Їх посадових осіб та інших працівників

Безпосереднім об'єктом є суспільні відносини, що забезпечують нормальну службову діяльність в окремих ланках державного чи громадського апарату, а також апарату управління підприємств, установ та організацій (митних органах та організаціях).

Об'єктивна сторона службових злочинів характеризується певними ознаками. Одні з цих злочинів (статті 364 і 367 КК) можуть бути вчинені як шляхом дії, так і бездіяльності, а інші (статті 365, 366, 368-370 КК) - лише шляхом активної поведінки - дії. Обов'язковою ознакою цих злочинів є наявність безпосереднього зв'язку між діянням особи та її службовою діяльністю, оскільки вони завжди обумовлені службовим становищем суб'єкта і вчинюється всупереч інтересам служби. Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони злочинів, передбачених у частинах 1 статей 364, 365 і 367 КК, є суспільно небезпечні наслідки, які полягають у заподіянні істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам фізичних, юридичних осіб, державним або суспільним інтересам. Така істотна шкода може полягати у заподіянні:

1) матеріальних (майнових) збитків;

2) нематеріальної (фізичної, моральної, організаційної тощо) шкоди;

3) матеріальних збитків у поєднанні з наслідками нематеріального характеру.
Згідно з п. 3 примітки до ст. 364 КК шкода, що полягає у заподіянні матеріальних збитків, визнається істотною, якщо вона в сто й більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Причому матеріальна шкода:

а) може бути реальною і тоді полягає у заподіянні прямих майнових збитків;

б) може полягати в так званій упущеній вигоді - неодержаних доходах;

в) може складатися з суми реальних матеріальних збитків і упущеної вигоди.
Питання про те, чи є шкода істотною, якщо полягає у заподіянні наслідків нематеріального характеру, вирішується у кожному окремому випадку з урахуванням конкретних обставин справи. Судова практика визнає істотною таку шкоду, яка полягає: у порушенні охоронюваних Конституцією, іншими законами прав та свобод людини й громадянина (права на свободу й особисту недоторканність, недоторканність житла, виборчі, трудові, житлові права тощо; у підриві престижу та авторитету органів державної влади чи місцевого самоврядування; порушенні громадської безпеки та громадського порядку; створенні обстановки, що ускладнює чи перешкоджає підприємствам, установам та організаціям виконувати свої основні функції (п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 р.). Істотною визнається й така шкода, яка є наслідком використання службового становища для:

а) сприяння чи потурання вчиненню злочину;

б) вчинення поряд зі службовим іншого злочину;

в) приховування раніше вчиненого злочину.

Із суб'єктивної сторони службові злочини можуть вчинюватися як умисно, так і через необережність.

Злочини з формальним складом (ч. 1 ст. 366, статті 368-370 КК) вчинюються лише з прямим умислом. У злочинах із матеріальним складом (статті 364, 365, 367, ч. 2 ст. 366 КК) вина визначається психічним ставленням винного до самого діяння і до його наслідків. У трьох із них (статті 364, 365, 366 КК) діяння може бути тільки умисним. При вчиненні недбалості (ст. 366 КК) діяння може бути як умисним, так і необережним. Психічне ставлення службової особи до наслідків вчиненого нею діяння характеризується як умисною, так і необережною формою вини.

Суб'єкт усіх службових злочинів (за винятком неправомірної вигоди) - спеціальний - тільки службова особа. До службових згідно з п. 1 примітки до ст. 364 КК належать особи, які постійно або тимчасово:

1) здійснюють функції представників влади;

2) обіймають на підприємствах, в установах або організаціях незалежно від форми власності посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих обов'язків;

3) обіймають посади, пов'язані з виконанням адміністративно-господарських обо-в'язків;

4) виконують зазначені обов'язки за спеціальним повноваженням.

Представниками влади є, передусім, працівники державних органів та їх апарату, які наділені правом у межах своєї компетенції висувати вимоги, а також приймати рішення, обов'язкові для виконання фізичними та юридичними особами незалежно від їх підлеглості або відомчої належності. Отже, представник влади - це працівник, який, як правило, перебуває на службі в державних органах, діє від їх імені (за їх дорученням) і у межах своєї компетенції здійснює функції цих органів. Така особа наділяється владними повноваженнями, згідно з якими має право пред'являти вимоги і приймати рішення, обов'язкові до виконання юридичними і фізичними особами, незалежно від їх підвідомчості та підлеглості. До них, зокрема, належать, народні депутати України, депутати місцевих рад, керівники державних адміністрацій і органів місцевого самоврядування, судді, прокурори, слідчі, оперативний склад служби безпеки, працівники кримінальної та податкової міліції, державні інспектори та контролери тощо.

Під організаційно-розпорядчими обов'язками розуміють функції із здійснення керівництва галуззю промисловості, трудовим колективом, ділянкою роботи, виробничою діяльністю окремих працівників на підприємствах, в установах чи органі-заціях. Такі функції здійснюють, зокрема, керівники міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, державних, колективних чи приватних підприємств, установ і організацій, громадських об'єднань, їх заступники, керівники структурних підрозділів, особи, які керують ділянками робіт тощо.

Адміністративно-господарські обов'язки охоплюють функції з управління або розпорядження державним, колективним чи приватним майном, що полягають у встановленні порядку його збереження, переробки, реалізації, забезпеченні контролю за цими операціями тощо. Такі повноваження у тому чи іншому обсязі мають начальники планово-господарських, постачальницьких, фінансових відділів та служб, завідувачі складів, магазинів, майстерень, ательє, керівники відділів підприємств, відомчі ревізори та контролери тощо.

Особа визнається службовою не тільки тоді, коли здійснює відповідні функції постійно, а й тоді, коли виконує їх тимчасово або за спеціальним повноваженням, проте лише за умови, якщо ці функції покладено на неї уповноваженим органом (службовою особою) та у встановленому законом порядку.

Порядок притягнення до кримінальної відповідальності посадових осіб митних органів та організацій визначений Кримінальним процесуальним кодексом України.

АДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ посадових осіб митних органів передбачена КУпАП.

Адміністративна відповідальність спеціального суб'єкту державного службовця настає за вчинення адміністративного правопорушення (проступк у) - протиправної, винної (умисної або необережної) дії чи бездіяльності яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління (ст. 9).
Державні службовці, за вчинення адміністративних проступків, притягуються до адміністративної відповідальності як спеціальні суб'єкти, тобто, якщо вони є посадовими особами.

Відповідно до статті 14 КУпАП, посадові особи підлягають адміністративній відповідальності за адміністративні правопорушення, пов'язані з недодержанням встановлених правил у сфері охорони порядку управління, державного і громадського порядку, природи, здоров'я населення та інших правил, забезпечення виконання яких належить до їх службових обов'язків, а також за правопорушення, пов’язані з корупцією (Розділ 13-А КУпАП: Стаття 172-4. Порушення обмежень щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності. Стаття 172-5. Порушення встановлених законом обмежень щодо одержання подарунків. Стаття 172-6. Порушення вимог фінансового контролю. Стаття 172-7. Порушення вимог щодо запобігання та врегулювання конфлікту інтересів. Стаття 172-8. Незаконне використання інформації, що стала відома особі у зв'язку з виконанням службових повноважень. Стаття 172-9. Невжиття заходів щодо протидії корупції. Стаття 172-9-1. Порушення заборони розміщення ставок на спорт, пов’язаних з маніпулюванням. офіційним спортивним змаганням).

Недодержання посадовою особою встановлених правил є, водночас, адміністративним і дисциплінарним проступком, що й зумовлює застосування, в багатьох випадках як адміністративної, так і дисциплінарної відповідальності.

Відповідно до ст. 38 КУпАП, адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - не пізніш як через два місяціз дня його виявлення, за винятком випадків, коли справи про адміністративні правопорушення відповідно до цього Кодексу підвідомчі суду (судді).

Якщо справи про адміністративні правопорушення відповідно до цього Кодексу чи інших законів підвідомчі суду (судді), стягнення може бути накладено не пізніш як через три місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - не пізніш як через три місяці з дня його виявлення, крім справ про адміністративні правопорушення, зазначені у частині третій цієї статті.

Адміністративне стягнення за вчинення правопорушення, пов’язаного з корупцією, а також правопорушень, передбачених статтями 164-14, 212-15, 212-21 цього Кодексу, може бути накладено протягом трьох місяців з дня його виявлення, але не пізніше двох років з дня його вчинення.

У разі закриття кримінального провадження, але за наявності в діях порушника ознак адміністративного правопорушення, адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через місяць з дня прийняття рішення про закриття кримінального провадження.

Примітка.

Відповідно до Закону України «Про засади запобігання корупції» від 14.10.2014 № 1700-VII, правопорушення, пов’язане з корупцією - діяння, що не містить ознак корупції, але порушує встановлені цим Законом вимоги, заборони та обмеження, вчинене особою, зазначеною у частині першій статті 3 цього Закону, за яке законом встановлено кримінальну, адміністративну, дисциплінарну та/або цивільно-правову відповідальність.

Відповідно до частини 1 статті 3 Закону України «Про засади запобігання корупції», суб’єктами є:

1) особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування:

2) особи, які для цілей цього Закону прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування:

3) особи, які постійно або тимчасово обіймають посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків, або спеціально уповноважені на виконання таких обов’язків у юридичних особах приватного права незалежно від організаційно-правової форми, а також інші особи, які не є службовими особами та які виконують роботу або надають послуги відповідно до договору з підприємством, установою, організацією, - у випадках, передбачених цим Законом.