Виробництво національного доходу. Виробнича функція.

Національний дохід являє собою суму усіх зароблених резидентами національної економіки за рік доходів. Кожен з учасників виробництва отримує доходи від використання у виробництві того фактору, яким він володіє. Отже, національний дохід являє собою суму факторних доходів резидентів за рік.

У процесі виробництва задіяно чотири групи ресурсів, чотири фактори виробництва, кожен з яких приносить дохід власнику у певному вигляді:

i праця – сукупність фізичних і розумових здібностей людини, витрати її фізичної, інтелектуальної і духовної енергії. Приносить дохід власнику у вигляді заробітної плати;

i земля - сукупність природних умов виробництва, територія, простір, клімат, природні багатства і т.п. Приносить дохід власнику у вигляді ренти;

i капітал - сукупність усіх матеріальних умов виробництва, створених економікою, засоби виробництва. Приносить дохід власнику у вигляді проценту;

i підприємницький талант - здатність підприємців організовувати ефективне функціонування факторів виробництва. Приносить дохід власнику у вигляді підприємницького прибутку.

Отже, національний доход можна представити як суму доходів у вигляді оплати праці, рентних доходів, проценту та прибутків суб’єктів підприємництва отриманих за рік.

У фізичному вимірі національний дохід відповідає усьому національному продукту створеному за рік, за виключенням тієї частини національного продукту, яка спрямовується на відновлення зношеного капіталу (амортизація).

Обсяги виробництва національного продукту визначають обсяги залучених факторів, а, отже, і доходи власників факторів. Таким чином, величина національного доходу безпосередньо залежить від обсягів виробництва національного продукту.

Взаємозв’язок між кількістю задіяних факторів виробництва і обсягом національного продукту прийнято описувати за допомогою виробничої функції. Виробнича функція має такі властивості.

1. Усі фактори виробництва взаємодоповнюють один одного. Це означає, що усі фактори поєднуються у певних пропорціях та потребують доповнення один одним. Пропорції та характер взаємодії факторів виробництва визначає технологія. Зміна технології може змінити як пропорції використання факторів так і вихід продукції від одиниці фактору.

2. Збільшити обсяги виробництва національного продукту можна збільшивши кількість задіяних ресурсів. Проте, з огляду на попередню властивість, таке зростання виробництва може наштовхнутись на обмеженість певного ресурсу (наприклад, зменшення чисельності працездатного населення). Зменшення ж використання одного з ресурсів веде до зменшення національного доходу (наприклад, втрати від безробіття, зношеності та вибуття капіталу).

3. Фактори виробництва мають властивість взаємозамінності. Це означає, що в разі обмеженості одного фактора, його можна замінити іншим. Наприклад, нестачу трудових ресурсів можна замінити нарощенням капіталу. Така заміна звісно потребує зміни технологій.

4. З огляду на попередню властивість, збільшити обсяги виробництва національного продукту у певній мірі можна за рахунок збільшення хоча б одного ресурсу. Ця властивість особливо актуальна в умовах вичерпання природних ресурсів.

Виходячи з взаємодоповнюваності та взаємозамінності ресурсів, у виробничу функцію національної економіки включають два основних на сьогоднішній час ресурси: капітал та працю. Обсяги природних ресурсів для економіки є заданими і відносно стабільними, а отже, в основному національний продукт змінюється за рахунок цих двох ресурсів. якщо національний продукт (національний дохід) позначити буквою Y, капітал – K, працю - L, то у загальному вигляді виробничу функцію для національної економіки можна записати так:

Y = f (K, L).

Отже виробнича функція для національної економіки – це функція, яка описує залежність між обсягами задіяних економічних ресурсів – капіталу та праці – і величиною національного продукту (національного доходу).

Виробнича функція характеризує ефективність національної економіки. Щоб національна економіка функціонувала ефективно необхідно виконати дві умови:

i повна зайнятість ресурсів. Під повною зайнятістю розуміють ситуацію, коли у виробництві задіяні усі наявні ресурси використання яких не обмежене законом (наприклад праця неповнолітніх) та є економічно доцільним. Повна зайнятість не означає 100% зайнятість ресурсів. Так повна зайнятість передбачає наявність природного безробіття, частину законсервованих природних ресурсів, незадіяні виробничі потужності, використання яких за нормальних умов є надто дорогим і економічно не виправданим. Виходячи з того, що на макрорівні частина ресурсів залишається незайнятою, виробнича функція на макрорівні підлягає оптимізації, на відміну від мікрорівня, де вона підлягає максимізації;

i повні віддача від одиниці ресурсу. Це означає, що від даної кількості ресурсів отримано максимальний обсяг продукту. Повна віддача забезпечується використанням найбільш ефективних технологій, що забезпечують найвищу продуктивність праці. Водночас ресурси задіяні у різних галузях виробництва, тому важливим є забезпечення не лише виробничої, а й розподільчої ефективності. Розподільча ефективність означає, що ресурси задіяні у найбільш важливих галузях економіки, які дають найвищу віддачу і в натуральному вимірі й вимірі доходу.

Фактори, що впливають на величину національного доходу:

i обсяги задіяного капіталу.

i кількість праці. Кількість праці залежить від чисельності зайнятих, середньої тривалості робочого року;

i продуктивність праці. Вона залежить від впровадження досягнень науково-технічного прогресу, капіталоозброєності, якості робочої сили, ефективності розподілу ресурсів, організації управління ресурсами й т.п.