Педагогічна культура та розвиток ціннісно-мотиваційної сфери особистості викладача вищої школи.

Вивчення педагогічної культури викладача вищої школи в аксіологічному аспекті розкриває її зміст, основу якого становлять педагогічні цінності. Сукупність педагогічних цінностей має цілісний і системний характер, вони визначають відношення між усталеними поглядами на проблеми професійної освіти й педагогічної діяльності викладача вищої школи.

Педагогічні цінності викладача вищої школи визначено як комплекс духовних, моральних, інформаційних, комунікативних, прогностичних, діагностичних, аналітико-оцінних, науково-дослідницьких, національно-гуманістичних цінностей, що дають змогу успішно здійснювати професійну діяльність.

Тому формування педагогічних цінностей у майбутніх викладачів вищої школи залежить від модернізації всієї системи освіти, в якій важливу роль відіграє педагог з високим рівнем фахової підготовки та сформованими педагогічними цінностями.

Основними компонентами педагогічної культури викладача є такі:

– загальна і науково-педагогічна ерудиція;

– досконале володіння змістом і методикою викладання свого предмету;

– педагогічна майстерність і прагнення до по­стійного самовдосконалення;

– культура мовлення та культура педагогічного с пілкування;

– досконале володіння всіма складовими педагогічної техніки;

– педагогічна етика і педагогічний такт;

– духовна культура викладача, основу якої складає його художньо-естетична культура;

– любов до педагогічної праці, здатність до педагогічної імпровізації:

– уміння і навички вільно поводитися й керувати власним психічним станом, емоційно висловлювати свої почуття, думки, радість, гнів, захоплення тощо;

– перцептивні здібності (проникати у внутрішній світ людини), сугестивні

Здібності (вміння за допомогою доброго слова, волі емоційно впливати на студентів і учн ів); – педагогічний оптимізм, об'єктивність, урі­вноваженість і вимогливість. Якість професійної діяльності викладача, як і вчителя-вихователя у навчальному процесі залежить від рівня володіння мистецтвом живого слова.

Чільне місце в системі морально-духовних цінностей педагога посідають життєві ідеали. Це важливо ще й тому, що студентський вік є періодом становлення, роздумів над вибором власної соціальної орієнтації, поведінки. Яскраво виражені життєві ідеали досвідченого викладача завжди знайдуть відгук у свідомості студентів. Адже ідеал – це категорія етики, яка містить у собі довершені моральні якості; уособлення найбільш цінного й величного в людині, що дає змогу мо­лоді успішно вдосконалюватися. Прояв педаго-

Враховуючи вимоги до змісту та характеру професійної діяльності викладача вищого навчального закладу, а також наукові підходи А. Барабанщикова, В. Гриньової, І. Ісаєва до визначення структури й функцій педагогічної культури, виокремлено такі головні компоненти педагогічної культури викладача:

· педагогічні цінності, домінуючі професійні мотиви,

· професійні знання,

· професійно значущі якості,

· педагогічна майстерність і професійні вміння.

Педагогічна культура викладача має досягти найвищого рівня, показниками якого слід вважати:

- гуманістично-педагогічну позицію у ставленні до студентів, здатність бути вихователем;

- психолого-педагогічну компетентність і розвинене педагогічне мислення;

- освіченість у сфері предмета викладання та оволодіння педагогічними технологіями;

- досвід творчої педагогічної діяльності, уміння обґрунтовувати власну педагогічну діяльність як систему, здатність розробити авторський освітній проект;

- культуру професійної поведінки, способу саморозвитку, уміння саморегуляції власної діяльності, культуру спілкування.

Педагогічна культура викладача потребує опанування демократичним стилем спілкування зі студентами.

Культура професійно-педагогічної поведінки передбачає, що за всіх обставин комунікації та взаємодії викладач дотримується норм моралі та педагогічної етики, виявляє гідність, доброзичливість, витримку, культуру спілкування, такт.

Гуманна педагогічна позиція, психолого-педагогічна компетентність, авторизація педагогічного досвіду концептуалізує професійну поведінку педагога, надає йому власного педагогічного стилю.

Окрім того, що викладач володіє особистісними рисами високої якості, інформаційною та педагогічною культурою, у його діяльності важливе значення мають знання та вміння. Ці структури у науково-психологічному аспекті передбачають дві ланки. До першої відноситься така система взаємозв'язаних знань та вмінь:

а) спеціальних – знання історії своєї науки та практичне вміння застосовувати їх;

б) педагогічних – знання дидактики, теорії виховання, усвідомлення основних аспектів навчання й виховання у вузі, діагностика професійних даних майбутнього фахівця, прогнозування його фахового зростання;

в) психологічних – знання психологічних основ викладання обраного предмета, психологічного стану студентів і свого власного, закономірності вікових та індивідуальних особливостей сприймання студентами змісту навчання;

г) методичних – знання шляхів, методів, прийомів і засобів донесення наукової інформації до студентів.

Друга ланка структури педагогічної праці викладача вищого навчального закладу передбачає:

· конструктивну,

· організаційно-мобілізуючу,

· комунікативно-розвиваючу,

· інформаційно-орієнтувальну,

· дослідницьку та гностичну діяльність.

Та в першу чергу викладач має володіти професійними вміннями, дотримуватись логічної послідовності у висвітленні матеріалу, викладати матеріал ясно, виразно, доступно, роз’яснювати складні положення, виокремлювати головні моменти, уміти викликати та підтримати інтерес аудиторії до предмету.

Запитом вищої школи в сучасному соціально-економічному розвитку суспільства є модель висококваліфікованого, добре підготовленого викладача, який би поєднував у собі глибоку наукову ерудицію з ґрунтовним знанням основ психолого-педагогічної науки та високим рівнем методичних умінь.

Що стосується вимог до особистісних якостей викладача, то для налагодження оптимальних стосунків зі студентами він має володіти такими рисами:

· об'єктивність в оцінці знань,

· поважне ставлення до студентів і терпіння,

· доброзичливість,

· вимогливість,

· взаєморозуміння,

· зацікавленість в успіхах студентів.

Студент має сприйматись викладачем як суб'єкт навчання, їх взаємодія має будуватись на основі діалогічного підходу, що забезпечує суб'єкт-суб'єктні стосунки, які ґрунтуються на рівності позицій, повазі та довірі до студента як свого партнера [5, 12].

Саме це дає змогу зрозуміти один одного і є найкращим способом взаємодії, а також допомагає задовольнити особисті потреби й інтереси всіх учасників навчального процесу. Сучасний викладач не має бути маніпулятором, тобто не намагатися підкоряти і контролювати волю слухачів для досягнення власної мети; він має володіти протилежним до маніпуляції потенціалом – самоактуалізацією.

Не менш важливим компонентом у діяльності викладача є його інформаційна культура. В умовах переходу нашого суспільства у постіндустріальне та інформаційне суспільство висуваються нові вимоги і створюються нові можливості у застосуванні інформаційних технологій та комп'ютерної техніки практично у всіх галузях виробництва, науки, освіти, культури і навіть побуту. Тому, вже сьогодні викладач мусить ефективно використовувати нові технології та джерела інформації, що сприятиме більш продуктивному засвоєнню нових знань та умінь у системі подальшого розвитку інформатизації суспільства. Значну увагу слід надаватиприщепленню інформаційної культури студентам різних спеціальностей та розробці методології її формування; широкому впровадженню інформатизації в навчальний процес і наукові дослідження.

Кожен викладач повинен оволодіти достатнім рівнем комп'ютерної грамотності та сучасної інформаційної культури. Це тим більше стає актуальним, тому що безпосереднє використання комп'ютерної технології спрощує викладання цілого ряду дисциплін та контроль знань. За допомогою комп'ютера також легше проводити індивідуальне навчання.

При подальшій інформатизації суспільства викладачам необхідно звертати постійну увагу на нові технології роботи з інформацією та невпинний розвиток комп'ютерної техніки. Вони мають самостійно відстежувати та вивчати інновації у цій сфері.

 

 

4. Педагогічна культура та педагогічна майстерність. Функції педагогічної культури.

В структурі професійної педагогічної діяльності можна виділити три складових компонента: професіоналізм знань, професіоналізм спілкування, професіоналізм самовдосконалення. Відсутність одного з них у діяльності викладача вищої школи свідчить про несформованість педагогічного професіоналізму.

Професійну діяльність педагога вищої школи характеризує і таке поняття як “педагогічна майстерність”.

В українському педагогічному словнику педагогічна майстерність визначається як характеристика високого рівня педагогічної діяльності, який ґрунтується на високому фаховому рівні педагога, його загальній культурі та педагогічному досвіді.

Необхідними умовами педагогічної майстерності є гуманістична позиція й професійно значимі особистісні риси і якості. На думку Н. В. Кузьміної, поняття майстерності відноситься до сукупності вмінь, які роблять процес діяльності своєрідним, індивідуальним. Вищим проявом педагогічної майстерності є педагогічне мистецтво, педагогічна творчість. Педагогічна майстерність включає:

– особистісний компонент, як єдність мотиваційно-ціннісної складової (професійно-педагогічної направленості) і індивідуально-психологічних особливостей (загальних і професійно-педагогічних здібностей);

– інформаційно-теоретичний компонент: спеціальні, методологічні, психолого- педагогічні знання;

– діяльнісний компонент, який поєднує педагогічну технологію та техніку.

За визначенням І. А. Зязюна, педагогічна майстерність – це комплекс якостей особистості, що забезпечує високий рівень самоорганізації професійної діяльності педагога. Її складовими є:

1) гуманістична спрямованість;

2) професійні знання;

3) педагогічні здібності;

4) педагогічна техніка.

Гуманістична спрямованість (ідеали, інтереси, ціннісні орієнтації) – орієнтація людини на іншого як на суб’єкта, який має право на самовираження, свободу поведінки і самореалізацію.

Професійні знання – знання з предмета викладання і методики викладання його, вільне володіння професійно необхідним змістом і способами передавання його навчальній аудиторії.

Педагогічні здібності – передбачають наявність високої працездатності і показників емоційної стабільності людини, динамічність особистості, її високорозвинутий інтелектуальний потенціал, креативність (творчість), що дає змогу працювати швидко і продуктивно з інформацією будь-якої природи, а також наявність здатності до позитивного прогнозуання, перцептивних (розуміння інших) здібностей і комунікативних вмінь (вміння планувати і розгортати план спілкування, “мовленнєві здібності”, “мовне чуття” тощо).

Використовуючи дані психолого-педагогічних досліджень, можна виділити ряд компонентів у структурі педагогічної майстерності педагога [1]:

1. Дидактичні здібності – здатність доступно і зрозуміло передавати студентам навчальний матеріал, викликати інтерес до предмета, збуджувати у студентів активну

2. Академічні здібності – здібності до відповідної галузі науки. Здібний педагог повинен володіти предметом не тільки в обсязі навчального курсу, а значно ширше і глибше, постійно стежити за новинками у своїй галузі, абсолютно вільно володіти матеріалом, виявляти до нього великий інтерес, виконувати наукову роботу, впроваджувати сучасні новітні методики викладання, активно застосовувати в навчальному процесі технічні засоби навчання, Інтернет, комп’ютерні технології та програми.

3. Перцептивні здібності – здатність проникати у внутрішній світ особистості, психологічна спостережливість, пов’язана з тонким розумінням особистості студента і його тимчасових психічних станів. Умілий викладач за незначними ознаками, ледь помітними зовнішніми проявами має уловлювати найменші зміни у внутрішньому стані студента, вміло застосовувати у процесі викладання індивідуальний та диференційований підхід. Велику роль відіграють перцептивні (тобто здатність визначати емоційний стан людини за її мімікою, позою, жестами) та сугестивні (здатність чинити вплив на людину, змінюючи характер її діяльності) уміння викладача. У процесі навчання ці групи умінь набувають різного значення. За мімікою, позою та жестами студентів викладач визначає їхній стан готовності до заняття, прагнення брати активну участь у навчальній діяльності або бажання уникнути її, психофізичний стан, рівень розуміння навчального матеріалу або рівень утруднень при осмисленні тощо. Результати спостережень дозволяють викладачеві коригувати навчальний процес і міжособистісні відносини, що складаються в ньому.

 

4. Мовні здібності – уміння ясно і чітко висловлювати свої думки і почуття засобами мови, а також міміки і пантоміміки. Це одна з найважливіших здібностей у професії педагога, тому що в учбовому процесі передача інформації носить восновному словесний характер. Мова умілого вчителя на уроці повинна бути завжди звернена до студентів. Чи він повідомляє новий матеріал, чи коментує чиюсь відповідь, чи виражає схвалення або осуд.

5. Організаторські здібності – це, по-перше, здатність організувати студентський колектив, згуртувати його, надихнути на виконання важливих завдань і, по-друге, здібності правильно організувати свою власну роботу. Організація власної роботи передбачає уміння правильно планувати і самому контролювати її. Організаторський компонент педагогічної діяльності є чи не найважливішим, тому що від сформованості цієї групи умінь залежить рівень і якість практичної роботи викладача.

До організаторських здібностей та умінь можна віднести: вміння організовувати свою власну діяльність відповідно до поставленої мети; вміння раціонально розподіляти час діяльності; здатність до самоконтролю, вміння дотримуватись плану діяльності; здатність контролювати темп навчання з кута зору ефективної взаємодїї викладача і студентів та коректувати його в залежності від реальних умов; уміння організовувати навчальну діяльність студентів і контролювати їх діяльність, переключати студентів на інший вид діяльності; вміння здійснювати контроль за діяльністю студентів, оцінювати якість виконаної ними роботи; вміння формувати вимоги до студентів і домагатися їхнього виконання; спрямовувати діяльність студентів завдяки системі доцільних і розумних вимог; уміння розподіляти функції, делегувати функції і визначати відповідальність у ході навчального процесу; вміння створити ситуацію співучасті студентів у ході навчального процесу.

 

6. Здатність до розподілу уваги одночасно між декількома видами діяльності має особливе значення. Здібний, досвідчений педагог повинен уважно стежити за змістом і формою викладу матеріалу, за розгортанням своєї думки (або думки студента), одночасно тримати в полі зору всіх студентів, вчасно реагувати на ознаки стомлення, неуважності, нерозуміння, помічати усі випадки порушення дисципліни і, нарешті, стежити за власною поведінкою (позою, мімікою і пантомімікою, ходою). Недосвідчений викладач, нерідко захоплюючись викладом матеріалу, не помічає в цей час студентів, а якщо намагається уважно спостерігати за ними, то втрачає при цьому логіку викладу.

7. Комунікативні здібності – здібності до спілкування зі студентами, уміння знайти до них правильний підхід, налагодити з ними доцільні з педагогічного погляду взаємини, педагогічний такт. Педагогічна техніка (форма організації поведінки) – система добре відпрацьованих професійних навичок і вмінь: інтелектуальних, поведінкових і комунікативних, завдяки яким педагог-професіонал виконує професійну роботу швидко і чітко, максимально результативно витрачаючи мінімум часу та зусиль. Інформативним діагностичним інструментарієм вивчення рівнів творчої педагогічної діяльності викладача, як зазначає С. О. Сисоєва, [5, с. 46] є: технологічні карти спостереження та самоспостереження діяльності вчителя; пам’ятки для вивчення та самовивчення творчих аспектів діяльності вчителя у кожній підсистемі, анкети для опитування і самоопитування, анкети для оцінювання і самооцінювання, пам’ятки для аналізу, самоаналізу і самовивченню досвіду, комп’ютерні програми по узагальненню та аналізу досвіду роботи вчителя, визначенню рівня його творчої діяльності.

Викладацька діяльність тісно пов’язана зі спілкуванням, здійснюється завдяки йому. Комунікативний компонент діяльності викладача реалізується в процесі передачі навчальної інформації студентам і в процесі формування ділових та міжособистісних відносин. Ефективність процесу передачі інформації викладачем залежить від фахових і психолого-педагогічних знань і вмінь. Якщо викладач знає і розуміє предмет, він може його розкрити, адаптувати до рівня підготовки студентів. «Якщо ти навчаєш, намагайся говорити коротко, щоб розум слухняний відразу ж зрозумів слова і зберігав їх у пам’яті правильно. Все, що зайве, зберігатиме розум наш не може» (Горацій).

Комунікативний компонент діяльності викладача може бути розкритий через такі показники: вміння встановлювати ділові та особистісні стосунки із студентами, які сприяли б засвоєнню ними навчальної програми; вміння встановлювати доцільну дистанцію між собою й студентами; вміння адаптувати зміст навчального матеріалу відповідно до рівня розвитку та підготовки студентів; здатність викладача стимулювати інтерес студентів до знань, позитивне ставлення до навчального процесу загалом та навчального предмета зокрема; вміння виявляти щиросердність, захоплення та емоційну стриманість у реальних ситуаціях; уміння формувати повагу до себе як до викладача; тактовність як здатність визначати межу допустимого в людських стосунках; уміння створювати педагогічне доцільний емоційний фон навчального процесу (діловий, цілеспрямований, оптимістичний, мажорний, доброзичливий); уміння впливати на поведінку студентів завдяки характеру відносин та авторитету.

Рівень педагогічної майстерності викладача вищої школи є важливим чинником навчально-виховного процесу, він позначається на результатах навчання студентів, на формуванні їх як особистостей. У свою чергу, розвиток педагогічної майстерності викладача тісно корелює з його ставленням до себе, вимогами до своєї діяльності, особистісними якостями.

 

Семінарське заняття 4