна пов'язані між собою як теза і антитеза, тобто друга є запереченням першої. Остаточний висновок Бхагавад-гіти, однак, свідчить, що всі шляхи, зазначені в Ведах, повинні врешті-решт призводити до пізнання особистісного Бога: - «Всі Веди вчать тому, як осягнути Мене [3,15]. Всі ведичні дхарми, з цієї точки зору, є лише непрямі шляхи осягнення Бога як особистості, і тому заключні слова Бхагавад-Гіти, ставлять як би крапку в суперечці людей, що йдуть різними шляхами: «Відкинь всі дхарми (релігійні обов'язки) і прийми притулок у Мене одного» [3,66]. Це безроздільне віддання себе на волю особистісного Бога і є бгакті, яка мислиться як синтез (в гегелівському сенсі) карми і г’яни. Цікаво, що відповідно з Бхагавад-Гітою, бгакті, або відданість особистісному Богу («прийми прихисток у Мене одного»), трактується в Бхагавад-гіті як поняття суто надконфессійне («Відкинь все дхарми»). Інакше кажучи, основою, яка об'єднує всі релігії, є Сам Бог, що не належить ні до однієї конфесії, і любов до Нього, яка теж є позаконфесійною. При цьому добродіяння людини визначається не її формальною приналежністю до тієї чи іншої деномінації, а глибиною її особистих відносин з Богом. Цікаво провести аналогію між таким неформальним ставленням до розуміння суті релігії і критикою, якоюХристос піддавав фарисеїв, представників ортодоксального іудаїзму, для яких релігійна чеснота зводилася до суворого виконання релігійних обрядів. Інше слово, яке використовується в Бхагавад-Гіті для визначення релігії, є шраддха (буквально «віра»), носить більш відносний характер, ніж слово дхарма. Відносність шраддхи, або віри людини, залежить від того, як вона формується під впливом навколишнього світу і карми людини. Таким чином, Бхагавад-Гіта постулює множинність конвенційних релігій, визнаючи її невід'ємною рисою будь-якого людського суспільства. Сімнадцята глава Бхагавад-Гіти, спеціально присвячена цьому питанню, так і називається - шраддха-трая-вібхага-йога, «Йога розрізнення трьох видів віри». Самі індуси називають себе жителями Бхарата-Варши в честь царя Бхарати, якому за легендою колись належав весь світ. Класична ведична філософія говорить, що є три основні види страждань:• страждання від свого розуму і тіла (Адхьятміка);• страждання від інших живих істот (адхібхаутіка);• страждання від навколишньої природи (Адхідайвіка). Чим більше ми прив'язані до нашого розуму і до нашого тіла, чим більше ми ототожнюємо себе з цим тілом, тим більше ми будемо страждати – так вчить філософія стародавньої Індії. Підводячи підсумок структурі філософії древньої Індії, потрібно сказати, що в цілому особистість, згідно цією філософією, може досягти досконалості, якщо буде дотримувати 10 принципів яма-ніяма, які виглядають наступним чином: 1) Ахімса (ненасильство). Згідно цього принципу людина повинна вчитися контролювати свій розум, слова і вчинки і не заподіювати нікому шкоди. При цьому ознакою повноцінно розвиненої особистості є умиротворення. 2) Сатья - чистота помислів, пошук істини, адекватність в поведінці, розсудливість, правдивість. Розсудливість щодо матеріальних питань може виражатися в приведених до єдиного знаменника трьох критеріїв істинності пізнання, а саме: а) думка компетентної людини з конкретного питання, по кожному питанню можна знайти компетентну людини у зв'язку з даним питанням б) позиція Вед з даного питання в) особистий досвід. Щодо духовних питань розсудливість може виражатися у приведенні до спільного знаменника позиції Вед з конкретного питання, думки святих з даного питання, думки істинного духовного вчителя (в більшості випадків особистий досвід просто відсутній у зв'язку з обмеженістю людського інтелекту, недосконалими чуттями, недосконалістю на шляху йоги, тому розсудливістю буде дізнатися думку святих людей в авторитній лінії учнівської наступності) 3) Астейам - відсутність крадіжництва 4. Брахмачар'я (целібат). Целібатом вважається відсутність інтимного зв'язку з протилежною статтю не тільки у вчинках, але і в думках. Секс дозволяється лише для зачаття дітей. 5) Апаріграха – скромність. Згідно цього принципу свої потреби необхідно звести до мінімуму і не накопичувати більше благ і речей, ніж необхідно для спокійного життя. 6) Чистота - важливо підтримувати чистоту не тільки зовнішню, але і внутрішню з допомогою медитації і молитви. Відсутність шкідливих звичок. 7) Тапас - розпорядок дня, упорядкування життя і зосередженість, праця. 8) Сантоша – умиротворення, набуття спокою. 9) Вивчення Вед. 10) Пам’тування про Бога та вручення свого життя в Його руки. Розділ 2 Взаємозв’язок індійских та слав’яноарійских вед.