Поняття міжнародного цивільного процесу

Поняття міжнародного цивільного процесу включає в себе правове регулювання діяльності судів з розгляду цивільних справ, які виникають з цивільних, сімейних, трудових та інших матеріальних правовідносин, а також по виконанню окремих процесуальних дій, визнанню і виконанню судових рішень за участю іноземного елемента. До нього включаються питання щодо міжнародної підсудності; цивільно-процесуального становища Іноземних громадян, юридичних осіб, іноземних держав та їх дипломатичних представництв і консульських установ, міжнародних (міждержавних) організацій; щодо судових доказів у цивільних справах з іноземним елементом; надання правової допомоги у виконанні іноземних судових доручень; визнання і примусового виконання в Україні іноземних судових рішень тощо.

Усі ці та інші питання розглядаються і вирішуються судами України за загальними правилами її цивільного судочинства, крім випадків передбачених нормами національного законодавства і міжнародними договорами нашої держави.

Україна поширила на іноземців та осіб без громадянства національний правовий режим (ст. 26 Конституції України), в тому числі й у сфері цивільного судочинства, але з особливостями при вирішенні окремих питань. Такі особливості закріплені в законодавстві України та міжнародних договорах за її участю, які належать до джерел міжнародного цивільного процесу.

До внутрішнього законодавства, в якому закріплені норми міжнародного цивільного процесу, належать ЦПК України (розділ X, ст. ст. 410-419 ЦПК); Закони України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 22 вересня 2011 р.; "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 08 липня 2011 р. тощо.

До міжнародних угод, якими врегульовані правила міжнародного цивільного процесу, належать двосторонні та багатосторонні договори з участю України, які можна поділити на дві групи: угоди колишнього CPCP, які зберігають юридичну силу для України, та угоди, підписані Україною, як суверенною державою.

Віденська конвенція про правонаступництво держав стосовно договорів від 23 серпня 1978 р.1 (ст. 24) передбачає, що двохсторонній договір, що на момент правонаступництва держав мав силу стосовно території, яка є об'єктом правонаступництва держав, вважається таким, що має силу між новою незалежною державою та іншою державою- учасницею, коли вони явно про це домовилися, або якщо в силу своєї поведінки вони повинні вважатися такими, що висловили таку домовленість. Відповідно до Закону України "Про правонаступництво України" від 12 вересня 1991 р. наша держава є правонаступницею прав і обов'язків за міжнародними договорами Союзу PCP, які не суперечать Конституції України та інтересам держави (ст. 7).

СРСР був учасником Гаазької конвенції з питань цивільного процесу від 1 березня 1954 р.3 На території України вона діяла з липня 1967 р, до прийняття Закону України "Про правонаступництво України". Відповідно до ст. ст. 17 і 22 Віденської конвенції про правонаступництво держав стосовно договорів (Україна приєдналася до неї 17 вересня 1992 р.) нова незалежна держава може шляхом повідомлення про правонаступництво встановити свій статус як учасниці будь-якого договору, який на момент правонаступництва держав був у силі щодо території, яка є об'єктом правонаступництва держав. Повідомлення про правонаступництво робиться в письмовій формі і підписується главою держави, головою уряду або міністром закордонних справ.

До підписаних Україною міжнародних угод, в яких передбачені норми цивільного процесу, належать договори про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах з Литвою (7 липня 1993 р.) та Молдовою (13 грудня 1993 p.); про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах з Грузією (9 січня 1995 p.), Китаєм (31 жовтня 1992 p.), Польщею (27 травня 1993 р.) і Естонією (15 лютого 1995 p.), Болгарією (22 вересня 2005 p.), Румунією (7 вересня 2005 р.) та ін.

Україна є учасницею Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, укладеної між

Державами - членами СНД від 22 січня 1993 р. (Мінська конвенція), а також Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, укладеної між Державами - членами СНД від 07 жовтня 2002 р. (Кишинівська конвенція)2.