Філософські уявлення про мораль в історії філософії

В історії філософії мораль пов”язували з:

- житейською мудрістю; вихованням людини; виконанням божественних заповітів; вищою насолодою; Мораль як найкоротший шлях до щастя; як виконання незаперечного обов’язку;
- як інструмент збереження порядку в суспільстві; як забезпечення чесності у взаєминах людей; як служіння ідеалу;
- як засіб взаєморозуміння і згуртування людей;
- як визначення вищого сенсу людського життя тощо. 1) походження моралі пов’язане з природними потребами людей; 2) основу моралі вбачали в деякому позаісторичному, зовнішньому до буття людини началі; 3) мораль є результатом розвитку реальних людських відносин (за теорією К. Маркса). Сфера діяльності моралі: охоплює відносини:
•індивіда і суспільства;*індивіда і колективу;
*колективу і суспільства;*колективу і колективу;
*людини і людини;*людини до самої себе. У китайській філософії етика мала не тільки соціальний і антропологічний, але також гносеологічний та онтологічний зміст. Основні види знання розрізнялися за їхньою моральною значимістю, а фундаментальні параметри буття трактувалися в етичних категоріях, таких, як "добро", "благодать-доброчесність", "справжність-щирість", "гуманність" тощо. Геракліт вважав: Бути моральним значить бути причетним до єдиного Всесвітнього розуму.

Морально-належне це - виконання загального закону. ФІЛОСОФІЯ МОРАЛІ: Як я повинен діяти? Яким нормам і цінностям повинно підпорядковуватись людське життя? Філософія моралі зосереджує свою увагу на певній сфері людської дійсності і життя людини. Вона включає себе мораль, філософську рефлексію про неї — етику, а також методологію етики або метаетику. Англійський філософ Джордж Едвард Мур (1873—1958) автор "Правил етики" визначив метаетику як відносно самостійну галузь філософсько-методологічного знання.

Структура моралі: Дві сфери: моральна свідомість і моральна практика (моральність). Моральна свідомість – це свідомість, що керується певною системою моральних норм, оцінок і принципів у життєдайності, фіксує моральні відносини у суспільстві, що історично змінюються.Моральна свідомість поділяється на суспільну (моральні погляди і оцінки певних груп людей) й індивідуальну (моральні погляди і оцінки індивідів). Основними елементами суспільної моральної свідомості є: моральні вимоги і моральні цінності. Елементи індивідуальної моральної свідомості (самосвідомості) моральний обов’язок, моральні цінності. Моральна практика (моральність) – сфера індивідуально-масових виявів поведінки, стосунків, діяльності, орієнтованих на найвищі, універсальні вселюдські цінності. Моральну практику утворює моральна діяльність і моральні відносини.

І. КАНТ. «ФІЛОСОФІЯ ЧИСТОГО РОЗУМУ»

Основними представниками німецької класичної школи були Кант, Фіхте, Шеллінг, Гегель та його учні Феєрбах та Маркс.

Основні праці І. Канта (критичний період): "Критика чистого розуму" (1781 р.), "Критика практичного розуму" (1788 р.), "Критика здатності судження" (1790 р.) пов'язані єдиним задумом і становлять послідовні ступеневі обґрунтування нової сис­теми поглядів.

"Критика чистого розуму" (1781) — основна праця І. Канта — присвячена визначенню та оцінці джерел, принципів та меж наукового знання.

• Світ має початок і обмежений у просторі.

• Світ не має початку в часі і меж у просторі: він безкінечний і в часі і в просторі

• Кожна складна субстанція у світі складається з простих частин і взаглі існує тільки просте чи тільки складене з простого.

• Ні одна складна річ у світі не складається з простих частин, і взагалі у світі немає нічого простого.

Кант вважав що існує світ і він собою являє буття, або ж «Річ-у-собі». Крім того він виділяв існування розуму або мислення тобто це рівно сильно тому що він існує трансцендентально та апріорі, тобто він нічим не обумовлюється, сам завжди існує. Крім того Кант зазначав що у розум так би мовити як із шарів складається із понять, категорій, законів, і що саме ці оболонки складають чистий розум, який він і розглядав у своїй праці__ крім того Кант розглядав явище схематизму. Кант його пояснював, як поєднання розуму та світу тобто ми впізнаємо у світі рівно стільки скільки розум вкладає у нього. У Канта схематизм це «зустріч» явища та свідомого розуму. Кант стверджував що після досвіду розум стає трансцендентний або апостеріорний.

Також у своїй праці Кант розглядає так званий дуалізм, або антиномію буття, свідомості та розуму. Тобто існуються дві сутності, що не мають жодних співвідношень поки не зустрінуться.

І. Кант вважає, що всі форми пізнання мають апріорний характер. Він розглядає розсудок як здатність мислити, синтезувати, узагальнювати зміст чуттєвих уявлень за допомогою апріорних понять — категорій.